Главная->Соціологія->Содержание->4.7. Державні заклади опіки дітей в Україні

Соціальна педагогіка (частина 1)

4.7. Державні заклади опіки дітей в Україні

 

Діти, які потрапляють до державних закладів опіки        Причини, які призводять до

влаштування дитини в державні

заклади опіки

Біологічні сироти      Смерть чи загибель батьків

Діти, від яких відмовилися батьки  Відмова матері від позашлюбної дитини чи дитини з важкими патологіями у пологовому будинку

Діти, які залишилися без піклування батьків         Позбавлення батьків батьківських прав внаслідок аморальної поведінки, жорстокого ставлення до дітей тощо

Діти, які тимчасово залишилися без піклування батьків  Важка хвороба батьків або їх тривала відсутність (поїздка на заробітки, позбавлення волі)

Діти з функціонально неспроможних родин        Нездатність родини утримувати дитину через малозабезпеченість, багатодітність, відсутність одного з батьків

Діти-інваліди, що потребують спеціального навчання    Відсутність можливості якісного надомного навчання чи навчання в загальноосвітніх школах

Діти-інваліди з малоза-безпечених сімей  Низька заробітна плата батьків, малі соціальні виплати на дитину

Пояснєння

Будинок дитини - дитячий заклад для утримання та виховання дітей віком від 1 місяця до 3 років, від яких відмовилися батьки в пологовому будинку чи покинули їх напризволяще. Ці будинки знаходяться у відомстві Міністерства охорони здоров’я. Найбільш поширеними причинами залишення дітей матерями є підлітковий вік матері; важкий матеріальний стан родини, безвідповідальне батьківст-во, небажана вагітність. Підставою для відмови від дитини є заява матері, завірена головним лікарем пологового будинку, з визначенням того, що вона не проти того, що дитина буде усиновлена. Дітям, батьки яких невідомі, присвоюють прізвище, ім'я, по батькові і реєструють в органах РАГСу на підставі акта про прийом у будинок. Діти, добровільно віддані у будинок дитини, у будь-який час можуть бути повернуті батькам. Якщо дитину не всиновили, то по досягненні нею трьох років її переводять у дитячий будинок.

Дитячий будинок - державний виховний заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Існує три типи дитячих будинків: дошкільні - для дітей 3-7 років; шкільні - для дітей 7-17 років; змішаного типу для дітей дошкільного та шкільного віку. У будинку діти залучаються до різних видів діяльності: пізнавальної, трудової, спортивної, ігрової, побутової тощо. При кожному дитячому будинку діє опікунська рада, в яку входять представники місцевих органів народної освіти, члени педагогічного колективу.

Школа-інтернат для дітей-сиріт - державний навчально-виховний заклад для дітей-сиріт, дітей з неповних сімей, а також дітей, які потребують допомоги держави через хворобу батьків, втрати з ними зв’язків, позбавлення батьківських прав, в якому діти можуть виховуватися і навчатися від 3 до 17 років.

Переважна більшість дітей, які знаходяться в інтернатних зак-ладах, зазнають різних видів депривації, тобто позбавлення чи обмеження життєво важливих потреб. Втрата батьків або їх від-сутність, особливо в ранньому віці, впливає на психічний розвиток дитини, її характер, волю, фізичний стан та інтелект. Малята, які перебувають у будинку дитини, обмежені в руховій активності, повноцінних емоційних контактах з дорослими, що, у свою чергу, призводить до зростання в них тривожності, емоційної нестабільності, розвитку неадекватних реакцій, а в особливо тяжких випадках, до такого сирітського феномена, як “оспіталізм” - погіршення стану фізичного та психічного здоров’я внаслідок тривалого перебування дитини в ізольованому середовищі.

Результатом психологічної депривації є дефіцит адекватного спілкування з дорослими та дітьми, що виявляється в надмірній конфліктності, емоційній нестриманості, агресивних спалахах, під-вищеному конформізмі вихованців інтернатних закладів, прагненні перекласти відповідальність на інших.

Постійне перебування дитини в обмеженому комунікаційному просторі, необхідність постійного дотримання чіткої регламентації часового розпорядку в інтернатному закладі, отримання дитиною необхідного для її життєдіяльності мінімуму знижують формування активного ставлення особистості до життя, провокують схильність до пристосуванства, формування споживацької позиції, не створюють умов для розвитку навичок прийняття самостійних відповідальних рішеньудітей.

Негативними наслідками соціалізації дітей в закладах інтернат-ного типу дослідники вважають закомплексованість, підвищене по-чуття тривожності, орієнтацію на ворожість соціуму, несформованість образу "Я”, проблеми у статеворольовому самовизначенні, доміну-вання імпульсивності та залежності в поведінці, звужене бачення життєвих перспектив та обмежені можливості у професійному виборі.

4.8. Сімейні форми влаштування дітеи-сиріт та дітеи, позбавлених батьківського піклування

 

            ДБСТ  Прийомна сім’я

Кількість дітей у родині разом з прийомними      Десять            П’ять

Кількість прийомнихдітей   Більше п'яти   Один - чотири

Фінансове утримання дітей (харчування, одяг та ін., комунальні послуги)      Виплати з бюджету на утримання дитини, згідно нормами утримання в закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування            Одному з прийомних батьків виплачується два прожиткових мінімуми на утримання, виховання, навчання, лікування, харчування дитини та грошове забезпечення у розмірі 35% відрахувань від загальної суми виплат на дітей за виконання обов'язків прийомних батьків

Фінансова підтримка батьків-вихователів 3 місцевого бюджету, порядок визначення розміру якого встановлюється МОН          Немає

Житло            Виділяється державою, виплата комунальних послуг з місцевого бюджету    Власне житло

Оздоровлення дітей За сприяння відділів у

справахсімїтамолоді,

безкоштовно  За сприяння відділів у

справахсімїтамолоді,

безкоштовно

Права дітей на майно прийомних батьків/батьків-вихователів  Немає Немає

Створення     На підставі рішення місцевого органу виконавчої влади шляхом укладання договору між органом, який приймає рішення про створення сім'ї, та батьками-вихователями      На підставі рішення місцевого органу виконавчої влади шляхом укладання договору між органом, який приймає рішення про створення сім'ї, та прийомними батьками

Пояснєння

Усиновлення (удочеріння) - є оформлене спеціальним юридич-ним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина або дочки (стаття 101 Кодексу України про шлюб та сім’ю). Усиновителем може бути кожен повнолітній дієздатний громадянин. Між усиновителем і усиновленою дитиною повинна бути різниця у віці не менше 15 років. За наявності поважних причин цю різницю може бути скорочено під час розгляду заяви про усиновлення. У разі усиновлення дітей родичами різниця у віці між усиновителями та усиновленими до уваги не береться.

He можуть бути усиновителями дієздатні особи: позбавлені батьківських прав; які подали завідомо неправдиві документи щодо усиновлення; бажають оформити усиновлення з метою отримання матеріальної чи іншої вигоди; вже були усиновителями і якщо з їх вини усиновлення було скасовано або визнано недійсним; перебувають на обліку у психоневрологічних та наркологічних диспансерах або ліку-ються в зазначених установах; на час усиновлення не мають постій-ного заробітку або інших установлених законом доходів. Усиновлення є найкращою формою влаштування долі дитини-сироти і досі єдиною, в результаті якої дитина вибуває з системи державної опіки та піклування, позбуваючись статусу дитини-сироти чи такої, що лиши-лася без батьківського піклування.

Опіка і піклування встановлюються для виховання неповно-літніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей. Опіка встановлюється над дітьми, які не досягли п’ятнадцяти років; піклування - віком від п’ятнадцяти до вісімнадцяти років.

Спільним для усиновлення і опіки є те, що вони покликані гарантувати створення сприятливих умов життєдіяльності дитини. 3 метою повноцінного розвитку дитини при встановленні опіки правовий зв'язок дитини з біологічними батьками та близькими родичами не припиняється. Ця обставина значно спрощує умови передачі дитини під опіку, робить таку форму влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, більш доступною для створення оптимальних умов виховання у сім'ї.

Опікуни, як правило, вибираються із осіб, близьких підопічному. Такий підхід має історично сформовані традиції та виважений характер, розрахований на збереження дитиною наявних родинних зв'язків. Причому для встановлення опіки необхідна згода опікуна. Завдання опіки над дитиною формулюються як право і обов’язок опікуна виховувати підопічного, піклуватися про його здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати до праці, здійснювати захист його прав та інтересів. При визначенні особи опікуна враховується не тільки його бажання, а й готовність та спроможність здійснювати відповідні обов’язки. Як і при усиновленні, встановлено ряд обмежень щодо осіб, які не можуть призначатися опікунами (піклувальниками).

Прийомна сім'я - це сім'я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від одного до чотирьох дітей для виховання і спільного проживання.

Дитячий будинок сімейного типу - це окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі. Така сім’я бере на виховання і спільне проживання не менше 5 дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування.

В Україні створення дитячих будинків сімейного типу почалося у 1989 р. Створення в Україні прийомних сімей як сімейної форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклу-вання, розпочато у 1998 p. у рамках експерименту. На законодавчому рівні можливість експерименту була визначена постановою Кабінету Міністрів України "Про проведення експерименту з утворення прийом-них сімей у Запорізькій області та затвердження Положення про прийомну сім’ю" № 241 від 2 березня 1998 р.

Інститут прийомної сім'ї як форма влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні набув законо-давчого закріплення у Законі України "Про охорону дитинства" (№ 2402-ІИ від 26 квітня 2001 p.), що визначив поняття "прийомна сім’я".

Порядок передачі дітей на виховання та спільне проживання в прийомні сім'ї/ДБСТ окреслюється Положенням про прийомну сім’ю (постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 565) та Положенням про дитячий будинок сімейного типу" (постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 564)

Метою створення прийомних сімей/ДБСТ є забезпечення належ-них умов для виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківсь-кого піклування, в сімейному оточенні. Прийомні діти/діти-вихованці оформляються у сім’ю до досягнення вісімнадцятирічного віку або до закінчення навчання у професійно-технічних чи вищих навчальних закладах.

Особливість прийомної сім'ї/ДБСТ: - дитина, яка виховується в прийомній сім'ї/ДБСТ, не позбавляється статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, за нею залишаються всі пільги, передбачені

законодавством для таких категорій дітей;

-          прийомні діти мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, якщо це не завдає шкоди їхньому життю, здоров’ю та моральному вихованню;

-          між батьками та прийомними дітьми/дітьми-вихованцями сімей-них правовідносин не виникає;

-          утримання прийомної дитини/дитини-вихованця в сім'ї фінан-сується державою з розрахунку витрат на утримання вихованців інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

-          кандидати у прийомні батьки/батьки-вихователі обов’язково проходять курс відповідної підготовки.

Дитячий будинок сімейного типу відрізняється від інших форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклу-вання, тим, що держава надає сім'ї матеріальну та соціальну підтримку. Однією з умов створення ДБСТ є надання родині житлової площі, що дозволяє забезпечити гармонійний розвиток дітей, гарантує кожному вихованцю, а також рідним дітям батьків-вихователів нормальні умови життя. Прийомні батьки влаштовують дитину на власну житлову площу, ніяких пільг щодо поліпшення житлових умов при оформленні прийомної сім'ї законодавством не передбачено.

Серед прийомних сімей виокремлюють такі типи: . прийомні сім'і "невідкладного влаштування" (дитина влаштовується у прийомну сім'ю негайно за наявності надзвичайних

обставин, небезпеки для її життя і здоров'я, насильства в сім'ї

тощо); • прийомна сім'я тимчасового влаштування (дитина влаштовується на певний термін: період відпустки батьків або у випадку

важкої хвороби батьків, опікунів чи піклувальників до повернення

їх працездатності); . довготривалого перебування (дитина влаштовується у прийомну сім'ю до досягнення нею повноліття); . перехідного поселення (досвідчена прийомна сім'я бере на

виховання дитину на період її адаптації у випадку смерті батьків і

пошуку прийомної сім'ї довготривалого перебування).

Діяльність, спрямована на розвиток сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, має бути комплексною та послідовною, поетапною.

Першим етапом є інформування населення і залучення бажаю-чих виховувати в сім'ї дитину-сироту.

Другим - оцінка та підготовка кандидатів, результатом чого є схвалення (або несхвалення) кандидатів у прийомні батьки та занесення їх до банку даних як потенційних.

Третій етап - взаємопідбір прийомних батьків і дітей. Здебіль-шого від нього залежить майбутнє функціонування сім'ї, її благопо-луччя та розвиток.

Останній етап - створення прийомної сім'ї. Інформування населення містить два поетапних завдання:

-          підвищити рівень обізнаності населення, сформувати об'єктивну громадську думку щодо сімейних форм улаштування.

-          залучити якомога більше осіб, які мають на меті взяти на виховання дитину-сироту, дитину, позбавлену батьківського піклування. Найбільш широке охоплення цільової групи в інформаційній

кампанії забезпечується за рахунок використання різних видів носіїв і видів реклами - місцевого телебачення, газет, радіо, роздаткового матеріалу, зовнішньої реклами.

Для розвитку сімейних форм виховання надзвичайно важливим є питання мотивації кандидатів на усиновлення, створення прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу. Знання пріоритетних мотивів, що спонукають сім'ї брати на виховання дитину сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, дозволить ефективно вибудову-вати інформаційну кампанію.

3 другого боку, визначення істинної мотивації конкретної сім'ї, яка звернулася з відповідним запитом до Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, дасть змогу правильно дібрати форму влашту-вання дитини.

Основними критеріями, на які потрібно зважати, оцінюючи здат-ність кандидатів створити прийомну сім’ю, є: здатність батьків задовольняти потреби дитини (соціальний працівник має пересвід-читися, що батьки здатні виховувати дитину, вміло спілкуються з нею; розуміють одне одного і потреби дитини); здатність батьків забезпечувати турботливе середовище (оточення) дитини (чи вміють батьки захищати дитину, розпізнавати її вразливі сторони, чи знають, як захистити дитину в новому середовищі відчуження); здатність забезпечити подальший розвиток дитини (чи знають, як забезпечити і стимулювати сприятливе середовище; як підтримати захоплення дитини; як надати дітям інформацію про історію їхнього стану і розвитку відповідно до їхнього віку і розвитку; як сприяти навчанню дитини; як створювати можливості для розвитку соціальних і життєвих навичок дитини); вміння працювати в команді (чи батьки організовані, чи відвідують усі зустрічі, чи розуміють принцип конфіденційності, чи вміють взаємодіяти в колективі); прагнення до саморозвитку (чи хочуть удосконалювати свої вміння, чи готові працювати з біологічними батьками).ї

Після офіційної реєстрації прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу постає питання про влаштування дітей. Яку саме дитину влаштувати до прийомної сім'ї? Хто це має вирішувати? Чи можуть прийомні батьки «вибирати» дитину? А головне - потрібно підбирати дитину для сім'ї чи сім’ю для дитини? Ці та інші питання виникають на етапі взаємопідбору. Враховуючи те, що сам факт створення прийомних сімей (та інших сімейних форм) спрямовані на

забезпечення найкращих інтересів дитини, логічним є підбір сім'ї для дитини. Але не можна забувати про важливість емоційного контакту між прийомною дитиною та всіма членами сім'ї. Тому доцільно враховувати думку сім'ї щодо дитини, яку вона бажає взяти на виховання. Рішення про влаштування дитини має бути виважене й узгоджене з батьками, зі спеціалістами, які попередньо вивчили та оцінили потреби дитини, і обов'язково із самою дитиною (у прийнятній для її віку формі).

Взаємопідбір сім'їта дитини має базуватися на принципах:

Пріоритетності інтересів дитини: влаштування має здійсню-ватися виключно в інтересах дитини, сприяти її розвитку.

Участі в ухваленні рішення: дитина має бути поінформована доступним для неї способом про всі події, які відбуваються в її житті, щоб вона могла усвідомлювати своє життя і посильно керувати ним на кожному етапі свого розвитку. У процесі взаємопідбору беруть активну участь батьки, соціальні працівники, працівники закладу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, рідні діти прийомних батьків.

Компетентностї. роботу щодо створення прийомних сімей мають здійснювати кваліфіковані працівники, які володіють навичками дотримання професійних норм і відповідальності щодо наслідків вчинених ними дій.

Комплексностї. рішення щодо взаємопідбору ухвалюється на основі комплексного аналізу оцінки кандидатів у прийомні батьки, оцінки дитини, результатів обстеження житлово-побутових умов.

Природовідповідності: дитина має бути найменшою в новій родині, щоб не порушувати ієрархії сім'ї; враховувати співвіднесення розвитку ДИТИНИ 3 її віком.

Консріденційності: процес взаємопідбору відкриває доступ до інтимної інформації, яка не розголошується. Соціальний працівник веде професійні записи, де має викладати особисту інформацію так, щоб не порушувати права людини на приватне життя. Те ж саме стосується і представлення випадку на засіданні різних адміністра-тивних органів влади тощо.

Для того щоб взаємопідбір був ефективним, а сім’я в подаль-шому могла успішно забезпечувати реалізацію потреб дитини, слід враховувати не лише бажання всіх зацікавлених сторін, а й збіг потреб дитини та можливостей сім'ї в основних сферах життєдіяльності. Особливу увагу слід звернути на наступні критерії, за якими невідповідність потреб дитини і можливостей сім'ї може становити особливий ризик: віросповідання, мова, вік, хобі, інтереси, бажання, згода біологічних дітей, взаємна симпатія, місце проживання, готов-ність підтримувати стосунки з біологічними родичами, готовність до виходу дитини із прийомної сім'ї, готовність продовжити контакт із дитиною після виходу із сім'ї, твердість у своїх переконаннях, культура,

традиції, сприйняття оточення дитини, готовність взяти у сім’ю брата чи сестру дитини, готовність допомогти дитині повернутися в біологічну сім'ю, готовність прийомних батьків підтримати біологічних батьків дитини, готовність прийомних батьків боротися з наслідками насильства над дитиною.

Наступним кроком до створення успішної прийомної сім'ї є підготовка дитини.

Основна умова успішного влаштування дитини у прийомну сім’ю - наявність психологічного контакту між прийомними батьками та дитиною. Якщо в ході першої зустрічі у прийомних батьків виникають сумніви або негативне сприйняття дитини, краще відмовитися від подальших кроків і не сподіватися на те, що з часом щось зміниться. Завдання соціального працівника - виявити такі сумніви з метою їх обговорення із сім’єю. Краще, коли батьки відмовляться від влаштування конкретної дитини на етапі першого знайомства, ніж після того, якдитина почне звикати до них.

Спільні прогулянки, обіди, проведення вільного часу, ігри, пере-гляд телепередач, читання книг із майбутніми батьками допоможуть встановити тісніший емоційний зв'язок між дитиною та дорослими, налагодити спілкування.

Останній етап перед переходом дитини у сім’ю - її прощання з попереднім місцем проживання. Для процедури прощання дитині має бути відведений належний час, тому не варто її підганяти.

Прихід прийомної дитини - надзвичайно важлива подія для біо-логічних дітей прийомних батьків. Неготовність до змін може призвести в подальшому до конфліктів та ускладнення стосунків у сім'ї.

Необхідність підготовки біологічних дітей є очевидною, тож більшість сімей так чи інакше обговорюють майбутні зміни зі своїми дітьми. Вчасне інформування дітей про ухвалене рішення є над-звичайно важливим, але не єдиним елементом складного підготовчого процесу. Справа в тому, що біологічні діти будуть залучені до процесу функціонування прийомної сім'ї, їхнє життя обов’язково зміниться із приходом нової дитини, і якщо ця зміна відбуватиметься без їхньої активної участі, вони не зможуть почуватися повноцінною частинкою сім'ї, а також брати на себе відповідальність за власні дії та майбутнє, адже це може викликати відчуття, що їхнє життя від них не залежить, a всевирішуютьдорослі.

Дітям необхідно бути залученими до всього, що відбувається в родині. Важливо врахувати їхню думку при ухваленні рішення, а також у процесі взаємопідбору.

Із моменту створення прийомної сім'ї і влаштування до неї дітей розпочинається її соціальне супроводження, метою якого є захист і забезпечення дотримання прав та інтересів дитини, оптимальних умов її життя та розвитку. Це передбачає врахування індивідуальних потреб кожної дитини шляхом надання соціальних послуг прийомній сім'ї дитячому будинку сімейного типу.

 

 

39