Главная->Соціологія->Содержание->Індивідуально-особистісні потреби трансформуються в соціаль-но-політичні за наявністю наступних умов:

Соціальна психологія (частина 2)

Індивідуально-особистісні потреби трансформуються в соціаль-но-політичні за наявністю наступних умов:

 

1.         Якщо особистісна потреба набуває статусу суспільної, тобто коли її відчуває певна “критична маса” членів суспільства і вона набуває колективного, масового характеру.

2.         Коли особисті потреби адресуються суспільству та його інсти-туціям, на рівні яких люди шукають можливостей їх задоволення.

3.         Якщо потреби особистості є усвідомленими, пов’язаними зі знаннями про суспільство. Владу, державу, оскільки в процесі взає-модії цих знань з потребами, останні перетворюються в мотиви.

Як відомо, ієрархію потреб визначив А. Маслоу. В своїй кон-цепції він підкреслює, що на процес самореалізації та самоактуа-лізації у політиці суттєве значення має задоволення потреб більш низького рівня.

Д. Макклелланд та Дж. Аткінсон виділили три основних рівні мотивів у політичній діяльності особистості: мотив влади та конт-ролю, мотив досягнення та мотив аффіліації.

Мотив влади у різних людей різний, його вагомість в ієрархії мотивів однієї людини змінюється в залежності від життєвої ситу-ації. Прагнення контролю над ситуацією та людьми є певною мо-дифікацією мотиву влади. Американські дослідники Реншон та Р. Інгхарт зробили висновок, що потреба в особистому контролі над подіями, що відбуваються навколо разом з потребою у повазі та са-моактуалізації є провідними рушійними силами, що спонукають осо-бистість до політичної діяльності. Р. Інглхарт вважав, що за умови задоволення основних матеріальних потреб особистості, на передній план висуваються потреби у повазі та самоактуалізції в політиці.

Мотив досягнення виявляється у турботі про політичну май-стерність, організацію фізичного і соціального простору, у вста-новленні високих стандартів праці, у прагненні досягати постав-лених цілей з максимальним ефектом. У людей з високою потре-бою у владі виявляється тенденція орієнтуватись переважно на задачу. Неуспіх у розв’язанні задачі робить її ще більш приваб-ливою. Н. Фізер та Дж. Аткінсон виділили два мотиви, пов’яза-них з потребою досягнень – мотив досягнення успіху та мотив уникнення невдачі. Переважання одного з мотивів зумовлює ди-ференціацію політичної поведінки.

В основі мотиву аффіліації лежить потреба особистості у на-лежності до групи, отриманні схвалення з боку інших. Такий мо-тив зумовлює належність особистості до політичних організацій, забезпечує захист інтересів, дає відчуття єдності.

Мотивів, що зумовлюють політичну діяльність, багато. Їх взаємопов’язаність та взаємозумовленість створюють різні кон-фігурації мотиваційної системи політичної поведінки. В літера-турі на основі певної конфігурації елементів цієї системи визна-чено різні моделі системи мотивацій, а саме:

1.         Модель мотивації створення особистих анклавів. Ця мо-дель заснована на зацікавленості у встановленні контролю над тим, що відбувається, а також на культивуванні дружніх стосунків з тими, кого індивід контролює і над ким має владу.

2.         Модель імперської мотивації. Згідно з цією моделлю збільшення особистої влади суб’єкта відбувається в результаті зміцнення влади групи, яка стає владою суб’єкта.

3. “Модель мотивації конкістадора”. В цій моделі влада суб’єкта і його контроль ситуації встановлюється шляхом гру-бої сили. Ця мотивація має місце за високої потреби у владі і низької у аффіліації.

Соціолог Є. Вятр, розглядаючи мотиви політичної поведі-нки виділив два основних типи мотивів, що спонукають люди-ну домагатися влади або брати участь в її здійсненні: егоцент-ричні та соціоцентричні. До егоцентричних належать ті, що кон-центруються на власній особі того, хто діє. До соціоцентричних – ті, що концентруються на благові групи. Цю диференціацію мотивів Є. Вятр поклав в основу психологічної типології індивідів. Окремо він описує мотиви уникнення влади і, відпо-відно, відмови від участі в політичному процесі. Серед цих мо-тивів виділяються такі.

1.         Структурні, які випливають з реалістичної оцінки незначущості власних шансів у політичній діяльності. Ця оцінка базується на оцінці політичної системи суспільства, її

структурі, яка позбавляє індивіда можливості фактично брати участь у політичному житті.

2.         Психологічні, які зумовлено особливими рисами особистості.

Відмічають наступні особистісні риси: невпевненість у собі,

почуття власної некомпетентності, відсутність віри у власні сили і можливості. До психологічних мотивів відмови від участі у пол-ітичному житті відносяться також: особиста залученість до різних життєвих ситуацій або уникнення цього; аномія як відчуження індивіда від суспільної групи; мотив уникнення життєвих невдач, слабкість мотиву досягнення успіху; схильність до інтелектуаль-ного бачення світу; інтравертні схильності; сильна психічна на-пруга і сильна агресивність.

Особистісна мотивація формується в певних історичних, со-ціально-економічних умовах. Так, в умовах міжіндивідуального суперництва, представницької демократії (капіталістичне сусп-ільство) у людини зростає почуття самоцінності, власної індиві-дуальної гідності. В умовах традиційних суспільств, для яких є характерним інструментальний тип залучення індивіда до пол-ітики, домінують потреби у захисті, порядку, інтеграції в соціум,

що звільняє від особистої відповідальності та складностей осо-бистого вибору. Наведені групи мотивів взаємопов’язані і можуть складати різну ієрархію.

Визначені сфери (когнітивна, афективна, конативна), в яких розгортається процес політичної соціалізації особистості, існу-ють в єдності і взаємозалежності. Можна припустити, що на тому чи іншому віковому етапі політичної соціалізації домінуючим стає певний її компонент. Імовірно, що на етапі первинної пол-ітичної соціалізації домінує афективний її компонент, а на етапі переходу до дорослості – когнітивний і у зрілому віці – кона-тивний. Політичність особистості формується разом з форму-ванням досвіду її політичної діяльності, в ході розширення соц-іально-політичних зв’язків, з досягненням зрілості політичної ідентичності особистості.

 

 

23