Главная->Регіональна економіка->Содержание->6.2.3. Машинобудівний комплекс

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА. Тексти лекцій онлайн (частина 2)

6.2.3. Машинобудівний комплекс

 

Машинобудівний комплекс — це складний, багатога­лузевий комплекс, що об’єднує понад 70 спеціалізованих галузей, які інтегруючись між собою, здійснюють виробництво різних машин, обладнання, устаткування, приладів та інструментів для виробничої і невиробничої сфер, різноманітні апарати й прилади побутового і культурного призначення для населення, а також спеціальну продукцію оборонного комплексу. Його серцевиною є машинобудування і металообробка. Крім того, участь у виробни­цтві машин беруть підприємства металургійної, хімічної, дерево­обробної, скляної та інших галузей промисловості. Важливу роль у функціонуванні цього комплексу відіграє транспорт, який за­безпечує реалізацію численних виробничо-технологічних та еко­номічних зв’язків.

Машинобудування створює сотні тисяч робочих місць, здійс­нює технічне переозброєння всього господарського комплексу і прискорює темпи науково-технічної революції (НТР), підвищує продуктивність праці, забезпечує обороноздатність країни та її національну безпеку.

З уведенням у дію в 2000 р. нового класифікатора видів еко­номічної діяльності сучасний машинобудівний комплекс має відмінну від попередньої структуру і включає наступні підсекції: ДК — виробництво машин і устаткування; ДЬ — виробництво електричного й електронного устаткування; ДМ — транспортне машинобудування. У виробництві машин використовується по­над 2 млн найменувань продукції та безліч модифікацій, з яких виробляють машини, що за розміром і масою відрізняються в міль­йони разів (від грамів до сотень тонн). Така різноманітність ви­магає використання різних форм виробничої організації підпри­ємств машинобудування.

Особливо важливе значення мають спеціалізація і кооперу­вання виробництва, які визначають ефективність функціонування та раціональну територіальну організацію комплексу. Спеціаліза­ція — це зосередження виробництва конкретного виду продукції на окремих підприємствах. Існують різні види її:

—   предметна — характерна для підприємств, на яких зби­рають (виробляють) кінцеву готову продукцію (автомобілі, літаки, радіоприймачі). Це головні підприємства в системі комп­лексу;

—  технологічна — полягає у виробництві напівфабрикатів, заготовок, штамповок, з яких потім виготовляють деталі та вузли;

—  подетальна і вузлова — полягає в тому, що підприємства виготовляють окремі деталі, вузли, частини та агрегати для ком­плектування машин на головних підприємствах.

Наявність різних видів спеціалізації визначає необхідність розвитку кооперованих зв’язків між підприємствами. Кооперу­вання — це встановлення постійних виробничо-технологічних та економічних зв’язків між головним підприємством і суміжника­ми у виробництві кінцевої готової продукції — машин. Воно мо­же мати внутрішньогалузевий і міжгалузевий, внутрішньо регіо­нальний, міжрегіональний та міждержавний характер.

Розвиток і розміщення підприємств машинобудування за­лежать від дії низки чинників — технічних, соціальних, економіч­них, природних та ін. Вирішальне значення серед них мають нау­ково-технічний прогрес, зокрема НТР, а також наявність конст­рукційних матеріалів (металу), кваліфікованих кадрів, ринків збуту й участь у міжнародному поділі праці, транспортна забез­печеність, наявність природних умов та ресурсів.

Машинобудівний комплекс України почав формуватися ще в кін­ці XIX ст. й активно розвивався в XX ст. На початку 1990-х рр. сто­ліття на машинобудівний комплекс припадало 41,2 % загального обсягу промислової продукції України, 43,0 % середньорічної кі­лькості промислово-виробничого персоналу та 22,3 % вартості її промислово-виробничих фондів. У структурі машинобудування високим рівнем розвитку виділялися транспортне, сільськогоспо­дарське і важке машинобудування, верстато- й приладобудуван­ня, виробництво обладнання для хімічної і харчової промислово­сті та деякі інші галузі. Недостатньо було розвинуте точне й наукомістке машинобудування та виробництво товарів культурно- побутового призначення (крім виробництва телевізорів).

У XX ст. в Україні сформувався потужний військово-промис­ловий комплекс (ВПК), який сконцентрував науково-дослідну ба­зу, кваліфіковані кадри та є єдиним, котрий, маючи високу кон­куренцію в світі, виробляє досить конкурентоспроможну продук­цію оборонного призначення.

Внаслідок економічної кризи, яка виникла в 1990-х рр. під впливом об’єктивних і суб’єктивних чинників, банкрутства й де­монтажу багатьох підприємств галузі виробництво продукції ма­шинобудівного комплексу значно скоротилося. За обсягами реа­лізованої продукції в структурі промисловості в 2008 р. частка машинобудування становила лише 12,7 % (в 1990 р. — 30,8 %). Так, у 1990 р. Україна мала 120 тис. зернозбиральних комбайнів, що дозволяло в досить стислий період своєчасно та якісно збира­ти врожай. У 2008 р. парк комбайнів становив 47 тис. одиниць, при чому лише близько 10 тис. — нові, закуплені переважно в США, ФРН і Росії. Решта — старі комбайни, які за 17—20 років відпрацювали свій ресурс, морально й фізично застаріли, мають великі втрати зерна при збиранні.

Сьогодні в Україні за власною технологією створено досить конкурентоспроможні комбайни «Славутич» і «Лан», які в неве­ликій кількості виробляються відповідно в м. Херсоні та Олек­сандрії (Кіровоградської області). За наявності достатніх інвести­цій їх виробництво можна збільшити в десятки разів.

В Україні доцільно налагодити або розширити виробництво тракторів, картопле- та соняшникозбиральних комбайнів, елект- ропотягів, магістральних і пасажирських вагонів, побутових ма­шин, електротехнічної та радіотехнічної продукції й інших ма­шин, для виробництва яких існують ринок, метал, науково-до­слідна база і кваліфіковані кадри, а також готові основні фонди.

Територіальна організація машинобудівного комплексу Украї­ни характеризується значними регіональними відмінностями. Переважна частина підприємств машинобудування і металооб­робки зосереджена в областях з найвищим рівнем економічного розвитку, розміщенням тут науково-дослідної бази та кваліфі­кованих кадрів, а також у регіонах з розвинутою металургійною базою.

Найвищим рівнем розвитку машинобудування виділяються чотири області: Харківська, Донецька, Дніпропетровська і Запо­різька та м. Київ, які разом виробляють більше 55 % товарної продукції, а також концентрують майже 48 % промислово-вироб­ничих фондів та 47 % промислово-виробничого потенціалу галу­зі. Другу групу регіонів, де сконцентровано близько четверті продукції всього машинобудування України, складають Полтав­ська, Сумська, Луганська, Львівська, Миколаївська й Одеська об­ласті. Таким чином, в інших десяти областях і АР Крим зосере­джено не більше четвертої частини виробництва продукції ма­шинобудування країни.

Галузева і територіальна структура машинобудування Украї­ни. Найважливішою галуззю машинобудування України залиша­ється важке машинобудування, яке дає 30 % загального обсягу товарної продукції машинобудівного комплексу. Воно включає виробництво обладнання та устаткування для машинобудівних заводів і підприємств інших галузей важкої індустрії (металур­гійної, гірничо-видобувної та ін.) й орієнтується на регіони, де взаємопоєднуються сировина (метал) і споживач цієї продукції: Донецька, Луганська, Дніпропетровська, а також Сумська, Мико­лаївська, Чернівецька і Львівська області, де діє ринок обладнан­ня й устаткування для нафто- і газовидобувної промисловості.

Основними центрами виробництва металургійного обладнан­ня в Україні є Краматорськ, Луганськ, Дебальцеве, Маріуполь, Кривий Ріг, Марганець та ін. Гірничошахтне і гірничорудне ма­шинобудування зосереджено в районах наявності споживача та виробництва металу: Донецькому (Донецьк, Горлівка, Красний Луч, Дружківка, Ясенувата, Торез, Слов’янськ, Луганськ), При­дніпровському (Кривий Ріг), Східному районі (Харків, Конотоп). Виробництво бурових машин для нафтової і газової промислово­сті розвивається в Конотопі, Сумах, Чернівцях і Дрогобичі.

Центрами виробництва підйомно-транспортного машинобу­дування є Одеса, Київ, Харків, Дніпропетровськ, Львів, Нікополь, Прилуки, Слов’янськ та Золотоноша (Черкаська область).

Важлива галузь машинобудування України — верстатобуду­вання, котре виробляє верстати, як правило, з програмно-обчис­лювальним управлінням різноманітного призначення: металорі­зальні верстати, ковальсько-пресові та ливарні машини, автома­тичні лінії, деревообробні верстати, промислові роботи тощо. Воно орієнтується на регіони з розвинутою науково-дослідною базою, кваліфікованими кадрами і конструкторським бюро

Центрами виготовлення металообробного обладнання, зокре­ма верстатів, а також інструментів є Київ, Харків, Одеса, Крама­торськ, Львів, Житомир та Бердичів. Виробництво ковальсько- пресових машин розміщено у Краматорську, Дніпропетровську, Одесі, Хмельницькому, Стрию (Львівська область). Центри ви­робництва металообробного та деревообробного інструменту — Запоріжжя, Харків, Вінниця, Луганськ, Хмельницький.

Приладобудування об’єднує підприємства, які виробляють за­соби вимірювання, аналізу, контролю, регулювання, автоматиза­ції, обчислювальної техніки, інформатики, системи управління. Це — науково- і трудомістка галузь, підприємства якої розміщу­ються в регіонах концентрації висококваліфікованих кадрів та наукової бази. Основні центри її — Київ, Одеса, Харків, Львів, Дніпропетровськ, Суми, Вінниця, Ужгород. Приладобудівні під­приємства зосереджені також у Житомирі, Івано-Франківську, Умані, Лубнах, Ізмаїлі, Кам’янець-Подільському.

Енергетичне машинобудування України спеціалізується на виробництві енергетичних машин і теплообмінних апаратів, тур­бінних трубопроводів, устаткування для атомних електростанцій, генераторів, дизельних моторів. Підприємства галузі зосереджу­ються в регіонах виробництва металу та наявності кваліфікованої робочої сили, достатньо розвинутого залізничного транспорту. Основними центрами є Харків, Полтава, а виробництво дизелів зосереджено в Первомайську (Миколаївська область), Токмаку (Запорізька область), Бериславі (Херсонська область). Електро­ізоляційні матеріали виготовляють у Львові, Луганську, Перво­майську.

Трансформація підприємств галузі в ринковому середовищі господарювання передбачає необхідність підвищення конкурен­тоспроможності їх продукції та розширення ринків збуту як усе­редині України, так і за її межами, особливо в Росії. Зокрема, і в Україні, і в Росії проектуються нові станції, а переважна частина існуючих енергопотужностей потребує капітального ремонту й оновлення. Маючи таких солідних конкурентів, як французька фірма Аізіот, німецька Зітепз, російська «Силовьіе машиньї», китайські заводи, українські підприємства повинні бути постійно конкурентоспроможними. При цьому продукція низки підпри­ємств енергетичного машинобудування реалізується і використо­вується переважно на зарубіжних ринках, де конкуренція надзви­чайно жорстка.

Електротехнічна промисловість охоплює виробництво елект­ротехнічних машин, кабельну промисловість, електролампову, електроізоляційну, виготовлення електрозварювального устатку­вання, апаратів та інших виробів виробничого призначення. Ос­новними регіонами електротехнічної промисловості є Харківсь­ка, Запорізька, Донецька, Луганська, Хмельницька й Херсонська області, а головними центрами — Харків, Київ, Донецьк, Лу­ганськ, Полтава, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Хмельницький, Тернопіль, Львів, Олександрія (Кіровоградська область), Сло­в’янськ (Донецька область) та ін.

Транспортне машинобудування є провідною галуззю в струк­турі машинобудування України. Наявність достатнього і місткого ринку металу, основних фондів, кадрів та інших чинників сприя­ла розвитку цієї галузі в багатьох регіонах України. Транспортне машинобудування представлено автомобіле-, локомотиво- і ваго­нобудуванням, судно- й літакобудуванням та ін.

Сучасне автомобілебудування України включає підприємства, що випускають вантажні та легкові автомобілі, автобуси, автона­

вантажувачі, причепи і напівпричепи, агрегати для автомобілів, мотоцикли, мопеди, велосипеди. Всього в Україні діє понад 40 підприємств автомобільної промисловості. Найбільшими цент­рами автомобілебудування є: Кременчук (великовантажні авто­мобілі), Запоріжжя ( легкові автомобілі), Луцьк (автомобілі для сільської місцевості), Львів (автобуси), Черкаси (мікроавтобуси), Мелітополь (автомобільні мотори), Лубни (мікроавтобуси швид­кої допомоги), Київ (мотоцикли), Харків і Чернігів (велосипеди), Дніпропетровськ (тролейбуси).

Автомобільна промисловість кооперується із заводами, які випускають двигуни, окремі вузли й агрегати для автомобілів (Мелітополь, Херсон, Сутиска (Вінницька область), запасні час­тини (Чернігів).

Важливе місце серед галузей транспортного машинобудуван­ня займає виробництво рухомого складу для залізничного транс­порту. Основні центри цієї галузі розмішуються або біля металур­гійних баз, особливо виготовлення вантажних вагонів і цистерн, або в регіонах концентрації кваліфікованих кадрів — випуск ло­комотивів. Тому основні виробництва рухомого складу для заліз­ничного транспорту зосереджені, перш за все, в Донецькому і Придніпровському регіонах з орієнтацією на метал, а також у Східному районі з орієнтацією на кваліфіковану робочу силу.

Центрами виробництва тепловозів є Харків та Луганськ, магі­стральних електровозів — Дніпропетровськ.

Виробництво вантажних вагонів зосереджено у містах Кре­менчук і Дніпродзержинськ, а цільнометалевих вагонів — у м. Стаханові. В Кременчуці створюється виробництво достатньо конкурентоспроможних пасажирських вагонів. У Маріуполі ви­готовляється 100 % цистерн в Україні. Виробництво тролейбусів налагоджено у Дніпропетровську і Києві.

Як велика морська держава Україна має надто розвинуте морське і річкове суднобудування. Найбільшими центрами мор­ського суднобудування є Миколаїв (три суднобудівні заводи, які випускають різноманітні океанські та морські судна), Херсон та Керч. Судноремонт зосереджений також у Севастополі, Феодо­сії, Одесі, Іллічівську, Маріуполі. В Херсоні і Києві випускають судна типу «річка-море». Річкове суднобудування і судноре­монт розвиваються також у Запоріжжі, Ізмаїлі, Кілії та Вилко- вому (на Дунаї).

Україна є великою авіаційною державою світу, яка виробляє крупні пасажирські і найкрупніші в світі вантажні літаки («Ан- тей», «Руслан» та ін.). Авіаційна промисловість орієнтується на науково-дослідну базу і кваліфіковану робочу силу. Тому основ­ними центрами літакобудування є Київ і Харків. У Запоріжжі знаходяться моторобудівні заводи «Прогрес» і «Мотор-січ».

Авіаційна промисловість України має достатньо потужну базу для свого розвитку, особливо в співробітництві з відповідними підприємствами в Росії. Крім того, необхідно використати пози­тивний досвід лідера світового літакобудування європейської кор­порації АігЬиз, яка в межах своєї організаційної структури впро­вадила повний технологічний цикл авіабудування — від техно­логічної розробки до сервісного обслуговування та експлуатації літаків.

Важливою галуззю машинобудування України залишається тракторне і сільськогосподарське машинобудування.

Тракторобудування об’єднує підприємства, які виробляють різні види тракторів, самохідні шасі, двигуни для тракторів, а та­кож агрегати, вузли, деталі та запасні частини до них. В Україні діє понад 20 об’єднань і заводів галузі, зосереджених переважно в Харкові й Харківській області (Куп’янськ, Лозова). Колісні трак­тори випускають в Дніпропетровську, а тракторні агрегати — у Вінниці, Кіровограді та Рівному. Деталі і вузли виробляють у Одесі, Луганську, Києві та Харкові.

Сільськогосподарське машинобудування України об’єднує під­приємства, що виробляють для сільськогосподарських потреб машини, вузли, деталі та запасні частини, агрегати. Ці підприєм­ства розміщуються, як правило, з орієнтацією на споживача гото­вої продукції, причому спеціалізація їх відповідає профілю сіль­ського господарства регіону, в якому воно розміщується. Но­менклатура сільськогосподарської техніки включає в себе під­приємства з виробництва різних видів машин — від землеоброб- них до збиральних. В Україні діє понад 40 спеціалізованих під­приємств галузі, які зосереджуються майже в усіх регіонах, за винятком Луганської і Закарпатської областей. Основними цент­рами є Одеса (виробництво плугів), Кіровоград (сівалки), Бер­дянськ (жниварки).

Особливе значення має виробництво комбайнів — бурякозби­ральних (Тернопіль і Дніпропетровськ), кукурудзозбиральних (Херсон), зернозбиральних комбайнів (Херсон та Олександрія).

Машини й устаткування для механізації робіт у тваринництві і кормовиробництві, зберігання та переробки сільськогосподарсь­кої продукції виробляють у Білій Церкві, Новоград-Волинському, Ковелі, Ніжині, а також в Умані, Коломиї, Бердянську, Могилів- Подільську, Сімферополі, Чернівцях, Житомирі, Луганську та ін.

Основними стратегічними завданнями, які стоять перед ма­шинобудівним комплексом України, є:

•    прискорений розвиток наукомістких галузей машинобуду­вання, а також транспортного і сільськогосподарського машино­будування;

•    всебічна підтримка галузей, які мають конкурентні переваги на світовому ринку (енергетичне, металургійне та коксохімічне машинобудування, гірничошахтне обладнання);

•    підвищення конкурентноздатності українських машин, зок­рема якості, дизайну та ціни;

•    соціальна переорієнтація комплексу — нарощування випус­ку товарів народного споживання;

•    сприяння збільшенню виробництва орієнтованої на експорт та імпортозамінної продукції;

•    зменшення середнього зносу основних фондів у 3,5 разу, а середнього віку машин — до восьми років;

•    широке впровадження в галузі ресурсозберігаючих технологій;

•    орієнтація галузей господарського комплексу країни на ви­користання вітчизняних машин.

 

13