Главная->Соціологія->Содержание->2.6. Соціальна профілактика

Соціальна педагогіка (частина 1)

2.6. Соціальна профілактика

 

Пояснєння

Соціальна профілактика має на меті зусилля, спрямовані на превенцію соціальних проблем чи життєвих криз клієнтів, окремих груп або попередження ускладнення вже наявних проблем. Це комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі. Профілактика ґрунтується на своєчасному виявленні та виправленні негативних інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних факторів, що зумовлюють відхилення в психологічному та соціальному розвитку дітей і молоді, в їхній поведінці, стані здоров'я, а також в організації життєдіяльності та дозвілля.

Розрізняють загальну та спеціальну профілактики. Загальна профілактика полягає у здійсненні попереджувальних заходів, спря-мованих на виникнення певних проблем у майбутньому людини (профілактика, спрямована на попередження негативної ризикованої поведінки підлітків). Спеціальною профілактикою називається система заходів, спрямованих на попередження та локалізацію конкретних негативних явищ в поведінці людей (профілактика наркозалежної поведінки, профілактика небезпечної статевої поведінки тощо).

Залежно від того, на якій стадії розвитку проблеми проводять профілактичну роботу, розрізняють: первинну, вторинну та третинну профілактику. Первинна профілактика в більшій мірі носить інформаційний характер, оскільки спрямована на формування в особистості неприйняття та категоричну відмову від певних стандартів поведінки і негативних звичок. її змістом є: надання підліткам та молоді інформації про наслідки асоціальних дій, вживання різних видів алко-, нарко- та токсичних речовин; роз'яснення правових норм стосовно різних аспектів асоціальної поведінки; популяризація переваг здорового способу життя; формування у підлітків та молоді навичок культурного проведення дозвілля; створення умов для самореалізації особистості в різних видах творчої, інтелектуальної, громадської діяльності. Вторинна профілактика має на меті обмеження поширення окремих негативних явищ, які мають місце в суспільстві чи в соціальній групі, попередження загострення таких явищ та їх наслідків на запобігання поглибленню соціальної дезадаптації осіб, яким властива асоціальна чи небезпечна поведінка. Третинна профілактика спря-мована на попередження рецидивів асоціальної або небезпечної поведінки серед осіб, яким така поведінка була властива раніше.

Профілактична робота може здійснюватись на кількох рівнях: особистісному, сімейному, соціальному. На особистісному рівні про-філактичні заходи спрямовані на формування таких якостей індивіда, які забезпечують підвищення рівня особистісної відповідальності людини з метою попередження виникнення різних проблем. До

провідних форм профілактики на особистісному рівні можна віднести консультування та тренінгові заняття. Сімейний рівень профілактики має на меті вплив на найближчий "мікросоціум" людини - сім’ю, з метою попередження виникнення різноманітних проблем як для конкретної особистості, так і всієї сім'ї. Соціальний рівень про-філактики сприяє актуалізації проблем, пов’язаних з окремими негативними явищами в суспільстві, а також зміні суспільних норм стосовно осіб, які за певних причин стали жертвами асоціальних моделей поведінки (наркозалежні, люди нетрадиційної сексуальної орієнтації, ВІЛ-інфіковані тощо).

Історично склалося декілька стратегій і моделей профілактичної роботи. Одним із перших підходів до профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі був інформаційний підхід. Він базувався на постулаті про те, що якщо людина знає про шкідливість для здоров’я певного стилю поведінки, вона почне ставитися до такої поведінки негативно і буде утримуватися від неї. Такий погляд виявився спро-щеним і рідко виправдовуваним на практиці, оскільки на визначення поведінки людини впливає багато факторів, хоча інформація дійсно необхідна як базис для прийняття рішень.

У програмах інформаційного підходу були використані такі концептуальні моделі профілактики: модель аморальноїповедінки, яка базується на твердженні про те, що вживання наркотиків гріховно та аморально; модель залякування ґрунтується на постулаті про ризиковану поведінку як причину різних хвороб та швидкої смерті; в межах пізнавальної моделі робиться акцент на інформуванні потенційних споживачів про дію психоактивних речовин та ризики, з якими пов’язано їх вживання. Недоліком профілактики за допомогою вказаних моделей є те, що вона не усуває особистісних причин звернення людини до асоціальної чи небезпечної поведінки та не допомагає їй захиститись від негативного впливу соціальних чинників проблем.

Інформаційний період розвитку профілактичних програм сприяв уточненню багатьох спірних моментів. Місце колишньої мети -абсолютна відмова від уживання психоактивних речовин - зайняла інша - дотримання здорового способу життя. Ця складна комплексна проблема привела до усвідомлення необхідності формування відповідальної поведінки молодих людей, що, у свою чергу, спри-чинило зміну акцентів у профілактичній роботі, у фокусі якої виявилися не хімічні речовини та негативні наслідки їх уживання, а люди та аналіз причин їх ризикованої поведінки. Фіксація цього поворотного моменту означала народження нового поведінкового підходу у профілактичних програмах.

Зараз найбільшого поширення набули такі профілактичні програми: програма досягнення соціально-психологічної компетент-ності, програма навчання життєвим навичкам, програма зменшення

факторів ризику ma посилення факторів захисту, програми, що базуються на підході альтернативної діяльності, програми за методом "рівний-рівному". Всі ці програми, незважаючи на відмінності в їх змісті та методиках, містять три типові завдання: розвиток соціальної та особистісної компетентності молодої людини; вироб-лення в неї навичок самозахисту; попередження виникнення проблем.

У програмах соціально-психологічної компетентності домінує акцент на формуванні у підлітків навичок ефективного спілкування, розвитку особистісних якостей, критичного мислення, формування адекватної самооцінки, вміння адаптуватися до різних умов соціаль-ного середовища.

Провідною метою програм навчання життєвим навичкам є формування у підлітків навичок здорового способу життя, відпові-дального прийняття рішень. Тому до змісту цих програм входить навчання підлітків навичок ефективної взаємодії, регуляції емоцій, вирішення конфліктів, зміцнення зв’язків з членами сім’ї та іншими близькими дорослими, вибору друзів і побудови позитивних взаємо-відносин з однолітками, прийняття рішень, уміння сказати “ні”, протидіяти примусу інших, уникати невиправданого ризику.

Програми щодо зменшення факторів ризику та посилення факторів захисту ґрунтуються на аналізі факторів ризикованої поведінки та протидіючих ним факторів антиризику. В цих програмах найчастіше використовується наступна класифікація факторів ризику. Індивідуальні фактори: особливості темпераменту, рівень само-оцінки та самоконтролю, опірність стресовим ситуаціям, уміння приймати адекватні ’ішення в кризовій ситуації. Соціальні фактори: взаємостосунки в сімї, рольові моделі поведінки батьків та однолітків, особливості контролю та підтримки з боку дорослих, належність до певної групової субкультури, доступність наркогенних речовин, вплив засобів масової інформації тощо.

У програмах, заснованих на організації діяльності, альтерна-тивній наркотизації та алкоголізації молоді, акцент робиться на таких основних моментах:

1) пропозиція індивіду специфічної позитивної активності, яка викликає сильні відчуття та має на меті подолання різного виду перешкод; 2) комбінація особистісних якостей з позитивною актив-ністю; 3) заохочення участі у всіх видах такої активності; 4) створення груп підтримки молодих людей, які думають про вибір своєї позиції. Прикладами такої альтернативної активності можуть бути спеціально організовані подорожі, пов’язані з необхідністю долати складні, часом екстремальні перешкоди, заняття ризикованими видами спорту (скелелазання, дельтопланеризм тощо).

 

 

18