Главная->Регіональна економіка->Содержание->10.4. Екологічне законодавство і механізм його чинності

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА. Тексти лекцій онлайн (частина 3)

10.4. Екологічне законодавство і механізм його чинності

 

Екологічне законодавство як важіль управління при­родокористуванням є базовим і передбачає встановлення науково обґрунтованих правил поведінки щодо природи. Найважливіші правила такої поведінки закріплюються державою в законодавст­ві і стають загальнообов’язковими нормами права для виконання та дотримання. Екологічне законодавство являє собою сукупність природоохоронних норм і правових актів, об’єднаних спільністю об’єкта, працівників і завдань правової охорони природи.

До об ’єктів державної охорони та регулювання використання на території України належать: довкілля як сукупність природних і соціальних умов і процесів, природні ресурси, ландшафти та інші природні комплекси.

Завданнями екологічного законодавства є регулювання відно­син у сфері охорони, використання й відтворення природних ре­сурсів, гарантування екологічної безпеки, попередження та лікві­дації негативного впливу господарської й іншої діяльності на довкілля, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, уні­кальних територій і об’єктів, пов’язаних історико-культурною спадщиною.

Юридичну базу екологічного законодавства становить Кон­ституція України, де в ст. 16 записано: «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території Украї­ни, подолання наслідків чорнобильської катастрофи — катастро­фи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави». Ст. 50 проголошує: «Кожен має право на безпечне для життя й здоров’я довкілля та на відшкоду­вання завданої порушенням цього права шкоди».

«Закон про охорону навколишнього природного середовища» від 26 червня 1991 р. є стержневим, центральним законом у ца­рині охорони природи і раціонального природокористування. Він не тільки проголошує, але й упроваджує систему управління природокористуванням, закріплює право громадян на безпечне для життя довкілля, надає право громадянам України звертатися до суду з позовом на підприємства щодо відшкодування збитків, заподіяних здоров’ю та майну внаслідок забруднення. Всі 16 роз­ділів Закону фактично передбачають формування важелів госпо­дарського механізму управління процесом природокористування для виходу України з критичної екологічної ситуації.

У 1990-х рр. Верховною радою України було прийнято також Закон України «Про екологічну експертизу» (1995 р.), Земельний кодекс України (вперше прийнятий у 1992 р., а в 2001 р. — у но­вій редакції), Водний кодекс (1995 р.), Лісовий кодекс (1994 р.), Кодекс про надра (1994 р.), Закони України: «Про плату за зем­лю» (1992), «Про охорону атмосферного повітря» (1992 р.), «Про природно-заповідний фонд (1992 р.), «Про тваринний світ» (1993 р.), «Про пестициди і агрохімікати» (1995 р.) та ін.

Україною ратифіковано міжнародні конвенції «Про охорону біологічного різноманіття» (1994 р.), «Про охорону дикої приро­ди, фауни і природних середовищ існування в Європі» (1996 р.), «Про речовини, що руйнують озоновий шар» (1996 р.) тощо.

Крім законів, до екологічного законодавства входять підза- конні акти, якими служать нормативно-правові акти державних органів України. Вони видаються на основі законодавчих актів. Насамперед, це постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України: «Про затвердження порядку визначення плати і стяг­нення платежів та Положення про республіканський позабю­джетний фонд охорони навколишнього природного середовища» (1992 р.) і «Про затвердження Положення про державний моніто­ринг навколишнього середовища» (1993 р.). До підзаконних актів належать також відомчі нормативні акти, наприклад, «Базові нор­мативні плати за забруднення навколишнього середовища Украї­ни», затверджені наказом Міністерства навколишнього природ­ного середовища України.

Контроль за дотриманням екологічного законодавства здійс­нюють Верховна рада України, Кабінет Міністрів, виконавчі ко­мітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації.

Органи прокуратори виконують вищий нагляд за виконанням за­конодавства.

У сфері охорони довкілля застосовуються переважно чотири види юридичної відповідальності: кримінальна, адміністративна, цивільно-правова, дисциплінарна.

Кримінальна відповідальність застосовується лише судами за серйозні порушення — злочини. Кримінально-правові санкції — це позбавлення волі, виправні роботи, штрафи, конфіскація засо­бів і предметів злочину.

Адміністративна відповідальність передбачає стягнення з громадян і посадових осіб. Це — попередження, грошовий штраф, конфіскація засобів полювання, позбавлення права полю­вання. Стосовно підприємств — це припинення роботи підпри­ємства чи окремих цехів, агрегатів, машин та механізмів, які сис­тематично забруднюють довкілля.

Цивільно-правова відповідальність передбачає арбітражні справи з розв’язання господарських спорів між підприємствами, установами та організаціями. Дисциплінарна відповідальність полягає в накладанні стягнення дирекцією підприємства: заува­ження, догана, пониження в посаді, звільнення з роботи.

 

 

12