Главная->Інші підручники->Содержание->§ 3. Зміст, структура та принципи соціально-педагогічної діяльності

Соціальна педагогіка (частина 1)

§ 3. Зміст, структура та принципи соціально-педагогічної діяльності

 

Зміст професійної педагогіки визначається суспільством, потре-бами, інтересами як соціальних груп населення, та і окремих людей. З розвитком суспільства, накопичення знань і соціокультурного до-свіду людства зростає роль професіоналізму у соціальній сфері та Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку

професійної педагогіки в системі освіти, де готуються працівники для соціально-виховної сфери.

Сьогодні простежується такий факт, що значною мірою ситу-ація в країні ускладнюється тим, що стикаються різні концепції і стратегії соціальної перебудови суспільства і розвитку соціально-педагогічної роботи. А практика показує, що саме сьогодні необхідне найбільш повне і швидке визначення стратегії і тактики соціального захисту населення, створення вкрай необхідних установ, організацій соціально-педагогічної роботи, а також створення й удосконалення системи професійної підготовки соціальних педагогів.

Історія легітимного визнання державою в 1992 році професії соціального педагога (у т. ч. різні напрямки діяльності і внутрішні спеціалізації) засвідчує, що помітно загострилась проблема само-визначення власне професійної сфери соціально-педагогічної робо-ти. Тут, зокрема, простежуються такі проблеми:

1.         Предметно-понятійні репертуари соціально-педагогічної робо-ти, підвищена семіотичність і рецесивність, проблема власного предмета та взаємозв’язку з соціально-гуманітарними знаннями. З’ясовуються поняття бідності, злиденності, девіантної і делік-вентної поведінки, проституції, соціальної патології дитинства, старості та ін.

2.         Багатоаспектність і багаторівневість зв’язків „індивід-сусупільство”, „група-суспільство”, „група-особистість” сис-темно нестабільні, динамічні, і сьогодні концептуально відо-бражаються у таких методологічних рамках, як „феноменологія допомоги; феноменологія діяльності; феноменологія суб’єкта допомоги; феноменологія об’єкта допомоги” [14, С. 22].

3.         Проблемна двоякість – феномен професійної позиції соціаль-ного педагога: виступаючи від деперсоналізованої державної влади, соціальні педагоги змушені поділяти інтереси найменш захищених індивідів і груп, представляти і захищати права зне-долених (маргиналів, меншин, субкультурних формацій, девіан-тів тощо).

4.         Соціальні уявлення і знання соціальних педагогів мають ради-калізуючу силу, яка „є найбільш складним інструментом соці-ального контролю” [11, С. 10].

5.         На відміну від доброчинності, де в центрі стоїть постать того, хто

допомагає, у соціально-виховній сфері центральною фігурою є

клієнт, а кінцевою метою є звільнення клієнта від потреби в соціальному працівникові, активізація самопідтримки, самодопо-моги [8, С. 130–131].

Виходячи з такої багатоаспектності соціально-педагогічної ро-боти, ми вважали за необхідне визначити її місце і роль у суспільстві, яке реформується і яке поступово переходить від стратегії соціаль-ної політики до практичних дій, спрямованих на користь людини. При цьому постала потреба дати наукове обґрунтування низці кате-горій, які відображають різні аспекти соціально-педагогічної робо-ти: змісту, структурі, об’єкту, предмету.

Новий етап становлення наукової парадигми соціально-виховної роботи в Україні почався з 90-х років. Це дозволяє говорити про за-родження нової професії – соціального педагога та введення нової спеціальності у вищому навчальному закладі. Цей процес спонукав до розвитку наукової думки, вирішення практичних питань у со-ціальній сфері, розвитку нових соціальних інфраструктур, визна-чення наукового статусу нових дисциплін у вищій школі. Ми могли бачити, як від емпірики соціально-педагогічна діяльність поступово переходила на пристойний науковий рівень з досить окресленою власною теоретичною і методологічною базою.

Розглядаючи зміст і структуру соціально-педагогічної роботи, вважаємо за доцільне зробити акцент на тому, що вона є видом ді-яльності. Ми виходимо, з одного боку, із загальноприйнятого філо-софського і психологічного тлумачення діяльності, а з другого боку, ми враховуємо специфіку і фактори, що характеризують об’єкт, який ми вивчаємо.

Найбільш глибоко, на нашу думку, розглядається філософія людської діяльності у працях таких вітчизняних і зарубіжних вче-них, як Л. Ази, В. Барановського, Л. Бєляєвої, В. Замули, М. Кагана, М. Князяна, Є. Кулік, О. Леонтьєва, В. Маркіна та ін.

Загалом можна розділяти загально-філософське визначення Л. Буєвої щодо діяльності як способу існування і розвитку суспіль-ства і людини, всебічного процесу перетворення нею навколишньої природної і соціальної реальності, у т. ч. її саму, відповідно потреб, цілей і завдань [2].

Серед основних ознак діяльності автор називає цілеспрямова-ність, перетворюючий і творчий характер, предметність, детермінова-ність суспільними умовами, обмін діяльністю, спілкування індивідів.

Водночас М. Каган [3] розкриває морфологію діяльності і ви-окремлює такі її види: перетворююча, ціннісно-орієнтаційна, кому-Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку

нікативна. Окрім того, вчений називає три основні елементи діяль-ності: суб’єкт, котрий спрямовує свою активність на об’єкт чи інші суб’єкти; об’єкт, на який спрямована ця активність, яка проявляєть-ся в суб’єктній комунікативній взаємодії з іншими.

Психологічний фундамент діяльності досить переконливо роз-крито у працях О. Леонтьєва [4], де автор розглядає дії як процеси, що підпорядковані усвідомленим потребам і цілям. Причому у його характеристиках простежуються психологічні і соціальні причини частого незбыгу суспільного й особистісного смислу діяльності, подається структура людської діяльності, яка включає окремі (осо-бливі) види діяльності – за критерієм мотивів, які їх спонукають, а також дії-процеси, що підпорядковуються усвідомленим цілям. Такі окремі складові діяльності утворюють макроструктуру.

Прийнятними є твердження Б. Ананьєва про те, що діяльність має багаторівневий характер: по-перше, цілісної діяльності як сис-теми програм, операцій і засобів виробництва матеріальних цін-ностей суспільства; по-друге, окремої дії, що включає мету, мотиви її окреслення і способу досягнення; по-третє, макрорухів, завдяки опредмеченню і побудови програми будуються дії; по-четверте, мі-кро рухів, із яких будуються макрорухи [1].

У цьому випадку перші два рівні відповідають розгляду діяльнос-ті людини як суб’єкта, соціального індивіда, як особистості, а останні рівні визначають діяльність людини як природного індивіда.

Виходячи з цього, можна розглядати діяльність спеціалістів соціально-педагогічної роботи як інтеграції конкретних процедур і операцій: соціальна (за цілями, завданнями, змістом), психолого-педагогічна (за формою), організаторська (за функціями), профе-сійна (за зв’язками і впливом на об’єкт) Це, на нашу думку, свід-чить про наявність структури діяльності, яка є досить складною і багатокомпонентною. На цю її ознаку вказує В. Шадриков [14], ви-окремлюючи взаємопов’язані функціональні блоки: мотиви, цілі, програми, інформаційні основи, рішення, підсистему професійно важливих якостей. Але при цьому, слід сказати, що у кожній струк-турі діяльності доцільно бачити, чим одна діяльність відрізняється від іншої, оскільки, як стверджує О. Леонтьєв, всі види діяльності, в які включаються люди і в яких вони починають працювати як про-фесіонали, можуть бути поділені на групи на основі визначення го-ловного об’єкта діяльності: природа, техніка, люди, знакові системи, художні образи [4].Усе загалом дозволяє говорити, що для кожної професії, порів-няно з іншими професіями притаманні спільні і специфічні ознаки. Особливості професійних цінностей обумовлені роллю і статусом професії в житті суспільства й окремої людини.

У зв’язку з цим доцільно, передусім, визначити предмет соціаль-ної педагогіки. Це цілком закономірно, оскільки статус соціально-педагогічної роботи як самостійної науки може бути доведеним, якщо буде визначена галузь явищ, які переважно вона вивчає, і доведено, що ця галузь іншими науками не вивчається. Водночас, визначення предмета дослідження дозволяє окреслити методи на-укового аналізу.

У випадку визначення предмета і об’єкта соціально-педагогічної роботи можна вести мову про визначення того рівня аналізу і харак-теру фактів (явищ, процесів), які нею вивчаються.

Практика і наукові дослідження (М. Галагузової, А. Капської, В. Курбатова, І. Миговича та ін.) дозволяють говорити про те, що соціально-педагогічна робота має своєрідний об’єкт: це процес зв’язків, взаємодій, взаємовпливів механізмів, способів і засобів регуляції поведінки соціальних груп та особистостей, що сприя-ють реалізації їхніх життєвих сил і соціальної суб’єктності, а та-кож характер співвіднесеності життєвих сил індивіда і групи та засобів забезпечення їх реалізації в різних соціальних та соціально-педагогіних ситуаціях [3, С. 51].

Проте, зважаючи на різні підходи до визначення предмета соціально-педагогічної роботи, доцільно зазначити, що науковці ак-центують увагу на різних аспектах цих зв’язків. Хоча до кінця 90-х ро-ків ми не могли виявити наявність системно-інтегративного підходу.

Так, наприклад, І. Мигович предметом соціально-педагоічної ро-боти називає професійну діяльність соціальних інститутів, держав-них і недержавних організацій, груп та окремих індивідів, пов’язану з наданням допомоги особам чи групам людей щодо їх соціалізації, особливості впливу соціальних явищ, процесів та відносин на соці-альне функціонування означених груп людей чи осіб [8, С. 15].

Безперечно, потреба щодо розвитку методології соціально-педагогічної діяльності викликана необхідністю подолання вузько-спеціалізованого вивчення проблем, пов’язаних з соціальною корек-цією і реабілітацією особистості, а також інтеграцією епізодичних, недостатньо між собою пов’язаних соціальних гарантій, уявлень про соціальний захист, соціальну допомогу і милосердя.Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку

Беручи до уваги сучасний стан розробки питання про предмет соціально-педагогічної діяльності, ми вважаємо, що це поняття можна тлумачити як закономірності сприяння становленню і реа-лізації сил індивідуальної і соціальної суб’єктності людини, а також виявлення й актуалізація життєвих сил та способів їх ефективного функціонування, відновлення.

Якщо соціально-педагогічна робота розглядається як діяльність, то предмет уточнює сутність цієї діяльності. До того ж не можна не брати до уваги той факт, що предмет соціально-педагогічної роботи, як і предмет будь-якої науки, змінюється у процесі розвитку теорії і практики загалом. Запропоноване визначення предмета хоч і є до-сить широким, але воно водночас є й досить узагальненим. Це є не-обхідною умовою для подальшої організації діяльності, яка реалізу-ється через форми професійної і непрофесійної роботи (одночасно, паралельно чи у взаємодії).

Виходячи із такого широкого обсягу тлумачень і зважаючи на головну мету соціально-педагогічної роботи, ми пропонуємо роз-глядати поняття у вузькому і широкому розуміння цього виду ді-яльності. На нашу думку, соціально-педагогічна робота – це вплив професіоналів і громадськості на соціальне облаштування суспіль-ства завдяки формуванню і реалізації державної соціальної політи-ки, спрямованої на створення сприятливих умов життєдіяльності кожної дитини та її сім’ї. Це тлумачення у широкому розумінні.

У більш вузькому, соціально-педагогічна діяльність здійснюєть-ся професійно підготовленими спеціалістами та їхніми помічника-ми і спрямована на надання індивідуальної допомоги дитині, сім’ї чи групі осіб, котрі потрапили у скрутну для них ситуацію, шляхом інформування, консультування, безпосередньої натуральної і фі-нансової допомоги, соціальної реадаптації, надання психологічної і педагогічної підтримки, та орієнтація тих, хто потребує допомоги, на власну активність у вирішенні, складних проблем.

На сьогодні об’єктом соціально-педагогічної роботи вважають людину як члена соціуму в єдності її індивідуальних характеристик. Об’єктом соціологічної теорії і практики є на соцієтальному рівні суспільство як відносно стійке об’єднання людей, а організатором соціальних дій виступає держава, різні політичні і громадські орга-нізації, зацікавлені в соціалізації членів суспільства.

На соціально-середовищному рівні об’єктом соціальної роботи виступає соціальна сфера суспільства, мікросередовище, колекти-ви людей. При цьому найбільш активно здійснюється соціально-педагогічна робота за такими напрямками: освітньо-дозвіллєва, фізкультурно-оздоровча, корекційно-реабілітаційна, соціально-правова, інформаційно-просвітницька тощо.

На індивідуальному рівні об’єктом соціально-педагогічної ді-яльності є окрема особистість, стосовно якої застосовуються різні методи, засоби соціального захисту і підтримки залежно від її по-треб та інтересів.

У науковій літературі певний час дискутувалося питання щодо визначення об’єкта соціально-педагогічної роботи. Так, скажімо, на початку 90-х років досить активно використовувалися поняття „клієнт”, „пацієнт”, „об’єкт” допомоги. Проте з розгортанням різних видів соціально-педагогічної діяльності, поступово усталилося по-няття «клієнт» [12]. Залежно від об’єкта, його проблем, соціальний педагог проектує адекватні соціальні послуги. Причому, як свідчить багаторічна практика у сфері соціальної допомоги, об’єкт може бути різним не лише за своїми проблемами, але і за своїми взаємовідноси-нами з соціальними інститутами: з одного боку, державне відомство надає послуги клієнту, який опинився у скрутній життєвій ситуації і потребує допомоги, а з другого – клієнт не звертається за допомо-гою, захистом (схильний до нарковживання, алкоголізму), і тоді со-ціальний педагог ініціює свої дії „на території клієнта”. Наприклад, підлітково-молодіжні клуби за місцем проживання, де соціальний педагог супроводжує життєдіяльність молодих у природньому для них середовищі. За таких умов об’єкт перестає відчувати себе відчу-женим, „дезадаптантом, девіантом”, невстигаючим чи одиноким [8]. Соціальний педагог, проектуючи дії стосовно об’єкта-клієнта, має вірити в те, що здатний зрозуміти його проект і прийняти усвідомлено його „дар” у вигляді соціально-педагогічної чи психологічної послуги. Своєю чергою, соціальний педагог, котрий уявляє собі об’єкта-клієнта як „клубок проблем”, вірить, що клієнт може визначити його лідерську роль як прагматика і виразника його, клієнта, інтересів. За таких умов аспекти професійної позиції соціального педагога бу-дуть соціальною формою його функціонування, що будується так: 1. Репертуарний пакет впливу – соціальний педагог володіє арсе-налом підтримки об’єкта, використовуючи такі репертуари на-туралістичні (теми здоров’я, тіла, валеології тощо), екзистентні (тема гідності, життєстійкості, абсурду), теїстичні (тема Бога,Розділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку

смерті, страждань, співчуття), соціологічні (тема типізації, за-гального блага, командності тощо).

2.         Рольова дистанція. Кожен об’єкт-клієнт потребує адекватної ролі соціального педагога, яка залежить від його функціоналу: дослідник, прогностик, консультант, дія якого диктує орієнта-цію на особливість клієнта.

3.         Самоусунення. Цей процес можливий за умови власного сцена-рію життя, вирішення проблем і готовності підтримати інших, що свідчить про повернення його до „реальності”, життєстійкості.

Таблиця 1

Професійне „уявлення” об’єкта-клієнта

Об’єктне        Проблемне     Суб’єктне

 

Інтерпретація клієнта і завдання соціально-педагогічної роботи           Об’єкт об-слуговуван-ня різними фахівцями, посередництво у наданні по-слуг       Клубок проблем

розв’язується

прагматично,

посередництво

в системі „середовище – об’єкт (клієнт)    Суб’єкт співпраці, посередництво у наданні послуг, у вирішенні проблем, у моделюванні відносин „клієнт-середовище”

Напрямки

роботи з

життєвими

сценаріями

клієнта            Аргументація

з опорою

на правила,

інструкції,

проектування соціальної

ідентичності  Агоністика, проблематика, діагностико-прогностичний пошук адекватності соціальної і персональної ідентичності  Обмін розповідями,

самопроектами,

есперимент із

способами життя,

очікуванням

Етика  Дисциплінарні межі на рівні: „соціальний пе-дагог – об’єкт”, „лікар – паці-єнт”, „спеціа-ліст – клієнт”            Правила діалога,

оберненого

зв’язку, позиційної

комункації      Норми щоденного

спілкування;

спілкування як

пошук спільного,

проблема і

проектування

співвиробництва

Ставлення до проблем об’єкта-клієнта     Утвердження

тотальних

проблем, що

включають

проблеми

клієнта            Утвердження чи відкидання персональних і локальних міфів-проблем           Всі міфи-проблеми

мають смисл,

якщо сприяють

виживанню,

спілкуванню і

насолоді життям

Реалізація такого багатомірного функціоналу вимагає цілого комплексу об’єктивних якостей соціального педагога: світогляд, рі-вень освіченості, можливості, досвід, переконання, духовні цінності й орієнтири, фізичне здоров’я, життєвий стиль, тощо, є вирішаль-ними під час формування ідентичності та індивідуальності кожної особистості, а отже і соціально-педагогічної роботи з нею.

Без сумніву, проблема якісного професійного становлення і роз-витку соціального педагога не може бути вирішена повноцінно без опори на сукупність методологічних принципів. Для нас важливо визначити закономірності і принципи соціально-педагогічної робо-ти, що є основоположними ідеями, правилами, нормами поведінки органів соціального захисту і підтримки населення, зумовлені, сво-єю чергою закономірностями соціальних процесів і вимогами інно-ваційної практики [13, С. 29].

У спеціальній літературі закономірності соціально-педагогічної роботи пропонується поділити на дві групи: 1) закономірності функ-ціонування і розвитку суб’єктів соціальної підтримки; 2) суттєві зв’язки між суб’єктом і об’єктом соціальної діяльності та їх діалек-тика [3]. Можна погодитись з тим, що другий підхід є більш обґрун-тованим, оскільки закон (суспільна закономірність) є найбільш сут-тєвим, необхідним, усталеним і таким, що повторюється, зв’язком всіх аспектів і компонентів суспільних явищ, процесів, систем і є найбільш загальним відображенням цілісності життєдіяльності лю-дей у всіх формах прояву.

На думку науковців (В. Андрущенка, В. Беха, С. Григор’єва, М. Данакіна, І. Звєрєвої, А. Капської, М. Лукашевича, А. Мудрика та ін.), основними закономірностями соціально-педагогічної роботи можна вважати такі: взаємозв’язок соціальних процесів у суспіль-стві, соціальній політиці і соціально-виховній роботі; обумовленість змісту, форми і методів соціально-педагогічної роботи конкретними обставинами життєдіяльності різних груп, спільнот, індивідів; ви-рішення виховних проблем, виходячи з особистісних потреб, інтер-есів клієнтів; залежність результативності соціально-педагогічної роботи підтримки від професіоналізму і моральних якостей спеціа-лістів, можливостей соціальної системи виховних інститутів, школи, держави і суспільства. Враховуючи таку багатоаспектність законо-мірностей, можна запропонувати загальне визначення закономірнос-тей соціально-педагогічної роботи як суттєвих, стійких і таких, що повторюються, зв’язків, які проявляються під час взаємодії суб’єктаРозділ 1. Соціально-педагогічна діяльність на сучасному етапі розвитку

соціально-педагогічної роботи й обумовлюють характер і спрямова-ність її впливу на розвиток конкретних соціальних явищ та відносин.

Як результат, визначені закономірності є методологічною пере-думовою визначення принципів соціально-педагогічної діяльності. Принципи – „це не приблизні абстракції чи суб’єктивні умовиводи. Вони об’єктивні за змістом і суб’єктивні лише за формою” [13, С. 29]. Слід зазначити, що різні вчені утверджують дещо відмінні принципи соціально-педагогічної діяльності. Так, група вітчизняних авторів монографічного видання „Соціальна робота” вказують на системний характер принципів і зводять їх до трьох груп: соціально-політичні (державний підхід до соціальних завдань; гуманізм і демократизм соціальної роботи; зв’язок змісту і форм соціальної роботи з кон-кретними умовами життєдіяльності особи соціальної групи; закон-ність і справедливість соціальної роботи); організаційні (соціально-технологічна компетентність органів: працівників соціальної сфери, єдність їх повноважень і відповідальність, стимулювання, контроль і перевірка виконання тощо); соціально-психолого-педагогічні (комп-лексність, диференційований підхід, орієнтація на особистісні по-треби, цілеспрямованість) [13, С. 32–34].

Більш конкретизовано виокремлює принципи соціального за-хисту і психолого-педагогічної підтримки А. Ляшенко [7]: добро-вільність, своєчасність, персоналізація, повага, активізація дітей та молоді, комплексність.

Виходячи з того, що соціально-педагогічна діяльність є універ-сальною, а як наука вона органічно пов’язана з комплексом інших наук, то, на нашу думку, доцільно назвати кілька основних прин-ципів соціально-педагогічної роботи: історизм, соціальна обумов-леність, соціальна значущість, гуманізм, справедливість, альтруїзм, диференційованість, наступність, непевність, компетентність, комп-лексність, посередництво, солідарність, субсидарність. Всі вони ні-коли не проявляться одночасно і не є кожного разу рівнозначними. Проте кожен із них має посідати своє певне місце залежно від ситу-ації, соціальних потреб клієнта, умов його життєдіяльності, і, голо-вне, цілі соціальної роботи з об’єктом уваги.

Один із теоретиків соціально-педагогічної роботи в Украї-ні А. Капська визнає чотири групи принципів, що у своїй сутнос-ті становлять певну методологічну систему: соціально-політичні, психолого-педагогічні, організаційні, а також специфічні для соці-альної роботи [5, 30].На сьогодні окреслено низку принципів, які включені до законо-давчих і нормативних актів України. Серед них варто назвати такі: дотримання прав людини і громадянина у сфері соціальних послуг; рівні можливості в отриманні соціальних послуг; доступність соці-ального обслуговування; конфіденційність; наступність всіх форм соціальних послуг; адресність; пріоритет сприяння громадянам, для яких є загроза здоров’ю та життю; територіальна організація соці-альних послуг; державна підтримка громадської діяльності щодо надання соціальних послуг населенню.

При цьому ми вважаємо за необхідне зробити акцент на останній групі принципів, зазначених А. Капською, – на специфічних принципах, які досить помітно „враховують” специфіку соціально-педагогічної ро-боти. Це, зокрема, принцип гуманізму (визнання людини найбільшою цінністю), принцип незалежності (приналежність права будь-кому на допомогу), принцип клієнтоцентризму (визнання пріоритету прав клієнта у всіх випадках), принцип опори (максимальне врахування по-тенційних можливостей людини), принцип толерантності, принцип конфіденційності та принцип максимізації (оптимальне використання всіх видів ресурсів при вирішенні проблем клієнта).

Проведений аналіз феномена соціально-педагогічної діяльності, її структури і складових дозволяє представити не лише теоретичний аспект цього виду діяльності, а й багатофункціональність певного феномена у соціально-педагогічній сфері. Соціально-педагогічна ді-яльність як складова соціальних перетворен у суспільстві є принци-повою основою для виживання людини у період реконструювання суспільства та її інтеграції в суспільство. Оточення молодої людини наповнене пристосуваннями, адаптаціями суспільної поведінки ін-ших людей, входженнями у постійно змінні ситуації, мікросоціуми, де діють свої закони, норми, правила, і де соціальний педагог завдя-ки володінню базовими науковими знаннями може об’єктивно ви-конувати соціальну роль суб’єкта соціальної сфери.

 

 

11