РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА. Тексти лекцій онлайн (частина 2)

6.2.5. Хімічний комплекс

 

Хімічний комплекс України — це комплекс галузей промисловості, що виробляє продукцію для багатьох галузей го­сподарства та побуту. Для хімічного комплексу характерною є широка різноманітність продукції, взаємозалежність і комплекс­на переробка сировини, досить розгалужені внутрішньогалузеві і міжгалузеві зв’язки, значні можливості комбінування й кооперу­вання виробництва.

Роль хімічного комплексу в економіці України зумовлюють постійно зростаюча потреба в нових матеріалах і речовинах, розширення сировинної бази, висока ефективність хімічних про­цесів та технологій. Продукція хімічного комплексу широко ви­користовується в усіх галузях господарства: промисловості, сіль­ському господарстві, транспорті і побуті.

В машинобудуванні використовуються пластмаси, шини, гу­мові вироби, лаки, фарби; в металургії — кислоти (для обробки деталей); в гірничо-видобувній промисловості — вибухові речо­вини; в легкій промисловості — хімічні волокна і нитки, синте­тичні барвники, штучна шкіра; в сільському господарстві -міне­ральні добрива, хімічні засоби захисту рослин; у будівництві — лакофарбові вироби, полімерні, композиційні оздоблювальні ма­теріали; у побуті — ліки, а також різноманітні синтетичні миючі засоби, вироби з пластмас тощо.

Хімічна промисловість залишається провідною галуззю про­мисловості, що разом з електроенергетикою, металургією та ма­шинобудуванням визначає науково-технічний прогрес у всіх сферах економіки.

Хімічний комплекс України у 2007 р. налічував понад 7964 під­приємства на самостійному балансі, на яких працюють 362 тис. осіб. До його складу входять постадійно взаємозв’язані галузі:

—  гірничо-хімічна промисловість (видобуток мінеральної си­ровини);

—  основна хімія (виготовлення мінеральних добрив — азот­них, фосфатних, калійних, складних), виробництво солей, кислот, соди;

—  хімія органічного синтезу (виробництво синтетичних смол і пластмас, хімічних волокон);

—  переробка полімерних матеріалів (виготовлення виробів з пластмас, шин, гуми та гумових виробів);

—  інші галузі хімічної промисловості (лакофарбова, виробни­цтво синтетичних барвників, побутова хімія тощо).

Особливе місце має нафтохімічна промисловість, яка досить часто виділяється в окрему галузь, хоч включає хімічну перероб­ку нафти і газів (виробництво синтетичного каучуку, сажі, гумоаз- бестового та гумотехнічного вуглецю).

Згідно з класифікацією видів економічної діяльності серед га­лузей обробної промисловості (секція Б) виділена підсекція БУ Хімічне виробництво, розділ 24 — Хімічне виробництво та під­секція БУ, розділ 25 — Гумова й пластмасова промисловість.

Україна має надзвичайно різноманітну сировинну базу для розвитку хімічного комплексу: калійні солі, кухонну сіль, сірку, фосфорити, кам’яне і буре вугілля, нафту, газ, торф, крейду, гіпс. У хімічному комплексі в якості сировини широко використову­ються відходи інших галузей промисловості (перш за все, чорної та кольорової металургії, вугле- і нафтопереробки, лісової та де­ревообробної промисловості), застосовується також сільськогос­подарська сировина, повітря (азот і кисень атмосфери, вода). До­сить часто хімічну сировину та відходи (особливо газоподібні і рідкі) незручно й небезпечно перевозити.

Хімічна промисловість споживає значну кількість води, яка входить до складу багатьох хімічних продуктів. Вона потрібна для промивки продуктів, що виробляються, а також для розбав­лення стічних вод хімічних підприємств. Саме тому підприємства хімічного комплексу тяжіють до районів, які достатньо забезпе­чені водою. Водомісткими є підприємства полімерних матеріалів. Для виробництва тонни хімічних волокон потрібно у 25 разів біль­ше води, ніж для виплавки тонни чавуну.

Деякі хімічні виробництва потребують також багато теплової та електричної енергії. Наприклад, для виробництва тонни синте­тичного волокна в середньому необхідно 15 тис. кВт/год. елект­роенергії та 78 т водяної пари. Тому при розміщенні таких вироб­ництв важливе значення має наближення їх до теплоелектро­станцій.

Таким чином, характерними рисами хімічного комплексу є наявність значної кількості і різноманітності сировини, що вико­ристовується, водомісткість, енергомісткість, здатність комбіну­ватися з іншими галузями промисловості. При розміщенні хіміч­них підприємств істотне значення має врахування екологічного чинника. В Україні існують усі галузі хімічного комплексу, за винятком виробництва синтетичного каучуку.

Гірничохімічна промисловість включає видобуток хімічної сировини, а саме: самородної сірки, калійних і кухонних солей, фосфоритів. Самородна сірка — головна сировина для виробни­цтва сірчаної кислоти. Великі запаси її розвідано ще в 1950-х р. у Прикарпатті (Роздольське, Яворівське). Розвідані запаси сірчаної руди на кінець 1990-х р. становили понад 800 млн т. На базі цих родовищ працювали потужні гірничо-хімічні підприємства «Сір­ка» в Роздолі та Яворові (видобуток сірчаної руди порівняно з 1990 р. скоротився майже в 30 разів). Калійні солі видобувають у Прикарпатті (Калуш, Стебник), кухонну сіль — на Донбасі (Ар- темівське, Слов’янське родовища), в Закарпатті (Солотвинське родовище), в Сиваші. Фосфорити мають місцеве значення в Ізюмському (Харківська область) та Кролевецькому (Сумська об­ласть) родовищах.

Галузі основної хімії виробляють кислоти, соду, мінеральні добрива, які потім використовуються у багатьох галузях госпо­дарства. Підприємства цієї галузі розміщуються переважно у ра­йонах видобутку гірничо-хімічної сировини, вугілля й металур­гійних баз, а також поблизу центрів виробництва електроенергії.

Провідною галуззю хімічної промисловості України є вироб­ництво мінеральних добрив. Серед мінеральних добрив основне місце належить виробництву азотних добрив (сульфат амонію, аміачна селітра, аміачні води тощо). Україна є одним з найбіль­ших у світі виробників азотних добрив. В 1990 р. їх частина ста-

новила 23 % від виробництва в СРСР та 24 % від виробництва в США і майже дорівнювала обсягам виробництва в Канаді. Вод­ночас Україна за випуском азотних добрив випереджала всі єв­ропейські та азіатські країни. Сировиною для виробництва азот­них добрив є кокс, коксовий газ, природний газ, відходи нафто­переробки. Найбільші центри їх виробництва — Дніпродзер- жинськ, Запоріжжя, Алчевськ, Сєверодонецьк, Горлівка (знахо­дяться в центрах коксохімічного виробництва)), Лисичанськ (використовують відходи нафтопереробки; Черкаси, Рівне, Одеса (розташовані на трасах магістральних газопроводів, біля спожи­вача). В 2007 р. в Україні вироблялося близько 2, 8 млн т азотних добрив (у 1990 р. — 3 млн т).                                                         

За обсягами виробництва фосфатних добрив у 1990 р. Украї-             

на перевищувала всі європейські країни. Сьогодні діючі вироб-                

ництва фосфатних добрив за технологічним та технічнім рівнем є застарілими й недосконалими. Центри виробництва фосфатних добрив — Одеса, Суми, Костянтинівка. Виготовлення їх майже припинено або призупинено у Вінниці. Головною причиною різ­кого спаду такого виробництва є дефіцит фосфатної сировини. Фосфатні добрива виробляються на довізній сировині (апатито­вий концентрат і фосфоритне борошно зі Росії, жовтий фосфор з Казахстану, суперфосфорна кислота з СІІІА). Виробництво фос­фатних добрив залежить від вартості сірчаної кислоти, адже на тонну добрив витрачається 1,5—2 т сірчаної кислоти.

Калійні добрива виробляються у Калуші (Івано-Франківська область) і Стебнику (Львівська область), тобто у районах заля­гання сировини — калійних солей. У 2007 р. в Україні виробля­лося лише 11,9 тис. т калійних добрив.

Сірчана кислота — один з головних продуктів основної хімії. Сировиною для її виробництва є самородна сірка Прикарпаття (Яворів, Роздол), сірчаний колчедан (Урал), газові відходи чор­ної, кольорової металургії, відходи нафтопереробки. Сірчану кис­лоту через велику хімічну активність і низьку транспортабель­ність небезпечно та економічно невигідно перевозити на далекі відстані. Тому виробництво її орієнтується на споживача — цент­ри виробництва фосфатних і азотних добрив. Найбільші центри випуску сірчаної кислоти — Одеса, Вінниця, Суми, Костянтинів­ка, Дніпродзержинськ, Горлівка, Лисичанськ, Рівне, Новий Роз дол. Якщо в 1990 р. в Україні вироблялося близько 5 млн т сірча ної кислоти, то в 2007 р. всього 1,6 млн т.

Содова промисловість — найстаріша галузь хімічної промис ловості, що виробляє соду: кальциновану, бікарбонат натрію, кау­

стичну соду. Основною сировиною для виробництва соди є ку­хонна сіль і карбонатна сировина (крейда, вапняк). Содові підпри­ємства розташовані на Донбасі (Лисичанськ, Слов’янськ) та в Криму (Красноперекопськ). Виробництво кальцинованої соди є до­сить матеріаломістким. Для тонни кальцинованої соди потрібно

1,5   т кухонної солі, 1,5 т вапняку, 80—120 м3 води, 220—240 кг умовного палива. Якщо кальцинована сода використовується для виробництва скла, каустична — у текстильній промисловості, то питна сода — у харчовій і фармацевтичній промисловості.

Хімія органічного синтезу — це сукупність галузей, що пра­цюють на основі переробки вуглеводнів, а також синтетичної си­ровини, яку отримують з вуглеводнів, природного газу, нафти, вугілля. Галузі орієнтуються на вуглеводневу сировину, водні ре­сурси та енергетичну базу. На завершальних стадіях ураховуєть­ся економіко-географічне положення, наявність трудових ресур­сів, споживача та економічний фактор.

Основними галузями в Україні є виробництва синтетичних смол і пластмас та хімічних волокон. Промисловість синтетич­них смол та пластмас — це галузь хімії полімерів, підприємства якої в результаті синтезу штучних чи природних матеріалів виго­товляють різні смоли, пластичні маси, а потім — матеріали з них. Як сировину для одержання пластмас і синтетичних смол вико­ристовують переважно продукти переробки природного газу, наф­ти, кам’яного вугілля, деревини та кухонної солі (хлору).

Виробництво пластмас і синтетичних смол в Україні створе­но переважно в складі великих комбінатів азотної і хлорної промисловості з метою комплексного використання сировини, у складі азотних підприємств у Дніпродзержинську та Горлівці виробляють полістирол, пластик. У Сєвєродонецьку — поліети­лен, капролактам, у Черкасах — капролактам, у Рівному — сіль АГ, у Калуші, Дніпродзержинську та Первомайську — поліві­нілхлорид. .

До 1990 р. виробництво пластмас і синтетичних смол розвива­лося прискореними темпами, а за період 1991—2000 рр. скороти­лося у 5 разів. На деяких підприємствах виробництво припини­лося. Головні причини такого становища — зменшення внутріш­нього попиту через кризу в галузях-споживачах продукції — ма­шинобудуванні, будівництві, через скорочення експорту.

Виробництво хімічних волокон розміщується з урахуванням водних, паливно-енергетичних та трудових ресурсів. Виготов­лення тонни їх потребує великої кількості пари (5 м3 води) та від

5  до 20 тис. кВт/год електроенергії.

Хімічні волокна поділяються на штучні — з природних полі­мерів (целюлози): віскозні, ацетатні й синтетичні — із синтетич­них смол: капрон, нейлон. Штучне волокно отримують з целюло­зи (деревини), в Україні переважно з ялини, яка містить 45 % целюлози, а також соломи або очерету. З 1 м3 деревини можна ви­готовити 200 кг целюлози або 160 кг віскозного волокна. З тонни целюлози отримують до 4 тис. м3 шовкової тканини. Синтетичні волокна (капрон, нейлон) добувають шляхом синтезу простих вуг­леводів. Центри їх виробнитва — Київ, Черкаси, Чернігів, Жито­мир, Сокаль (Львівська область). У 2007 р. в Україні вироблялося близько 40 тис. т хімічних волокон.

Переробка полімерів включає виробництво виробів з пласт­мас. їх провідними центрами є Сєверодонецьк, Бердянськ, Луцьк, Бровари, Харків, Київ, Прилуки, Сімферополь, Одеса та ін.

Шинна промисловість випускає всі види шин. Галузь характе­ризується високим рівнем концентрації і спеціалізації. Шинні за­води знаходяться в Дніпропетровську та в Білій Церкві. Шинне виробництво споживає значну кількість сировини: синтетичні ка­учуки (20 найменувань), хімічні волокна, технічні нитки, кордну тканину тощо. Значна частина сировини постачається з Росії, а також з інших країн. Понад 50 % шин експортується з України, більше половини з них — у Росію. Для шинної промисловості важливою залишається проблема утилізації зношених шин.

Головною сировиною для виробництва гумотехнічних виробів є каучук. Синтетичний каучук Україна імпортує з Росії, натураль­ний — з країн Південно-Східної Азії. Інші види сировини вироб­ляють в Україні: сажу (технічний вуглець) — У Кременчуці, Ста- ханові; сірку мелену — в Яворові, Роздолі; хімічні волокна — у Чернігові, Житомирі. Підприємства галузі розташовані також у Лисичанську, Білій Церкві, Києві, Сумах, Чернівцях, Горлівці, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Запоріжжі, Бердян­ську.

Серед інших галузей хімічної промисловості в Україні розви­нуті — лако-фарбова промисловість, що випускає понад 2 тис. найменувань продукції. Її основні центри: Дніпропетровськ, Оде­са, Київ, Львів, Чернівці, Кривий Ріг, Сімферополь, Маріуполь, Луганськ.

Промисловість синтетичних барвників, або анілінофарбова промисловість об’єднує підприємства хімічної промисловості, які виробляють синтетичні барвники, хімікати для гумової про­мисловості. Провідні підприємства галузі — Рубіжанський завод, а також Івано-Франківський анілінофарбовий завод тонкого ор­ганічного синтезу та Сиваський анілінофарбовий завод (Красно- перекопськ). У 2007 р. в Україні було вироблено близько 4,6 млн т синтетичних барвників.

Побутова хімія, серед товарів якої провідне місце займають синтетичні миючі засоби (СМЗ), розвинута на хімічних заводах та на малих місцевих підприємствах. Найбільші центри її розвит­ку — Вінниця, Первомайськ, Слов’янськ, Львів тощо.

Підприємства хіміко-фармацевтичної промисловості, вироб­ляють синтетичні лікарські засоби, медикаменти з рослинницької та тваринницької сировини, ферменти, антибіотики й іншу про­дукцію. Асортимент її продукції — майже 1250 найменувань лі­ків, 80 % з яких виробляється з імпортної сировини. На внутріш­ній ринок постачається лише 60 % виробленої продукції, а 40 % — експортується. Для забезпечення ліками хоча б на 60—70% в Україні повинно випускатися до 2,5 тис. найменувань ліків.

Найбільші підприємства хіміко-фармацевтичної промисловос­ті розміщені в Києві («Дарниця», «Фармак», «Київмедпрепара- ти», «Борщагівський хімфармзавод», «Біофарма», «Київський ві­тамінний завод»). Центрами хіміко-фармацевтичної промисло­вості є також Харків, Львів, Одеса, Умань, Дніпропетровськ, Лу­ганськ, Лубни.

Центри кінофотохімії — це Шостка та Київ.

Серед пріоритетних напрямів розвитку хімічної галузі Украї­ни залишається виробництво мінеральних добрив і, перш за все, конкурентноспроможне виробництво азотних добрив. Значно можуть зрости виробництво синтетичних смол і пластмас, хіміч­них волокон, а також шин для легкових автомобілів, номенклату­ра та експортний потенціал хіміко-фармацевтичної галузі.

 

14