Главная->Регіональна економіка->Содержание->6.2.7. Транспортний комплекс

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА. Тексти лекцій онлайн (частина 2)

6.2.7. Транспортний комплекс

Транспорт — одна з найважливіших галузей матеріаль­ного виробництва, яка забезпечує виробничі та невиробничі по­треби господарства й населення в усіх видах перевезень.

Транспорт — одна з найголовніших сфер матеріального вироб­ництва України, яка значною мірою визначає рівень та структуру економіки країни, особливості розміщення населення і виробниц­тва. Він є найважливішою ланкою, яка зв’язує всі галузі гос­подарського комплексу в єдине ціле. Транспорт здійснює зв’язок між виробництвом та споживанням, між промисловістю і сільсь­ким господарством, між видобувними та обробними галузями промисловості, забезпечує економічні зв’язки між окремими країнами. Кожний процес виробництва закінчується транспорту­ванням його продукції до споживача. Транспортна система — необхідна умова участі України в міжнародному поділі праці.

Транспорт класифікують так:

•    за сферами використання — загального користування, ві­домчого (внутрішньовиробничий, внутрішньопортовий), особис­того користування;

•    за видами перевезень — пасажирський, вантажний;

•    за видами транспортних засобів — залізничний, морський, річковий, автомобільний, авіаційний, електронний (лінії електро­передач), а також міський електротранспорт, у тому числі метро­політен.

В Україні одержали широкий розвиток усі види транспорту: залізничний, автомобільний, водний (морський і річковий), тру­бопровідний (нафто- і газопровідний) та повітряний. Усі види транспорту об’єднані в єдину транспортну систему країни. Єдина транспортна система (ЄТС) є сукупністю шляхів сполучення, транспорних засобів, технічних пристроїв і механізмів, засобів керування та зв’язку, обладнання для всіх видів транспорту, об’єднаних системою технологічних, технічних, інформаційних, правових та економічних відносин, що забезпечують задоволення потреб господарства у перевезеннях вантажів і пасажирів.

Як галузь виробничої інфраструктури транспорт має риси, притаманні всім галузям господарства. Але від інших галузей ма­теріального виробництва він відрізняється низкою особливостей. До найважливіших з них відносяться:

•    специфіка його продукції — це переміщення вантажів та па­сажирів; транспортні процеси не можна зберігати нагромаджувати;

•    транспорт, як галузь матеріального виробництва, самостійно не створює нових матеріальних цінностей, але бере участь у про­цесі виробництва та значно здорожує продукцію, що перевозить­ся; всі транспортні витрати входять у вартість продукції, яка ви­робляється промисловістю, сільським господарством та іншими галузями. Так, у вартості залізної руди транспортні витрати пере­вищують 50 %, у цементній промисловості — третину, в промис­ловості будівельних матеріалів — від 20 до 40 %;

•    динамічність його засобів; у транспортному комплексі основ­на частина засобів виробництва — рухомий склад, який виконує свою роботу, пересуваючись з пункту відправлення вантажів у пункт призначення;

•    робота транспорту вимірюється двома показниками: обсягом перевезень і вантажо- (пасажиро) обігом. Обсяг перевезень — це кількість перевезених вантажів та пасажирів (тонн, осіб); ванта­жообіг або пасажирообіг — це добуток кількості вантажів або пасажирів, перевезених за відповідний період (місяць, рік), і від­стані, на яку перевозяться вантажі й пасажири. Виражається в тонно/км або пасажиро/км.

Зазначений комплекс особливостей характерний для транспор­тної системи в цілому, але кожний окремий вид транспорту має свої особливості.

Залізничний транспорт. Особливостями цього виду транспор­ту є універсальність, висока пропускна спроможність та регуляр­ність (незалежно від природних умов) перевезень за середньої вантажонапруженості залізниць у 25—27 млн т/км. На окремих напрямах вона досягає 90 млн т/км на рік і більше. Швидкість до­ставки вантажу в середньому становить 350—380 км/добу.

Будівництво залізниць вимагає великих витрат, причому ос­новна частина їх припадає на постійні пристрої (залізнична колія, станційне господарство, штучні споруди та ін.)

Собівартість пасажирських перевезень вища за вантажні у

2  рази, а питомі капітальні вкладення — у 3 рази більші. Еконо­мічна ефективність залізниць у багатьох випадках залежить від обсягу перевезень, і тому їх доцільно будувати у разі великих по­токів масових вантажів, які вимірюються мільйонами тонн на рік, зі стійкими темпами їх приросту в часі. Залізниці ефективно об­слуговують приміські зони великих міст, галузі обробної та ви­добувної промисловості, успішно здійснюють зв’язки між міста­ми і промисловими центрами країни.

Морський транспорт. Розвиток цього виду транспорту зумов­люється наявністю природних глибоководних шляхів. Основні переваги морського транспорту — це відсутність обмежень у ван­тажопідйомності транспортного флоту, мала енергомісткість, до­сить висока середня тривалість навігації (в умовах морів — бли­зько 330 діб). Швидкість доставки вантажів не нижча, ніж на за­лізницях (350—550 км/добу). Середня собівартість перевезень вантажів морським транспортом нижча, ніж на залізничному транспорті. Вона істотно залежить від виду плавання, виду ван­тажу та дальності перевезень.

Річковий транспорт має ті самі переваги, що й морський, але із суттєвими обмеженнями: сезонність роботи, необхідність під­тримання гарантованих глибин, звивистість судноплавного ходу. Середня тривалість навігації на річках України — близько 200 діб. Швидкість доставки вантажів річковим транспортом у ба­сейнах — не нижча за залізницю (280—300 км/добу). Собівар­тість перевезень вантажів у середньому близька до собівартості перевезень залізничним транспортом і має тенденцію до підви­щення.

Автомобільний транспорт характеризується високою ма­невреністю, можливістю прямого постачання вантажів «від дверей до дверей» і відповідно високою швидкістю постачан­ня вантажів (350—400 км/добу). Середня собівартість переве­зень вантажів у 10—15 разів вища за залізничну. Під час пере­везення вантажів в автотягах якісними дорогами вона знижу­ється в 2—3 рази. Обмежена вантажопідйомність транспортних одиниць, висока енерго- та трудомісткість перевезень, недостат­ньо висока регулярність перевезень та їх екологічна небезпе­ка— специфічні особливості автомобільного транспорту. Не­зважаючи на це, автомобіль незамінний у внутрішньоміських і приміських перевезеннях, а також як технологічний вид транс­порту на підприємствах промисловості та сільського господар­ства.

Повітряний транспорт. До переваг цього виду транспорту належить висока швидкість доставки вантажів та пасажирів у будь-які найвіддаленіші точки суші й Світового океану. Середня швидкість перевезень повітряним транспортом становить близь­ко 800—900 км/год. Недоліками повітряного транспорту є висока енергомісткість, залежність від погодних умов, обмеженість га­баритних розмірів та маси вантажів, що перевозяться. Собівар­тість перевезень вантажів повітряним транспортом надто висока: в 60—70 разів вища, ніж залізничним.

Трубопровідний транспорт включає нафто- і газопроводи, нафтопродуктопроводи та аміакопроводи. Його особливостями є відсутність рухомого складу, а звідси і порожніх пробігів, постій­ний режим роботи незалежно від стану погоди та кліматичних умов, простота в експлуатації та режимі управління перевезення­ми, де транспортування й вантажно-розвантажувальні операції злиті в єдиний процес.

Трубопроводи є спеціалізованим (неуніверсальним) видом транспорту, що також сприятливо позначається на економічних показниках його роботи. Собівартість перекачування нафти та нафтопродуктів трубопроводами у 2—3 рази нижча за собівар­тість відповідних залізничних перевезень.

Значне місце в транспортній системі України займає транс­портна мережа, яка являє собою сукупність усіх шляхів сполу­чення, що зв’язують населені пункти окремого регіону чи краї­ни. У техніко-економічному плані вона є одним з найважливі­ших елементів кожного виду транспорту, що характеризують рівень потенційної транспортної забезпеченості держави або її окремої території. Густота мережі, її конфігурація та пропускна спроможність окремих напрямів визначають певною мірою об­сяг транспортної роботи. Формування транспортної мережі, її видова структура, густота шляхів сполучення як у цілому, так і в окремих видах транспорту, розташування основних магістра­лей визначаються галузевою структурою господарства, його ви­робничою спеціалізацією, територіальною організацією, густо­тою населених пунктів, особливостями історичного розвитку, природними умовами, а також економіко-географічним поло­женням країни або її регіонів.

Україна має надзвичайно сприятливі передумови для форму­вання і розміщення транспортної мережі. Зокрема, галузева струк­тура господарства та його територіальна організація, рівнинний рельєф, вигідне економіко-географічне положення визначили розвиток і розміщення залізничного, автомобільного, трубопро­відного транспорту. До транспортної мережі належать залізничні колії, автомобільні дороги, внутрішні водні шляхи, повітряні лі­нії, трубопроводи, тролейбусні, трамвайні та колії метрополітену. Довжину шляхів сполучення в Україні наведено в табл. 6.7.

Таблиця б. 7

ДОВЖИНА ШЛЯХІВ СПОЛУЧЕННЯ

 

1990 р.

2000 р.

2005 р.

2006 р.

2007 р.

Експлуатаційна довжина залізничних колій загального користування, тис. км

22,8

22,3

22,0

21,9

21,9

Експлуатаційна довжина річкових суд­ноплавних шляхів загального корис­тування, тис. км

4,0

2,4

2,2

2,2

2,2

Довжина автомобільних доріг загаль­ного користування, тис. км

167,8

169,5

169,3

169,1

169,4

У тому числі з твердим покриттям

157,2

163,8

165,0

165,2

165,6

Експлуатаційна довжина тролейбус­них ліній загального користування (в одноколійному обчисленні), тис. км

4,0

4,3

4,4

4,4

4,5

Експлуатаційна довжина трамвайних колій загального користування (в од­ноколійному обчисленні), тис. км

2,1

2,1

2,1

2,0

2,0

Експлуатаційна довжина метрополітен- них колій загального користування (в одноколійному обчисленні), км

62,4

91,7

101,5

101,5

101,5

 

Залізнична мережа України включає шість залізниць: Львівсь­ку, Південно-Західну, Донецьку, Одеську, Придніпровську, Пів­денну. Експлуатаційна довжина залізничних колій загального ко­ристування становить 21,9 тис. км, з них електрифіковано 9,7 тис. км (44 % від загальної довжини). Найбільшою експлуатаційною дов­жиною залізничних колій загального користування відрізняються Донецька область (7,3 %), Дніпропетровська (7 %), Харківська (6,8 %). Найменша довжина колій — у Чернівецькій області, яка становить 1,9 % від загальної довжини колій.

Середня густота залізничної мережі в Україні становить 36 км/тис. км2 території. Її найвищі показники мають промислово розвинуті області: Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Хар­ківська та Запорізька, а також Львівська, Закарпатська, Черніве­цька і Вінницька області, де висока щільність залізниць зумовле­на, насамперед, їх вигідним прикордонним положенням, а також галузевою структурою господарства. Тут щільність залізниць ко­ливається від 41 до 61 км/тис. км2 території.

Довжина автошляхів загального користування становила у 2007 р. 169,4 тис. км, у тому числі з твердим покриттям — 165,6 тис. км. Серед останніх 8% займають шляхи державного значення та 92 % — місцевого значення. Довжина автомобільних шляхів загального користування з цементо-бетонним та асфальто­бетонним покриттям становить 37 % від загальної довжини шля­хів з твердим покриттям, а з чорним гравійним і чорним шосе — 43 %. Найбільша кількість шляхів з твердим покриттям — у Дніп­ропетровській та Харківській областях, найменша — в Чернівець­кій. Середня густота шляхів з твердим покриттям по Україні складає 274 км/тис. км2. Найвищими відповідними показниками відрізняються західні області України — близько 300 км/тис. км2 і більше.

У сільській місцевості важливе значення мають автошляхи міс­цевого та внутрішньогосподарського підпорядкування. Загальна довжина шляхів з твердим покриттям місцевого значення стано­вить 15,8 тис. км. Майже 30 % автошляхів місцевого підпорядку­вання не мають твердого покриття і в період несприятливих по- годних умов стають непридатними для використання. Внаслідок цього господарський комплекс України, зокрема галузі АПК не­суть великі матеріальні збитки.

Для досягнення забезпеченості України автошляхами на рівні європейських країн необхідно побудувати й модернізувати май­же 200 тис. км автошляхів, у тому числі 60 % — у сільській міс­цевості. У міждержавних зв’язках потрібне будівництво автома­гістралей світового рівня з бетонним або асфальто-бетонним покриттям і багаторядним рухом.

Експлуатаційна довжина річкових судноплавних шляхів загаль­ного користування становить 2,2 тис. км. Густота експлуатацій­ної довжини річкових судноплавних шляхів — 4 км на 1000 км2 території. Протяжність річкових судноплавних шляхів з гаранто­ваними глибинами — 1,0 тис. км, з освітлювальними та світло- відбиваючими знаками — 0,5 тис. км.

Довжина магістральних трубопроводів загального користу­вання становить 43,2 тис. км, з яких 35 тис. км — газопроводи.

Оцінка роботи транспорту залежить від обсягів перевезених вантажів та кількості пасажирів, а також середньої дальності пе­ревезень. Нині середня відстань перевезень однієї тонни вантажу становить: на залізничному транспорті — 484 км, автомобільно­му — 21, трубопровідному — 852, морському— 1363, на річко­вому — 706, повітряному — 2403 км.

З 1990 по 2007 р. обсяги перевезення вантажів в Україні різко скоротилися: з 6,3 млрд т до 2 млрд т, тобто більше ніж у 3 рази. Це зумовлено зменшенням виробництва промислової і сільсько­господарської продукції, видобутку мінеральних ресурсів, а та­кож скороченням міждержавних економічних зв’язків. Зниження перевезень відбулися на всіх видах транспорту, але найбільше — на водному, зокрема на річковому — майже в 4,4 разу, а на мор­ському, який відіграє надзвичайно важливу роль у зв’язках з країнами Америки, Африки, Середземномор’я, Південної і Східної Азії, — майже в 6 разів. Максимальні скорочення абсолютних об­сягів перевезень вантажів відбулися на автомобільному (з 4,9 млрд до 1,3 млрд т) та залізничному (з 947 млн до 514 млн т) транспорті.

Основні показники роботи транспорту наведені в табл. 6.8.

Таблиця 6.8

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ РОБОТИ ТРАНСПОРТУ В 2007 р.

Вид транспорту

Перевезення

вантажів

Вантажообіг

Відправлення

пасажирів

Пасажирообіг

млн т

%

млрд тис. км

%

млн

чол.

%

млрд пас. км

%

Залізничний

514

25,8

262,5

51,5

447

9,6

53,1

44,7

Автомобільний

1255

63,1

46,6

4173

90,0

56,1

47,3

Річковий

15

1,0

5,7

1,1

2

од

од

од

Морський

9

0,3

12,9

2,5

8

0,2

од

од

Авіаційний

од

0,0

0,4

од

5

од

9,3

7,8

Трубопровідний

196

9,8

182,1

35,7

Усього

1990

100,0

510,2

100,0

4635

100,0

118,7

100,0

 

У 2007 р. найбільший обсяг перевезень припадав на автомобіль­ний (63,1 %), залізничний (25,8 %) і трубопровідний (9,8 %) транспорт. У вантажообігу провідну роль відігравали залізнич­ний (51,5 %) і трубопровідний (35,7 %) види транспорту.

Транспорт також є важливим для перевезення пасажирів усе­редині міст, регіонів та для міжміських, міжрегіональних і між­державних зв’язків. За 1990—2007 рр. кількість перевезених пасажирів в Україні скоротилася в 1,8 разу. Це пояснюється зме­ншенням як абсолютних показників чисельності населення дер­жави, так і його мобільності, особливо в приміській зоні великих міст, в міжміському сполученні та в міждержавних зв’язках.

Найбільші скорочення спостерігалися в річковому (в 10 разів), а також у морському і авіаційному (більш ніж у 3 рази) транспор­ті. Суттєво знизився (у 2 рази) автомобільний транспорт.

В пасажирообігу, незважаючи на значно більшу середню даль­ність перевезень пасажирів залізничним транспортом, порівняно з автомобільним (119 км проти 13 км), провідне місце займає ав­томобільний транспорт (47,3 %), залізничний — на другому місці (44,7 %), на авіаційний припадає 7,9 %.

На розвиток і розміщення всіх видів транспорту України вплинула як галузева структура господарства та його територіа­льна організація, так і вигідне економіко-географічне положення країни. При цьому останнє істотно вплинуло на проходження транзитних магістралей, трубопроводів, формування транспорт­них вузлів змішаного типу. Рівнинний рельєф сприяє розміщен­ню шляхів сполучення. Вихід до узбережжя Чорного й Азовсько­го морів, наявність зручних бухт на їх узбережжі вплинули на будівництво морських портів і розвиток морського транспорту. Наявність судноплавних річок (Дніпро, Дунай, Дністер, Півден­ний Буг та ін.) сприяла розвитку річкового транспорту.

У процесі виробництва продукції та обміну нею між окреми­ми державами, регіонами, містами складаються транспортно- економічні зв’язки, які проявляються у вантажопотоках. Транс­портно-економічні зв’язки розрізняють за видами транспорту, вантажами, розмірами територій. Вони можуть бути міжнарод­ними, міжрегіональними та внутрішніми.

Безпосередньо з транспортом пов’язані зовнішня і внутрішня торгівля. Обсяг вантажообігу із закордонними країнами залежить від економічних відносин з цими країнами. У внутрішній торгівлі такий вантажообіг залежить від багатьох чинників: територіаль­ної організації торгівлі та особливостей товарних ресурсів, роз­мірів і складу товарообігу, концентрації населення як споживача роздрібного товару та ін.

Великий вплив на формування транспортно-економічних зв’яз­ків мають галузі спеціалізації районів України. Так, спеціалізація Донецького і Придніпровського економічних районів на паливній, металургійній промисловості, важкому машинобудуванні зумов­лює той факт, що в структурі вантажопотоків цих районів перева­жають вугілля, руди чорних металів, машини. Транспортна система повинна забезпечувати тут перевезення великих обсягів вантажів. Провідна роль у ній належить залізничному транспорту.

Східний, Причорноморський, Подільський і Карпатський еко­номічні райони спеціалізуються на машинобудуванні та метало­обробці, що також зумовило розвиток, насамперед, залізничного транспорту. За відсутності в цих районах місцевої сировинної ба­зи для машинобудування в них направляються потоки чорних металів, а в зворотному напрямі — готова продукція машинобу­дування. У зв’язку з тим, що до галузей спеціалізації даних райо­нів належать також галузі харчової та легкої промисловості, які переробляють сільськогосподарську сировину, в їх транспортній системі велике місце займає й автомобільний транспорт.

У формуванні транспортної системи України важлива роль належить нафтовидобувній та нафтопереробній промисловості. Виникла потреба в розвитку мережі трубопроводів для перегонки сирої нафти і нафтопродуктів, а також розвитку залізничного транспорту для її транспортування.

Роль агропромислового комплексу, і перш за все сільського господарства, у формуванні транспортної системи визначається рівнем розвитку та спеціалізацією сільськогосподарського вироб­ництва. Для районів з високорозвинутим сільським господарст­вом є необхідною висока забезпеченість, насамперед, автомобіль­ними шляхами і автотранспортом. Вона пов’язана з тим, що низька транспортабельність більшості видів сільськогосподарсь­кої продукції вимагає мінімальної кількості навантажувально- розвантажувальних операцій та високої маневреності транспорту. Це зумовлює необхідність розвитку автомобільного транспорту й мережі шляхів в областях з високим рівнем розвитку сільськогос­подарського виробництва. До таких областей належать Вінниць­ка, Черкаська, Хмельницька, Полтавська, Київська та Кірово­градська. Транспортно-економічні зв’язки у перевезенні біль­шості видів сільськогосподарської продукції мають внутрішньо­державний, а також внутрішньообласний характер. Головні пото­ки хлібних вантажів забезпечують зі Степових та Лісостепових районів України в Білорусь, країни Прибалтики, Росію, а також у Чорноморські порти України.

Великий вплив на обсяги і структуру перевезень мають зов­нішньоекономічні зв’язки України. Набуття Україною статусу незалежної держави привело до змін транспортно-економічних зв’язків. У продуктообміні за багатьма видами вантажомістких товарів Україна переорієнтувалася на європейські країни.

Розвиток туризму, а також ділових зв’язків населення України значно збільшили обсяг пасажиропотоків у західному напрямі. Розширення зв’язків України з європейськими країнами спричи­нило необхідність проведення комплексу заходів щодо інтеграції транспортної системи України до загальноєвропейської системи.

На розвиток транспортної системи та формування транзитних вантажопотоків через територію України великий вплив може здійснити створення мережі міжнародних транспортних коридо­рів. Міжнародний транспортний коридор передбачає викорис­тання залізничного, автомобільного та водного видів транспорту. Ці шляхи сполучення не тільки виконують роль головної з’єд­нувальної ланки між багатьма державами світу, але й є альтерна­тивою всієї транспортної мережі України, зокрема для перевізни­ків, які працюють на внутрішньодержавних маршрутах.

Пріоритетними напрямами розвитку транспортного комплексу України є:

•    затвердження ролі України як транзитної держави;

•    розвиток мережі міжнародних транспортних коридорів;

•    інтеграція транспорту України в міжнародну транспортну систему на основі створення національної нормативної бази галу­зі, адаптованої до міжнародної;

•    забезпечення відновлення рухомого складу, основних фон­дів галузі з метою досягнення їх конкурентоспроможності на зо­внішньому та внутрішньому ринках;

•    організація безпеки роботи транспорту;

•    введення ресурсозберігаючих та енергозберігаючих техно­логій, зменшення шкідливого впливу на довкілля;

•    вдосконалення державного регулювання, структури управ­ління і реформування галузі;

•    залучення інвестицій у розвиток транспорного комплексу України.

 

17