Главная->Інші підручники->Содержание->§ 2. Характеристика окремих технологічних напрямків соціально-педагогічної роботи

Соціальна педагогіка (частина 3)

§ 2. Характеристика окремих технологічних напрямків соціально-педагогічної роботи

 

Соціальний супровід – технологія, спрямована на здійснення со-ціальної опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених кате-горій людей з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу . Соціальний супровід розгля-дається як один із напрямків соціальної підтримки, що передбачає впродовж певного (іноді досить тривалого) терміну надання кон-кретній особі чи сім’ї комплексу правових, психологічних, соціально-педагогічних, соціально-економічних, соціально-медичних, інфор-маційних послуг соціальним працівником, а також, за потреби, спільно з іншими фахівцями (психологами, педагогами, юристами, медичними працівниками тощо) з різних установ та організацій. Мета соціального супроводу/супроводження – поліпшення життє-вої ситуації, мінімізація негативних наслідків чи повне розв’язання проблем отримувачів послуг [1]. Основними ознаками соціального супроводу є: комплексність послуг, що надаються; їх тривалий тер-мін; залучення соціальним працівником, за потреби, до здійснення супроводу інших фахівців, використання ним потенціалу громади; згода отримувача послуг на соціальний супровід та його активна по-зиція щодо здійснення спільними зусиллями змін на краще.

Соціальний супровід та соціальне супроводження – тотожні за змістом терміни, які знайшли своє відображення у відповідних нормативних документах. За своїм змістом соціальний супровід ви-ходить за межі індивідуальної або групової роботи. Технологія со-ціального супроводу наближена до методики довготермінового „ве-дення випадку” стосовно конкретного клієнта.

Основними завданнями соціального супроводу є: ефективне ви-користання наявних ресурсів для оптимальної та швидкої адаптації клієнта метою вирішення його проблем ; надання допомоги клієн-там для того, щоб подалі вони могли вирішувати проблеми шляхом мобілізації власних ресурсів; забезпечення партнерських стосунків між клієнтом, соціальною службою, іншими державними і громад-ськими установами для комплексного забезпечення захисту прав особистості.

Термін ”соціальний супровід” в соціальній роботі використову-ється переважно стосовно супроводу прийомної сім’ї. Термін був введений в обіг після вивчення досвіду роботи соціальних працівників з фостерними сім’ями у Великій Британії в 1998 році. Соці-альний супровід прийомної сім’ї – це діяльність соціального праців-ника (або групи соціальних працівників), спрямована на створення необхідних соціально-психологічних умов розвитку прийомних ді-тей та дітей – вихованців у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу. Завдання соціального супроводу прийомної сім’ї: створення позитивного психологічного клімату в сім’ї, належних умов для розвитку дітей з урахуванням індивідуальних потреб кож-ної дитини, формування партнерських відносин між прийомними батьками, державними і громадськими установами для забезпечен-ня оптимальних умов життя та захисту прав дітей.

Соціальний супровід, що забезпечується соціальними педагога-ми, з одного боку, виступає як контроль за умовами виховання та утримання прийомної дитини у сім’ї, з другого – як система дієвої допомоги у вирішенні життєвих проблем, пов’язаних із влаштуван-ням у сім’ї дітей, позбавлених батьківського піклування. Соціаль-ний педагог надає практичну соціальну допомогу, здійснює соці-альну опіку, виступає посередником між батьками та державними структурами, покликаними вирішувати питання життєзабезпечен-ня дітей. Одним з напрямків роботи соціального педагога є налаго-дження співпраці усіх служб, які захищають права дітей, з метою – забезпечення як найкращих умов виховання та розвитку дитини у сім’ї [4, с. 59–60].

Технології соціальної профілактики – сукупність форм, методів, прийомів, соціальної роботи, спрямованих на запобігання виникнен-ню, поширенню чи загостренню негативних соціальних явищ та їх небезпечним наслідкам.

Соціальна профілактика – це один з напрямків реалізації соці-альної політики, який здійснюють шляхом прийняття відповідного законодавства, економічними заходами, діяльністю установ освіти, охорони здоров’я, соціальної роботи культури, правоохоронних ор-ганів, засобів масової інформації тощо. Предметом соціальної профі-лактики в соціально-педагогічній діяльності виступає незайнятість молоді, бездоглядність дітей і жорстоке поводження з ними, проти-правна, агресивна, адиктивна та ризикована поведінка, насильство в молодіжному середовищі, захворювання, спричинені соціальними умовами, способом життя та поведінкою людей, та їх наслідки, суї-цидальна поведінка, молодіжний екстремізм і звернення молоді до деструктивних релігійних течій та антисоціальних субкультур тощо.Розділ 8. Технологічний аспектсоціально-педагогічної роботи

Мета соціальної профілактики – не тільки попередження проблем і негативних явищ, а й створення умов для повноцінного функціону-вання суспільства та життєдіяльності окремих осіб. Основні напря-ми профілактики: виявлення, усунення чи нейтралізація чинників, що породжують негативні соціальні явища та соціальні проблеми, сприяють їх загостренню та заважають розвитку людини, а також формування в людей якостей, необхідних для подолання проблем і задоволення потреб нешкідливим чином. Цільові групи соціаль-ної профілактики – це окремі особи, соціальні групи, верстви на-селення, які страждають або можуть постраждати від проблем чи негативних явищ, ті, що своїми діями, поведінкою, способом життя спричиняють проблеми, а також особи, соціальні групи й організа-ції, від дій яких залежить подолання причин негативних явищ та їх наслідків. Загальна профілактика охоплює широкі верстви суспіль-ства загалом. Її мета – подолання загальних, універсальних причин негативних явищ. Спеціальна профілактика спрямована на ті групи, які перебувають в особливих умовах, що збільшують ризик виник-нення та загострення проблеми чи формування в них небезпечної поведінки (групи ризику). Таким чином, соціальна профілактика має за мету зусилля, спрямовані на превенцію соціальних проблем чи життєвих криз клієнтів, окремих груп або попередження усклад-нення вже наявних проблем. Це комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соці-альному середовищі [5, С. 207–208].

Технології соціальної профілактики забезпечують своєчасне ви-явлення й виправлення негативних інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних, факторів, що зумовлюють відхилен-ня в психологічному та соціальному розвитку підлітків та молоді, в їхній поведінці, стані здоров'я, а також в організації життєдіяльності та дозвілля. Нами визначений перелік найпоширеніших організа-ційних форм соціально-педагогічної роботи за напрямком соціаль-ної профілактики:

•          анімаційні (фестивалі, концерти, марафони, форуми, змагання, конкурси агітбригад, плакатів, листівок);

•          інформаційні (зібрання, прес-конференції, презентації, виставки);

•          навчальні (бесіди, лекції, практикуми, заняття, тренінги);

•          методичні (семінари, круглі столи);

дослідницькі (опитування, анкетування, тестування).Технології соціальної вуличної роботи – сукупність організацій-них форм та методів соціальної та соціально-педагогічної роботи, що здійснюються в умовах соціального середовища вулиці.

Діяльність соціальних працівників в умовах вуличного простору спрямована на діагностичну, профілактичну, консультативну та аніма-ційну роботу з дітьми та підлітками, що більшість свого вільного часу перебувають на вулиці, з безпритульними та бездоглядними дітьми. Це один із небагатьох видів „польових” технологій, що забезпечують природність, щирість взаємодії соціального педагога та клієнта. Осо-бливості соціальної роботи в умовах вуличного простору полягають: у можливості встановлення інформаційного та особистісного контакту соціального педагога зі значною кількістю людей; здійсненні більш ре-альної діагностики соціальної ситуації (визначення кількості представ-ників окремих категорій, їх реальних проблем та потреб); здійсненні соціальної допомоги на території клієнта, в умовах близького для ньо-го середовища; пропаганді та популяризації системи соціальної роботи серед населення, залученні потенційних волонтерів.

Основною структурною одиницею діяльності соціальних праців-ників та педагогів стає мобільна група вуличної роботи. Очолюють її, зазвичай, соціальні педагоги Центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, координатори програми “Ігротеки на вулицях”. Су-часна практика соціальної роботи дозволяє назвати такі типові орга-нізаційні форми вуличної соціальної роботи: рейд, ігротека, дискотека, вуличний театр, мітинг, маніфестація, вулична хода, робота виїзного пункту соціальної підтримки (консультування), пункти інформаційно-консультативної роботи з наркозалежними тощо. До складу брига-ди (групи) соціальних працівників, що працюють на вулиці, можуть увійти: керівник, координатор, відповідальний за зв’язки підрозділів, ігротехніки, група інформаційно-рекламної роботи, відповідальні за техніку безпеки, за зв’язки з іншими соціальними установами, залучені фахівці (лікар, психолог, представники громадськості), волонтери.

Успішна реалізація завдань вуличної соціальної роботи зале-жить від системи співпраці з основними партнерами Центрів соці-альних служб для сім’ї, дітей та молоді, а саме: державними уста-новами та організаціями, які вже працюють з певними категоріями клієнтів; недержавними організаціями; колективами педагогів се-редніх загальноосвітніх навчальних закладів та вищих навчальних закладів; релігійними громадами, службами церкви; комітетами міс-цевого громадського самоврядування.Розділ 8. Технологічний аспектсоціально-педагогічної роботи

 

 

34