Deprecated: mysql_connect(): The mysql extension is deprecated and will be removed in the future: use mysqli or PDO instead in /home/studb20/public_html/index.php on line 4
 4.1. Суть, мета і концепція державної регіональної економічної політики - РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА. Тексти лекцій онлайн (частина 1) - Studbook
Главная->Регіональна економіка->Содержание->4.1. Суть, мета і концепція державної регіональної економічної політики

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА. Тексти лекцій онлайн (частина 1)

4.1. Суть, мета і концепція державної регіональної економічної політики

 

Регіональний підхід до вирішення проблем соціально- економічного розвитку України дозволяє найбільш раціонально й оптимально використовувати природно-ресурсний, демогра­фічний та економічний потенціал окремих частин її території. Саме таке розуміння значення цього підходу, а також урахуван­ня того, що територія України відзначається різноманітними природними умовами й ресурсами, і українські землі протягом століть перебували у межах сусідніх держав, що мало суттєвий вплив на їх розвиток, зумовило особливу актуальність і швид­кий розвиток регіоналістики після проголошення України неза­лежною державою.

Розпад Радянського Союзу, значний розрив економічних зв’язків з Росією та іншими республіками, структурна перебудова господарського комплексу України, формування нових економіч­них зв’язків як усередині країни, так і з іншими країнами, спри­чинили необхідність посилення розвитку економічної інтеграції

регіонів і визначення нових пріоритетів у розвитку їх територіаль­но-виробничих комплексів.

Регіональний підхід вимагає вдосконалення регіонального рів­ня управління соціально-економічним розвитком у сучасних умовах. Він потребує радикально змінити традиційну вертикаль­ну схему державного управління на горизонтально-вертикальну. На зміну жорсткій управлінській підпорядкованості областей та міст урядовому центру повинна прийти оптимальна господарська взаємодія регіонів у межах єдиної загальнодержавної соціально- економічної політики.

Регіональна політика — це практична діяльність держави, спрямована на забезпечення ефективного і комплексного соціаль­но-економічного розвитку окремих територій країни — її регіо­нів. Разом з тим, розвиток регіонів має бути максимально скоо­рдинованим та взаємоузгодженим відповідно до загальнодержа­вної стратегії соціально-економічного розвитку країни. Таким чином, у широкому розумінні регіональна політика — це систе­ма цілей і дій, спрямованих на реалізацію інтересів держави щодо регіонів та внутрішніх інтересів самих регіонів, яка реалі­зується за допомогою методів, що враховують історичну, етніч­ну, соціальну, економічну й екологічну специфіку територій [8,с. 17].

Регіональна політика розробляється і реалізується у двох го­ловних напрямках: «згори» — від центру, який обґрунтовує заса­ди й принципи державної регіональної політики, і «знизу» — від конкретних територій, де здобувають практичний досвід регіо­нального управління та господарювання. Складовими частинами регіональної політики є її об’єкт і суб’єкти. Об’єкт регіональної політики — це весь комплекс соціально-економічних процесів, що відбуваються на даній території. В сферу регіональної полі­тики потрапляють люди, природа, господарство і всі аспекти їх взаємодії. До суб’єктів регіональної політики в Україні відно­сяться центральні й регіональні органи державної влади та орга­ни місцевого самоуправління [8, с. 19].

Існує думка про те, що є певні відмінності між регіональною політикою держави (ДРП) та державною регіональною економіч­ною політикою (ДРЕП). «Регіональна політика» -— поняття ширше, ніж «регіональна економічна політика». Регіональна політика охоплює різні аспекти життя і розвитку регіонів: по­літичні, економічні, соціальні, національні, міграційні, адміні­стративно-територіальні й екологічні. Вона відкриває великий простір для соціально-економічного прогресу регіонів, завдяки

чому мржна забезпечити економічний і загальний прогрес дер­жави.

Науково обґрунтована регіональна політика охоплює всі сфе­ри людської діяльності. Вона включає забезпечення раціонально­го розвитку й розміщення виробництва, вдосконалення систем розселення і використання трудових ресурсів, враховує регіональ­ні особливості національної, інвестиційної, структурної, промис­лової, аграрної, демографічної, соціальної та екологічної політи­ки. Тобто вона є однією з основних складових усієї загальнодер­жавної політики, її найважливішим блоком. З одного боку, це — чітко обґрунтована в законодавчому аспекті практична діяльність держави в усіх регіонах країни, а з другого — соціально-еконо­мічна політика, яка здійснюється на основі загальнодержавного законодавства самими регіонами для вирішення тих чи інших ре­гіональних і місцевих проблем.    '

Регіональна економічна політика — це економічна частка ре­гіональної політики. Вона пов’язана з державним впливом на розміщення і розвиток виробництва через здійснення певних црограм, із державним регулюванням рівнів соціально-економіч­ного розвитку та рівнів життя населення різних регіонів країни з метою запобігання значним розривам у цих показниках, недопу­щення соціальної напруги між регіонами, забезпечення стійкого й збалансованого розвитку регіонів.

Регіональна економічна політика повинна запобігати виник­ненню тенденцій економічного сепаратизму регіонів, намаганням певного мірою відокремитися або вимагати певних привілеїв за рахунок інших регіонів.

В умовах виходу країни з гострої економічної кризи важливе значення для здійснення регіональної політики має науково об­ґрунтована концепція регіонального розвитку країни. До основ­них напрямків даної концепції відносяться такі:

•    активізація державного сприяння демократичному само­врядуванню й управлінню кожним регіоном у його органічних інтеграційних зв’язках з іншими регіонами і з державою в ці­лому. Правові й економічні відносини при цьому повинні бу­дуватися за принципом верховенства загальнодержавного пра­ва і законів;

•    поглиблення територіального поділу праці та спеціалізації го­сподарства регіонів, які повніше відповідали б їх природним умо­вам, ресурсам і критеріям оцінки сучасного комплексного розвит­ку господарства, вимогам більш рентабельного та якіснішого виробництва, їхній інфраструктурі та можливостям їхніх ринків;

•    здійснення регіональної науково-технічної політики економ­ного і раціонального використання місцевих ресурсів, широкого застосування маловідходних та безвідходних, енерго- та ресурсо­зберігаючих технологій, а також форм організації виробництва, які забезпечують вишу економічну ефективність і збереження природного середовища.

Науково обґрунтована регіональна політика в умовах демокра­тичного розвитку держави виключає крайнощі, що допускаються в практиці управління регіонами всіх рівнів. По-перше, це — спокуса керувати регіонами методами диктату тоталітарного ре­жиму, як це спостерігалося в колишньому СРСР. Така практи­ка паралізує ініціативу та інтереси місцевих органів влади і суб’єктів господарювання в розвитку економіки регіонів. По- друге — управління за принципом «повної автономії регіонів» може вступати в суперечності із загальнодержавними інтересами і законами державної влади, вести до порушення територіальної цілісності держави, її розвалу. Саме тому для успішного розвит­ку держави потрібні фундаментальні наукові роботи, присвячені вивченню процесів розвитку сучасної та майбутньої регіоналіза- ції економіки України, формуванню потужних регіональних і міжрегіональних ринків з високорозвинутою ринковою інфра­структурою.

Головною метою державної регіональної економічної політи­ки, визначеної у відповідних документах, є:

•    збільшення національного багатства країни шляхом ефектив­ного використання природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу,кожного регіону та тісного співробітництва між регі­онами;

•    послідовне здійснення заходів щодо поступового підвищення рівня соціально-економічного розвитку регіонів та ефективності територіального поділу праці, раціоналізації систем розселення;

•    врахування економічних, соціальних, історико-культурних та інших особливостей регіонів під час проведення економічних реформ на місцях;

•    забезпечення внутрішньорегіональної збалансованості еко­номічного розвитку, екологічного стану, соціально-демографіч­ного і суспільно-політичного процесу;

•    розвиток і вдосконалення галузевої структури господарства регіонів з метою раціональнішого використання місцевих ресур­сів і забезпечення високого рівня зайнятості трудових ресурсів, максимального зменшення безробіття та підвищення життєвого рівня населення.

 

 

 

26