Главная->Регіональна економіка->Содержание->10.3. Нормативи та стандарти якості довкілля

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА. Тексти лекцій онлайн (частина 3)

10.3. Нормативи та стандарти якості довкілля

 

Система нормативів якості середовища проживання

 

·         нормативи екологічної безпеки, куди входять гранично до­пустимі концентрації забруднюючих речовин у довкіллі, гранич­но допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного

з яким визначався б і рівень впливу людини на атмосферу, ство­рено мережу біосферних заповідників. Вона охоплює всі основні типи природних зон. та іншого шкідливого впливу на довкілля, гранично допустимий уміст шкідливих речовин у продуктах харчування та питній воді;

•    гранично допустимі викиди й скиди в довкілля забруднюю­чих хімічних речовин, які встановлюються для джерел забруд­нення;

•    рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів.

Найпоширенішими серед них є гранично допустима концент­рація (ГДК) — така маса шкідливої речовини в одиниці об’єму (в мг на 1 м3 повітря, 1 л рідини чи 1 кг твердої речовини) окремих компонентів біосфери, періодичний або постійний, цілодобовий вплив якої на організм людини, тварин і рослин не викликає від­хилень у їх нормальному функціонуванні протягом усього життя нинішнього та майбутнього поколінь.

Концентрацію наявних у повітрі, воді чи ґрунті шкідливих домішок на певний час на конкретній території називають фоно­вою концентрацією — Сф. Контроль за якістю біосфери здійсню­ється зіставленням фонової концентрації з гранично допустимою:

 

Щороку в біосферу надходить близько 1 тис. нових хімічних речовин, а тому їх загальна кількість уже перевищила 4 млн на­йменувань. З них понад 40 тис. мають шкідливі для людини влас­тивості. Нормативи ГДК, що затверджуються Міністерством охорони здоров’я України, встановлені для 600 речовин у повіт­ряному середовищі, 200 — у водному, 100 — у ґрунті.

Усі шкідливі речовини за ступенем небезпечної дії на людину поділяються на чотири класи:

1) надзвичайно небезпечні (нікель, ртуть, кадмій);

2) високонебезпечні (сірководень, діоксид азоту);

3) помірнонебезпечні (сажа, цемент);

4) мало небезпечні (бензин, фенол).

Чим більш шкідлива речовина, тим складніше здійснити за­хист атмосферного повітря і тим нижчий його ГДК. Наприклад^ для парів ртуті середньодобова ГДК становить 0,0003 мг в 1 м повітря, а фенолу — 0,003 мг. Для кожної речовини встановлю­ється два нормативи: максимально разова і середньодобова. Мак­симально разова ГДК встановлюється для відвернення рефлектор­них реакцій у людини через подразнення органів дихання за короткочасного впливу (до 20 хв.) атмосферних забруднень. Оскільки концентрація забруднень в атмосферному повітрі не є постійною в часі та змінюється залежно від метеорологічних умов, рельєфу місцевості, характеру викиду, разові проби повітря слід відбирати кілька разів на добу впродовж 20—ЗО хв. Найвище значення забруднюючих речовин у повітрі, одержане завдяки аналізові багаторазово відібраних проб, називають максимально разовою концентрацією.

Середньодобова ГДК встановлюється для запобігання негатив­ного впливу на людський організм протягом цілодобового вико­ристання повітря. Середньодобова концентрація визначається як середньоарифметичне значення разових концентрацій у пробах атмосферного повітря впродовж 24 год. безперервно або з рівни­ми інтервалами між відборами.

Використовуються два типи ГДК: у повітрі робочої зони (ГДК р. з.) і населеного пункту (ГДК н. п.) ГДК р. з. — це концен­трація, яка за щоденного восьми-годинного перебування (крім вихідних днів) на роботі (не більше 41 год. на тиждень) протягом усього робочого періоду не може спричинити захворювань чи відхилень у стані здоров’я людей для нинішнього та наступного поколінь. ГДК н. п. враховує перебування людей цілодобово. Всі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони порів­нюються з максимальними разовими (протягом 30 хв.), а в повіт­рі населеного пункту — із середньодобовими за 24 год.

Різні токсичні речовини можуть чинити подібний несприятли­вий ефект на організм.^ У таких випадках відбувається ефект су­мації або синергізму. Його мають фенол і ацетон, валеріанова й капронова кислоти, діоксид азоту і формальдегід. Наприклад, фонова концентрація ацетону і фенолу становить відповідно

0,                345 і 0,009 мг в 1 м3 повітря, тоді як ГДК ацетону — 0,35, а ГДК фенолу — 0,01 мг в м , тобто обидві речовини наявні в концентраціях менших, ніж установлені для них ГДК. Однак цим речовинам властивий ефект підсумовування, тому їхня сумарна концентрація (0,345 + 0,009 = 0,354) вища, ніж будь-яка з ГДК, визначена для кожної речовини окремо. А це означає, що забруд­нення повітря перевищує допустимі норми.

За наявності в атмосфері домішок, щодо яких визначено необ­хідність урахування сумісної шкідливої дії, як критерії для вста­новлення ГДК використовуються вимоги про виконання співвід­ношення:

 

 

Гранично допустима концентрація домішок у водному об’єк­ті — це такий нормативний показник, який виключає несприят­ливий вплив на організм людини і можливість обмеження чи по­рушення нормальних умов господарсько-питного, побутового та інших видів водокористування.

Регламентування викидів забруднюючих речовин у довкілля виконується шляхом встановлення гранично допустимих викидів (ГДВ) даних речовин в атмосферу. ГДВ — це маса викидів шкід­ливих речовин за одиницю часу від одного або сукупності дже­рел забруднення атмосфери населеного пункту з урахуванням перспективи розвитку промислових підприємств і розсіювання шкідливих речовин в атмосфері, що створює приземну концент­рацію, яка не перевищує їх гранично допустимі концентрації для населення, рослинного й тваринного світу. Одиниця виміру ГДВ (грам на секунду, тонни за рік) встановлюється для кожного дже­рела забруднення атмосфери. ГДВ служить підставою для визна­чення обсягів плати за забруднення атмосфери.

Аналогічно здійснюється нормування скидів забруднюючих речовин у водне середовище — шляхом встановлення ГДС. ГДС — це маса речовини у стічних водах, максимально допусти­ма до відведення з установленим режимом у даному пункті вод­ного об’єкта за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольованому пункті. ГДС встановлюється з ураху­ванням ГДК у місцях споживання, асиміляційних властивостей водного об’єкта й оптимального розподілу маси речовини, що скидається, між водокористувачами, які скидають стічні води.

Як і для атмосферного повітря, встановлено, окреме норму­вання якості води, хоч принцип тут інший і пов’язаний з катего­рією водокористування:

1)  господарсько-питного водопостачання населення та під­приємств харчової промисловості;

2)  культурно-побутового призначення (для купання, спорту, відпочинку населення);

3)  рибогосподарського призначення — для збереження і від­творення цінних видів риб, які мають високу чутливість до якості води (наприклад, форель);

4)  рибогосподарське призначення для інших видів риб.

Найшкідливішими забруднювачами води вважаються ртуть,

ГДК для якої — 0,0005 мг/л, кадмій і фенол, ГДК для яких стано­вить 0,001 мг/л.

Важливими заходами щодо збереження ґрунтів є гігієнічне рег­ламентування їхнього забруднення. Розроблено методичні реко­

мендації щодо встановлення ГДК хімічних речовин у ґрунтах. Гранично допустима кількість (ГДК) речовин, що забруднюють ґрунти, означає частку хімічної речовини в мг на 1 кг маси ґрун­ту, яка не справляє прямої або опосередкованої дії, включаючи віддалені наслідки для довкілля та здоров’я людини. Наприклад, ГДК металів у ґрунтах така: міді — 3,0 мг на 1 кг маси ґрунту, хрому і свинцю — 6,0 мг, цинку — 23 мг в 1 кг маси ґрунту.

В багатьох країнах регламентується шумове забруднення, елек­тромагнітні поля, радіація, вібрація, а в Японії навіть визначена оптимальна кількість зелених насаджень поблизу житла та робо­чого місця.

 

11