Главная->Психологія->Содержание->Французький психолог С. Московічі так визначає сутність вчення Г. Лебона.

Соціальна психологія (частина 1)

Французький психолог С. Московічі так визначає сутність вчення Г. Лебона.

 

1. Натовп в психологічному смислі являє собою людей, які на-ділені людською спільністю, а не просто зібраних в одному місті.

2.         Індивід діє, як і маса, але перший – свідомо, друга – неусвідом-лено, оскільки свідомість індивідуальна, а безсвідоме колективне.

3.         Натовп є консервативним, не дивлячись на його революцій-ний образ дій. Він завжди закінчує відбудовою того, що повалюва-ли, так як для них, як і для всіх, які знаходяться у стані гіпнозу, минуле є більш значимим, ніж сучасне.

4.         Маси, якими б не була їхня культура, доктрина або соціальне становище, потребують вождя. Він переконує їх не за допомогою доводів розуму чи сили, а як гіпнотизер своїм авторитетом.

5.         Пропаганда (або комунікація) має ірраціональну основу, ко-лективні переконання і такий інструмент, як навіювання. Більша частина наших дій є наслідком переконань. Критичний розум, відсутність переконання і пристрасті є перешкодами до дії. Навію-вання може їх подолати, саме тому пропаганда, що адресована ма-сам, повинна використовувати мову алегорій – енергійну і образну, з простими і владними формулюваннями.

6.         Політика, ціллю якої є управління масами (партією, класом, нацією), за необхідності не є сторонньою до фантазії. Вона повинна спиратись на якусь вищу ідею (революції, батьківщини), яку втілю-ють і врощують у свідомість кожної людини маси, поки не навіють її. Згодом вона перетворюється в колективні образи і дії.

Концепція натовпу виходить з ідеї аномальності, яка асоціюєть-ся або з хворобою, або зі злочинністю, і в кращому випадку допус-каються пом’якшуючі обставини.

Щоб зрозуміти, чому колективна поведінка трактується як аномаль-на або навіть “анамічна”, потрібно згадати соціальну і політичну ситуа-цію, в якій створювались ці концепції, а саме: революції (1789, 1830, 1848, 1871 у Франції); радикальні економічні і соціальні зміни, які привели до урбанізації й індустріалізації; підйом “революційного руху мас”; важли-ва роль профсоюзів і соціалістів, страйки і першотравневі демонстрації і т.ін. Все це загрожувало стабільності політичного, суспільного й етич-но г о по ря дк у. Я к ствер джує Бер ро уз ( B a r ro ws , 19 81 ) , в ті р ок и з’ яв ил ос ь загальне відчуття занепаду і відсутності бажання нести за це відпові-дальність. Маси були “виявлені” (Московічі), їх стали боятись як при-чину всіх неприємностей, і наука була зобов’язана проаналізувати ви-падкові зв’язки між феноменом мас і суспільними бідами.

І криміналістське, і психіатричне, і епідеміологічне тлумачен-ня однаково відповідало духові часу. Описуючи банди і присяжних засідателів, масові демонстрації і парламенти, злочинні та релігійні організації, Лебон підводив всі ці групи під категорію “натовпу”.

Зазначимо, що сьогодні ми зовсім інакше тлумачимо поняття натовпу, соціальних рухів, аудиторій і суспільних інституцій. Але вже тоді, в кінці ХІХ ст., французьким соціологом Габріелем Тар-дом (1843-1904) була проведена диференціація між натовпом і пуб-лікою. Якщо перше мало на увазі фізичні контакти і обмеженість місця у натовпу, то друге означало, що публіка не знаходиться у просторовій близькості і може створювати “суспільну думку” зав-дяки сучасним засобам комунікації.

У 1890 році вийшла робота І. Тарда “Закони наслідування”, в якій він визначив основні положення соціальної психології – на-уки, створити яку він поставив своєю метою.

Тард порівнював суспільство з мозком, клітиною якого є свідомість окремої людини. Він вважав суспільство продуктом взає-модії індивідуальних свідомостей через передачу людьми один од-ному і засвоєння ними уявлень, переконань, бажань, намірів та ін. Виходячи з цього, він поставив своєю ціллю створити науку – со-ціальну (колективну) психологію, яка повинна вивчати взаємодію індивідуальних свідомостей. На думку Тарда, від індивідуальної пси-хології (інтрацеребральна психологія) соціальна психологія (інтер-психологія) відрізняється тим, що займається виключно відноси-нами нашого “Я” до інших “Я”, їх взаємними впливами. В цій дії одного духу на інший і потрібно бачити елементарний факт, із яко-го випливає все соціальне життя.

Суспільні процеси Тард пояснював виключно дією механізму наслідування, на якому будуються людські взаємини. Задача науки полягала у вивченні законів наслідування, завдяки яким суспіль-ство, з одного боку, підтримує своє існування в якості цілісності, з другого – розвивається завдяки виникненню і розповсюдженню в різних галузях життя винаходів. Винаходи – це акт індивідуальної творчості. Саме вони створили мову, господарство, державу, релі-гію тощо. Акти творчості і наслідування діють подібно колам на воді: нові винаходи – нові хвилі наслідування. Задача науки полягає у

вивченні законів наслідування, завдяки яким суспільство підтри-мує своє існування.

І хоча при житті Тарда його ідеї не отримали широкого розпов-сюдження, сьогодні він вважається одним із засновників соціальної психології. Він зробив значний внесок в розвиток науки про міжо-собистісні стосунки та їх механізми, досліджував проблеми сусп-ільної думки, психології натовпу, механізми психологічного зара-ження і навіювання. Тард сприяв також включенню в арсенал соц-іально-психологічної науки емпіричних методів дослідження – ана-лізу історичних документів і статистичних даних.

Ідеї І. Тарда, Г. Лебона знайшли розуміння у З. Фрейда, який виклав свої погляди на соціально-психологічні явища у групах в роботі “Масова психологія і аналіз людського “Я”. З. Фрейд актив-но використовував положення психології мас Г. Лебона. Для нього велику роль в соціальному устрої світу відігравало навіювання, на-слідування, підпорядкування лідерові (вожаку), неусвідомлені ко-лективні уявлення. Вплив З. Фрейда на розвиток соціальної психо-логії сьогодні визнається всіма значними науковцями, його звернен-ня до проблематики групової психології не було випадковим, а ба-зувалось на нагромадженому ним досвідові.

Розглядаючи питання групової психології, З. Фрейд та його послідовники виходили з розробленої ними методології психоана-лізу, екстраполюючи поняття та принципи, розроблені в практиці лікування неврозів, на сферу соціально-психологічних явищ. За основу інтерпретації міжособистісних і міжгрупових відносин бра-лися психологічні механізми такої групи, як сім’я. Особливо це сто-сується аналізу взаємин лідера та маси. Соціальна група розгля-дається як сукупність індивідів, які вважають лідера своїм ідеа-лом. Індивіди замінюють свій ідеал “Я” масовим ідеалом, що втілюється у вожді. Якщо вождь у психології натовпу є суб’єктом своїх дій, свідомий вольовий акт якого полягає в нав’язуванні іншим свого образу, то стає можливим, за особливого стану людей у натовпі, нав’язати свій образ. Через ідентифікацію себе з ліде-ром як своїм ідеалом відбувається ідентифікація одного індивіда з іншим. Згідно зі схемою З. Фрейда, відносини з лідером будують-ся за аналогією дитини з батьками.

В концепції “психології мас” маса протиставляється вождю, еліті, лідеру, які здатні навести порядок у масі, повести її за собою.

Розглядаючи натовп як сліпу, некеровану силу, Г. Тард, Г. Ле-бон, З. Фрейд шукали шляхи перетворення його на таку спільноту, яка позбулася б своїх негативних руйнівних сил. Окрім волі, інте-лекту, свідомості лідерів вони бачили й інші можливості подолати суперечності між індивідом і суспільством. Так, ефективним засо-бом корегування психічних дефектів натовпу вони вважали його організацію, об’єднання в групу.

Ідея наслідування як основи соціального життя в кінці ХІХ – початку ХХ ст. була дуже поширеною. Відомий російський психо-лог і фізіолог В.М. Бехтерєв теж відводив механізмові наслідуван-ня суттєву роль у своїх наукових поглядах.

Один з видатних соціальних психологів Болдуін сприяв широ-кому розповсюдженню ідеї наслідування в США. Для нього насліду-вання виступало основою всякого навчання. Ця ідея набула нового і стійкого звучання в теоріях необіхевіоризму, потім – соціобіхевіо-ризму, що розглядав наслідування моделі як основний шлях со-ціального научіння (А. Бандура).

Концепція “психології мас” стає підґрунтям для створення перших підручників з соціальної психології, якими були “Соціаль-на психологія” – підручник американського соціолога Е. Росса та англійського психолога В. Мак-Даугалла “Вступ до соціальної пси-хології”, які вийшли друком у 1908 р. Дата виходу цих підручників вважається роком виникнення соціальної психології як науки. Ці праці – типовий приклад двох різних підходів до розв’язання со-ціально-психологічних проблем. Е. Росс підходив до цих проблем з боку соціологічної теорії, вважаючи соціальний контроль, як на-вмисний вплив суспільства на поведінку, основою соціально-пси-хологічних відносин.

Несподівано яскраво ідея наслідування була заявленою в Європі 80-х років ХХ ст. С. Московічі. Причому Московічі, по суті, повертається до соціально-психологічних джерел цієї ідеї – робіт Г. Тарда, Г. Лебона і З. Фрейда. Обставини, які змусили С. Московічі взятись за цей серйозний аналіз, він описує так: “Розрив соціаль-них зв’язків, швидкість передачі інформації, безперервна міграція

населення, прискорений і дратівливий ритм міського життя ство-рюють і руйнують людські спільноти. Будучи розрізненими, вони відтворюються у формі непостійних і зростаючих натовпів …Народ-ження будь-якої форми колективного життя завжди співпадало з появою на світ нового людського типу. І навпаки, занепад якоїсь з цих форм завжди супроводжується зникненням певного типу лю-дей. Ми існуємо в епоху масових спільнот і людини маси” (С. Мос-ковичи “Век толп” – М., 1998 – С. 27-28).

Отже, ідея, що виникла в кінці ХІХ ст. як соціально-психоло-гічна відповідь на ту культурну і соціально-економічну ситуацію, яка склалась в Європі, виявилась досить життєстійкою і сьогодні представленою в соціальній психології в тих або інших формах.

Теорія психології народів

Ще одна теорія, що з’явилась в Європі наприкінці ХХ ст. і ви-значила цілий етап розвитку соціально-психологічної науки – це теорія психології народів (Volkerpsychologie) Морица Лацаруса (1824-1903), Германа Штейнталя (1823-1899) і Вільгельма Вундта (1823-1920). Ця теорія з’явилась як втілення ідеї “народного духу”, що сформувалась в німецькій класичній філософії, перш за все в роботах Гегеля. Найбільш яскравим психологічним втіленням цієї ідеї в кінці ХІХ ст. була психологія народів В. Вундта.

Спираючись на вчення Г.В. Гегеля про “об’єктивний дух”, В. Вундт в основу своєї концепції “психології народів” поклав ідею про деяку надіндивідуальність душі, її надіндивідуальну цілісність, яка становить народ, націю. Душа чи дух конкретного індивіда – це лише частина народної душі, психологія якої виражена у мові, міфах, звичаях, релігії, фольклорі.

У своїй роботі “Задачі і методи психології народів” він зазначає: “Реальність душі народу для нашого спостереження є такою ж одвіч-ною, як і реальність індивідуальних душ, бо індивідуум не тільки прий-має участь у функціях суспільства, але й більшою мірою залежить від розвитку того середовища, до якого належить” (Социальная пси-хология: хрестоматия. – М., 1999. – С. 39). В якості основного пред-мета вивчення психології народів В. Вундт виділив три великих га-58

лузі: мову, міфи і звичаї. Мова, на його думку, містить в собі загальну форму уявлень, які є у даного народу; міфи дозволяють виявити пер-вісний зміст цих уявлень – причину їх виникнення; звичаї є “загаль-ними спрямуваннями волі”, які виникли на основі мови і міфів.

Вундт був не тільки одним із засновників соціальної психології, але й засновником експериментальної психології. Працюючи профе-сором філософії у Лейпцігському університеті з 1875 року, він ство-рив там лабораторію, а в 1881 р. заснував журнал, який спочатку на-зивався “Філософські учіння”, а в 1906 р. його було перейменовано в “Психологічні учіння”. Широка популярність імені Вундта і його ла-бораторії приваблювала до Лейпціга велику кількість охочих з ним працювати студентів. В їх числі було декілька молодих людей, які потім зробили суттєвий внесок у розвиток психологічної науки. Ко-лишні студенти Вундта організували лабораторії також в Італії, Росії, Японії. Найбільше творів Вундта було перекладено російською мо-вою. Захоплюючись Вундтом, російські психологи в 1912 році облад-нали в Москві лабораторію – точнісіньку копію вундтівської. Ще одна така лабораторія була створена японськими вченими на базі Ток-ійського університету в 1920 році, у рік смерті Вундта.

Заснувавши лабораторію і журнал, керуючи багатьма дослід-ницькими проектами, Вундт звернувся до теми, на дослідження якої він спрямував весь свій багатогранний талант, а саме: до культурно-історичної або соціальної психології. Він створив 10-томну працю під назвою “Психологія народів” (Volkerpsychologie), яка видава-лась в 1900-1920 роках.

До культурно-історичної психології Вундт відніс вивчення різних стадій розвитку людських психічних процесів, які виявля-ються в об’єктивних продуктах культури – мові, мистецтві, міфо-логії, соціальних устоях, законах, моралі. Велике зна чення цієї праці для психології обумовлено не тільки актуальністю самого предмета дослідження: поява цієї роботи знаменує собою розподіл нової пси-хологічної науки на дві гілки – експериментальну і соціальну.

Вундт вважав, що прості психічні процеси – відчуття і сприй-няття – можна і необхідно вивчати за допомогою лабораторних до-сліджень. Але він був впевнений, що експериментальний метод не годиться для вивчення психічних процесів вищого порядку – таких, як навчання, пам’ять, які пов’язані з мовою і іншими аспектами нашого культурного виховання. На думку Вундта, до вищих мис-лительних процесів можна застосувати тільки неекспериментальні методи дослідження, які практикуються в соціології, антропології, соціальній психології. Важливим є твердження Вундта про провідну роль соціальних сил в розвитку пізнавальних процесів. Однак, його думка про те, що ці процеси неможливо вивчати за допомогою екс-перименту, була скоро спростована.

Вільгельм Вундт ще в 1863 р. вважав психологію народів екві-валентом експериментальній психології і доповненням до неї, і потім, розробляючи цей погляд, то відступаючи від нього, то знову до ньо-го звертаючись, дотримувався його аж до самої смерті в 1920 р. В сучасну соціальну психологію з цих поглядів перейшло декілька проблем. А саме: це проблема співвідношення особистості і сус-пільства, в якій домінуюча роль відводилась суспільству. І друга про-блема – це питання про те, чи потрібно соціальній психології бути також історичною дисципліною, щоб залишатись дійсно соціальною.

Психологія народів займалась порівняльними історичними до-слідженнями реальних продуктів суспільної (або колективної) взає-модії – таких, як мова, міфи, звичаї. Це була культурологічна соціальна психологія, яка дала поштовх крос-культурним дослідженням.

Концепція “інстинктів соціальної поведінки”

Заслуговує на увагу ще одна ідея, яка з’явилась в ХІХ ст. і має продовження в ХХ ст. В англійській соціальній філософії, зокрема роботах Г. Спенсера, була зроблена спроба застосування еволюцій-ного вчення до соціальних процесів. Суспільство розглядалось як колективний організм, що розвивається за біологічними законами. В соціальній психології ця ідея була розроблена англійським психоло-гом У. Мак-Даугаллом (в 1920 році він переїхав у США) в його гормічній психології. Гормічна (від грец. “горме – прагнення, порив, бажання) психологія виходить з того, що поведінка живого організ-му є цілеспрямованою, організованою на основі прагнення і включає елемент передбачення. Мак-Даугалл в роботі “Вступ до соціальної

психології” підкреслює, що рушійною силою соціальної поведінки лю-дини є так звані інстинкти, якими є внутрішні, успадковані прагнен-ня до цілеспрямованих дій. Кожному інстинктові відповідає певна емоція, що з короткочасного стану перетворюється на почуття, яке є стійкою й організованою системою схильностей до дії. Ця система визначає “інстинкт поведінки”. Мак-Даугалл висунув ідею організації, регуляції та управління соціальною поведінкою, яка жорстко регу-люється певним набором успадкованих, неусвідомлюваних індивідом інстинктів. Колективність і масовість можуть бути прийнятними і корисними за умов цілеспрямованого впливу на них.

Інтелектуальна історія Мак-Даугалла відображає до певної міри еволюцію самої соціальної психології в той час. Після опублікування в 1908 р. книги “Вступ до соціальної психології” він спробував застосува-ти свою концепцію до соціальної групи. Так на світ з’явилась робота “Гру-пова свідомість” (1920). Далі Мак-Даугалл захопився лабораторним ек-спериментуванням. Однак в історію американської соціальної психології він ввійшов, по-перше, як автор першої фундаментальної роботи з тер-міном “соціальна психологія” у назві, і, по-друге, як приклад пошуків “простого пояснення” або, як говорять американці – “симплізма”. Спи-раючись на постулати так званої гормічної психології, він вважав осно-вою людської поведінки інстинкти. Інстинкт, який в концепції Мак-Да-уга лла було обрано за аналітичну один ицю , має ск ладну структуру. Я дро являє триєдність сугестії, імітації і симпатії, які представляють відпо-відно когнітивний, афективний і конативний (поведінковий) аспекти. Відповідно до цієї структури почуття (перетворені інстинкти) викону-ють три функції: конативну, або спонукання до цілеспрямованої пове-дінки; когнітивну, або функцію вибіркової організації досвіду в процесі дії; аффективну, або функцію емоційного наповнювання спонук.

Отже, основу людської поведінки складають інстинкти – врод-жені передумови до певних реакцій, які у людини в процесі набуття досвіду і впливу оточуючого середовища перетворюються в певні почуття. Наприклад, інстинкт боротьби перетворюється в почуття страху і лютості, а інстинкт придбання – в почуття власності, тощо. Всього Мак-Даугалл перерахував 7 пар взаємопов’язаних інстинктів і емоцій. Провідним почуттям він вважав самоповагу, яка виявляєть-ся в повазі до себе і гордості.

Ця ідея стала центральною в одній із найбільш розвинутих теорій західноєвропейської соціальної психології уже в 70-80 роки – етогене-тиці Р. Харре. Не тільки ця, а й багато інших ідей в роботах Мак-Даугал-ла є співзвучними сучасним поглядам і навіть є плідними у вирішенні сьогоднішніх проблем. Скажімо, його погляди на тричленну структуру інстинкту є передбаченням трикомпонентної структури аттітюда. На-решті, одним з перших в американській соціальній психології Мак-Дау-галл наполягав на тому, що групова свідомість являє собою не просто суму індивідуальних свідомостей, а має власну (системну) якість.

В 1908 році з’явилась також друга робота під назвою “Соціаль-на психологія”. Її автором був Е. Росс (1866-1951) – соціолог з еко-номічною освітою. Його погляди визначались двома джерелами – теорією “соціального цілепокладання (телезису)” американського соціолога Л. Уорда, і теорією наслідування французького соціолога Г. Тарда. Оскільки про теорію Г. Тарда уже йшлося, то доцільно спи-нитись тільки на основних ідеях теорії Л. Уорда (1841-1913). В основі соціально-психологічної концепції Л. Уорда лежать еволю-ціоністські ідеї Конта і Спенсера, які він наповнював гуманістич-ним змістом. Він виходив з того, що в основу вивчення суспільства необхідно покласти принципи психології, а не біології (як у Спен-сера), і зосереджував увагу на вивченні психологічних механізмів суспільного життя. Від природних процесів соціальне життя відрізняється передусім телічним, тобто цілеспрямованим і твор-чим характером. Сліпа стихійна еволюція, яка відбувається в при-роді на основі природного відбору, “генезис”, у суспільстві змінюєть-ся “телезисом”, який формується на основі усвідомленого прагнен-ня до прогресу. Л. Уорд виділяє бажання, що виражають природні імпульси (голод, спрага, статеві потреби), в якості первинної со-ціальної сили. На їх базі формуються більш складні інтелектуальні, моральні й естетичні потреби, реалізація яких в творчій діяльності людини і забезпечує на рівні “індивідуального телезису” розвиток суспільства. Під телезисом Уорд і розумів вплив суспільства на інстинктивні потяги індивіда. В якості основного носія “колектив-ного телезису” він розглядав державу, яка виникає поряд з такими інституціями, як класи, право і т.ін. із боротьби рас. З цієї ідеї була розвинута концепція “соціального контролю”, яку поклав в основу

своєї “соціальної психології” Т. Шибутані. Розмірковуючи над мож-ливостями суспільства і людини в управлінні своїм життям, Л. Уорд прийшов до постановки проблем функції психічних фактів в роз-витку не тільки суспільства, але й цівілізації.

Теорія “соціального цілепокладання (телезису)” Л. Уорда була запозичена Е. Россом для обґунтування концепції соціального роз-витку, в основі якого, на думку Е. Росса, лежить позаісторична “інтег-рація” індивідів, яка веде до утворення соціальних груп і підпоряд-ковується певному соціальному контролю і порядку. Процеси, що сприяють досягненню проміжного стану між соціальною стабільні-стю і індивідуальною свободою, Росс вважав прогресивними, вис-тупаючи за внутрішній етичний соціальний контроль над поведін-кою індивіда, оснований на засвоєнні особистістю суспільних цінно-стей. Разом з тим він визначав зростаюче значення зовнішнього пол-ітичного контролю, що спирається на виховання, релігію, суспільну думку, соціальні санкції. Книги Росса і Мак-Даугалла багато разів перевидавались протягом майже двох десятиліть в США та в інших країнах. Вони відіграли важливу систематизуючу роль в розвиткові соціально-психологічного знання.

Концепції “психології народів” та “психології мас”, а також теорія “інстинктів соціальної поведінки” Мак-Даугалла, концепція соціаль-ного порядку Е. Росса підготували ґрунт для переходу соціальної пси-хології на інший, якісно новий рівень, пов’язаний з перетворенням со-ціальної психології на емпіричну, експеримнетально-прикладну науку.

Експериментальний етап у розвитку соціальної психології

Етап розвитку соціальної психології в першій половині ХХ ст. можна назвати етапом тріумфу лабораторного експериментування. В свою чергу, саме експериментування набуло такого широкого роз-маху завдяки появі відносно простого і загальнодоступного методу вимірювання соціальної установки за допомогою різних шкал.

Експериментальна соціальна психологія починає розвива-тись у Європі, Росії, США. Великий внесок в її розвиток було зроблено В. Бехтерєвим, М. Ланге (Росія), В. Меде (Німеччина),

Ф. Олпортом (США). Проте експериментальна соціальна психо-логія стає з 30-х років американською, формується у відповід-ності з американськими стандартами дослідження, оцінками ре-зультатів і американськими моделями людини. США стає “зраз-ком” розвитку психологічної науки, заявляючи про себе як центр найбільш прогресивних технологій виробництва і управління, а також як носій значимого для всього світу образу життя і мис-лення. Кращі і найвидатніші соціальні психологи Європи стали американськими дослідниками, переїхавши у США в зв’язку з Другою світовою війною.

Початком лабораторного експериментування в соціальній психології прийнято вважати появу програми, що була запро-понована в Європі В. Меде і в США Ф. Олпортом, в якій було сформульовано вимоги перетворення соціальної психології в ек-спериментальну дисципліну. Початком лабораторних експери-ментів вважають експерименти Нормана Тріплетта, які було виконано ще наприкінці ХІХ ст. Суть експериментів полягала в тім, щоб виявити вплив ситуації змагання на зміну швидкості велосипедиста у порівнянні з результатами, отриманими у гонці наодинці. Досліджуваними були діти. Двадцять дітей із сорока досліджуваних показали у змаганні більш високі результати, десять – трішечки поліпшили їх, у десяти спостерігалось навіть погіршення у зв’язку з перезбудженням.

В цих експериментах вияснялось питання про те, чи діє індивід наодинці краще, ніж у присутності інших, або, навпаки, чи стиму-лює факт присутності інших ефективність діяльності кожного. Ре-зультати цих досліджень було інтерпретовано як виникнення ефекту зростаючої сенсорної стимуляції, коли на продуктивність діяльності індивіда впливає сама присутність інших людей, що працюють над тією ж самою здачею поряд.

Цей ефект отримав в соціальній психології назву ефекту со-ціальної фасилітації (від англ. facilitate — полегшувати), сутність якого полягає в тім, що присутність інших спонукає людей краще виконувати прості або добре знайомі задачі, полег-шує дії людини, сприяє їм. Цей феномен полегшення було відкри-64

то Тріплеттом, йому також належить і поняття, яким він визна-чив зафіксоване їм явище – “соціальна фасилітація”. В ряді екс-периментів було також виявлено протилежний ефект – певне стримання, гальмування дії індивіда під впливом присутності інших. Цей ефект отримав назву ефекту соціальної інгібіції (від лат. inhibeo – стримування, придушування).

Соціальна фасилітація й інгібіція традиційно вивчались у двох широких категоріях соціальних ситуацій: присутність пуб-ліки і сумісна дія. Перший тип досліджень – це дослідження того, як присутність пасивної публіки впливає на індивідуаль-ну дію. Вивчення сумісної дії було зосереджено на тому, як при-сутність ще кого-небудь, хто виконує ту ж саму задачу, впливає на рішення цієї задачі.

Це були перші експериментальні роботи, де об’єктом до-слідження була мала група. Акцент робився на факті простої присутності інших, а сама група тлумачилась перш за все як факт “присутності”, вивчалась не взаємодія (інтеракція) людей в групі, а факт їх одночасної дії поряд (коакція). Результати до-слідження таких “коактних” груп показали, що у присутності інших людей може відбуватись як фасилітація, так і інгібіція. В соціальній психології більше розповсюдження отримало вивчен-ня саме соціальної фасилітації.

Дослідження феномену фасилітації проводилось також німецьким психологом В. Меде. Ним було встановлено, що ви-никнення ефекту фасилітації залежить від характеру завдань, які виконує людина. Присутність інших позитивно впливає на кількісні характеристики й негативно на якісні. Крім того, в присутності інших підвищується результативність простих різновидів діяльності й знижується – складних. Вивчаючи інгібіцію, В. Меде отримав, наприклад, такі результати. Під впливом групи поріг чутливості до електричного струму зни-жувався в кількох осіб від 21 до 57 %.

З проведенням ранніх експериментів із соціальною фасил-ітацією пов’язано також ім’я видатного американського соціаль-ного психолога Ф. Олпорта. Для нього соціальна психологія

стала наукою, що вивчає поведінку індивіда в тих галузях, де ця поведінка стимулює інших людей або є реакцією на таку пове-дінку. В експериментах Ф. Олпорта, як і в інших ранніх лабора-торних експериментах, встановлювалось те, що було відомим людям давно. Головне наукове досягнення полягало в тім, що загальновідомі істини вимірювались. І це було великим кроком на шляху перетворення соціальної психології у солідну науко-ву дисципліну. Ф. Олпорт був один з перших, хто розробив шка-лу для вимірювання установок. До цього, в 20-30-х роках для вимірювання установок в основному використовувались опи-тувальники. Досліджуваними були студенти, а в якості індика-торів установок вивчались декларовані думки з приводу найр-ізноманітніших проблем, пов’язаних з життям суспільства. Ф. Олпорт, вимірюючи установки, не тільки вивчав певні думки, але й намагався співвіднести їх з особистісними особливостями досліджуваних. Шкала Ф. Олпорта містила висловлювання рес-пондентів відносно різних об’єктів установки (ліга націй, ку-клукс-клан, “сухий закон”). Важливою новацією Ф. Олпорта було введення експертної процедури, що відіграло значну роль у подальшій розробці шкал вимірювання.

Лабораторні експерименти вимагали багато зусиль в їх здійсненні як в організаційному, так і чисто технічному плані. Тому появу вимірювальних шкал можна вважати справжньою революцією у проведенні соціально-психологічних експери-ментів. Особливе значення мало створення шкал Е. Богардусом (1928), Л. Терстоуном (1928), Р. Лайкертом (1932), Л. Гуттме-ном (1941). Шкала соціальної дистанції Богардуса вимірює за-гальний ступінь взаєморозуміння і близькості у особистісних і соціальних відносинах, ступінь впливу одного на іншого. Вона призначена також для вивчення реальних і потенційних конфліктів: трудових, міжетнічних та інших. З ім’ям Л. Терсто-уна в соціальній психології пов’язується конструювання шкал, призначених для вимірювання позитивної або негативної напру-женості ставлень людини до якого-небудь соціального об’єкта, явища або соціальної проблеми. Для отримання показників

різних шкал, які можна було б порівнювати, було придумано спеціальні процедури: рівні відстані між одиницями шкал і од-номірність (однорідність) запитань. Крім того, методика перед-бачала участь в роботі експертів, які б класифікували стверд-ження, що були отримані спочатку в опитуванні респондентів.

Л. Терстоун та його співробітники виконали в кінці 20 – на початку 30-х років за допомогою такого роду процедур цілу се-рію досліджень, які були присвячені вимірюванню ставлень до війни, смертної кари, церкви, цензури та інших громадських інституцій, а також звичаїв, традицій, проблем расової і націо-нальної належності. Сам Л. Терстоун відмічає як найкращу ро-боту цього періоду серію досліджень, присвячених впливу кінофільмів на динаміку установок. В цей період починається справжній бум створення шкал в терстоунівському стилі. На-ступним кроком у створенні вимірювальних шкал були шкали Р. Лайкерта, який запропонував альтернативу терстоунівській шкалі без використання експертних оцінок.

Завдання для вимірювання ставлень відбирались тільки на основі відповідей досліджуваних, а єдиним критерієм відбору була внутрішня узгодженість цих відповідей. На відміну від шкал Терстоуна, шкали Лайкерта є більш зручними у застосу-ванні при масових опитуваннях. Шкалу Лайкерта досить легко побудувати, вона є відносно надійною навіть у випадку невели-кої кількості суджень. Тому вона найчастіше застосовується в соціальній психології.

Експериментальний період соціальної психології характе-ризується багатьма емпіричними відкриттями, методичними знахідками, реальними практичними результатами. Цьому ета-пові розвитку наукова соціальна психологія зобов’язана зде-більшого розробками методик, накопиченням емпіричного ма-теріалу. Все це сприяло подальшому розвиткові соціальної пси-хології, в рамках якої виокремлюються самостійні напрямки, ко-жен з яких зробив суттєвий внесок у виразність особливостей соціальної психології ХХ ст.

 

 

20