Главная->Психологія->Содержание->ЗАРУБІЖНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Соціальна психологія (частина 1)

ЗАРУБІЖНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

 

Таблиця Головні теорії в соціальній психології за Дж. Мак-Девідом та У.Херері

 

Теорія Модель людини        Головні предста-вники        Головні теоретичні аспекти            Внесок у соціальну

психологію. Об’єкти

досліджень     Оцінка статусу у пси-хологіч-ній нау-ці

            Джерело даних         Уявлен-ня про мотива-цію

Психо-аналі-тична   “Люди-на, яка бажає”          Фрейд, Абрахам, Фромм, Хорні, Юнг, Ад-лер, Біон            Вербальна поведінка, яка роз-глядаєть-ся як до-свід       Наголос на джере-лі енергії, а не на її спрямо-ваності           Розвиток

особистості,

соціалізація,

агресія,

культура та

поведінка       Змен-шується (1968, 1974)

Когні-тивна   “Люди-на, яка пізнає” (думає)         Левін, Хайдер, Піаже, Колберг, Фестін-гер          Вербальна поведінка, на підста-ві якої робиться висновок про реаль-ний досвід  Наголос на спря-мованості енергії, а не на її джерелі   Установка, мова й мис-лення, дина-міка групо-вих процесів, пропаганда, соціальна перцепція. “Я” – концеп-ція       Стабіль-но збері-гає своє значення (1968). Найбі-льший автори-тет (1974)

Біхе-віо-рист-ська     “Люди-на меха-нічна” (яка реагує) Халл,

Міллер,

Доллард,

Роттер,

Сіре,

Скіннер,

Бандура          Зовнішня поведінка, яка спо-стеріга-ється (до-свід має другоряд-не зна-чення)         Енергія – функція від змен-шення драйву, спрямо-ваність поясню-ється зви-чками      Чіткість у теорії та екс-перименті, соціалізація, соціальний контроль, соціальні установки  Зростає (1968) Втрачає своє об-личчя (1974)

Гума-ністи-чна         “Люди-на, яка граєть-ся”     Роджерс, Маслоу, Мей, Се-пір, Фе-ріс      Вербаль-ний само-звіт (його “розумію-ча” інтер-претація)     Ієрархіч-но зорга-нізовані потреби            “Я” –кон-цепція, між-особистісні відносини, суспільство та індивід      Збіль-шує ав-торитет (1974)

75

в самих джерелах соціальної психології ще в давнину. В сучасній соціальній психології ця модель взаємодії індивіда і суспільства має також велике значення. Конфліктна модель психоаналізу, людина як пасивний об’єкт навчання в моделі біхевіоризма, мо-дель суспільства як театру, а людини – як актора, що грає роль за написаним для нього сценарієм в теоріях Дж. Г. Міда, Р. Мерто-на та ін. – все це варіанти моделі взаємодії суспільства і індивіда. Загальне уявлення про співвідношення цих моделей дає таблиця Макдевіда і Херері.

Російський соціальний психолог П.Н. Шихирев відносно класифікації різних напрямків і шкіл в сучасній соціальній пси-хології ставить питання так: а чи існує логіка саморозвитку об’єк-та соціально-психологічного дослідження, тобто якась зако-номірність, яка виявляється у зміні тих чи інших аспектів, що вив-чаються, а може послідовність напрямків соціальної психології задається суспільною практикою, залежить від особистісних схильностей і долі дослідників? Якщо такої логіки немає, то тоді дослідження різних соціально-психологічних напрямків є рівнозначущими, рядоположеними і кожен з них може претенду-вати на роль провідного. І якщо така логіка є, то оцінку певному напрямку потрібно давати з врахуванням наступного: яке значен-ня має теорія в світлі отриманих раніше результатів, які об’єкти і постановки проблеми є найбільш перспективними для соціаль-но-психологічної науки та її практичного застосування.

П.Н. Шихирев пропонує визначити місце тієї чи іншої теорії в розвитку науки керуючись тим, наскільки вона є продуктом двох зу-стрічних тенденцій: розвитку суспільства і розвитку самої соціальної психології. На його думку ( і з нею не можна не погодитись), динамі-ка розвитку соціальної психології як науки пов’язана і відповідає ди-наміці і закономірностям розвитку суспільства в цілому.

Якщо подивитись на історичний процес з точки зору змін в галузі організації соціальної дії, або, говорячи схематичніше, на те, якими способами одна людина або соціальна група може спо-нукати іншу людину або групу щось робити, то можна виділити чотири таких способи.

ЗАРУБІЖНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Історично перший спосіб – ці фізичне примушування, на-сильство, загроза смерті, найбільш яскравий приклад цього – рабовласницьке суспільство, концтабори. Другий спосіб – по-літичний, за допомогою соціальних норм, законів, традицій і т.ін., теж тісно пов’язаних із загрозою насильства. Третій спосіб – економічний, мобілізація економічних, матеріальних потреб людини, починаючи з елементарних і закінчуючи потребами, що відповідають сучасним стандартам якостей життя. Четвертий – ідеологічний – за допомогою психологічного, морального, ідей-ного впливу, апеляції до етичних норм, почуттів власної гідності, обов’язку, совісті тощо.

Отже, аналіз історії тільки в одній сфері людської діяльності – економіці – показує, що людство рухається від зовнішніх форм спонукання всередину, до мотиваційного ядра особистості, її ба-зових цінностей, все більше втягуючи їх в діяльність. В кожній культурі і країні в провідних сферах діяльності хороший праців-ник сьогодні повинен не просто виконувати роботу, він повинен її любити і ставитись до неї творчо.

В сучасному суспільстві все більш настирливо заявляє про себе практична потреба суспільства в розумінні не тільки закономірнос-тей зовнішнього, предметного світу, але й світу внутрішнього ду-шевного, духовного. Якщо подивитись на історію досліджень в со-ціальній психології, то в ній можна виявити ту ж саму закономірність розвитку, що й у закономірностях зміни способів спонукання до дії. Мова йде про рух наукових досліджень від вивчення зовнішньої поведінки, через включення опосередковуючих змінних у вигляді установок, когнітивних схем і т.п. до все більше глибинних рівнів людської сутності: цінностей, життєвих смислів, ідеалів, потреби трансцендувати за межі емпіричної реальності.

Спираючись на логіку єдності двох зустрічних тенденцій – розвиток суспільства і розвиток соціально-психологічних до-сліджень – можна визначити в строкатому розмаїтті соціально-психологічних теорій домінування таких основних напрямків, як біхевіоризм, когнітивізм, психоаналіз, інтеракціонізм та гу-маністичний напрямок.

Глава 4. Біхевіоризм

Біхевіоризм – це напрямок в психології, який виник на по-чатку ХХ ст., поставивши своєю метою створити “науку про людську поведінку”. Прихильники цього напрямку стверджу-вали, що єдиним предметом дослідження в науковій психології повинна бути поведінка, за якою можна спостерігати, яку мож-на вимірювати. Свою теорію поведінки вони створювали індук-тивним способом, а саме: спочатку збирали окремі “факти” того, що і як роблять люди. Ці дослідники ретельно визначали і кон-тролювали стимули, які було пред’явлено в експерименті, а потім спостерігали і записували поведінкові реакції на ці сти-мули. Отже, вони не створювали своєї теорії зарання, а ціле-спрямовано конструювали її крок за кроком, проводячи спочат-ку прості експерименти, а потім розробляючи все більш складні. Оскільки цих дослідників цікавили зовнішні доступні для спо-стереження і вимірювання форми поведінки, їх назвали біхевіо-ристами (від англ. “behaviour” – “поведінка”).

Біхевіоризм веде своє походження, головним чином, від робіт І.П.Павлова (1849-1936) з умовних рефлексів, а також від досліджень Джона Б. Уотсона (1878-1958) з научіння. Методо-логічною основою цих теорій є концепція tabula rasa Джона Локка (1639-1704), згідно з якою у людей немає ніяких вродже-них ідей, а їх психіка формується під впливом зовнішнього сере-довища. Біхевіористи виходять з того, що людина народжуєть-ся лише як реактивна істота, яка просто реагує на зовнішній вплив. Кожний індивід формується завдяки процесу утверджен-ня зв’язків між стимулами і своїми реакціями на них або між варіантами поведінки і їх наслідками. Отже, процес научіння проходить автоматично. Біхевіористи не займаються аналізом того, що відбувається між стимулом і реакцією. З їх точки зору, психіка і особливо її внутрішня робота, практично не може бути доступною для спостереження і описування з позицій зовніш-нього спостерігача. Будучи послідовними, біхевіористи не виз-нають ні безсвідомих, ні генетичних детермінант поведінки.

Гл ава 4. Біхевіоризм

 

 

26