Главная->Регіональна економіка->Содержание->9.4. Етапи природокористування в Україні

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА. Тексти лекцій онлайн (частина 3)

9.4. Етапи природокористування в Україні

 

Термін «природокористування» є одним з найпоши­реніших у сучасній літературі, але наповнений різним змістом. Найчастіше його вживають тоді, коли йдеться про використання природних ресурсів у процесі суспільного виробництва з метою задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства. Іноді під ним розуміють сукупність впливу людства на географічну оболонку Землі. Але в усіх випадках природокористування вва­жається сукупністю всіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу і заходів з його збереження, вирізняючи з цього про­цесу три аспекти:

а)  видобуток і переробку природних ресурсів, їх відновлення чи відтворення;

б) використання та охорону природних умов середовища проживання;

в)  збереження, відтворення (відновлення) екологічної рівнова­ги природних систем, що служить основою збереження природ­но-ресурсного потенціалу суспільства.

У стратегії природокористування України вчені-економісти виділяють три етапи.

Перший етап — початок 1920-х — середина 1950-х р. В еко­номічній науці домінувала концепція безкоштовності природних ресурсів. Вважалося, що оскільки природні ресурси не є об’єктами купівлі—продажу, то методологічно неправильно оці­нювати їх у вартісному вигляді, а впровадження оцінки природ­них ресурсів у господарську практику гальмуватиме розробку корисних копалин, розширення сільськогосподарського вироб­ництва. Спробу ввести рентні відносини було перервано зі ство­ренням колгоспів, а земельні кадастри оголошено буржуазною категорією, неприйнятною для соціалістичної практики. Природ­ні ресурси, особливо в довоєнні роки, здавалися невичерпними. Тому розроблялися найзручніші родовища високої якості — в Україні, насамперед, Донецький кам’яновугільний басейн, Кри­ворізький басейн залізної руди та Нікопольське родовище марган­цевої руди. В сільськогосподарському виробництві переважали екстенсивні методи господарювання. Було розорано заплави рі­чок, у більшості господарств ліквідовано перелоги. Внаслідок цього в Україні різко зросла розорюваність території, що збіль­шило інтенсивність вітрової ерозії. Результатом даного етапу стала вичерпність сільськогосподарських угідь, придатних для експлуатації. Істотно погіршилися умови видобутку мінеральних

ресурсів, зокрема почала зростати собівартість видобутку доне­цького вугілля. Ігнорування вартісної оцінки ресурсів та їх без­коштовність зумовили їх безгосподарське використання, некомп- лексну переробку сировини, недостатній рівень вторинних ресурсів. Так, під час спорудження ГЕС проектувальниками вра­ховувалася лише вартість незібраного урожаю за один рік. Звід­си — неточне уявлення про нібито найдешевшу електроенергію, яку вробляють ГЕС. Все це свідчило про помилкові уявлення про природні ресурси щодо їх безкоштовності, невичерпності. Назрі­ла необхідність переглянути стратегію природокористування в Україні.

Другий етап стратегії природокористування розпочався на зламі 1960—1970-х рр. і тривав до початку 1980-х рр. В економіч­ній науці починають обґрунтовувати необхідність економічної оцінки природних ресурсів, оскільки вони є предметами праці і для їх раціонального використання вкрай необхідний облік їх кількості та якості. Однак критеріями економічної оцінки природ­них ресурсів висуваються витрати на освоєння ресурсів і ре­зультати від їх використання. Помилковість цих критеріїв оче­видна: витрати на освоєння ресурсів зростають переважно з погі­ршенням якості ресурсів та ділянка чорнозему, яка має найвищу родючість і характеризується високою врожайністю, до того ж з низькими затратами праці на її освоєння, має меншу цінність для суспільства, ніж ділянка дерново-підзолистих і підзолистих ґрун­тів, на освоєння якої витрачається більша кількість праці та мате­ріальних ресурсів. У свою чергу результати від використання ре­сурсів залежать не тільки від якості ресурсів, але й-від вкладених у їх попереднє освоєння капіталу та праці. Проте наслідком ви­тратно-результатного підходу до природокористування стала проведена за хибними критеріями економічна оцінка природних ресурсів, яку звели до якісних характеристик: в основу її було покладено різні системи бальності, бонітети і подібні умови шка­ли оцінок. Позитивною на цьому етапі стала розробка кадастрів природних ресурсів, що являють собою систематизовані зведення даних, які відбивають якісну й кількісну характеристику природ­них ресурсів. Наприклад, кадастр земельних ресурсів — це сукуп­ність достовірних даних про природний, господарський і право­вий стан земель. Державний земельний кадастр України містить дані про реєстрацію землекористувачів, облік кількості та якості земель, бонітування ґрунтів і економічну оцінку земель.

Третій етап природокористування в Україні розпочався у 1980-х рр. і триває до нині. Як своєрідний синтез двох попередніх

підходів в економічній науці обгрунтовується необхідність еко­номічної оцінки природних ресурсів за критерієм диференційної ренти. Будучи, є одного боку, результатною характеристикою (перевищення результатів експлуатації будь-якого об’єкта над витратами), рента також виражає витрати. Але на відміну від фак­тичних витрати, виражені в ренті, є суспільно необхідними, що виникають за умови вибуття ресурсу, котрий підлягає оцінці.

Диференційна рента визначається різницею в індивідуальних витратах на використання конкретного ресурсу та в суспільно необхідних витратах на освоєння гіршого за якістю, ресурсу з тих, що піддані експлуатації. Приміром, земельна рента І виникає як надлишок суспільної ціни виробництва над індивідуальною ціною виробництва сільськогосподарської продукції на кращих і середніх за родючістю та вигідно розташованих стосовно ринку земельних ділянках порівняно з гіршими. Оскільки ринкові ціни на ту саму продукцію однакові, а суспільству продукція сільсько­го господарства потрібна як з кращих, так і з гірших ділянок зем­лі, регулятором ринкових цін на неї стає вартість сільськогоспо­дарської продукції, яка виробляється на гірших ділянках. Внаслідок цього сільськогосподарська продукція з кращих і се­редніх ділянок чи вигідно розташованих щодо ринку збуту дає додатковий прибуток — ренту.

Диференційна рента II виникає як результат ефективності додат­кових капіталовкладень у сільське господарство та видобувну про­мисловість, тобто вона зумовлена інтенсифікацією виробництва.

Отже, рента відображає диференціацію об’єктивних умов ви­користання природних ресурсів. Вона становить прибуток, зумов­лений не зусиллями працівників, а лише якістю ресурсів, їх виче­рпністю чи обмеженістю та близькістю до ринку збуту. Тому во­на використовується для створення рівних умов функціонування підприємств і служить об’єктивним критерієм економічної оцін­ки природних ресурсів. Необхідною умовою формування дифе­ренційної ренти є ринкова економіка.

Даний етап природокористування відзначається намаганням створити в Україні господарський механізм управління процесом природокористування адміністративними, правовими, економіч­ними, виховними й превентивними методами. На початку 1980-х рр. впроваджуються платежі за природні ресурси і забруд­нення довкілля, формується екологічне законодавство, розроб­ляються Територіальні комплексні схеми охорони природи (ТЕ- РКСОПи), проводиться активна робота з формування екологічної свідомості на всіх рівнях освітнього процесу.

На третьому етапі природокористування особливі зміни від­булися в наукових підходах до раціонального використання при­родного середовища. Економічна наука вперше розробляє нові поняття, насамперед суспільні витрати, пов’язані з проблемами довкілля, куди входять і затрати на додаткову компенсацію нега­тивних наслідків забруднення довкілля витрати на відвернення та боротьбу з його забрудненням. Вперше обґрунтовується поняття економічних і соціальних збитків, які завдаються забрудненням середовища, розробляються методики визначення їх обсягів.

На останньому етапі розробляються і принципи раціонального природокористування, які відбивають дію законів розвитку су­спільства й природи, закони взаємодії між ними. Ці закони нале­жить свідомо виконувати, щоб процес природокористування по­стійно перебував під суворим контролем і регулювався держа­вою. Принципи раціонального природокористування — це певні економічно зумовлені правила поведінки людини та суспільства в природному середовищі. Дотримання принципів раціонального природокористування дозволить розробити заходи з охорони дов­кілля, відновити порушені взаємозв’язки в екосистемах, запобігти загостренню екологічних ситуацій.

 

6