Главная->Інші підручники->Содержание->§ 4. Захист прав дитини як соціально-педагогічна проблема

Соціальна педагогіка (частина 1)

§ 4. Захист прав дитини як соціально-педагогічна проблема

 

У Конвенції про права дитини наголошується, що “дитиною є будь-яка людська істота до досягнення нею 18-річного віку, якщо за законом, стосовно цієї дитини вона не досягає повноліття раніше”. Можна сказати, що діти – це особлива соціально-демографічна гру-па населення, яка, маючи вікові межі від народження до 18 років, має і свої специфічні потреби, інтереси та права, але не володіє достат-ньою спроможністю отстоювати і захищати їх перед суспільством.

Дитинство можна розглядати з різних позицій, а отже, існують і різні його визначення.

Дитинство – стадія життєвого циклу людини, в період якого продовжується становлення організму, розвиток його найбільш важливих функцій, найбільш активно здійснюється соціалізація ін-дивіда, яка включає засвоєння певної системи знань, норм і ціннос-тей, оволодіння соціальною роллю, що дозволяє дитині формува-тись і функціонувати як повноцінному члену суспільства, цілісній особистості.Вивчення дитинства в різних суспільствах є багатоаспектним і міждисциплінарним явищем. Сьогодні досить гостро стоїть питан-ня про становище дітей, під яким ми розуміємо сукупність умов, які склалися у суспільстві для виживання і розвитку дітей. До цих умов належать: міра матеріального забезпечення життя дітей, стан охоро-ни здоров’я дітей, розвиток мережі оздоровчих установ, система сус-пільної освіти і виховання, виховні можливості сім’ї, розвиненість державної турботи про дітей і законодавчі норми, які обстоюють життєво важливі права та інтереси дітей.

Специфіка й основне спрямування соціальної політики в галузі дитинства в сучасних умовах – це усунення негативних наслідків процесів, які відбуваються в суспільстві, та створення умов для пе-реорієнтації діючих і появи нових соціальних інститутів, які мають задовольняти потреби, реалізувати інтереси дитини.

Зміст цього напрямку соціальної політики визначає дві основні групи цілей:

-          перша – створення соціальних, економічних і правових умов для задоволення найбільш важливих потреб та інтересів у конкрет-ній ситуації. Мається на увазі подолання стримуючих факторів щодо організації дитячого харчування, системи освіти й охоро-ни здоров’я, а також – інститутів та установ, які забезпечують фізичний, духовний та культурний розвиток дітей;

-          друга – компенсація відмежованості деякої категорії дітей, га-рантія їх виживання.

У складних умовах розвитку України важливо не лише своєчас-но констатувати чи передбачити можливі негативні наслідки для ді-тей в результаті різних соціальних змін, але й протистояти цим на-слідкам через систему соціального захисту.

Соціальний захист слід розуміти як систему заходів, спрямова-них на відновлення зовнішніх соціально-економічних, політичних, медико-екологічних, правових, психолого-педагогічних умов, які забезпечують на сучасному рівні виживання і розвиток дітей, подо-лання ситуації, коли дії окремих осіб чи інститутів здійснюють без-посередню шкоду здоров’ю, психічному, моральному, інтелектуаль-ному розвитку дитини [3].

Згідно з вітчизняною практикою, інтереси дітей як особливої соціально-демографічної групи на сьогодні враховуються, пере-важно, в межах державної сімейної політики. А в такому випадку, як відомо, не всі запити та інтереси дитини можуть бути задоволеніРозділ 3. Основні передумови соціально-педагогічної діяльності

завдяки сім’ї. Потреба у спілкуванні, отриманні нової інформації, активній, творчій, продуктивній діяльності, вдосконаленні своїх здібностей, умінь тощо – все це може реалізуватись лише завдяки введенню дитини в широкі соціальні сфери: школу, сферу дозвілля і мистецтва, культури, молодіжної субкультури. Адже соціальна по-літика в галузі дитинства повинна охоплювати всі сфери життєді-яльності дитини.

Основними завданнями соціальної політики (в різних умовах) можуть бути:

-          контроль за роботою дитячих установ різного типу;

-          соціально-медична допомога дітям;

-          інформаційно-правова допомога неповнолітнім з питань освіти, набуття професії, працевлаштування, реалізації культурних і дозвіллєвих потреб та ін. Звичайно, позитивних результатів можна досягти не просто

турбуючись про конкретну дитину (хоча і це необхідно), а беручи до уваги кардинальні рішення, які впливають на ціле покоління, вікові чи соціальні групи. Такими можливостями, насамперед, безперечно, володіє школа.

Перші спроби створення пакету норм, які регламентували між-народний захист дітей, зроблені Лігою націй одразу після закінчен-ня першої світової війни. При цьому в самому Статуті Ліги націй не було позицій, які б безпосердньо стосувалися захисту дітей. Проте в межах правово-творчої діяльності цієї міжнародної організації були підписані угоди про припинення торгівлі жінками і дітьми.

Найбільш істотним актом щодо захисту дітей, прийнятим за під-тримкою Ліги націй, стала Женевська декларація 1924 р., а в 1952 р. – Декларація ООН про права дитини.

Не менш важливими щодо захисту прав дітей є створення між-народних організацій: Дитячий фонд ООН (1946 р.), ЮНІСЕФ – міжнародна міжурядова організація, основною функцією якої стало надання матеріальної допомоги у роботі з дітьми в різних країнах та підтримка заходів щодо виховання дітей; Міжамериканський Ін-ститут дитини в США (1919 р.); Всесвітня рада з питань обдарова-них і талановитих дітей в Англії (1975 р.); Міжнародна федерація дитячої співдружності в Норвегії (1948 р.); Міжнародний комітет дітей і юнаків у Женеві (1957 р.); Європейське Бюро з питань дітей і молоді (1949 р.) та ін.Функціонування і діяльність міжнародних неурядових органі-зацій сприяють розвитку інституціонального співробітництва щодо захисту дітей. Хоча лише ЮНІСЕФ є єдиною міжнародною орга-нізацією універсального типу, яка вирішує проблеми захисту прав дитини.

Останніми роками посилюється інтерес міжнародного загалу до питання захисту дітей і спрямований він не на абстрактний захист прав дітей, а на такий захист, який би відповідав основним принци-пам і нормам міжнародного права. Першою спробою вирішення цих проблем стала прийнята в 1989 р. Конвенція ООН про права дити-ни, яка визнала дитину суб’єктом права, а її інтереси пріоритетними перед потребами суспільства.

Конвенцію прав дитини конкретизує, поглиблює положення Де-кларації прав дитини, покладаючи на уряди, які її прийняли, насам-перед, правову відповідальність за їх дії стосовно дітей. Положення Конвенції можна звести до чотирьох основних вимог, які мають за-безпечити права дітей: виживання, розвиток, захист і забезпечення активної участі в житті суспільства. При цьому в Конвенції закладе-ні два цілепокладаючі принципи:

-          дитина є самостійним суб’єктом права, тому охоплюючи весь комплекс громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав людини, Конвенція одночасно визнає, що ре-алізація одного права невід’ємна від реалізації інших;

-          пріоритетність інтересів дітей перед потребами сім’ї, суспіль-ства, релігії. Свобода, необхідна дитині для розвитку своїх ін-телектуальних, моральних і духовних здібностей, потребує не лише здоров’я і безпечного середовища, які відповідають рівню за нормами охорони здоров’я, забезпеченню нормами харчуван-ня, одягу і житла, але й надання всього цього в першу чергу. Водночас, у цьому документі зафіксовані особистісні, соціальні,

культурні і політичні права дитини. До особистісних належать пра-ва: на життя, виживання і розвиток; на невідкладну реєстрацію після народження; на ім’я від народження; на отримання національності; право визнавати батьків і виховуватися ними; зберігати свою інди-відуальність, у т. ч. громадянство, національність, ім’я і сімейні від-носини; на свободу думки, совісті і релігії; на свободу від знущання, жорстокості і нелюдського ставлення чи покарання; право не бути засудженим на смерть чи обмеженні свободи жити, на збереження вікової межі, коли дитина не може нести правову відповідальність.Розділ 3. Основні передумови соціально-педагогічної діяльності

При цьому особлива увага звертається на відповідальність бать-ків і педагогів за долю дитини. Тому соціальний педагог має здій-снювати пропаганду і роз’яснення матеріалів Конвенції за допомо-гою певних структур просвітницького плану, введення мінікурсу “Права дитини” з врахуванням особливостей вікових груп та прин-ципу доступності.

Основними вимогами до читання цього курсу мають бути: про-стота викладу, цікавий, емоційно насичений матеріал, актуальність змісту, максимальне наближення до життя з метою збагачення до-свіду дітей, науковість і врахування логіки пізнання, зв’язок про-блем і явищ, які вивчаються, з життям шкільного колективу.

Певним орієнтиром у виборі засобів виховних впливів на дітей у процесі реалізації норм Конвенції є бажання розвивати і зміцнюва-ти у них почуття честі, власної гідності, без яких навіть досить міцні знання положень Конвенції не забезпечать захищеності особистос-ті, її вільної самореалізації.

Гуманізація процесу соціально-педагогічного впливу на дітей різного віку передбачає, передусім, суб’єктний розвиток і саморозви-ток особистості. Формування внутрішньої установки на самоосвіту і самовиховання має розвиваючий характер. У процесі діяльності ді-тей слід орієнтуватися на положення про те, що будь-яка діяльність, будучи системоутворюючою, повинна бути колективною, творчою, особистісно і соціально значущою.

Із цією метою соціальний педагог має розробити механізм інте-грації позитивних, за своїм змістом, фронтальних, групових та інди-відуальних впливів, які сприймає кожна дитини. Крім того, педаго-гічно доцільною є організація середовища школи як внутрішнього (предметно-естетичного, просторового, духовного), так і зв’язку з зовнішнім (соціальним, природним та вплив на нього). Адже для спеціаліста має бути важливим не лише те, що і як робить дитина, підліток, а й те, в яких умовах розгортається його діяльність. Це до-зволяє перетворити школу у своєрідну громаду, засновану на пану-ванні гуманістичних цінностей.

Сьогодні уже очевидна неспроможність довгоіснуючої концеп-ції суб’єкт-об’єктних відносин, оскільки проявлялося панування моносуб’єктного екстремістського підходу, при якому розвиток ди-тини вбачався як зовнішньо обумовлений процес формування.

Аналізуючи досвід вітчизняної соціально-педагогічної роботи, можна вичленити такі ціннісні особистісні установки, якими маєкористуватися спеціаліст соціально-педагогічної сфери, спираю-чись на основні положення Конвенції, з метою реалізації принципу гуманізації соціалізуючого процесу: педагогічний гуманізм, який виявляється у повазі особистості дитини, її гідності, сприйнятті її запитів, інтересів, впевненості у власних силах, емпатійне сприй-няття дітей і підлітків; співробітництво; діалогізм; особистісна пози-ція соціального працівника чи педагога, його здатність до творчого самовираження, глибокі знання основних законів, постанов і норма-тивних документів, що стосуються проблем дітей різних категорій. Яким шляхом може пройти соціальний педагог, стаючи на за-хист прав дітей? Ми пропонуємо один із можливих варіантів орга-нізації цієї роботи.

1.         Знайдіть однодумців серед колег і батьків. Розмістіть статтю про проблему, яка вас хвилює у місцевій пресі. Це може мати поміт-ний вплив на інших людей, дирекцію та засоби масової інфор-мації. У ході розробки цілей спробуйте визначитись, що сприяє проведенню продуктивної роботи.

2.         Під час розробки плану дій доцільно визначити мету і завдання кожного заходу, а також передбачити аудиторію, на яку спрямо-вується діяльність. Необхідно розробити методи і прийоми, які доведеться застосовувати для досягнення визначених завдань, передбачити можливий результат кожного заходу і визначити терміни його проведення.

3.         Необхідно вивчити ті засоби, які вже є, хто і якою мірою може допомогти вам розробити план конкретних заходів, які органі-зації зможуть підтримати вас чи надати можливість виступити перед необхідною аудиторією.

4.         Роботу слід проводити на всіх рівнях. Зміни відбуваються в результаті активної діяльності людей, окремих особистостей, в тому числі батьків, школярів, учителів, впливових чиновників тощо. Водночас домогтися запланованих змін можна завдяки тому, що на представників вищих ешелонів влади здійснюється безпосередній вплив, з ними проводиться безпосередня робота. Слід вести роботу з мером, представниками місцевої влади, ди-ректором школи, профспілковими організаціями. Водночас така робота повинна проводитися паралельно з діяльністю, спрямо-ваною на завоювання довіри і підтримки з боку батьків.

Роботу по реалізації програми щодо захисту дітей слід прово-дити постійно. Адже будь-яка компанія має чітко визначенийРозділ 3. Основні передумови соціально-педагогічної діяльності

початок, середній етап і завершення. Це дозволить розподілити сили і на кожному етапі максимально зосереджуватися лише на вирішенні окремих питань.

6.         Необхідно створити базу підтримки. Вивчивши поле діяльності, слід визначити, звідки може бути найбільш вірогідною підтрим-ка, що необхідно зробити, щоб привернути на свій бік найбільше дітей, підлітків, батьків, педагогів. Можна організувати певні за-ходи і залучити, за можливості, якомога більше прихильників цієї справи. Не забудьте подякувати їм за участь.

7.         Не варто забувати своїх супротивників, тому періодично слід “закидати десант” у їх табір. Слід розробити стратегію поведін-ки, яка допоможе зміцнити ваші позиції. Не варто ухилятися від дебатів з супротивниками, оскільки це дає змогу розповісти ши-рокому колу людей про свої позиції.

8.         Розробити звернення для привернення уваги інших до проблеми. Поширення ідей про захист дітей не можна порівнювати з рекла-мою, наприклад, мила чи зубної щітки. Але і тут має бути своя ре-клама, яка має розповісти людям, чого ви домагаєтесь і підказати, що вони можуть зробити, щоб допомогти втіленню в життя пев-них ідей. Можна використати у зверненні лозунги, факти, цифри, аби переконати читачів у правдивості ваших слів.

9.         Необхідно навчитися використовувати ЗМІ у реалізації ваших планів. Варто зустрічатися з представниками видавництв, жур-налістами, зацікавлювати їх постійно новими фактами, подіями тощо.

10.       Не слід піддаватися слабкості і розпачу, якщо все одразу не вда-ється. Проаналізуйте, на якому етапі і в чому була допущена помилка, і починайте діяти з того ж місця, і з тих самих людей. Навчіться діяти по “гарячих слідах” і постійно оприлюднюйте результати вашої роботи. Не забувайте – для вас є важливою думка дітей і громадськості.

Про їх думку повинні знати батьки, школа, організації та установи, з якими ви співпрацюєте.

Пройшовши ці десять сходинок хоч раз, кожен спеціаліст соціально-педагогічної сфери зможе перевірити свою готовність до роботи у складній ситуації у плані захисту прав дитини. Фактично лише соціальний педагог у взаємодії з різними мікроструктурами і особами може здійснювати повноцінну правово-захисну політику стосовно дітей. А це дозволить поступово створити Раду шкіл ве-ликих міст, Раду виняткових дітей, Інститут “сім’я – школа”, Асо-ціацію батьків і вчителів, які і стануть надалі найбільш активними помічниками і соціального педагога, і громади загалом.

 

 

53