Главная->Психологія->Содержание->Класичний біхевіоризм

Соціальна психологія (частина 1)

Класичний біхевіоризм

 

Біхевіористську модель людини деякі вчені вважають механі-стичною, яка уподобляє людей машинам, що приводяться в дію вхідним сигналом (стимулом) і у відповідь на нього виробляють вихідний сигнал (реакцію). Біхевіористську модель людини нази-вають також детерміністською, бо згідно з цією моделлю, все, що є в поведінці людини (цінності, установки, емоційні реакції) визна-чається впливом зовнішнього середовища в минулому або в сучас-ному. А тому такі поняття, як провина, повага і достоїнство, на дум-ку біхевіористів, не потрібні в описуванні поведінки людини.

Біхевіористів особливо цікавило визначення і описування про-цесів научіння. Базисну форму научіння прийнято називати зумов-люванням. Існує декілька класичних експериментів, які демонст-рують різні типи зумовлювання. Найбільш відомими прикладами класичного зумовлювання є експерименти І.П. Павлова. Класичне зумовлювання (виробітка умовних рефлексів) – це тип научіння, в якому нейтральний подразник, наприклад, дзвоник, починає вик-ликати реакцію (виділення слини) після того, як він багатократно сполучається з безумовним подразником (наприклад, на харчі).

Експерименти появи умовних рефлексів у людей, які було про-ведено на 20 триденних малюках (отримання реакції смоктання на звуковий сигнал), показали, що научіння відбувається з самих пер-ших днів життя людини. Це дослідження показало також, що за до-помогою метода вироблення умовних рефлексів дослідники можуть вивчати здатність малюків обробляти сенсорну інформацію задовго до того, як вони оволодіють мовою. Це дослідження підтвердило, що біхевіористський підхід може допомогти у розумінні научіння як ме-ханізму соціалізації особистості.

Були проведені також експерименти, які показали, що емоційні реакції, такі як страх, теж можуть виникати умовнорефлекторним шля-хом, особливо в дитинстві. Американські психологи Джон Уотсон і Ро-залія Рейнор провели класичний експеримент з зумовленням страху у 11-місячної дитини, який потім отримав назву “маленький Альберт”. В цьому експерименті вони виявили таке явище як генералізація подраз-ника, що означає розповсюдження реакції з одного специфічного подразника на інші схожі. Легко побачити, як генералізація подразника відбу-вається у повсяк денном у житті дітей. У ма люків можуть викликати страх білі халати, запах ліків, бо вони асоціюються з болючими уколами.

Позитивні емоційні реакції можуть виникати таким же чином, як і негативні, тобто умовнорефлекторно. Якщо людина починає пов’язувати раніше нейтральний подразник з неприємним емоц-ійним станом, то змінити цю умовну реакцію можна контрзумов-люванням. Контрзумовлювання – це методика усунення раніше не-гативної умовної реакції шляхом заміщення її новою умовною ре-акцією в тій самій стимульній ситуації.

Нова позитивна асоціація незабаром приведе до зміни негатив-ної умовної реакції на протилежну їй позитивну. На основі дії прин-ципу класичного зумовлення в психотерапії було створено методи-ки лікування різних фобій. Однією з них є систематична десенсібі-лізація, яку було використано у вигляді навчання релаксації для лікування таких фобій, як страх літати на літакові, страх перед на-чальством, несприйняття лікарен, коли в якості умовних подраз-ників виступають такі фактори як висота, формений одяг, лікарняні запахи і начальник. Ці приклади є ілюстрацією класичного зумов-лення. Однак цю методику виробки умовних рефлексів не можна застосовувати для засвоєння більш складних форм поведінки, та-ких, як керування автомобілем, гра у футбол або декламація віршів.

Пояснення більш складним формам поведінки було дано ви-датним американським психологом Скіннером його теорією операн-тного научіння.

Теорія оперантного научіння Берреса Фредеріка Скіннера (1904-1990)

Відмінність теорії Скіннера, якого інколи називають необіхевіори-стом, від теорії Уотсона (радикальний біхевіоризм) полягає в наступно-му. В той час як у концепції Уотсона у поясненні поведінки людини ос-новна увага зосереджена на фізіології і р ефлекси вних діях, підхід Ск інне-ра значною мірою зорієнтовано на ті ефекти, які виникають у навко-лишнім середовищі. Скіннер стверджував, що поведінка людини майже цілком безпосередньо зумовлюється можливостями підкріплення з на-80

Гл ава 4. Біхевіоризм

вколишньогоого середовища. Дослідження Скіннера стали фундамен-том теорії научіння. Згідно концепції Скіннера, вивчення особистості включає в себе знаходження своєрідного характеру взаємовідносин між поведінкою організму і результатами, які підкріплюють її. У відповід-ності з цією точкою зору, індивідуальні відмінності між людьми слід ро-зуміти в термінах інтеракцій “поведінка – оточення” в часі.

Скіннер стверджував, що поведінка людини детермінована, передбачена і контролюється оточенням. У розгляданні скіннеровсь-кої концепції формування особистості слід розрізняти два різнови-ди поведінки: респондентну поведінку, як відповідь на знайомий сти-мул, і оперантну поведінку, яка визначається і контролюється ре-зультатом, який ще буде отримано потім.

Респондентна поведінка – це реакція, яка викликається стиму-лом, який передує першій у часі. Наприклад, звуження або розши-рення зіниці у відповідь на світлову стимуляцію. В цьому прикладі взаємовідносини між стимулом (зменшення світлової стимуляції) і реакцією (розширення зіниці) є довільним і спонтанним і відбу-вається завжди. Така респондентна поведінка пов’язана з рефлек-сами, які включають автономну нервову систему.

Респондентна поведінка – це скіннерівська версія павлівського, або класичного зумовлювання. Проте Скіннер робив акцент на поведінці, яка не пов’язана з будь-якими знайомими стимулами. Наприклад, пове-дінка читання книги не є рефлекторною і стимул, який управляє цим процесом (екзамен, оцінки), не передує їй. Навпаки, на поведінку читан-ня впливають стимульні події, які наступлять після неї, а саме – її на-слідки. Так як цей тип поведінки передбачає, що організм активно впли-ває на оточення з метою змінити події якимось чином, Скіннер визна-чив її як оперантну поведінку. Отже, головна відмінність оперантного зумовлення порівняно з класичним полягає в тім, що за оперантного зумовлення неможливо викликати поведінку автоматично. Поведінка повинна мати місце до того, як вона може бути підкріпленою зумовлен-ням. За оперантного зумовлення тенденцію повторюватись має саме та поведінка, яка підкріплюється, або винагороджується.

Робота Скіннера зосереджена майже повністю на оперантній по-ведінці. У оперантному научінні організм діє на оточення, створюючи результат, який впливає на імовірність того, що поведінка повториться.

Оперантна реакція, за якою наступає позитивний результат, прагне по-вторитися, в той час, як оперантна реакція, за якою наступає негативний результат, прагне не повторюватись. Наприклад, ви скоро перестанете посміхатись людині, яка у відповідь на вашу посмішку завжди кидає на вас сердитий погляд або взагалі ніколи не посміхається. Майже в кожній сім’ї, де є малі діти, ми зустрічаємося з ситуацією оперантного научіння поведінці плачу. Як тільки маленькі діти відчувають біль, вони плачуть, і термінова реакція батьків – це висловити увагу і дати інші позитивні підкріплення. Так як увага є підкріплюючим фактором для дитини, ре-акція плачу стає природньо зумовленою. Однак плач може виникати і тоді, коли болю немає, і все ж батьки підкріплюють реакцію уваги.

Підкріплення – ключова концепція системи Скіннера. Були опи-сані різні форми реагування: з постійним співвідношенням, з пос-тійним інтервалом, з варіативним співвідношенням і з варіативним інтервалом. Була також проведена відмінність між первинними, або безумовними, і вторинними, або умовними підкріплюючими стиму-лами. За Скіннером, вторинні підкріплюючі стимули (гроші, увага, схвалення) здійснюють сильний вплив на поведінку людини. Він та-кож підкреслював, що поведінка контролюється аверсивними стиму-лами, такими як покарання і негативне підкріплення

Оперантній поведінці можна навчити шляхом зумовлювання уникненням, коли підкріплення полягає в тому, що переривається дія неприємного стимулу.

Як можна використовувати оперантне зумовлювання для на-вчання складним діям? Кінцева форма поведінки повинна створюва-тись крок за кроком. За такого поетапного формування реакції вина-городжується послідовне наближення до кінцевої цілі. Одним з ефек-тивних способів модифікації поведінки є використання жетонної системи. Наприклад, в колонії для підлітків-правопорушників такі нагороди як смачна їжа, час для спортивних тренувань, свіжі журна-ли і т.ін. купляються за жетони. Ці жетони можна заробити за точне виконання чітко визначених правил поведінки. Отже, жетони стають ефективним підкріпленням успіхів у навчанні, дотриманні правил. Але вони є ефективними лише в тому випадку, коли вихователь за-стосовує принципи оперантного зумовлювання, а саме, винагород-жує маленькі послідовні кроки на шляху до досягнення кінцевої мети.

Гл ава 4. Біхевіоризм

Дослідження показали, що жетонна система може з успіхом використовуватись у роботі з розумово відстаючими і хворими аутизмом, з дітьми в шкільній і домашній обстановці і з пацієнта-ми психіатричних клінік. Метою навчання за допомогою жетонів є розвиток вмінь научуваного до такого ступеня, коли ці вміння стають настільки корисними в реальному світі, що жетони більше не потрібні. Для досягнення такого результату будь-яка жетонна система повинна бути спланованою таким чином, щоб учні якомо-га раніше змогли обходитися без жетонів. Інакше вони можуть ста-ти настільки залежними від жетонів, що ефективність програми модифікації поведінки буде зведена на нівець.

Навчальні машини, які використовувалися Скіннером, теж основувались на принципах оперантного зумовлювання. За до-помогою цих машин навчання проводилось невеликими послідов-ними кроками, переходячи від простих задач до більш складних. Бажана поведінка або відповідь на кожному кроці підкріплюва-лась зворотним зв’язком (якою-небудь винагородою або схвален-ням) з машиною і появою нової задачі для вирішення. Поступо-во учні успішно оволодівали рішенням досить складних задач. У програмованому навчанні за допомогою комп’ютера застосо-вується багато з цих принципів научіння. Сучасне застосування принципів оперантного научіння є широким. Дві основні галузі його застосування – це навчання навичкам спілкування і біолог-ічний зворотний зв’язок. Передбачається, що тренування упев-неності в собі, засноване на методиках репетиції поведінки і са-моконтролю, дуже корисне для того, щоб люди поводились більш успішно в різних соціальних інтеракціях. Виявилось, що тренінг з біологічним зворотним зв’язком є ефективним в лікуванні три-воги, мігрені, м’язової напруги і гіпертензії.

В 90-тих роках систематичне дослідження і застосування принципів класичного та оперантного зумовлювання отримало назву поведінкового аналізу. Було розроблено чисельні педагогічні та терапевтичні програми для навчання або перенавчання окре-мих осіб з метою корекції їх поведінки. Програми, які формують людську поведінку в терапевтичних цілях, називають модифіка-цією поведінки.

Важко перебільшити той вплив, що було здійснено на психо-логію і теорію особистості основними принципами научіння. Кон-цепції класичного і оперантного научіння є дуже сильним інстру-ментом для пояснення того, як форми поведінки набуваються, збе-рігаються і модифікуються в результаті минулого досвіду научіння індивіда. З метою пояснення складної соціальної поведінки люди-ни психологи розширили діапазон теорії научіння, створивши в ос-танні десятиліття теорію соціального научіння.

Соціально-когнітивна теорія А.Бандури

Погляди класичних біхевіористів набули розвитку в різних напрям-ках. Кульмінацією цього розвитку в останні десятиліття можна назвати соціально-когнітивний напрямок. Особливості цього напрямку найбільш яскраво представлено в роботах Альбера Бандури (нар. 1925) і Джуліа-на Роттера (нар. 1916). Теорія кожного з них значно відрізняється від радикальногго біхевіоризму Скіннера, але зберігає експериментальну методологію, яка характеризує біхевіористський підхід.

Бандура вважає, що психічне повинно розумітись як безперерв-на взаємодія між факторами поведінковими, особистісними і середо-вищними. Це означає, що поведінка, особистісні аспекти і соціальні впливи - це взаємозалежні детермінанти, тобто на поведінку здійснює вплив оточення, але люди теж відіграють активну роль у створенні соціального оточуючого середовища та інших обставин, які виника-ють в їх повсякденних транзакціях. Ця точка зору відрізняється від підходу Скіннера, який обмежує пояснення поведінки людини до двохфакторної односторонньої моделі, в якій зовнішні події є єди-ним чинником поведінки. На відміну від Скіннера, який майже зав-жди розглядав научіння через прямий досвід, Бандура робить основ-ний акцент на ролі научіння через спостереження у придбанні нави-чок поведінки. Дійсно, найбільш відмінною рисою соціально-когні-тивної теорії Бандури є переконання в тому, що переважно поведін-ка людини формується через спостереження на основі прикладів.

Бандура також підкреслює важливість самостійних впливів як чинника функціонування людини у всіх її аспектах (в мотивації, емоціях, діях). Це є найбільш очевидним в його концепції самоефек-тивності – положенні про те, що людина може навчитись контро-лювати події, які впливають на її життя.

Гл ава 4. Біхевіоризм

Основні принципи соціально-когнітивної теорії

Бандура вважає, що внутрішня реальність, яка складається з мотивів, потягів, не може так просто пояснити явні коливання поведінки людини в різних ситуаціях по відношенню до різних людей в різних соціальних ролях. А психодинамічні теорії знех-тували великою складністю і різноманітністю реакцій людини. Він також піддав сумніву емпіричну адекватність психодинаміч-них формулювань. Персонологи-експериментатори заявляють, що хоча потяги і мотиви можуть пояснити події, які вже здійсни-лися, проте вони безсилі передбачити, як люди будуть поводи-тись в конкретній ситуації. Отже, аналізуючи психодинамічні теорії і вказуючи на їх обмеження, Бандура робить висновок про те, що якщо ми хочемо удосконалити наше розуміння поведінки людини, то потрібно удосконалити і нашу теорію як з концепту-альної, так і з емпіричної точки зору. Аналізуючи точку зору ра-дикального біхевіоризму, Бандура відмічає, що пояснюючи пове-дінку в термінах соціальних стимулів, які її визивають і підкрес-люючих наслідків, які її зберігають, в той же час радикальний біхе-віоризм заперечує детермінанти поведінки, які виникають з внутрішніх когнітивних процесів. Це дає неповне пояснення по-ведінки людини. З точки зору Бандури, причини функціонування людини потрібно розуміти як безперервну взаємодію поведінки, пізнавальної сфери і оточення. Даний підхід до аналізу причин поведінки Бандура означив як взаємний детермінізм.

Розроблена Бандурою модель – триада взаємного детермініз-му показує, що хоча на поведінку впливає оточення, воно теж част-ково є продуктом діяльності людини, тобто люди можуть здійсню-вати якийсь вплив на свою власну поведінку. Наприклад, друже-любна людина може створити оточення, в якому для неї буде до-сить заохочень і мало покарань, і навпаки. У всякому випадку, по-ведінка вимірює оточення. Бандура стверджував також, що завдя-ки своїй здатності використовувати символи, люди можуть думати, творити і планувати, тобто вони здатні до пізнавальних процесів, які постійно виявляються через відкриті дії.

Сучасні теоретики научіння роблять акцент на підкріпленні, як на необхідній умові для придбання, збереження і модифікації поведінки.

Скіннер, наприклад, стверджував, що зовнішнє підкріплення є обов’яз-ковим для научіння. Бандура, хоча і визнає важливість зовнішнього підкріплення, все ж не розглядає його як єдиний спосіб. Люди можуть вчитись спостерігаючи або читаючи, або чувши про поведінку інших людей. В результаті попереднього досвіду люди можуть очікувати, що певна поведінка може мати наслідки, які вони оцінюють, інша – спричи-нить небажаний результат, а третя – виявиться малоефективною. Отже, наша поведінка регулюється значною мірою передбаченими наслідками.

В центрі соціально-когнітивної теорії лежить припущення про те, що нових форм поведінки можна набути у відсутності зовнішнього підкріплення. Акцент на научінні через спостереження або приклад, а не пряме підкріплення є найбільш характерною рисою теорії Бандури. Іншою характерною рисою соціально-когнітивної теорії є та роль, яку вона відводить унікальній здатності людини до саморегуляції.

Бандура стверджує, що здатність оперувати символами, дає нам засіб впливати на наше оточення завдяки вербальним та об-разним репрезентаціям. Ми виробл я єм о і зб ер іга єм о до сві д так им чином, що він слугує орієнтиром для майбутньої поведінки. Наша здатність формувати образи бажаних майбутніх результатів пере-творюється в біхевіоральні стратегії, які направлені на те, щоб ве-сти нас до віддаленої мети. Отже, люди можуть передбачати імовірні наслідки різних дій і, відповідно, змінювати нашу поведі-нку. Отже, здатність людини передбачати наслідки різних дій доз-воляє їй поводитись відповідним чином.

Які ж види научіння через спостереження є центральними відносно цього аспекту (саморегуляція) поведінки людини?

Научіння через моделювання.

Бандура стверджує, що научіння було б мало ефективним, якби воно залежало виключно від результату власних дій людини. На щастя, вербальна передача інформації і спостереження відповідних моделей (наприклад, інших людей) забезпечує основу для придбан-ня найбільш складних форм поведінки людини. Бандура встанов-лює, що фактично всі феномени научіння, які набуваються в резуль-таті прямого досвіду, можуть формуватися через посередництво спостережень за іншими людьми.

Гл ава 4. Біхевіоризм

Фактор спостереження – ключ до вирішення проблем. Спо-стерігаючи, діти навчаються робити повсякденну домашню ро-боту або грати в ігри. Через спостереження вони можуть навчи-тися бути агресивними, альтруїстичними. У багатьох випадках необхідно вчитись модельованій поведінці саме таким чином, як вона виконується (їзда на велосипеді). Однак у доповнення до передачі специфічних форм шляхом моделювання можна по-будувати нову поведінку. Завдяки процесам моделювання спо-стерігачі беруть загальні риси з різних реакцій і формулюють правила поведінки, які дають їм можливість йти далі від того, що вони вже бачили і чули. З точки зору Бандури, люди форму-ють когнітивний образ певної поведінкової реакції через спос-тереження поведінки моделі, і далі ця закодована інформація (що зберігається в довготривалій пам’яті) слугує орієнтиром у їх діях. Люди можуть вчитися на прикладах.

Соціально-когнітивна теорія передбачає, що моделювання впливає на научіння, головним чином, через його інформаційну функцію. Тобто під час показу зразка спостерігачі (учні) здобу-вають в основному символічні образи моделюючої діяльності, яка слугує прототипом для відповідної і невідповідної поведінки.

Научіння через спостереження регулюється чотирма взаємо-пов’язаними компонентами: увага, збереження, моторно-репро-дуктивні і мотиваційні процеси. Розглянуте таким чином научі-ння через спостереження є активний критичний і конструктив-ний процес. (Див. таблицю).

Хоча теорія соціально-когнітивного научіння дійсно визнає важливу роль зовнішніх підкріплень, вона постулює існування більш широкого кола підкріплюючих впливів. Люди не тільки підвладні впливу досвіду, якого вони набувають в результаті своїх дій, але й регулюють поведінку на основі очікуваних наслідків, а також створюють їх для себе самі. Бандура, аналізуючи роль підкріплення в научінні через спостереження, показує його ког-нітивну орієнтацію. На відміну від Скіннера, він стверджує, що зовнішнє підкріплення рідко виступає в ролі автоматичного виз-начальника поведінки. Воно частіше виконує дві інші функції – інформативну і спонукальну. Підкріплення, яке наступає після

Таблиця Компоненти научіння через спостереження

 

Процеси уваги          Процеси збереження            Моторно--репродуктивні процеси Мотиваційні процеси

Людина слідкує за поведінкою моделі і точно сприймає цю поведінку.           Людина пам’ятає (довготривале збереження) поведінку моделі, що спостерігалась раніше.          Людина перево-дить закодовані в символах споми-ни про поведінку моделі в нову фо-рму відповіді.           Якщо позитивне підкріплення (зо-внішнє, через по-середництво са-мопідкріплення) потенційно при-сутнє, людина здійснює моде-люючу поведінку.

реакції, вказує на необхідність сформувати гіпотезу про те, що таке правильна реакція.

Ця інформативна функція (зворотний зв’язок) може пра-цювати, коли підкріплення переживається прямо або побічно. Без здатності передбачати імовірний результат майбутніх вчинків люди діяли б ризиковано. Побічне підкріплення здійснюється тоді, коли спостерігач бачить дію моделі з наступ-ним результатом, який спостерігач усвідомлює як результат попередніх дій моделі.

Самопідкріплення має місце тоді, коли люди встановлюють для себе планку досягнень і заохочують або карають себе за її досягнен-ня, перевищення або невдачу.

За Бандурою є три процеси, які входять компонентами в саморегулювання поведінки: процес самоспостереження, само-оцінки і самовідповіді. В останні роки Бандура ввів у свої тео-ретичні побудови постулат когнітивного механізму самоефек-тивності для пояснення особистісного функціонування і змінення. Концепція самоефективності стосується уміння лю-дей усвідомлювати свої здібності побудувати поведінку, яка

Гл ава 4. Біхевіоризм

відповідає специфічній задачі або ситуації. З точки зору Банду-ри, самоефективність, або усвідомлена здатність справитись з специфічними ситуаціями, впливає на декілька аспектів психо-соціального функціонування. Те, як людина оцінює власну ефек-тивність, визначає для неї розширення або обмеження можли-вості вибору діяльності, зусиль, які їй доведеться докласти для подолання перешкод і фрустрацій, наполегливість, з якою вона буде вирішувати якусь задачу. Отже, самооцінка ефективності впливає на форми поведінки, мотивацію, побудування поведін-ки і виникнення емоцій.

На думку Бандури, люди, які усвідомлюють свою самоефек-тивність, прикладають більше зусиль для виконання складних справ, ніж люди, які зазнали серйозних сумнівів у своїх можли-востях. В свою чергу, висока самоефективність, яка пов’язана з очікуванням успіху, веде до хорошого результату і сприяє само-повазі. Навпаки, низька самоефективність, яка пов’язана з очі-куванням краху, веде до невдач і таким чином знижує самопова-гу. Бандура стверджує, що ті, хто вважає себе нездатним доби-тись успіху, має слабку мотивацію і не може побудувати поведін-ку. Навпаки, люди, які вірять в свою здатність вирішити пробле-му, імовірно, будуть наполегливі в досягненні своєї мети, не див-лячись на перешкоди.

Бандура передбачав, що набуття самоефективності може відбу-ватись будь-яким з чотирьох шляхів (або їх комбінації): здатності побудувати поведінку, побічного досвіду, вербального переконан-ня і стану фізичного (емоційного) збудження.

Бандура постійно спрямовує свої зусилля на розвиток методів те-рапевтичної зміни поведінки і розробку єдиної теорії поведінкових змін.

В терапевтичних методиках важливу роль відіграє зміна ус-відомленої здатності протистояти загрожуючим або аверсивним ситуаціям і справлятися з ними. Бандура висловлює передба-чення, що ефективність терапії, які б методи не застосовувались, визначається, перш за все, її здатністю підвищувати самоефек-тивність клієнта.

Стратегія самоконтролю для модифікації проблемної поведінки

В соціально-когнітивній теорії закладено поняття самоконт-ролю – емпірично обґрунтованого засобу стійкого досягнення більш бажаних паттернів поведінки.

Із соціально-когнітивної точки зору, самоконтроль не існує вик-лючно в рамках тільки внутрішніх (сила волі) або тільки зовнішніх (підкріплення) сил. Він виявляється в ретельно спланованій взає-модії людини з оточенням.

 

 

27