Главная->Інші підручники->Содержание->§ 2. Сім'я – інститут соціального виховання дітей та молоді

Соціальна педагогіка (частина 2)

§ 2. Сім'я – інститут соціального виховання дітей та молоді

 

Сім’я як cоціальний фундамент кожного суспільства, його пер-винний осередок забезпечує відтворення та продовження людсько-го роду, вона є джерелом росту та матеріального добробуту людей, у ній закладаються основи виховання та формування майбутньої осо-бистості, формування шлюбно-сімейних уявлень у молоді, через неї передаються нащадкам духовні цінності історичного і культурного спадку, зберігаються особливості виховання дитини в родині.

Як відомо, становище сім’ї як структурної соціальної одиниці значною мірою відображає загальний стан суспільства, всі супереч-ності й наслідки процесів, які відбуваються в ньому [1].

Успішна реалізація виховного потенціалу сім’ї, спрямовано-го на формування повноцінного громадянина суспільства, який у майбутньому зможе створити повноцінну сім’ю, значною мірою залежить від її типу та рівня матеріального забезпечення, куль-тури сімейних стосунків, педагогічної культури батьків, характе-ру батьківського контролю та рівня поінформованості про життя дитини поза межами родини, особливостей взаємодії з освітньо-виховними закладами.Суперечності перехідного періоду, який переживає українське суспільство, безперечно гальмують процес формування позивного сі-мейного середовища для виховання дітей та підлітків. Неблагополучне сімейне оточення, прорахунки у вихованні, погіршення внутрішньо-сімейних стосунків призводять до збільшення кількості дітей та під-літків, чия поведінка виходить за межі моральних та правових норм, зокрема, призводить до набуття шкідливих звичок у дітей (куріння ци-гарок, вживання алкоголю, знайомство з наркотичними речовинами), що в результаті стає способом життя молодої людини [1] .

У літературі можна зустріти різні точки зору на те, чим є сім’я для майбутнього батька чи матір. Іноді вони абсолютно протилежні.

Але, можна з впевненістю сказати, що у кожній сім’ї складаєть-ся своя, індивідуальна виховна система, яка постійно апробується у досвіді, містить багато педагогічних «знахідок», засобів і методів впливу на дитину, проте не позбавлена прорахунків і серйозних помилок. Цілі, принципи та зміст виховання у сім’ї часто мають не сформульований характер, видозмінюються залежно від цілого ряду причин (ціннісних орієнтацій, рівня освіти, загальної та педа-гогічної культури батьків, їх етнічної приналежності, міри відпові-дальності за майбутнє дітей тощо) [5].

Як результат перебудовчих процесів у період державотворення посткомуністичного періоду сучасна сім’я втратила соціальний орі-єнтир щодо виховного ідеалу. Цінності порядного сім’янина в Укра-їні зазвичай живилися родинними міжпоколінними традиціями: культу роду і матері, честі роду, родоводу, родинної злагоди, збере-ження родинних реліквій, родинної солідарності, етикету стосунків між членами родини, любові й пошани до батьків, їхньої культури, піклування батьків про дітей, гостинності та ін. Батько завжди уо-соблював гідність, стійкість духу свого роду, виступав захисником природного стану дитини, виховував у своїх дітей вольові якості – витривалість, відповідальність; мати – завжди була носієм любові, гуманізму, доброчинності, берегинею своєї родини. Дітей навчали «робити так, щоб батьку–матері не було соромно перед людьми». Традиції добросусідства сприяли вихованню людяності, доброти, співчуття, взаємодопомоги [1].

Однак сучасна соціально-економічна ситуація провокує і є фоном до формування більш жорсткого стилю спілкування в родині, її орієн-тації на виховання у дітей, насамперед, тих якостей, які допомагають витримувати конкуренцію і виживати, навіть за рахунок іншого.Розділ 5. Сім’я як об’єкт соціально-педагогічної діяльності

Загалом на формування готовності молодої сім’ї до реалізації її виховного потенціалу впливають такі сучасні тенденції, що зна-чно послаблюють можливості передавання соціального, зокрема, сімейного досвіду від старших поколінь молодшим. Це: по-перше, послаблення родинних зв’язків, урбанізація, територіальна роз-межованість сімейних колективів, підвищена мобільність молоді у сфері професійних, побутових інтересів, дозвілля, що зменшує можливості соціального контролю і знижує міру впливу батьків-ської сім’ї; по-друге, зміна стандартів поведінки, сімейних ціннос-тей протягом життя одного покоління призводить до повної або часткової переоцінки досвіду сімейного життя, який має старше покоління; по-третє, зменшення кількості дітей у сім’ї, орієнтація на одну дитину не дозволяють відтворити природню школу під-готовки майбутніх батьків за рахунок співробітництва старших з меншими; по-четверте, збільшення кількості та складнощів по-бутових проблем, матеріальні нестатки послаблюють можливості батьківського впливу на дітей в умовах і засобами сім’ї; п’яте – ве-лика кількість розлучень, збільшення неформальних (неофіцій-них) шлюбів свідчать про недооцінку ролі сім’ї в житті суспільства і кожної людини зокрема, для виховання, комфортного самопочут-тя і самоствердження дитини [1].

Фактори, які впливають на формування підростаючої особис-тості у сім’ї, спеціалісти умовно поділяють на три групи:

1.         Соціальне мікросередовище сім’ї.

2.         Внутрішня і зовнішня сімейна діяльність.

3.         Сімейне виховання як комплекс цілеспрямованих педагогічних

впливів батьків.

За традиційним розподілом сфер сімейних стосунків, на дум-ку С. В. Ковальова, перша група факторів охоплює морально-психологічний аспект цих стосунків, тоді як друга – господарсько-побутову сферу діяльності сім’ї [6]. Третя група факторів поєднує комплекс виховних впливів батьків, а також вплив їх особистості на власну дитину і міру участі у вихованні.

Розглянемо кожну групу факторів з позиції того, яким чином вони впливають на формування певних морально-психологічних, господарських та особистісних якостей, які допоможуть молодим людям, котрі створюють нову сім’ю.

1. Перша група факторів – соціальне мікросередовище сім’ї як фак-тор впливу на розвиток і формування підростаючої особистості.Можна зустріти різні класифікації видів сімейних стосунків за-лежно від того, який соціально-педагогічний та психологічний зміст і яке смислове наповнення вкладають автори в їх основу. Наведемо декілька прикладів.

Традиційно сфери життєдіяльності сім’ї поділяють на господар-сько- економічні, морально-психологічні та інтимно-особистісні.

За глибиною і міцністю зв’язку між членами сім’ї їхні взаємини поділяють на:

-          психофізіологічні – це стосунки біологічної спорідненості, а та-кож статеві стосунки;

-          психологічні — включають відкритість, довіру, піклування один про одного, взаємну моральну та емоційну підтримку;

-          соціальні – включають розподіл ролей, матеріальну залежність у сім’ї, а також статусні стосунки: авторитет, керівництво, під-корення тощо;

 

-          культурні – це особливі внутрішньосімейні зв’язки і стосунки, обу-мовлені традиціями, звичаями, які склалися в умовах певної куль-тури (національної, релігійної) і де сім’я виникла та існує [10]. У соціальній психології залежно від позиції суб’єктів спілку-вання стосунки між ними поділяються на:

-          співробітництво – взаєморозуміння та підтримка;

-          аритет – взаємовигода членів союзу;

 

-          змагання – прагнення домогтися більшого та кращого станови-ща;

-          конкуренція – прагнення мати зверхність над іншими;

-          антагонізм – різке протиріччя у позиціях [6].

Уся ця складна система взаємин обумовлює і характер взаємостосунків членів сім’ї.

У науковій літературі визначають три основних стилі сімейних взаємостосунків:

-          авторитарний – безапеляційне і безцеремонне ставлення членів сім’ї, їх жорстокість, агресія, диктат, черствість і прохолодність один до одного;

-          попускаючий (ліберальний) – відторгненість і відчуженість чле-нів сімейного союзу один від одного, їхня повна байдужість до справ і почуттів іншого;

демократичний – передбачає співробітництво, взаємодопомогу, розвинену культуру почуттів та емоцій, а також дійсну і повну рівноправність всіх учасників сімейного союзу [4].Розділ 5. Сім’я як об’єкт соціально-педагогічної діяльності

Смислова спрямованість взаємостосунків визначає напрямок їх педагогічного впливу. Розрізняють три типи цієї спрямованості:

-          на діяльність;

-          на стосунки з іншими людьми;

-          на себе і самозадоволення. Домінуюча смислова спрямованість батьківської сім’ї, зазвичай,

відтворюється потім дітьми у їх власних шлюбно-сімейних взаєми-нах. Проте, домінування якогось одного із типів спрямованості може зумовити у дорослому житті негативні наслідки.

Абсолютне домінування ділової спрямованості може породити бездушних прагматиків, які не беруть до уваги емоції і помисли ін-ших; абсолютизація спрямованості на взаємини призведе до орієн-тації на створення і підтримку тісного кола «своїх» і «потрібних» людей; а домінування індивідуалістичної спрямованості сформує егоїстів і властолюбців [6].

Певне значення для засвоєння адекватних шлюбно-сімейних уяв-лень мають так звані вертикальні взаємостосунки батьків і дітей. Вихід-ною характеристикою цих взаємостосунків є міра і характер емансипа-ції (звільнення від залежності) дітей від батьків по мірі дорослішання перших. Більшість сучасних батьків вважає цю емансипацію немину-чою і з появою перших її ознак або безсило опускає руки, або починає «боротися» за своїх дітей, використовуючи різні заборони.

У взаємостосунках батьків і дітей наявні чотири функції, кожна з яких має домінуючий вплив на дитину у певний віковий період її розвитку:

-          для немовляти батьки виступають джерелом емоційного тепла і підтримки;

-          у ранньому і дошкільному віці батьки – це влада, найвища ін-станція, розпорядник усіх благ;

-          у молодшому і середньому шкільному віці батьки є зразком і прикладом для наслідування;

-          із настанням наступних періодів життя батьки повинні бути

другом і порадником для дитини [4].

Безумовно, в будь-якому віці у взаєминах батьків з дітьми по-винні бути присутні всі чотири функції. Проте з дорослішанням ді-тей і для збереження батьками свого виховного впливу з’являється необхідність перебудови характеру взаємостосунків і спілкування з підростаючими дітьми на основі співробітництва, взаєморозуміння і взаємопідтримки.Отже, соціальне мікросередовище сім’ї як фактор впливу на ста-новлення особистості дитини, має певні характеристики. Це:

-          структура сімейного колективу, яка визначає місце кожного чле-на сім’ї по відношенню один до одного і обумовлює її морально-психологічний клімат;

-          система взаємостосунків, яка сприяє виробленню, закріпленню і використанню у подальшому дорослому житті певних стерео-типів поведінки. Друга група факторів впливу сім’ї на становлення особистості

дитини – внутрішня і зовнішня діяльність сім’ї. Ця група факторів охоплює, здебільшого, господарсько-економічну сферу сімейних взаємостосунків, яка безпосередньо формує сукупність шлюбно-сімейних уявлень дітей про права і обов’язки членів сім’ї, розпо-діл домашніх справ, обов’язків, бюджету та інших питань. Сім’ям, особливо у нових соціально-економічних умовах, буває складно вирішити господарсько-економічні питання через різні об’єктивні і суб’єктивні причини. Розуміння і свідоме ставлення до господар-ських обов’язків у сім’ї є однією з умов гармонійних взаємостосун-ків подружжя, взаєморозуміння з дітьми.

Сімейний бюджет є основою ведення домашнього господар-ства: він задає стиль життя сім’ї та зміст її господарської діяльності. І тому упорядкованість або розбалансованість сімейного бюджету може суттєво вплинути на психологічний клімат у сім’ї. Спеціаліс-тами [1; 4] помічено, що навіть функції сім’ї, які мають, пере важно, матеріальний характер, здобувають помітне емоційне забарвлення.

Проте психологи стверджують, що для спокійного сімейного життя важливіше не стільки вміле ведення господарства, скільки однакові погляди подружжя на те, як його вести. Аналізуючи статеві ролі сучасних чоловіків і жінок, Т. В. Говорун зазначає: «Хоч укра-їнська родина й зберегла притаманний етнокультурі високий статус жінки-матері, проте насадження патріархальної нормативної шлюб-ності не могли не позначитися на зміні ціннісних орієнтацій як чо-ловіків, так і жінок» [3, С. 102]. І як наслідок цього – насаджування і нав’язування певного образу жінки через засоби масової інформації, «в масовій свідомості глибоко вкорінилося хибне переконання, що тільки жінка здатна справлятися з веденням домашнього господар-ства, тільки їй під силу прати, куховарити, прибирати, доглядати, опікуватися тощо. Ці сфери – її священна парафія, до якої чоловік не має ніякого відношення» [ 3, С. 129].Розділ 5. Сім’я як об’єкт соціально-педагогічної діяльності

Діти, спостерігаючи за буденним життям своєї сім’ї, чітко дифе-ренціюють сфери діяльності, в яких задіяні їхні батьки. Це сприяє за-кріпленню у малюків відповідних моделей статево типізованої пове-дінки, що у подальшому може відобразитись у небажанні (особливо якщо це хлопчик) виконувати «не свою роботу». Адже саме в умовах повсякден ного життя розкриваються дійсно людські взаємини між членами сім’ї, їх звички, уподобання, формуються риси характеру.

Психологи [4; 6] вважають, що ефективність сім’ї у підготовці дитини до подальшого самостійного життя визначається тією пози-цією, яку остання займає у ній. Недостатня включеність у сім’ю, не-виконання побутових обов’язків, неприйняття участі в обговоренні загальносімейних справ і проблем характери зує своєрідне відчужен-ня і відсторонення від сім’ї, що в подальшому проявляється у втраті сім’єю впливу на поведінку, думки і почуття підро стаючих дітей.

Внутрішньо- і зовнішньосімейна діяльність не обмежується тільки сферою господарсько-економічних взаємостосунків. Вміло організоване дозвілля (тобто вільний час) характеризує відновлюю-чу функцію сім’ї. Тут простежується пряма її залежність від упоряд-кованості домашнього господарства і побуту сім’ї. Наведена вище статистика бюджету позаробочого часу чоловіків і жінок яскраво свідчить про перевантаженість жінки домашніми справами, які для неї часто є повсякденними, а для чоловіків мають лише епізодичний характер. Це не залишає жінці часу для відпочинку.

Вивчення рівня «соціального самопочуття» показало, що серед основних проблем, які ускладнюють життя сучасної сім’ї, найчасті-ше позначають проблеми здоров’я, тривогу за майбутнє дітей, втому і відсутність перспектив. Для підтримки здоров’я і працездатності організму, відновлення сил необхідні раціональний режим і повно-цінне задоволення життєвих потреб. Відновлююча роль сучасної сім’ї, її життєздатність багато в чому залежать від настрою її дорос-лих членів. Тому звільнення жінки від «подвійного навантаження» за рахунок перебирання домашніх справ іншими членами сім’ї (чо-ловіком і, обов’язково, дітьми) – одна з багатьох умов гармонізації сімейних взаємостосунків.

Вільний час сім’ї виконує специфічну роль, спрямовану на її підтрим ку як цілісної системи. Зміст і форми проведення дозвілля залежать від рівня культури, освіти, місця проживання, доходів, на-ціональних традицій, віку членів сім’ї, їхніх індивідуальних нахилів та уподобань.Дозвілля сучасної сім’ї може бути активним і змістовним, якщо враховуються інтереси і потреби всіх її членів. Адже, сімейне дозвіл-ля повинно здійснювати розвиваючий вплив на всіх членів роди-ни: підвищувати освітній, загальнокультурний рівень, об’єднувати спільністю інтересів, переживань. Об’єднуючим може бути інтерес до природи, театру, книжок, спорту тощо. Тоді дозвілля стає дієвим засобом сімейного виховання.

Третя група факторів — сімейне виховання як комплекс цілеспря-мованих педагогічних впливів на дитину найближчого оточення.

Методи виховання, які використовуються у сім’ї, обумовлені взаємозв’язками суб’єктів виховного процесу (які характеризують-ся неформальним характером) і різняться як кількістю, так і змістом (тобто за сутністю та ефективністю впливу на дитину) щодо методів виховання, що використовуються в інших соціальних інститутах.

Взаємини батьків і дітей передбачають здійснення певних впли-вів. Батьки і діти свідомо і несвідомо використовують різні види впливу один на одного з метою отримання певних «винагород», привілеїв, користі тощо. І не завжди ці впливи є конструктивними. Наприклад, застосування батьками фізичної сили (побиття) щодо дитини – це фізична дія, а втеча дитини з дому – це соціальна дія.

Методів впливу на дитину з боку батьків існує безліч, існує і багато класифікацій цих методів. Нас цікавить цілеспрямований вплив батьків як фактор формування особистості дитини. У цьому аспекті виховні впливи можна поділити за характером того, на що у самому об’єкті виховання вони спрямовані:

Когнітивні виховні впливи. Націлені на систему знань людини, на її перетворення.

Емоційні виховні впливи. Покликані викликати і підтримувати у дитини певні афективні стани, які полегшують або утруднюють прийняття нею інших психологічних впливів.

Поведінкові виховні впливи безпосередньо спрямовані на вчинки дитини. Примушуючи її діяти певним чином і забезпечуючи відпо-відні позитивні або негативні підкріплення вчинкам, такі впливи опосередковано діють і на особистість [10].

Структура стосунків у сім’ї певною мірою визначає особливос-ті позицій і ролей її членів. Існує певна думка, що головним в аналізі дитячо-батьківських стосунків є поняття «роль». Отже, прийняття тієї чи іншої ролі батьками щодо дитини визначає стиль виховання. Вище вже були наведені приклади неправильних стилів виховання у сім’ї.Розділ 5. Сім’я як об’єкт соціально-педагогічної діяльності

Під специфікою сімейного виховання розуміється комплекс від-мінних, притаманних тільки їй особливостей. Зокрема, це:

-          своєрідність сім’ї як соціального інституту виховання та її ви-хованих можливостей;

-          засоби і процес реалізації мети і завдань виховання;

-          особливості сім’ї як об’єкта педагогічних впливів з боку школи і громадськості. Отже, сім’я є тим соціальним інструментом, за допомогою якого

суспільство впливає на особистість, передає новим поколінням на-копичені людством досягнення культури, соціального досвіду [2].

Сім’я як соціальний інститут виховання володіє широкими та різноманітними можливостями впливу на дитину, майбутнього батька чи матір, формуючи в них певні шлюбно-сімейні уявлення. Виховна діяльність батьків передбачає вирішення різноманітних завдань, які умовно поділяють на стратегічні (спрямовані на від-далені цілі та розраховані на тривалі зусилля) та оперативні (спря-мовані на вирішення наболілих питань сьогодення) [2]. Проте, коло впливу сім’ї на дитину не обмежується тільки виховною діяльністю батьків – на формування особистості дитини великий вплив має за-галом спосіб життя сім’ї.

Крім того, наявність у сім’ї батька і матері, кількість дітей у її складі, чисельність і співвідношення поколінь впливають не тільки на життя конкретної сім’ї, але й на певні аспекти життя суспільства.

Розглянемо виховні можливості сім’ї з точки зору формування адекватних шлюбно-сімейних уявлень у молоді, тобто чим володіє сім’я як соціальний інститут, чого не має в інших соціальних інсти-тутах виховання, і визначимо особливості виховання у сім’ї як со-ціальному інституті виховання:

1.         Сімейне виховання тільки одна з форм виховання у суспільстві. Проте, сім’я, виступаючи одним із перших інститутів виховання, виконує функцію ранньої соціалізації.

2.         Особливістю є неперервне поєднування цілеспрямованих педа-гогічних впливів батьків та інших дорослих на дітей із повсяк-денним впливом устрою життя сім’ї.

3.         Сімейному вихованню притаманні неперервність і довготри-валість, а, отже, виховний вплив сім’ї зазнають на собі не лише діти, а й дорослі. Людина зазнає на собі вплив сім’ї від дня народження до кінця

свого життя. Неперервність сімейного виховання проявляється утому, що у час вечірнього відпочинку сім’ї, у вихідні та святкові дні, під час канікул, у період відпустки батьків дитина засвоює багато нового, продовжує пізнавати життя, себе, дорослих. З роками забу-ваються деталі сімейного виховання, але на все життя лишається у пам’яті яскраві, емоційно забарвлені образи близьких дорослих і ти-пова атмосфера взаємин, що панувала у сім’ї.

4.         Вплив сім’ї на дітей у різні періоди їх життя неоднаковий.

5.         Батькам та іншим членам родини належить вирішальна роль у тому, щоб дитина розвивалася як людина, ставала особистістю. Адже із народженням дитини ще не народжується особистість – вона формується у людському оточенні. А найближче оточення новонародженого – сім’я: мати, батько, бабусі, дідусі, брати і се-стри [9].

Яскраві приклади порушення розвитку дитини внаслідок від-лучення дитини від батьків і людського оточення – госпіталізм та “синдром Мауглі”.

6.         Сімейне виховання більш емоційне за своїм характером, ніж

будь-яке інше виховання, оскільки взаємостосунки у сім’ї мають

неформальний характер. Афективна насиченість спілкування

між членами сім’ї, перевантаження позитивними та негативними емоціями істотно відбивається на самопочутті дитини, її світосприйманні та усвідомленні образу близьких дорослих.

Можна назвати такі фактори емоційного впливу сім’ї на дитину:

Психологічний клімат сім’ї поєднує особливості, якими познача-ється найбільш типова гама переживань членів родини, їх настрої, афекти, емоційні контакти, а також прояви любові та поваги один до одного.

Взаємини батьків: розлад у стосунках між батьками дуже не-гативно позначається на самопочутті дитини і обумовлює виник-нення, так званих, конфліктних переживань. Подібні переживання є наслідком зіткнення у свідомості дитини протилежних за своїм емоційним забарвленням ставлень до близької людини.

Поведінка і розмови батьків проявляються у характері ігор, в яких діти відтворюють те, що їх найбільше вражає. Якщо ж при ди-тині ведуться “дорослі” розмови, вона не розуміє змісту розмови за-галом, проте нею запам’ятовуються лише окремі слова, які найчасті-ше вживаються батьками, і емоційно сприймається саме ставлення батьків до предмета їхньої думки.Розділ 5. Сім’я як об’єкт соціально-педагогічної діяльності

Різні прояви оцінного ставлення близьких дорослих до дитини: осуд – веде до зниження самоповаги і вияву негативних емоцій (якщо осуд виражений у різкій емоційній формі, то сприймається дітьми як глибока образа); похвала – підносить дитину у власних очах, викликає позитивні емоційні переживання, проте якщо пере-творюється у захвалювання, може дезорієнтувати дитину у власних можливостях, знизити активність [6].

Розглянуті фактори емоційного впливу сім’ї на дитину позна-чаються на зниженні або підвищенні рівня її емоційно-ціннісного ставлення до самої себе.

7.         Сім’я об’єднує людей різної статі, віку і, нерідко, з різними про-фесійними інтересами.

8.         Правильне ставлення батьків до виховання дітей раннього і до-шкільного віку позитивно відображається потім на їх навчальній, трудовій та суспільній активності, зокрема, у формуванні таких якостей, як працелюбність, самостійність, ініціативність тощо.

9.         Своєрідний вплив виховного потенціалу сім’ї на дітей, який, за можливості, повинен мати інтегративний характер сукупності усіх компонентів. Під виховним потенціалом сім’ї розуміється комплекс умов і засобів,

які у сукупності складають педагогічні можливості сім’ї. Це зокрема:

—        матеріальні та побутові умови життя;

—        чисельність і структура сім’ї;

—        рівень розвитку сім’ї як колективу (взаємодопомога);

—        характер стосунків між її членами;

—        моральна, емоційно-психологічна та трудова атмосфера сім’ї;

—        життєвий досвід та особистий приклад батьків;

—        культурно-освітній рівень і професійні якості дорослих членів сім’ї;

—        система і характер внутрісімейного спілкування і спілкування сім’ї з оточуючим;

—        рівень педагогічної культури дорослих (насамперед, батька і матері);

—        наявність вільного часу і характер організації сімейного відпо-чинку;

—        можливість використання засобів масової інформації і культури;

—        розподіл між дорослими членами сім’ї виховних обов’язків;

—        сімейні традиції.

10.       Члени сімейного союзу поєднані родинними зв’язками, які крім

правового регулювання передбачають ще й моральний аспект, а

отже, взаємну турботу і відповідальність один за одного [7; 12].11. Особливості і характер сімейного спілкування впливають на становлення морально-етичних, інтелектуальних та емоційно-психологічних якостей дитини, її поведінку та всебічний розвиток. Специфічність сімейного спілкування обумовлена: багатоас-пектністю сімейних стосунків (економічні, емоційно-психологічні, статеві, морально-родині); їх характером (природність, постійність, інтимність тощо); різноманітністю зв’язків сім’ї із навколишнім се-редовищем; характером впливу на сім’ю навколишнього середови-ща; своєрідністю сприйняття цих впливів сім’єю [2].

14.       Наявність різної чисельності дітей у сім’ї і відмінності у їх статі обумовлюють різні підходи у вихованні як дівчат, так і хлопчи-ків, адже не всі психолого-педагогічні закономірності розвитку особистості відображаються на дітях різної статі однаково.

15.       Правильний розподіл педагогічних сил у сім’ї (тобто, міра участі батька і матері у вихованні), знання про статеві вікові законо-мірності розвитку дитини забезпечують високу результатив-ність виховних впливів батьків. У сім’ї для дитини менш по-мітні навмисні виховні впливи і вона активніше проявляє себе як суб’єкт самостійної діяльності. Педагогічні впливи дорослих майже завжди індивідуальні, тому у батьків більше можливос-тей врахувати при цьому вікові та індивідуальні особливості ді-тей, використовувати у вихованні життєві ситуації [11].

16.       Система стосунків батьків між собою, їхні відносини з дітьми, внутрісімейна атмосфера загалом – все це є для дітей незамінною практичною школою майбутнього батьківства і материнства. Поведінка дорослого визначається досить великим і складним

набором різноманітних мотивів. При цьому можна виокремити най-більш типові випадки впливу деяких домінуючих мотивів у струк-турі особистості батьків на реалізацію процесу виховання: а) виховання і потреба в емоційному контакті:

Потреба в емоційному контакті розуміється як певна форма орі-єнтування – спрямованість на психічний образ іншої людини. При цьому дитині важливо відчувати, що і вона є предметом зацікавле-ності з боку інших. (У такому співзвучному емоційному контакті відчуває потребу кожна здорова людина незалежно від віку, освіти, ціннісних орієнтацій). Тоді дитина стає центром потреби, єдиним об’єктом задоволення. Це у сімях, де батьки з різних причин ма-ють труднощі у налагодженні контактів з іншими людьми (матері-одиначки, бабусі, що весь вільний час присвячують піклуванню проРозділ 5. Сім’я як об’єкт соціально-педагогічної діяльності

онуків). При такому вихованні батьки несвідомо ведуть боротьбу за збереження об’єкта своєї потреби, перешкоджаючи виходу дитини за межі сімейного кола.

б)         виховання і потреба сенсу життя:

Без задоволення цієї потреби людина не може нормально функціонувати, не може мобілізувати усі свої здібності максимально.

Задоволенням потреби сенсу життя для молодої сім’ї може ста-ти турбота про дитину. Батьки можуть вважати, що сенсом їх існу-вання є догляд за фізичним станом і вихованням дитини. Вони не завжди можуть це усвідомлювати, вважаючи, що мета їхнього життя в іншому, проте щасливими себе вони почувають тільки тоді, коли вони потрібні. Відчуження дитини сприймається батьками як “втра-та сенсу життя”.

в)         виховання і потреба досягнення:

У деяких батьків виховання дитини спонукається мотивацією

досягнення. Тоді мета виховання полягає у тому, щоб їхні діти до-моглися того, чого не вдалося батькам через відсутність необхід-них умов або ж через те, що самі вони не були досить здібними і наполегливими. Такий прояв егоїзму часто самими батьками не усвідомлюється. Дитина позбавляється необхідної незалежності, перекручується сприйняття притаманних їй задатків, сформованих особистісних якостей. Переважно не беруться до уваги можливості, інтереси та здібності дитини, які відрізняються від тих, що окресли-ли самі батьки.

г)         виховання як реалізація відповідної системи:

Подібна система виховання є варіантом реалізації потреби досягнення. Мета виховання відсторонюється від самої дитини і спрямовується, переважно, на реалізацію певної системи виховання,

що визнається батьками. Якщо ця система виховання сподобалась

батькам, вони довірились їй, то батьки педантично і цілеспрямовано беруться до її невпинної реалізації. Батьки, що втілюють певну

систему виховання, внутрішньо схожі, їх об’єднує одна загальна

особливість – відносна неуважність до індивідуальності психічного

світу своєї дитини.

д)         виховання як формування певних якостей:

Виховання підкоряється мотиву формування у дитини певної

бажаної для батьків якості. Під впливом минулого досвіду, історії розвитку особистості людини у її свідомості можуть з’являтися, так звані, надцінні ідеї. Ними можуть бути уявлення про ту чи іншулюдську якість як найбільш цінну, необхідну, що допомагає у жит-ті. У цих випадках батьки будують своє виховання так, щоб дитина обов’язково була наділена цією “особливо цінною” якістю. Напри-клад, батьки впевнені у тому, що їх дитина обов’язково повинна бути ерудованою, або сміливою.

Проблема самостійності, незалежності дитини особливо заго-стрюється, коли цінності батьків починають вступати у протиріччя або з віковими особливостями розвитку дитини, або з притаманни-ми їй індивідуальними особливостями.

Введення того чи іншого мотиву у процес виховання дитини обумовлює ту чи іншу міру незалежності, що надається дитині, ви-значає межі дистанції у взаємодії батьків і дітей.

Ціннісні орієнтації сучасного сімейного життя відповідають за-гальній соціокультурній ситуації. Провідним фактором вибору їх змісту залишається характер потреб і мотивів. Домінують потреби, які відображають прагнення до самоствердження сім'ї в різних сфе-рах життєдіяльності та пошук шляхів пристосування до нових форм існування.

Сім’я стала більш незалежною і самостійною у виконанні своїх функцій, більш замкнутою для безпосереднього педагогічного впли-ву, більш відкритою для інтеграції впливів інших культур, проте, більш агресивною щодо інших членів та структур суспільства. Зміст своєї життєдіяльності, її форми підпорядковує завданням вижи-вання. В основі цих змін – глибокі соціальні перетворення, спосіб життя та загальний рівень культури. Це впливає на низький рівень готовності молоді до створення власної сім'ї.

Причинами низького рівня готовності молоді до створення сім'ї є: відсутність цілеспрямованої, поетапної, організованої системи виховання майбутніх батьків в державі, їх підготовки до виконан-ня соціальних ролей чоловіка і дружини, батька і матері; негатив-ний досвід і негативний приклад ставлення до дітей, їхніх потреб у батьківській родині; нерозуміння сутності гуманних взаємин, від-сутність умов для підвищення загальнокультурного і педагогічного рівня батьків; відсутність забезпеченої мотивації до такої діяльності (нерозуміння того, для чого їм це потрібно), низький рівень педаго-гічної культури родини [3]. Як стверджують результати опитування молодих батьків, проведених Державним інститутом проблем сім'ї та молоді, переважна їх більшість (67 %) дотримується думки, що без підтримки держави сім’я сама не в змозі надати повноцінне ви-Розділ 5. Сім’я як об’єкт соціально-педагогічної діяльності

ховання дитині, водночас 22 % респондентів покладаються у вихо-ванні дитини лише на сім’ю [1].

Сьогодні особливо важливим є завдання духовного відроджен-ня сім’ї, основа якого – оволодіння її членами нормами суспільної моралі, етики, поведінки та культури взаємовідносин, ставлення до громадських обов’язків, підготовки дітей до соціального, суспіль-ного життя, до праці. З огляду на це, одним із важливих напрямків роботи соціального педагога з сім’ями має стати підвищення рівня готовності до створення сім'ї, до виконання виховної функції, пере-дусім, молодих батьків. Перспективи вирішення сучасних проблем сім’ї залежать від формування дієвості державної сімейної політики, розроблення і реалізації програм різного рівня – від національних до галузевих та регіональних, які визначать пріоритетне становище і повноцінний соціальний статус сім’ї в суспільстві, від оптимальної взаємодії сім'ї та держави.

 

 

18