Главная->Соціологія->Содержание->Стадійність процесу соціалізації означає наступне.

Соціальна психологія (частина 2)

Стадійність процесу соціалізації означає наступне.

 

1.         Особистість - це цілісна система взаємодіючих елементів, до того ж швидкість розвитку кожного елемента своєрідна. Тому кожен віковий етап характеризується своєрідністю автокореля-тивних зв’язків елементів особистісної системи. У кожного індивіда і на кожному його віковому етапі детермінація процесу соціалізації ви-являється своєрідною взаємодією чинників. Специфіка окремих вікових етапів обумовлюється зростанням зовнішніх детермінант розвитку, які дедалі більш опосередковуються специфікою внут-рішньої структури особистості.

2.         Своєрідність автокорелятивних зв’язків елементів особис-тісної системи, що є характерною для кожної стадії її розвитку, впливає на утворення, розвиток і розв’язання тих суперечностей, що лежать в основі новоутворень певного вікового етапу. Кількісні зміни, що відбуваються в особистісній системі, у співвідношенні її детермінант, ведуть до утворення суперечностей. Незначні, кількісні зміни в структурі особистості на кінцевому етапі дають якісний стрибок у розвитку. Нові, зріліші структури позбавляють-ся зайвих елементів. З’являються вікові новоутворення, усуваєть-ся суперечність. Якби розвиток особистості був лише накопичен-ням кількісних змін, то ніяких новоутворень не відбувалося б. Весь життєвий шлях людини складається з виникнення, формування і усунення суперечностей, які лежать в основі внутрішніх конфліктів особистості на тому чи іншому етапі життя або в конкретній ситу-ації. Внутрішній конфлікт з’являється поступово. В якийсь момент порушується внутрішня рівновага. Суперечність загострюється до конфлікту, який потребує розв’язання через революційні, швидкі глибокі зміни якісного стану.

3.         Стадійність процесу соціалізації виявляється в такій зако-номірності розвитку особистості, як нерівномірність, хвиле-подібність цього процесу. Відносно стабільні періоди змінюються швидкими, революційними.

Нерівномірність розвитку особистісних властивостей та пси-хічних функцій доводиться багатьма дослідженнями. Психологи відмічають, наприклад, що в період 18-25 років відбуваються найбільші зміни в інтелектуальних функціях, рухливість і гнучкість зв’язків між сприйняттям і увагою людини. В 26-29 років увага у своєму розвитку випереджає пам’ять і мислення. В 30-33 роки знову відмічається високий розвиток таких інтелектуальних функцій як пам’ять, увага, які знижуються у 40 років. Виявлено, що у 41-46 років найбільш високий рівень має увага, а найбільш низький – пам’ять. Середній пік творчої активності для багатьох спеціальностей - 35-39 років. Пік творчих здібностей для різних наук не є однаковим: для математики і фізики - 30-34 років, гео-логії, медицини - 35-39 років, філософії і політики - 40-55 років.

Інтенсивність старіння інтелектуальних функцій залежить від двох факторів: обдарованості і освіти. Освіта гальмує старіння, саме тому безперервна освіта є важливою умовою інтелектуального і професійного розвитку людини.

4. Стадійність процесу соціалізації означає те, що кожний віко-вий етап розвитку людини характеризується появою специфічних новоутворень, які знаменують перехід до іншої системи цінностей. Це може відбуватися у будь-якому віці. Переоцінка цінностей пе-реживається людиною дуже болісно. На поверхні це виявляється в різних відхиленнях поведінки, в її непередбачуваності, що свідчить про критичний стан особистості. Людині, яка переживає такий стан, доводиться себе перебудовувати, відмовляючись від звичних цінностей. Звичні ціннісні орієнтації вже не спрацьову-ють. Цей критичний стан часто супроводжується такими емоцій-ними корелятами, як напруженість, тривога, інколи – депресив-ними симптомами. Вихід з цього стану відбувається в результаті зміни особистістю соціальної позиції, в основі якої була провідна діяльність, що вже вичерпала себе в межах попереднього вікового етапу. Критичні періоди виникають на рубежі вікових періодів і пов’язані з перебудовою психіки, зі зміною соціальної ситуації. Критичний період потребує розв’язання внутрішнього конфлікту, адекватної переоцінки цінностей, тобто ресоціалізації. Отже, утворення критичних періодів в розвитку особистості є законо-мірністю соціалізації.

5.         Критичні періоди пов’язано з розв’язанням криз в розвитку особистості. У різних людей і в різних обставинах кризи розв’язуються по-різному. В психології виділяють нормальні кризи і

анормальні кризи.

Нормальна криза – це той критичний період в розвитку особи-стості, який пов’язано з переходом від одного вікового етапу до іншо-го. Розв’язання кризи потребує переходу до іншої системи ціннос-тей, в результаті чого відбувається корекція стану. Все це нормаль-но. Адекватна переоцінка цінностей створює сприятливі можливості і передумови для входження в наступну стадію розвитку. Такі кри-зи є нормальними, або нормативними (існування у межах норми) тому, що немає людини, яка б не переживала такої кризи протягом життя. Критичний період розвитку особистості може ускладнюва-тись анормальною кризою. Анормальна криза може бути й не по-в’язаною із завершенням певної вікової стадії. Головною ознакою анормальної кризи є неможливість прогнозувати власне майбутнє. Як відомо, потреба вийти за межі сьогодення є однією з найважлив-іших біологічних потреб людини, яка пов’язана з особливостями свідомості як можливості вийти за межі самої себе. Анормальна кри-за руйнує адаптивні можливості людини. Самій людині важко вий-ти з процесу руйнації анормальної кризи. Подолання такого кризо-вого стану потребує допомоги з боку психолога-консультанта.

6.         Як у випадку нормальної кризи, так і анормальної, розв’язання кризи значною мірою залежить від особливостей самої особистості, зокрема її вікових етапів, які визначаються не тільки за

біологічною ознакою, але й психологічною. У різних людей навіть

одного й того ж віку критичні періоди проходять по-різному.

Віковий період кожної людини має свої неповторні за змістом особливості розвитку психічних функцій (пам’ять, мислення, сприйняття), особистісних властивостей (інтереси, погляди, суд-ження, мотиви поведінки), а також особливості взаємостосунків з оточуючими. Ці психологічні, поведінкові властивості, які харак-теризують психологічний вік людини, суттєво впливають на мож-ливості особистості у подоланні критичного стану. Подолання цьо-234

го стану тісно пов’язано зі ступенем його усвідомлення, який збільшується зі зростанням особистісної зрілості, зі здатністю до рефлексування. Оскільки останнє має зв’язок з психологічним віком, то той чи інший психологічний вік суттєво впливає на особ-ливості подолання людиною критичного стану. Саме тому пробле-ма розв’язання людиною критичного стану тісно пов’язана з пи-танням психологічного віку людини.

„Теорія подій” про вікові періоди особистості

Як відомо, окрім біологічного (стан організму) і хронолог-ічного (паспортного) існує психологічний вік з його унікальним, характерним тільки для нього поєднанням психологічних, по-ведінкових властивостей, які за межами цього віку більш ніко-ли не повторюються.

Серед наукових теорій, які дають визначення психологіч-ного віку, найбільш точною і популярною є “теорія подій”, яку розробили київські вчені (Е.Головаха). Психологічний час – це не кількість днів, які прожито, а кількість зробленого, пережи-того, продуманого. У кожної людини своя тривалість часу. Один встигає, інший зіває.

Психологічний вік – це стрілка терезів, на одній чаші яких минуле, а на іншій – майбутнє. Коли більш значимим є минуле, то ми відчуваємо себе старшими, а коли майбутнє, то молодши-ми. Ось чому є реальним такий феномен, як психологічне помо-лодіння (з кожним роком майбутнє не скорочується, а все більше розвертається).

Особливостями психологічного віку пояснюється феномен “пізніх” людей – тих, чиє справжнє життя розпочалось у доволі зрілому віці. Цікавий факт: уміння правильно змінювати пси-хологічний вік змінює і біологічний, який підтягується до пси-хологічного.

Сензитивні періоди розвитку особистості

Поняття “критичний період” як характеристика певного ета-пу розвитку вживається також в значенні проміжку часу, в який і тільки-но який певний середовищний фактор може викликати ефект. Декілька таких періодів припадає на час пренатального розвитку, коли деякі хімічні препарати, ліки або хвороби мо-жуть несприятливо вплинути на розвиток певних органів пло-ду. Існують також періоди в розвитку людини, які більшою або меншою мірою сприятливі до впливів оточуючого середовища. В цьому випадку критичний період є оптимальним періодом для розвитку певних властивостей особистості. Це той проміжок часу, коли в результаті взаємодії визрівання і научіння найбільш успішно розвивається певна поведінка.

Періоди найбільшого відчуття певних зовнішніх впливів в психології називають “сензитивними періодами розвитку”. Так, наприклад, сензитивним періодом розвитку мовлення є період від 1 року до 3 років, і якщо цей етап прогаяно, то компенсувати втрати в подальшому дуже важко. Сензитивному періоду не вла-стива така якість як “все або ніщо”. Хоча і існує оптимальний термін для розвитку певної поведінки, навчитись цієї поведін-ки можна і раніше, і пізніше цього строку. Проте індивід найк-раще засвоює певну поведінку в конкретному віці: етичні уяв-лення і норми – в дошкільному віці, основи наукових знань – у молодшому шкільному і т.ін. Тому важливо не пропустити сен-зитивний період, надати індивідові те, що потрібно для його роз-витку в конкретний період. Потрібно також пам’ятати, що в сен-зитивний період певні впливи відбиваються на всьому проце-сові розвитку людини, зачіпаючи його глибокі сфери психіки (Л.С.Виготський). В інші періоди ті ж самі умови можуть бути нейтральними, або навіть може з’явитись їх зворотній вплив на хід розвитку.

Знання сензитивних періодів в розвитку психіки індивіда має велике практичне значення, воно дає можливість врахову-вати, що найліпше людина може засвоїти в тому чи іншому віці.

Проблема виявлення і максимально можливого використан-ня для розвитку кожного сензитивного періоду є однією з найважливіших проблем психології навчання і виховання дітей. Проблематичність цього питання полягає в тім, що нам, по-перше, невідомі всі сензитивні періоди розвитку інтелекту і особистості дитини, їх початок, тривалість і закінчення. По-друге, в житті кож-ної дитини вони, мабуть, є індивідуально своєрідними, починають-ся в різний час і протікають по-різному. Труднощі, які пов’язані з практичним, педагогічним вирішенням цієї проблеми, полягають також в тім, щоб точно визначити ознаки початку сензитивного періоду, а також комплекси педагогічних якостей дитини, які мо-жуть формуватись і розвиватись в межах того чи іншого сензитив-ного періоду. Психологи припускають, що для більшості психоло-гічних якостей і поведінкових особливостей дитини протягом її життя наступає не один, а декілька сензитивних періодів. Індиві-дуально вивчаючи дітей, необхідно, крім того, навчитись прогно-зувати появу різних сензитивних періодів розвитку. В сучасній педагогічній психології з більшості цих питань не має однознач-ної, цілком задовільної відповіді.

 

 

11