Главная->Інші підручники->Содержание->§ 2. Молодь як соціальний суб’єкт у структурі соціокультурного середовища суспільства

Соціальна педагогіка (частина 1)

§ 2. Молодь як соціальний суб’єкт у структурі соціокультурного середовища суспільства

 

У вирішенні проблеми стабільного розвитку українського сус-пільства одним із актуальних завдань є соціальне становлення ново-го, молодого покоління, що включає формування світогляду, способу світосприйняття і розвиток системи цінностей та життєвих ідеалів. При цьому враховується сутність тих радикальних змін цивілізацій-ного рівня, які відбуваються в країні загалом і на селі зокрема.

Виокремлення в Україні молоді як соціально-демографічної групи населення та період „молодості” визначено Законом „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” [1] як період в межах 14–35 років. Нормативне визначення вікових меж молоді (особливо її верхньої межі) здійснюється суспільством, виходячи із мети її розвитку і соціально-економічних можливостей. І тут кожне суспільство має орієнтуватися в об’єктивності умов та об’єктивності оцінки вікового цензу молоді. Звуження меж призво-дить до того, що молода людина не встигає реалізувати процес са-мопізнання, формування здібностей, накопичення потенціалу, здій-снити повноцінне соціальне становлення. Тоді все це вона повинна буде робити уже у статусі дорослої людини, що не завжди реально, а особистість не зможе реалізувати свої можливості. Проте і розши-рення меж призводить, зазвичай, до інфантилізму, втрати соціальної активності і, врешті-решт, до зниження самоцінності, життєздатнос-ті особистості. В такій ситуації у молодої людини формується по-чуття неповноцінності, безвідповідальності за результати своїх дій.

Верхня межа молодіжного віку має визначатися при досягненні молодою людиною межі соціальної зрілості в кожній із соціальних сфер життєдіяльності, коли для неї відкриваються „межі” повної ді-єздатності в полі можливостей самостійного вибору життєвого шля-ху. Звичайно, такі можливості можуть бути і не використані, але це не означає, що фаза молодості буде продовжена. Розділ 3. Основні передумови соціально-педагогічної діяльності

Ще у другій половині XX ст. сформувалось поняття про молодь як про самостійну соціально-демографічну групу [2; 3; 4].

Труднощі щодо визначення поняття „молодь” пов’язані з тим, що вона є об’єктом дослідження багатьох соціально-гуманітарних наук. І, звичайно ж, кожна наука вивчає молодь у власному аспекті, визначивши для себе предмет дослідження. Тому зміст і обсяг по-няття „молодь” у такому разі буде відповідати його визначенню в рамках кожної науки.

Так, з позиції психології, визначення періоду молодості пов’язане з фазовим підходом, де кожен період розвитку особистості визнача-ється за характером переломних, критичних точок і стадій єдино-го цілісного життєвого циклу [5; 6; та ін.]. Межі молодіжного віку тут співвідносяться з першою кризою особистісного розвитку, що починається в 15-16 років зі спроби життєвого самовизначення і обумовлюється вибором майбутніх соціальних ролей. Верхня межа визначається другою кризою в духовно-світоглядному аспекті, що ніби свідчить про завершення молодості. Цей період психологи від-носять до 27-28 років, оскільки в цьому віці переважно уже сфор-мовані життєві цілі, система цінностей, визначились світоглядні орієнтири і позиції, переважно завершується період професійного самовизначення і становлення, а молода людина конституюється в суспільстві як самостійна особистість, яка має певний соціально-професійний статус.

В економічній сфері молодіжний вік визначається як період про-фесійного самовизначення, отримання спеціальності, оволодіння професійною діяльністю на певному рівні кваліфікації. Причому для різних соціально-професійних груп верхня межа цього періоду буде різною. Найнижчий він у робітничих спеціальностей. Для спе-ціалістів з вищою освітою вона визначається не лише отриманням диплома, але й певним періодом становлення повноцінного спеціа-ліста вищої кваліфікації. У сфері науки межа молодіжного віку до-сягає досить високого рівня, оскільки в Україні до 35 років науко-вий співробітник вважається молодим ученим.

У сфері соціології молоді на сьогодні визначають поняття „мо-лодь” і „молодість”. До них належать: психофізіологічний, соціально-психологічний, рольовий, субкультурний, інтеракціоністський і аксіологічний підходи. При цьому лише соціологія дозволяє розгля-дати феномен „молодь” комплексно. Враховуються такі аспекти, як вікові групи і соціально-психологічні особливості молоді; специфікасоціального статусу, рольових функцій і соціокультурної поведінки; соціалізація як єдність адаптації та індивідуалізації; специфіка са-мовизначення й ідентифікації молоді як соціально-демографічної групи.

Серед учених, котрі вивчали проблеми молоді, В. Лісовський є одним із перших, хто визначив поняття „молодь”: „Це покоління людей, яке проходить стадію соціалізації, засвоює або уже засвої-ло освітні, професійні, культурні та інші соціальні функції” [7, с. 9]. Автор у цьому визначенні звертає увагу на наявність аспекту кон-кретного покоління та оволодіння молодими людьми соціальними функціями у процесі соціалізації. І вже в кінці 90-х років в соціо-логічній літературі в характеристиці поняття „молодь” звертається увага на цей аспект: „Молодь як соціальна група є специфічною со-ціальною спільнотою, яка посідає певне місце в соціальній струк-турі суспільства, характеризується процесом набуття стабільного соціального статусу в різних соціальних підструктурах (соціально-класовій, соціально-поселенській, професійно-трудовий, соціально-політичний, сімейно-побутовий), а отже, відрізняється спільними проблемами і спільними соціальними інтересами та особливостями форм життєдіяльності” [8, с. 17].

Конституціональною ознакою для виокремлення молоді як соціального суб’єкта має бути така, яка б дозволила виявити його сутність. У цьому плані досить цікавими є міркування Ю. Терещен-ка, який у людині нашого часу (а отже, і в молоді) виокремлює такі риси:

– по-перше, – це людина економічно вільна, винахідлива, ініціа-тивна, діяльна; їй притаманна самостійна творчість, пов’язана з організацією нової справи і постійним числом можливостей до-класти власні сили; – по-друге, – це людина, глибоко зацікавлена в особистій причет-ності до політичних свобод, вона характеризується розвиненою правовою і моральною відповідальністю, здатна захистити себе й інших; – по-третє, – це людина з виразно оформленою світоглядно-екологічною орієнтацією; – по-четверте, – це людина з національно орієнтованою свідоміс-тю; любить свій народ, рідну мову і культуру, що є засобом на-ціональної самоідентифікації [9].Розділ 3. Основні передумови соціально-педагогічної діяльності

Згідно з такою методологічною установкою, за основну консти-туціальну ознаку молоді можна прийняти її здатність до соціалізації в різних сферах життєдіяльності, у процесі якої відбувається засво-єння соціальних ролей та різний рівень їх активного прояву, а також становлення соціально-професійних і громадянських якостей осо-бистості.

Таким чином, молодь в такому визначенні представляється як сукупність молодих людей, яким суспільство в межах визначеного віку надає змогу соціального становлення як активного суб’єкта власної життєдіяльності.

Якщо ж говорити, що молодь як особистість, яка може бути ак-тивним учасником соціально перетворювальних процесів, то вік 14–35 – це період найбільш активного розвитку моральних та есте-тичних почуттів, становлення і стабілізації характеру і, що особливо важливо, – оволодіння повним комплексом соціальних ролей до-рослої людини, соціально-професійних, громадянських та ін. З цим періодом пов’язаний початок „економічної” активності, під якою де-мографи розуміють включення людини в самостійну продуктивну діяльність, створення власної сім’ї.

Розглядаючи молодь 20–35 років, можна сказати, що в цей пе-ріод відбувається реформування мотивації, усієї системи ціннісних орієнтацій, з одного боку, і простежується інтенсивне формування спеціальних здібностей у зв’язку з професіоналізацією, з іншого. Тому цей вік є центральним періодом становлення характеру й ін-телекту, це час спортивних досягнень, наукових, технічних, худож-ніх пошуків. Помітно закріплюється ті якості, яких не вистачило повною мірою у віці 14–19 років: цілеспрямованості, рішучості, на-полегливості, самостійності, ініціативності, вміння володіти собою. Посилюється інтерес не лише до моральних проблем (способу жит-тя, цілей діяльності, обов’язку, відповідальності та ін.).

Саме цей віковий період дозволяє поступово переводити молодь від спонукання до активного формування навичок виконання в сус-пільстві соціально значущих функцій, об’єктивованих вчинків, про-яву детермінованості поведінки, певної цілісності та самостійності щодо інших соціальних груп, специфічних соціально-психологічних рис та системи цінностей.

Пізнання сутності, характеру й особливостей такої соціальної групи як молодь – це є і теоретичним, і практичним завданням, яке дозволяє, з одного боку, створити умови для саморозвитку молоді,а з другого – включити її у всі соціокультурні процеси з метою про-гресивного перетворення суспільного життя і життєдіяльності всієї громади.

У такій проблемі поєднання особистісного і суспільного (у про-цесі реалізації молодіжної політики), на перший план ставиться особистість – суб’єкт всіх соціально значущих відносин. А отже, необхідно розглядати й окреслити роль і значення молоді у перетво-ренні соціальних змін і розвитку суспільства, у розвитку і реалізації молодіжної політики, традицій, культури тощо.

Саме в період „молодості” на етапі найбільш продуктивного ста-новлення особистості вирішуються дві основні групи проблем мо-лоді. Перша із них пов’язана з проблемами особистісного розвитку, які молоді люди ставлять і вирішують для себе, – це дорослішання, самопізнання, саморозвиток, самовизначення і самоствердження в соціальному світі. Причому варто підкреслити, що вирішення озна-чених проблем залежить, передусім, від самої особистості, від її ак-тивності, здатності до рефлексії, сили волі, психологічної стійкості, задатків і здібностей до різних видів діяльності, а загалом – від рівня життєздатності. Саме на цьому етапі відбувається внутрішня само-реалізація у процесі формування здібностей і особистісних якостей, формуються життєві цілі і створюється потенціал зовнішньої само-реалізації, що є рушійною силою досягнення соціально значущих цілей. Другу групу проблем для молоді визначає суспільство, спіль-нота, громада, мікросоціум. Адже для ефективної життєдіяльності і продуктивної самореалізації в соціальному середовищі необхідне засвоєння соціальних ролей, досягнення певного соціального стату-су, формування громадянських якостей особистості.

І в першому, і в другому випадку у вирішенні проблем молоді найбільш активним і зацікавленим учасником відповідних процесів виступає сама молодь як суб’єкт дії, взаємодії і соціально перетво-рювальної діяльності.

Процес розвитку, формування, зрештою прояву соціальної ак-тивності у молодої людини, безперечно, ставить її у різні соціальні ситуації, що потребує постійної корекції та управління цими про-цесами. Якщо в 14–16 років молода людина переважно відтворює, репродукує діяльність, у 17–18 – це прояв критицизму, скептициз-му, самовпевненості, то у 20–30 – це усвідомлені дії, позитивна кри-тика, самооцінка вчинків і дій. Водночас простежується акцент на інтересах і увазі до життєвої перспективи.Розділ 3. Основні передумови соціально-педагогічної діяльності

Окрім того, саме у цей період відбуваються кардинальні зміни у житті молоді: одні йдуть навчатися у ПТУ, другі у 10–12 класи, треті вступають до вищих навчальних закладів, четверті влаштовуються на професійні курси чи одразу на роботу. І в цей період життєдіяль-ності молоді слід звернути увагу на спроможність молодих людей із сільського середовища адаптуватися в нових умовах. Причому характерною ознакою цього періоду життєдіяльності молоді є по-силення усвідомлених мотивів поведінки, цілеспрямованості, рішу-чості, самостійності, наполегливості, ініціативності.

Проте не можна не загострити увагу і на такому питанні, як сприйняття суспільством молоді. Суспільство стало надавати моло-ді певний період часу для засвоєння соціальних ролей і створюва-ти відповідні умови. Саме на вирішенні цих завдань і зорієнтовані основні зусилля соціальних інститутів, які деяким чином пов’язані з процесами становлення особистості.

Без сумніву, розвиток соціальної особистості як суб’єкта соціо-культурного середовища залежить від змін соціокультурної ситуа-ції, у т.ч. політичні, економічні, правові, освітні зміни, навіть досить радикального характеру. А відтак кожній молодій людині нового со-ціокультурного середовища доцільно мати адекватні цим вимогам особистісні і соціальні якості, рівень розвитку необхідних власти-востей. Зокрема, можна назвати такі:

– психологічну стійкість до стресових факторів і мобільність, го-товність до будь-яких можливих змін умов соціуму і природного середовища; – світоглядну і моральну стійкість до змін соціокультурного се-редовища, орієнтацію на нові цінності; – здатність до адекватної орієнтації й оптимізації своїх дій у полі невизначеності вибору і слабкої прогнозованості розвитку ситу-ації; – готовність приймати рішення і нести відповідальність за їх реа-лізацію та за результати і наслідки; – уміння визначати адекватні цілі, а також обирати оптимальні стратегії і тактики для досягнення результату в конкретному со-ціокультурному середовищі.

Проектуючи соціально-виховні процеси, важливим є визна-ння того, що соціальна активність молоді проявляється як досить ґрунтовна життєва установка особистості, котра усвідомлює, що все необхідне вона отримує від суспільства, завдячуючи своїй соціальнозначущій діяльності, причому результатами цієї діяльності вона об-мінюється з іншими людьми.

Повертаючись до питання суб’єктності молоді у соціально-виховних процесах і проявах соціальної активності, слід наголосити на тому, що соціальна активність особистості (з притаманними озна-ками лише кожній конкретній особистості) проявляється у різних сферах її соціального життя. Так, наприклад, у сфері професійно-трудової діяльності соціальна активність може проявлятися у висо-кому професіоналізмі, творчій ініціативі, діловій відповідальності, постійному пошуку раціональних шляхів вирішення виробничих проблем.

У громадсько-політичній сфері соціально спрямована особис-тість володіє політичною культурою, має свою позицію, громадян-ську відповідальність. У сфері сімейно-побутової життєдіяльності вона проявляється у відтворенні нащадків і вихованні дітей, у відпо-відальності за добробут сім’ї, культурі сімейних відносин, у турботі і повазі до старшого покоління.

Але особливо помітним є прояв соціального становлення у сфе-рі духовного життя суспільства, громади. Тут вона проявляється в оволодінні молоддю досягненнями культури, створенні нових її зразків, утвердженні ідеалів демократичного суспільства, дотриман-ні загальнолюдських норм моральності і прагненні до морального самовдосконалення.

Ще однією досить важливою особливістю, на якій доцільно за-гострити увагу, є те, що життєздатна особистість в епоху демокра-тичних перетворень повинна бути індивідуальністю, проявляючи і розвиваючи специфічні особливості свого характеру, соціальну активність і здібності. Саме демократичне суспільство потребує від кожної молодої особи прояву своєї індивідуальності, своєї позиції до різних аспектів життя. Перед нею постає проблема вибору, про-блема індивідуального вирішення свого власного життя, досягнен-ня індивідуального успіху, прояву індивідуальних якостей і непо-вторності.

На нашу думку, прояв індивідуальності сприяє підвищенню рівня життєздатності молодої людини, гарантуючи їй можливість соціальної мобільності у соціокультурному середовищі, оскільки суть демократичних перетворень у суспільстві в тому і полягає, щоб кожен громадянин міг реалізувати себе, свої здібності, таланти, заРозділ 3. Основні передумови соціально-педагогічної діяльності

безпечуючи тим самим успіх своєї діяльності і високий соціальний статус у громаді, суспільстві.

Соціологи доводять, що поступальний розвиток України, на-ближення якості життя молодих людей села до європейських стан-дартів неможливий без вирішення соціальних проблем молодого покоління, широкого його залучення до соціально-економічних, соціокультурних перетворень. А це можливо лише за умови впрова-дження практичних механізмів підтримки молоді, спрямованих, на-самперед, на формування її активної життєвої позиції. Хоча, слід за-значити, що державна молодіжна політика обґрунтовує її базування на визнанні того, що кожна молода людина є активним учасником розбудови суспільства і несе відповідальність за прийняття і вико-нання всіх рішень стосовно життєдіяльності молоді.

Із метою поліпшення стану справ в галузі освіти, забезпечення професійної підготовки, створення умов для кредитування, ведення інформаційно-просвітницької роботи необхідно сприяти залученню молодих людей до активної діяльності в громадських молодіжних і дитячих організаціях; зміцнювати соціальне партнерство між орга-нами державної влади і молодіжними структурами; створювати со-ціальне підґрунтя для ефективної діяльності кожної молодої люди-ни сільської місцевості. При цьому всі можливі соціальні інститути можуть спільно переломити позицію молоді щодо негативістського ставлення до життя в соціумі, змінити і посилити її соціальні ролі.

Зважаючи на визнання молоді як активного соціального суб’єкта, який здатний самостійно обирати для себе соціальну роль, можна говорити про соціальну мобільність молодої людини, яка, своєю чергою, передбачає певні соціальні дії особи. Причому така особа має сама орієнтуватися у доцільності й адекватності соціальних дій у певному середовищі і в певній ситуації.

Соціальна дія конкретного суб’єкта – це не просто будь-який вчинок чи акт поведінки, а лише та, що усвідомлена, цілеспрямо-вана, зорієнтована на дії інших суб’єктів і передбачає суспільну оцінку.

Таким чином, запропонований підхід до визначення молоді як суб’єкта усіх можливих соціальних процесів на селі, на наш погляд, достатньою мірою сприяє можливості розвитку соціально активної особистості і водночас враховує потреби суспільства, громади щодо становлення молодого покоління, здатного до ефективної життєді-яльності в нових соціально-економічних умовах.

 

 

47