Главная->Регіональна економіка->Содержание->6.2.2. Металургійний комплекс України

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА. Тексти лекцій онлайн (частина 2)

6.2.2. Металургійний комплекс України

 

Металургійний комплекс — це сукупність видобув­них та обробних галузей промисловості, підприємства яких ви­добувають та збагачують руди чорних і кольорових, благородних та рідкісних металів, виробляють чавун, сталь, прокат, металеві труби, феросплави, кольорові метали, кокс, вогнетриви, нерудну металургійну сировину; здійснюють обробку чорних і кольоро­вих металів. Це — базовий господарський комплекс України. Ме­тал у сучасних умовах є фундаментом розвитку промисловості та

інших галузей. Йому належить виключна роль у раціональному розміщенні суспільного виробництва, у формуванні промислових районів, вузлів та центрів. Від рівня розвитку металургійного комплексу залежить розвиток машинобудування, залізничного транспорту, будівництва й інших галузей. Крім того, металургій­ний комплекс в Україні є головним джерелом валютних надхо­джень до бюджету держави та визначає її економічну й політич­ну незалежність.                       ■

Металургія виконує провідну роль у районоформуванні, оскіль­ки в металургійних районах розміщуються виробництва, які спо­живають багато металу. Це підприємства важкого, енергетично­го, транспортного і сільськогосподарського машинобудування та тракторобудування. Супутними до металургії є галузі хімічної промисловості, підприємства якої використовують відходи до­менного виробництва та побічні продукти коксування вугілля. Крім того, виключна чоловіча зайнятість на підприємствах мета­лургійного комплексу зумовлює одночасний розвиток галузей, де використовується праця жінок: легкої і харчової промисловості та сфери послуг.

За наявними потужностями металургійний комплекс України нині займає п’яте місце у світі після Японії, США, Китаю та Росії. Він включає чорну і кольорову металургію та налічує понад 620 ме­талургійних підприємств, на яких зайнято понад 500 тис. чол.

Основою металургійного комплексу України є чорна металур­гія, яка дає майже 96 % продукції всього комплексу. Це одна з найважливіших галузей спеціалізації України. Вона має великий вплив на розвиток і розміщення багатьох галузей господарського комплексу України. В свою чергу, вона є крупним споживачем палива, сировини, електроенергії, прісної води, а також основним постачальником чавуну, сталі, прокату, феросплавів, металевих труб. Основним споживачем чорних металів залишається маши­нобудування (до 70 % виробництва металів у країні).

Чорна металургія України характеризується високою терито­ріальною і виробничою концентрацією. Більшу частину її продук­ції дають великі металургійні комбінати повного виробничого циклу. Майже всі підприємства чорної металургії розміщені пе­реважно у чотирьох областях України: Донецькій, Луганській, Дніпропетровській та Запорізькій.

Для розвитку чорної металургії Україна має всі необхідні еко­номічні і природні передумови. Основним економічним факто­ром розвитку чорної металургії України є велика потреба її гос­подарського комплексу в металі, металевих трубах та іншій продукції галузі. Значну роль у розвитку і розміщенні чорної ме­талургії країни має наявність кваліфікованих кадрів. Для галузі характерні вагомий науковий потенціал, розвинута структура на­уково-дослідних, проектно-конструкторських інститутів і органі­зацій. У металургійних районах країни добре розвинута густа транспортна мережа, яка забезпечує транспортно-економічні й виробничі зв’язки підприємств чорної металургії.

Для розвитку чорної металургії Україна має також потужну сировинну базу. На її території знаходиться більшість основних видів мінеральної металургійної сировини, в тому числі великі запаси залізної і марганцевої руди — основної сировинної бази чорної металургії. Загальні запаси залізної руди в Україні оціню­ються в ЗО—32 млрд т, у тому числі майже 25 млрд т — балансо­ві запаси. Сконцентровані вони в Криворізькому і Керченському басейнах та залізорудних районах — Кременчуцькому і Білозерсь- кому. Залізні руди представлені багатими рудами (вміст заліза — 60 % і вище), бідними залізистими кварцитами (до 30—40 %) та бурими залізняками (27—ЗО % заліза в руді).

В чорній металургії України використовуються як багаті заліз­ні руди (без збагачення), так і легко збагачувальні магнетитові та залізисті кварцити, які потребують попереднього збагачення.

Одним з найбільших у світі за видобутком і запасами залізних руд в Україні є Криворізький басейн. Тут сконцентровано близь­ко 80 % розвіданих балансових запасів залізних руд країни. Загаль­ні запаси залізних руд у басейні складають 18—19 млрд т, у тому числі понад 16 млрд т — промислові запаси. Протяжність басей­ну — майже 100 км, а глибина залягання від 1.00 до 2000 м і більше. Тому видобуток залізної руди тут здійснюється як шахт­ним (переважно багаті руди), так і відкритим способом (бідні ру­ди) в кар’єрах чотирьох діючих гірничо-збагачувальних комбіна­тів (ГЗК): Північного, Центрального, Південного та Інгулецького. Крім них, уводиться в експлуатацію Криворізький ГЗК окисле­них руд. Видобуток залізної руди в басейні становить понад 80 % її видобутку в Україні. Криворізький басейн — основний поста­чальник залізної руди не тільки металургійним підприємствам України, але й підприємствам країн Закавказзя, Східної Європи (Болгарії, Румунії, Угорщини, Словаччини).

Другим за запасами та видобутком залізної руди в Україні є Кременчуцький залізорудний район, розташований у Полтавській області і є продовженням Кривбасу на лівому березі Дніпра. Район витягнутий ^на 50 км, а його загальні запаси становлять близько

4,5  млрд т. Його руди переважно бідні (вміст заліза в руді — 35— 40 %), тому підлягають збагаченню. На території басейну працює Полтавський ГЗК.

Білозерський залізорудний район знаходиться у Запорізькій області. Загальні запаси руд у районі становлять понад 2,5 млрд т. Руди тут в основному багаті (понад 60 % заліза в руді) і не потре­бують попереднього збагачення.

Промислове значення має і Керченський залізорудний^басейн, який розташований на Керченському півострові Криму. Його за­гальні запаси становлять 1,4—1,8 млрд т.

Важливим компонентом сировинної бази чорної металургії є марганцева руда. Вона використовується для виплавки фероспла­вів, дзеркального чавуну. Марганець є важливим легуючим еле­ментом для сталі й чавуну.

Металургійний комплекс України повністю забезпечений мар- ганцерудною сировиною. За її запасами Україна займає друге міс­це в світі після Південно-Африканської республіки. Загальні за­паси марганцевих руд у країні становлять понад 3 млрд т і скон­центровані в двох марганцеворудних басейнах: Нікопольському (Дніпропетровська область) та Велико-Токмацькому (Запорізька область).

Для розвитку чорної металургії Україна має також потужну паливну базу. Основним паливом у чорній металургії є коксівне вугілля (третина загальних запасів кам’яного вугілля Донбасу). Коксохімічна промисловість України працює переважно на влас­ній сировині (понад 85 % потреби) і частково за рахунок імпор­тованого з Росії та Польщі коксівного вугілля.

Металургійне виробництво широко використовує нерудну ме­талургійну сировину: м’яку вогнетривку сировину (каолін, вог­нетривку і формувальну глину, формувальні піски) та міцну вог­нетривку сировину (флюсові вапняки, доломіти). Більшість цієї сировини розміщується безпосередньо на території металургій­них регіонів України (в Донецькій, Дніпропетровській, Харківсь­кій, Запорізькій та інших областях).

Важливим фактором розвитку і розміщення підприємств чор­ної металургії є наявність прісної води. Всі металургійні підпри­ємства України використовують переважно воду Дніпра (металур­гійні комбінати Запоріжжя, Дніпропетровська, Дніпродзержинсь- ка) або його каналів: Дніпро—Кривий Ріг та Дніпро—Донбас. Частково використовується опріснена вода Азовського моря (на металургійних комбінатах Маріуполя).

Основні принципи розміщення підприємств чорної металургії України поглядають у орієнтації на сировинну базу і довізне па-

ливо — металургійні підприємства Придніпров’я, на паливну ба­зу і довізну сировину — металургійні підприємства Донбасу. Для виробництва феросплавів визначальною є наявність дешевої елек­троенергії.

Металургійне виробництво в Україні представлене трьома ти­пами металургійних підприємств: металургійні комбінати повно­го циклу, підприємства переробної металургії та підприємства «малої» металургії. Кожний з цих типів металургійних підпри-                              

ємств має свої особливості сировинної бази, технологічних про-             

цесів і принципів розміщення.

Металургійні комбінати повного циклу являють собою великі підприємства, на яких поєднується виробництво коксу (як основ­ного палива), чавуну, сталі і прокату. Основною сировиною для них є залізні й марганцеві руди, а головні принципи їх розміщен­ня полягають у орієнтації на:        І

—  сировинну базу (наявність залізної і марганцевої руди);                   

—  наявність палива, тобто на запаси коксівного вугілля;                      

—  крупного споживача та на довізну сировину і паливо.                      

Підприємства переробної металургії — це металургійні заво­ди, на яких переплавляють металобрухт і відходи машинобудів­них підприємств (стружку). Тому вони розміщуються, як прави­ло, з орієнтацією на сировину (металобрухт) та споживача чор­них металів.

Підприємства «малої» металургії являють собою металургійні виробництва, на яких з довізного чавуну виплавляють необхідні марки сталі. Розміщуються такі виробництва поблизу або на те­риторії великих машинобудівних заводів і виплавляють марки сталі, потрібні для цих підприємств.

Наявність та особливості розміщення сировинної і паливної бази, основних споживачів чорних металів зумовили формування на території України трьох районів чорної металургії з повним циклом металургійного виробництва: Придніпровського, Доне­цького і Приазовського. У Придніпровському металургійному районі чорна металургія стала профільною комплексоутворюва­льною галуззю. Тут розміщені крупні металургійні комбінати по­вного циклу, які працюють на власній сировині і довізному пали­ві. Це основна металургійна база України. На долю Придніп­ровського металургійного району припадає більше половини ви­пуску чавуну, сортового прокату, понад 60 % сталевих труб, бли­зько 40 % сталі й коксу, 80 % видобутку товарної залізної руди і 100 % марганцевої руди. На його території діють чотири металу­ргійні комбінати повного циклу (Запоріжжя, Дніпропетровськ,

Кривий Ріг, Дніпродзержинськ), заводи переробної металургії (Дніпропетровськ та Запоріжжя), трубні заводи (Дніпропетровськ, Новомосковськ), п’ять коксохімічних заводів, два заводи феросп­лавів (Запоріжжя, Нікополь). У районі також сформовано три по­тужні металургійні вузли: Дніпропетровський, Криворізький і Запорізький.

Донецький металургійний район сформувався на паливній базі (наявність коксівного вугілля) та на девізній сировині (залізні і марганцеві руди Придніпров’я) і включає металургійні центри Донецької (без м. Маріуполь) та Луганської області. Район має великі потужності з виплавки сталі (близько 58 % усіх потужнос­тей країни), чавуну (майже 50 %), виробництва коксу (понад 60 %), готового прокату (56 %), листового прокату (понад 74 %), металевих труб (третина).

У Донецькому металургійному районі нині працюють п’ять металургійних підприємств повного циклу (Донецьк, Макіївка, Єнакієве, Костянтинівка, Краматорськ), сім коксохімічних заво­дів (Єнакієве, Горлівка, Авдіївка, Ясинувата, Донецьк, Макіївка, Алчевськ), трубні заводи (Харцизськ, Макіївка), феросплавний завод (Стаханов) і багато інших спеціалізованих підприємств (Часів Яр, Микитівка, Докучаєвськ, Костянтинівка тощо).

Приазовський металургійний район охоплює частину Донець­кої області і Керченський півострів АР Крим. Головним металур­гійним центром тут є Маріуполь, де працюють два великі мета­лургійні комбінати «Азовсталь» і ім. Ілліча та коксохімічний завод. У районі розвинуті всі види металургійного виробництва: доменне, сталеплавильне, виробництво прокату і металевих труб.

Металургійний комплекс Приазовського району сформувався завдяки вигідному економіко-географічному положенню щодо сировинної і паливної бази та основним споживачам чорних ме­талів. До комплексу входять також залізорудна промисловість Керченського півострова — Камиш-Бурунський залізорудний комбінат і металургійний завод ім. Войкова в м. Керчі. З другої половини 1990-х років виробничі потужності металургійного за­воду тимчасово законсервовані.

У межах указаних металургійних районів нині виробляється понад 96 % товарної продукції чорної металургії країни. Близько

4  % продукції галузі дають металургійні підприємства інших об­ластей: Полтавської, Харківської, Одеської та м. Києва.

Згідно з новою класифікацією видів економічної діяльності до чорної металургії не належать гірничодобувна промисловість (видобуток і збагачення рудної й нерудної сировини), виробницт-

во коксопродуктів та ін. Разом з тим, вона включає металеве лит­тя, виробництво інструменту тощо. Структура металургійного комплексу за цією класифікацією відрізняється від попередніх років (до 2000 р.) і наведена в табл. 6.4.

Таблиця 6.4

ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА МЕТАЛУРГІЙНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ В 2007 р.

Види економічної діяльності (галузі)

Код

Металургія та обробка металу

БІ

А. Металургія

27 (1—5)

— виробництво чорних металів

27,1

— виробництво труб

27,2

— первинна обробка сталі

27,3

— виробництво кольорових металів

27,4

— металеве лиття

27,5

Б. Обробка металу

28 (1—7)

 

Сировинну частину комплексу чорної металургії України скла-         

дають:                                                                                                             

а) гірничорудна промисловість, до якої належать підприємст­ва, видобуваючі, збагачуючі і переробляючі залізорудну й марган-                                                                                   

цеворудну сировину;                                                                                    

б) коксохімічна промисловість, що охоплює спеціалізовані за-            

води і цехи вуглезбагачування, підготовки вугільних шахт та без-           

посереднього коксування для отримання металургійного коксу;              

в) виробництво вогнетривких матеріалів;                                               

г) нерудна промисловість, яка включає підприємства з видо-              

бування флюсових вапняків, доломітів і вогнетривкої сировини;

д) феросплавна промисловість, охоплююча спеціалізовані під-           

приємства з виплавки електроферосплавів та ін.;                                       

е) брухтопереробна промисловість, підприємства якої здійс-              

нюють заготівлю брухту та його первинну переробку.

Головною виробничою ланкою чорної металургії є металур­гійна промисловість, яка складається з доменного, сталеплавиль­ного і прокатного виробництв у складі металургійних підпри-        \

ємств. За кількісними показниками розвитку чорної металургії Україна займає передові позиції серед «металургійних» країн сві-

ту. Так, нині вона виплавляє майже 4 % світового обсягу сталі, займаючи сьоме місце після' Китаю, Японії, США, Росії, Німеч­чини та Північної Кореї.

За статистичними даними Україна в 2007 р. видобувала

77,9         млн т залізної руди, що на 26 % менше, ніж у 1990 році, але на 40 % більше, ніж у 2000 р. Помітно скоротилося й виробницт­во основних видів продукції чорної металургії України. Дані стати­стики показують, що виплавка чавуну в 2007 р. склала 35,6 млн т або 80 % від рівня 1990 р., сталі — відповідно 29,0 млн т і 55 %, прокату — 24,5 млн т і 54 %. Значно зменшилося за цей час та­кож виробництво металевих труб — з 6,5 млн т в 1990 р. до

2,8    млн т в 2007 р.

Сучасний стан розвитку й особливості розміщення чорної ме­талургії України зумовлені, в першу чергу, тим, що металургій­ний комплекс країни сформувався з орієнтацією на задоволення потреб у металі всього господарства колишнього СРСР. Чорна металургія, маючи великі потенційні можливості, і нині, значною мірою, залишається сировинним придатком металургійного ком­плексу багатьох країн світу. Це зумовлює недосконалість вироб­ничої та технологічної структури металургії країни. І досі у чор­ній металургії України понад 40 % продукції припадає на енерго- місткі та екологічно небезпечні сировинні види (залізо- і марган­цеворудні матеріали, кокс, флюси, вогнетривкі вироби й матеріа­ли). Через обмеження інвестицій в основний капітал металургій­ного комплексу більше половини їх спрямовується на розвиток сировинних потужностей і майже 40 % — на будівництво нових великовартісних об’єктів. Унаслідок цього не вистачає ресурсів на реконструкцію, технічне переоснащення та оновлення основ­них виробничих фондів галузі, впровадження екологічно чистих і ресурсозберігаючих технологій. Поряд з цим спостерігається зво­лікання з виведенням з експлуатації зношеного обладнання та невиконання природозахисних заходів.

Якщо кількісні показники розвитку чорної металургії України, не зважаючи на їх суттєве зниження, виводять її на передові по­зиції в світі, то за якісними й структурними параметрами, рівнем техніки і технологій Україна займає одне з останніх місць серед країн—виробників чорних металів. Найголовнішою проблемою чорної металургії України є її технічне і технологічне відставан­ня від розвинутих країн. Майже всі її металургійні підприємства відзначаються високою сировинно-, паливно- та енергомісткістю. Витрати на енергоресурси в цій галузі України становлять понад 40 % проти 20—25 % в Японії та США.

Неефективною є і структура металургійної сировини. Всупе­реч світовій тенденції в Україні знижується питома вага брухту як сировини і збільшується доля переробного чавуну.

Майже половина сталі виплавляється в Україні низькопродук­тивним, енерговитратним мартенівським способом (у світі в се­редньому цей показник становить менше 5 %), тоді як у Японії,

США та Південній Кореї таке виробництво практично відсутнє.

На виплавку чавуну в Україні припадає понад 60 % загальних енерговитрат металургійного циклу, а енергомісткість тонни ча-                                                                              

вуну вдвічі вища за енергомісткість тонни металобрухту. Мето-               

дом безперервної розливки сталі (який був винайдений уперше в світі саме в Україні) нині розливається лише 16 % сталі, тоді як у                                                                                       

Росії — 52 %, у світі — 83 %.                                                                        

В чорній металургії України спостерігається досить низький                

рівень використання прогресивних технологічних досягнень і в                

гірничорудній промисловості. Випуск продукції на застарілому               

обладнанні і за відсталими технологіями призводить до високої               

собівартості й низької якості, а отже, і до неконкурентоспромож-             

ності продукції галузі.                                                                                    

Існує також незбалансованість структури виробництва та споживання продукції чорної металургії. Нині Україна виробляє металопродукції більше, ніж споживає і значну частину її експор­тує. Разом з цим, Україна змушена завозити для власних потреб інші види металургійної продукції, які не виробляються в країні або яких недостатньо.

Серйозним недоліком галузі є її майже повна орієнтація на експорт. Нині більше третини продукції чорної металургії Украї­ни експортується, тоді як у розвинутих країнах близько 80 % продукції витрачаються на внутрішнє споживання. Недоскона­лою є і структура експорту металопродукції. В експорті України переважають сировинні матеріали (чавун, феросплави) та напів­фабрикати (заготовки), а готовий прокат складає менше 50 % проти 90—95 % у Японії та розвинутих країнах ЄС. Таке співвід­ношення в експорті металопродукції особливо негативно вплива-         

тиме на економіку України в сучасний період загострення світо-           

вої економічної кризи. Тому збереження позицій України на                  

світових ринках у найближчий період залишається під постійною         

загрозою.

Другою важливою галуззю металургійного комплексу Украї-            

ни є кольорова металургія. Це галузь важкої промисловості, яка           

включає видобуток руд кольорових; благородних і рідкісних ме­талів, їх збагачення та переробку. Її розвиток пов’язаний із сучасною науково-технічною революцією і зумовлюється зростаю­чими обсягами споживання кольорових і рідкісних металів у нау- комістких галузях економіки — атомній енергетиці, електронній промисловості, виробництві засобів зв’язку, ракетобудуванні, у виробництві космічної техніки тощо.

Нині Україна є монополістом на економічному просторі СНД у видобутку та збагаченні титанової руди, випускає монопольно більшу частину рідкісних металів: цирконію, гафнію, ніобію, по­над 80 % трихлорсилану — сировини для виробництва напівпро­відникового кремнію.

Для розвитку кольорової металургії Україна недостатньо забез­печена сировиною, особливо для розвитку алюмінієвої, цинкової, свинцевої, олов’яної та інших галузей. На власній сировині базу­ється лише виробництво титану, феронікелю, цирконію, кремнію.

Кольорова металургія — це матеріало- й енергомістка галузь. Тому основними принципами розміщення її галузей є орієнтація на райони видобутку сировини (руд кольорових, рідкісних і бла­городних металів) та дешевої електроенергії. В Україні дана га­лузь представлена алюмінієвою, титановою, магнієвою, цинко­вою, нікелевою, ртутною промисловістю та виробництвом рідкісних і благородних металів.

У структурі виробництва кольорових металів провідне місце займає алюмінієва промисловість. Вона розвинута на Миколаївсь­кому глиноземному заводі, що працює на довізних бокситах, а єдиним виробником первинного алюмінію в Україні є Запорізь­кий алюмінієвий комбінат. Вторинний алюміній виробляють у м. Свердловську Луганської області та Броварах (Київська об­ласть) на заводі алюмінієвих будівельних конструкцій, де виго­товляється алюмінієвий прокат з довізного алюмінію. Розвідані запаси власних алюмінієвих руд — бокситів Дніпропетровської, Черкаської областей, нефелінів Приазов’я і алунітів Закарпаття є передумовою переходу в найближчій перспективі Миколаївсько­го заводу на вітчизняну сировину.

Титаново-магнієва промисловість розвивається на власній сировині. Це родовища калійно-магнієвих солей у Прикарпатті (Стебник, Калуш), солоної ропи Сиваша, титанові руди Іршансь- кого (Житомирська область) та Самотканського (Дніпропетров­ська область) родовищ. Магнієва промисловість України пред­ставлена двома підприємствами: гірничо-металургійним комбі­натом у Калуші й титаново-магнієвим комбінатом у Запоріжжі. Виробництво легких металів — алюмінію, титану, магнію досить енергомістке. Тому головним чинником у їх розміщенні є наяв-

ність джерел дешевої електроенергії (Дніпровська ГЕС та Запорі­зька АЕС).

Нікелева промисловість в Україні представлена Побузьким нікелевим заводом (Кіровоградська область), який працює на міс­цевій сировині.

На базі місцевих покладів кіновару (Микитівське родовище) донедавна працював Микитівський ртутний комбінат у Донець­кій області, який мав повний цикл виробництва (від видобутку руди до готової продукції). Нині це родовище майже вичерпане, а                           

відсутність попиту на ртуть і великі витрати на її виробництво                  

призвели до тимчасового припинення роботи комбінату.                            

Золотодобувна галузь в Україні розвивається на базі Мужієв-                

ського родовища в Закарпатті. Перспективні родовища відкриті                

також у Дніпропетровській і Кіровоградській областях.                              

У м. Костянтинівці (Донецька область) на девізній сировині пра-          

цював цинковий завод. Нині тут зі вторинної сировини виробляють           

лише свинець. На довізній сировині діє єдиний в Україні виробник            

латунного і мідного прокату в м. Артемівську (Донецька область).            

Провідною галуззю кольорової металургії України є також промисловість рідкісних металів (виробництво цирконію, ніобію, гафнію) та напівпровідникових матеріалів (напівпровідникові і надчисті метали — кремній, германій, арсеніди та фосфіди галію й індію). Основні центри цієї галузі — Вільногірськ (Дніпропет­ровська область) і Світловодськ (Кіровоградська область).

Єдиним в Україні виробником електродної продукції (вугільні графітні електроди) є ВАТ «Укрграфіт» у м. Запоріжжі.

Серед значних виробників продукції кольорової металургії України — також Світловодський комбінат твердих сплавів туго­плавких металів (Кіровоградська область), який виготовляє воль- фрам-кобальтові, титан-вольфрамові і безвольфрамові сплави та вироби з них.

У виробництві кольорових металів в Україні майже відсутні замкнуті технологічні цикли і має місце незбалансованість між потребами та забезпеченістю її господарського комплексу окре­мими видами кольорових металів. Подальша трансформація ко­льорової металургії передбачає розширення власної сировинної бази, технічне переоснащення галузі, впровадження матеріало- та енергозберігаючих технологій.

Металургійний комплекс України з його застарілими техноло­гіями переробки сировини спричиняє найголовнішу загрозу нав­колишньому середовищу. У 2007 р. обсяги викидів забруднюю­чих речовин в атмосферу (пилу, оксидів азоту і вуглецю, сір-                                            г

чистого газу, сірководню, вуглецю, фенолів, кислот тощо) скла­дали 1,4 млн т, з яких більше 90 % утворюється на підприємствах чорної металургії. А в цілому на долю металургійних підпри­ємств припадає більше половини всіх викидів в атмосферу. Особ­ливо сильному забрудненню піддаються Запорізька, Дніпропет­ровська, Донецька і Луганська області, а в містах Кривий Ріг, Маріуполь, Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя склалася вкрай важка екологічна ситуація.

Заходи з реформування гірничо-металургійного комплексу України спрямовані на:

•   технічне і технологічне переозброєння (переоснащення) ос­новного виробництва;

•   покращення інвестиційного клімату шляхом збільшення капі­тальних вкладень на реконструкцію і технічне та технологічне онов­лення основних виробничих фондів металургійних підприємств;

•   широке впровадження у виробництво нових прогресивних технологій виплавки металів;

•   технічне оновлення і реконструкцію доменного виробництва;

•   збалансування структури виробництва й споживання мєта- лопродукції шляхом підвищення виплавки легованих і високоле- гованих сталей, швидкоріжучої сталі, чорної та білої жерсті, фа­сонних профілів прокату, що сприятиме зменшенню її імпорту;

•   удосконалення структури металопродукції збільшенням част­ки металу підвищеної якості (виробництво білої жерсті, прокат з антикорозійним покриттям, холоднокатний тонкий лист тощо);

•   поліпшення структури металургійної сировини шляхом зро­стання питомої ваги металобрухту;

•   переорієнтування експортної політики на зменшення експор­ту металопродукції та розширення використання її для потреб гос­подарського комплексу України;

•   збільшення в структурі експорту металургійної продукції з високим ступенем переробки (готовий прокат);

•   впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій ви­робництва;

•   вдосконалення існуючих та впровадження нових природо­охоронних технологій;

•   створення ефективних технологій переробки відходів вироб­ництва (шлаків, шламів);

•   реконструкція системи водопостачання металургійних під­приємств для зменшення обсягів споживання технічної води і припинення скидання неочищених вод основними металургійни­ми підприємствами.

 

12