Главная->Регіональна економіка->Содержание->6.2.5. Лісопромисловий комплекс

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА. Тексти лекцій онлайн (частина 2)

6.2.5. Лісопромисловий комплекс

 

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) технологічно об’єд­нує галузі промисловості та лісового господарства, підприємства яких здійснюють заготівлю деревини, її механічну, хіміко-меха- нічну і хімічну переробку.

Найбільша кількість деревини та виробів з неї використову­ється у будівництві, меблевому виробництві, вагоно-, судно-, машинобудуванні, у гірничій промисловості, залізничному транс­порті, виготовленні тари, для задоволення господарсько-побуто­вих та паливних потреб населення. Продукція целюлозно-папе­рової промисловості є, по суті, матеріальною базою поліграфіч­ної промисловості. Застосування виробів з деревини в промисло­вості й будівництві, крім того, сприяє підвищенню техніко- економічних показників виробництва. Незважаючи на прогресив­ні тенденції, що полягають у заміні деревини в окремих сферах її застосування іншими матеріалами (залізобетоном, металом, пла­стмасами та ін.), потреба у виробах з деревини в окремих сферах її застосування не тільки не зменшується, а навпаки, збільшуєть­ся. Висока споживна якість деревини пояснюється, перш за все, вигідними порівняно з іншими природними матеріалами, фізико- механічними та хімічними властивостями її, відносною дешевиз­ною і легкістю в заготівлі.

Лісопромисловий комплекс України — це сукупність підпри­ємств, пов’язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини. До його складу входять: лі­сове господарство; лісозаготівельна промисловість; галузі лісової промисловості з механічної та хіміко-механічної переробки дере­вини (лісопильна, фанерна, сірникова, виробництво дерев’яних будівельних деталей і будинків, деревостружкових та деревово­локнистих плит, меблів) і хімічної (лісохімічна, целюлозно-папе­рова промисловість), а також гідролізна і дубильно-екстракційна промисловість; обслуговуючі виробництва (виробництво машин та устаткування); заводи з виготовлення предметів праці для окремих галузей, підприємств матеріально-технічного постачан­ня; галузі і заклади невиробничого обслуговування (підготовка кадрів, науково-дослідна і проектно-конструкторська робота).

Основу ЛПК України становить лісове господарство, ведення якого передбачає вивчення, облік та впровадження робіт щодо збереження лісів, посилення їхніх корисних природних властиво­стей, розширення відтворення та поліпшення їхньої якості, під­вищення продуктивності, а також сприяння раціональному вико­ристанню земельного лісового фонду і невиснажливому користу­ванню лісом для забезпечення потреб у деревині та іншій лісовій продукції. Основи ведення лісового господарства визначено від­повідними законодавчими актами (лісове законодавство, Лісовий кодекс України).

Слід підкреслити, що в процесі реформування лісового госпо­дарства України і трансформації його в ринкових умовах необ­хідно враховувати той факт, що не всі проблеми стійкого еколо­гічно збалансованого розвитку лісового господарства успішно вирішуються за допомогою ринкових інструментів лісової полі­тики.

Структурні підрозділи лісопромислового комплексу, що випу­скають продукцію основної номенклатури (пиломатеріали, дерев­ні плити, фанеру, меблі, целюлозу, папір, картон), займають до­мінуюче місце в галузі. Проте темпи їхнього розвитку різні і за­лежать від попиту на продукцію, умов її реалізації, можливостей виробництва (наявності потужностей, сировини) тощо. Про обся­ги сучасного виробництва окремих видів продукції з деревини та целюлозно-паперової промисловості свідчать дані табл. 6.5.

Таблиця 6.5

ВИРОБНИЦТВО ОКРЕМИХ ВИДІВ ПРОДУКЦІЇ З ДЕРЕВИНИ ТА ЦЕЛЮЛОЗНО-ПАПЕРОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

 

2005 р.

2006 р.

2007 р.

Деревина, розпиляна чи розколота, уздовж зав­товшки більше 6 мм, млн м3

2,4

2,4

2,5

Бруски, планшет та фризи для паркетного або де­рев’яного покриття підлоги, профільовані, незі­брані з деревини листяних порід, тис. м2

2338

2306

2735

Фанера клеєна, тис. м3

173

164

178

Вікна, двері, їх рами і пороги дерев’яні, млн м2

2,4

3,1

3,7

Папір побутового та санітарно-гігієнічного при­значення, тис. т

111

112

122

Шпалери й аналогічні покриття з паперу, млн умовних кусків

165

160

170

 

У структурі ЛПК збільшилася частка целюлозно-паперової промисловості, виробництва фанери, будівельних деталей і дерев­них плит. Різке скорочення дерев’яної тари і нарощування вироб­ництва паперової і картонної тари також є позитивним результа­том удосконалення структури лісопромислового комплексу. Пе­редбачається, що й надалі в структурі лісопромислового компле­ксу зростатиме частка виробництв, які виготовляють продукцію на основі глибокої механічної та хімічної переробки деревини. Одночасно зменшиться питома вага виробництв, продукція яких має обмежений попит, визначається високою матеріаломісткістю, недостатнім рівнем використання деревної сировини. Лісопроми­словий комплекс посідає одне з провідних місць серед інших га­лузей промисловості за розвитком малих форм підприєм­ництва.

Істотний вплив на обсяги, темпи й ефективність виробництва лісопромислового комплексу має територіальний чинник. Це стосується, зокрема, поліпшення забезпечення підприємств сиро­виною, водними ресурсами, підвищення попиту і можливостей реалізації продукції тощо. В основу сучасного розміщення лісо­промислового комплексу покладено такі принципи:

—   наближення підприємств до ресурсів деревної сировини і районів споживання продукції;

—   наближення до енергетичних ресурсів водних джерел, ура­ховуючи велику енерго- та водомісткість низки виробництв;

—   спеціалізацію і комплексний розвиток окремих районів, не­обхідність їх прискореного розвитку;

—   наявність трудових ресурсів.

Певний вплив на розміщення галузі мають також традиції окремих районів з обробки і переробки деревини, що сформува­лися протягом тривалого періоду.

Підприємства лісопромислового комплексу зосереджується в усіх областях та АР Крим. Однак їх розташування досить нерів­номірне. Це зумовлено нерівномірним розміщенням лісового фон­ду — основної сировинної галузі та певною нерівномірністю розміщення населення як джерела трудових ресурсів і основного споживача товарів господарського й побутового призначення.

Найбільшим розвитком лісопромислового комплексу відзна­чаються Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Київсь­ка, Львівська, Рівненська і Чернівецька області. Таке розміщення є цілком закономірним, адже це — області з найбагатшими лісо­вими ресурсами. Частка окремих областей у випуску продукції лісопромислового комплексу коливається від 0,2 % (Миколаївсь­ка і Херсонська області) до 20 % (Київська область разом з м. Київ).'                                      .

Раціональне розміщення виробництв лісопромислового ком­плексу має на меті найповніше використання лісових ресурсів, перетворення деревинної сировини в готову продукцію з високим економічним ефектом.

Лісозаготівельна промисловість є галуззю лісового господар­ства, що здійснює заготівлю деревини та її вивезення. Заготівля деревини — завершальна фаза лісогосподарського виробництва. В країнах з обмеженими запасами лісів вона звичайно прово­диться підприємствами лісового господарства.

Основними лісозаготівельниками в Україні є підприємства — держлісгоспи та підприємства інших відомств і організацій, яким надані у користування землі лісового фонду, а також підрядні ко­лективи, котрі проводять лісозаготівлі за договорами. Держлісгос­пи — комплексні лісові підприємства, що виконують усі роботи з лісового господарства: відтворення лісів, їх охорону й захист, лі­соексплуатаційні функції та первинну обробку деревини. Обсяг лісозаготівель в Україні становить майже 16,9 млн м3 (табл. 6.6).

Таблиця 6.6 ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА

 

1990 р.

2000 р.

2005 р.

2006 р.

2007 р.

Заготівля ліквідної сиро­вини, тис. м

12 642

11 262

15 244

15 849

16 884

Площа рубок лісу, тис. га

536,4

455,1

464,7

468,2

476,2

 

Лісозаготівельна промисловість розміщується переважно в Карпатському, Поліському і Центральному районах. Обов’яз­ковою умовою її функціонування є наявність не лісів взагалі, а експлуатаційних їх площ, де можливе проведення рубок головно­го користування. Об’єкт виробничої діяльності лісозаготівельно­го підприємства становлять відведені ділянки лісу — лісосіки, площа й розміщення яких серед лісових масивів визначається проектом організації лісового господарства. Певне значення в розміщенні лісозаготівель має наявність транспортних шляхів за­гального користування для вивезення деревини в місця спожи­вання. Найбільшого розвитку лісозаготівельна промисловість до­сягла в Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Черні­гівській, Волинській, Рівненській, Житомирській областях.

Заготівля лісу належить до найбільш трудомістких галузей. Сьогодні лісозаготівельна промисловість є високомеханізованою галуззю, в якій основні виробничі процеси на лісосічних, лісо- транспортних і нижньоскладських роботах виконуються із засто­суванням машин та механізмів: трелювальних тракторів, автона­вантажувачів, спеціального лісовозного транспорту, підйомних кранів, ручних моторних інструментів. На підприємствах з вели­ким обсягом рубок у рівнинних лісах використовуються валочно- трелювальні і валочно-пакувальні машини, а на великих нижніх складах — напівавтоматичні та автоматичні лінії, верстати і ме­ханізми для первинної обробки деревини та переробки лісосічних відходів. У гірських лісах Карпат для трелювання і спуску дере­вини з гір застосовуються підвісні канатні установки. Однак, не­зважаючи на високий рівень механізації лісозаготівельних робіт, досить помітна частка їх виконується ще вручну.

Основними галузями деревообробної промисловості є лісо­пильна, меблева, фанерна, сірникова, виробництво будівельних деталей з деревини та плит на деревній основі й ін.

Лісопильне виробництво. Велика кількість лісопильно-дерево­обробних підприємств виникла ще в далекому минулому в райо­нах з обмеженими лісовими ресурсами через гостру потребу в пиломатеріалах, будівельних матеріалах і столярних виробах та завдяки зручним шляхам доставки деревини до міст переробки і транспортування готової продукції. Так, найбільші лісопильні за­води зосереджувалися не в багатому лісами Поліссі, а вздовж Дніпра, від Києва до Херсона й одержували сировину водним шляхом. Усупереч принципам раціонального розміщення, тяжін­ня до районів лісозаготівлі та транспортних шляхів тисячі лісо­пилок різних відомств і організацій виникли порівняно в недавні часи, особливо у колишніх колгоспах і радгоспах для забезпечення пиломатеріалами власних потреб. Дрібні лісопильно-деревооб­робні виробництва розпорошені по непрофільних підприємствах й досі, що негативно впливає на ефективність виробництва, впровадження нової техніки і технології, організацію комплекс­ного використання деревної сировини, завантаження устаткуван­ня тощо. Лісопильне виробництво розміщується в усіх областях, але найбільше — 70 % за потужністю устаткування — у Карпат­ському, Поліському і Східному районах.

Серед центрів лісопильної промисловості слід виділити Бере- гомет, Чернівці (Чернівецька область), Вигоду, Надвірну, Рожня- тів (Івано-Франківська область), Рахів, Тересву (Закарпатська об­ласть), Скопе, Стрий (Львівська область), Ковель, Камінь-Кашир- ський (Волинська область), Костопіль, Сарни (Рівненська об­ласть), Овруч, Коростень, Малин (Житомирська область).

Тепер на лісопильно-деревообробних підприємствах поряд з лісопильними рамами, що були основним лісопильним устатку­ванням протягом останнього століття, використовуються прогре­сивні стрічкопильні та круглопильні верстати; фрезернопильні і фрезерно-брускові установки, системи навколорамного устатку­вання; сушильні камери; автоматизовані засоби контрольно- технічного процесу; лінії для торцювання, бракування, сортуван­ня пиломатеріалів, формування транспортних пакетів тощо. На­явність великої кількості дрібних лісопильно-деревообробних підприємств, їх відомча розосередженість негативно позначають­ся на ефективності виробництва та впровадженої нової техніки і технології, серйозно гальмують організацію комплексного вико­ристання деревини, завантаження встановленого устаткування.

Виробництво деревних плит — порівняно нове і високоефек­тивне виробництво деревообробної промисловості з високими темпами зростання. Його розвитку сприяє низка економічних та

технологічних чинників, зокрема, висока споживча вартість плит, високомеханізований і автоматизований спосіб їх виробництва, наявність дешевої сировини. Виробництво деревних плит прак­тично не має обмежень щодо специфічних особливостей деревної сировини — тут можна використовувати низькоякісну, дрібното­варну деревину будь-яких порід, відходи деревообробки і лісоза­готівель. Слід зазначити, що більшість підприємств деревоструж­кових плит оснащено устаткуванням, строки експлуатації якого досягають ЗО—40 років і перевищують нормативи у 2—3 рази.

Розміщення підприємств з виробництва деревних плит зосере­джено в районах з розвинутою лісопильною промисловістю, де утворюється велика кількість деревних відходів. Це — переважно Карпатський, Поліський та Центральний райони. Найбільшими центрами таких підприємств є Київ, Харків, Донецьк, Одеса, Ви­года (Івано-Франківська область), Свалява (Закарпатська об­ласть), Дрогобич (Львівська область), Малин (Житомирська об­ласть), Чернігів, Ковель (Волинська область).

Фанерне виробництво, як і виробництво деревних плит, нале­жить до високоефективних галузей деревообробної промислово­сті. Фанерна продукція характеризується досить широким асор­тиментом: клеєна, стругана й пиляна фанера, лущений сухий шпон, столярні плити, гнучкоклеєні деталі. Як конструкційний і обробний матеріал фанера використовується майже в усіх галу­зях промисловості та будівництва і значно сприяє економічному застосуванню деревини. Однак виробництво клеєної фанери стримується нестачею сировини і певними труднощами її імпор­ту. Виробництво фанери, у тому числі великого формату й водо­стійкої, зосереджено на підприємствах Карпатського району, Рів­ненської, Черкаської областей і м. Києва.

Меблева промисловість посідає провідне місце в деревооброб­ній промисловості України. Її частка в загальному обсязі продук­ції деревообробки займає 40 %. Відповідно до попиту системати­чно відбувається оновлення асортименту меблів. Лише за останні роки знято з виробництва сотні виробів застарілих форм та моде­лей, збільшено випуск меблів у наборах і гарнітурах. В основу організаційної структури меблевого виробництва покладено або повний технологічний цикл виготовлення меблів на одному під­приємстві або принцип поділу виробничого процесу на заготов- чий і складально-опоряджувальний (комплектувальний) підроз­діли.

Меблеві підприємства розташовуються, як правило, ближче до споживача, тобто з урахуванням розміщення населення. Вони функціонують в усіх областях, проте за потужністю підприємств виробництво меблів найбільш поширено в Карпатському, Полі­ському і Східному районах. Його найменша частка припадає на Подільський та Південний райони, де зосередження меблевого виробництва не збігається з розміщенням населення. Великі цент­ри меблевого виробництва — Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Львів, Мукачеве, Житомир, Чернігів, Івано- Франківськ.

Целюлозно-паперова промисловість — одна з найбільш про­гресивних і пріоритетних галузей лісопромислового комплексу. Вона спеціалізується на виробництві целюлози, деревної маси, різноманітних видів паперу, картону та виробів з них. Технічний стан підприємств характеризується значним старінням виробни­чого устаткування, яке тривалий час підтримувалося за рахунок відновлювального ремонту, певної модернізації і лише зрідка за­міною новим. Вузьким місцем целюлозно-паперової промислово­сті є вкрай недостатнє виробництво напівфабрикатів.

Целюлозно-паперові комбінати — це переважно потужні підприємства, що є великими споживачами деревної сировини, палива, електроенергії, води і хімікатів. Умови їх розміщення досить складні, оскільки існує комплекс чинників, які вплива­ють на вибір місця виробництва. Основними з цих умов є наяв­ність сировинних ресурсів за кількісним та якісним складом, близьке розташування великих водних джерел, можливість ски­дання промислових стоків, наявність надійних енергетичних ре­сурсів, значної земельної ділянки для розташування підприємст­ва з усіма його сировинними складами, допоміжними й очисни­ми спорудами. Умови розташування паперових і картонних фаб­рик, що працюють на готових напівфабрикатах, є значно прос­тішими.

В Україні зовсім не виробляються або виготовляються в недо­статній кількості окремі види паперу, попит на які у світі має тен­денцію до підвищення: газетний, офсетий, пергамент та ін.

Целюлозно-паперова індустрія вимагає для свого розвитку по­єднання таких факторів, як наявність сировини, води й електро­енергії. У зв’язку з цим підприємства її галузей зосереджені пе­реважно в лісопромислових водних районах (Полісся, Карпати). Центри целюлозного виробництва розміщені на великих річках: у Ізмаїлі (Одеська область) — на Дунаї, Цюрупінську (Херсонська область) — на Дніпрі. Центрами паперової промисловості є Жи- дачів (Львівська область), Рахів (Закарпатська область), Обухів (Київська область), Корюківка (Чернігівська область).

Лісохімічна промисловість — галузь лісопромислового ком­плексу, яка об’єднує виробництва з хімічної переробки деревини:

—  виробництва, що ґрунтуються на сухому термічному роз­кладанні деревини (піроліз деревини) і виготовляють деревне ву­гілля, оцтову кислоту, деревну смолу, спирти, численні продукти переробки оцтової кислоти й смоли;

—  каніфольно-скипидарне і смоло-скипидарне виробництва, що виготовляють каніфоль, скипидар, смоли, ефірні масла та продукти їх вторинної переробки.

Як правило, підприємства тяжіють до місць лісозаготівлі, адже для виготовлення їх продукції вони використовують дерева листяних порід, соснову живицю, дубову кору. Головними цент­рами лісохімії є Перечин, Свалява (Закарпатська область), Корос­тень (Житомирська область), Київ та ін. Кормові дріжджі і фурол з лісових ресурсів, а також відходів сільськогосподарського ви­робництва (качанів кукурудзи, лушпиння соняшнику) виробляє нова галузь підкомплексу — гідролізна промисловість за межами промислових районів (Запоріжжя, Білгород-Дністровський). Не­обхідно зазначити, що ці підприємства дуже забруднюють при­родне середовище та є екоагресивними.

Головним завданням лісопромислового комплексу є забезпе­чення країни лісоматеріалами і виробами з деревини в умовах обмежених лісосировинних ресурсів. Його розвиток у перспекти­ві відбуватиметься в напрямі підвищення ефективності виробни­цтва на основі вдосконалення його організації і структури, зрос­тання та інтенсифікації виробничого потенціалу, переходу на ресурсозберігаючі і маловідходні технології, забезпечення галузі власними ресурсами деревної сировини.

У розвитку нових організаційних форм лісопромислового комп­лексу важливою ланкою є формування мережі малих і середніх підприємств, що сприяє активізації структурної перебудови галу­зі та дозволяє оперативніше реагувати на ринковий попит.

Розвиток лісозаготівельної промисловості в умовах відносної стабілізації лісосічного фонду відбуватиметься шляхом освоєння і впровадження технологій, основаних на машинному способі заготів­лі деревини, комплексної механізації й автоматизації нижньосклад- ських робіт і первинної переробки лісоматеріалів, розширення ме­режі магістральних лісових доріг та парку лісовозного транспорту.

Обмеженість ресурсів деревної сировини і помірний попит стримуватимуть у перспективі виробництво пиломатеріалів, де­рев’яної тари та іншої найбільш сировитратної продукції. Вироб­ництво пиломатеріалів за таких умов стабілізується на рівні

З млн м3. Розвиток лісопильного виробництва буде спрямований на впровадження нової техніки і технології з метою поліпшення якості продукції та комплексного використання сировини.

Прогресивні зрушення в тарному виробництві здійснювати­муться на основі впровадження ресурсозберігаючих технологій і прогресивних конструкцій тари.

Розвиток виробництва деревних плит відбуватиметься пере­важно за рахунок повнішого використання існуючих потужнос­тей. З цією метою необхідно модернізувати діючі технологічні    ;

лінії для стабілізації параметрів плит і підвищення їх якості, а та-           і

кож замінити зношене обладнання новим. Підвищення в перспек­тиві попиту на деревні плити викличе необхідність збільшення                                                                              ,

потужностей даного виробництва.

Фанерне виробництво, за експертними оцінками, не матиме перспективи значного кількісного зростання через нестачу сиро­вини. Тому його розвиток повинен спрямовуватися на впрова-            |

дження нових технологій і обладнання з метою поліпшення якос-           '

ті продукції, освоєння нових, менш сировинних виробів.

Неодмінною умовою зростання меблевого виробництва поряд з підвищенням якості виробів є систематичне оновлення й розширен­ня асортименту меблів з урахуванням сучасних естетичних вимог, нового планування квартир, застосування прогресивних матеріалів. Особливе значення матиме нарощування випуску експортних меблів.

Розвиток целюлозно-паперової промисловості визначатиметь­ся рівнем виробництва напівфабрикатів. Тому позачерговим зав­данням цієї галузі є багаторазове збільшення виробництва целю­лози і деревної маси та на їх основі розширення випуску паперу, картону, тароматеріалів. З цією метою необхідно модернізувати малопотужне виробництво целюлози і деревної маси на діючих підприємствах, здійснити в перспективі будівництво нових це­люлозних заводів та створити потужності з виробництва хіміко- техномеханічної маси.

Переоснащення діючих і будівництво нових підприємств ви­магають значних валютних коштів, основним джерелом надхо­дження яких є експорт галузевої продукції.

 

15