РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА. Тексти лекцій онлайн (частина 1)
4.1. Суть, мета і концепція державної регіональної економічної політики
Регіональний підхід до вирішення проблем соціально- економічного розвитку України дозволяє найбільш раціонально й оптимально використовувати природно-ресурсний, демографічний та економічний потенціал окремих частин її території. Саме таке розуміння значення цього підходу, а також урахування того, що територія України відзначається різноманітними природними умовами й ресурсами, і українські землі протягом століть перебували у межах сусідніх держав, що мало суттєвий вплив на їх розвиток, зумовило особливу актуальність і швидкий розвиток регіоналістики після проголошення України незалежною державою.
Розпад Радянського Союзу, значний розрив економічних зв’язків з Росією та іншими республіками, структурна перебудова господарського комплексу України, формування нових економічних зв’язків як усередині країни, так і з іншими країнами, спричинили необхідність посилення розвитку економічної інтеграції
регіонів і визначення нових пріоритетів у розвитку їх територіально-виробничих комплексів.
Регіональний підхід вимагає вдосконалення регіонального рівня управління соціально-економічним розвитком у сучасних умовах. Він потребує радикально змінити традиційну вертикальну схему державного управління на горизонтально-вертикальну. На зміну жорсткій управлінській підпорядкованості областей та міст урядовому центру повинна прийти оптимальна господарська взаємодія регіонів у межах єдиної загальнодержавної соціально- економічної політики.
Регіональна політика — це практична діяльність держави, спрямована на забезпечення ефективного і комплексного соціально-економічного розвитку окремих територій країни — її регіонів. Разом з тим, розвиток регіонів має бути максимально скоординованим та взаємоузгодженим відповідно до загальнодержавної стратегії соціально-економічного розвитку країни. Таким чином, у широкому розумінні регіональна політика — це система цілей і дій, спрямованих на реалізацію інтересів держави щодо регіонів та внутрішніх інтересів самих регіонів, яка реалізується за допомогою методів, що враховують історичну, етнічну, соціальну, економічну й екологічну специфіку територій [8,с. 17].
Регіональна політика розробляється і реалізується у двох головних напрямках: «згори» — від центру, який обґрунтовує засади й принципи державної регіональної політики, і «знизу» — від конкретних територій, де здобувають практичний досвід регіонального управління та господарювання. Складовими частинами регіональної політики є її об’єкт і суб’єкти. Об’єкт регіональної політики — це весь комплекс соціально-економічних процесів, що відбуваються на даній території. В сферу регіональної політики потрапляють люди, природа, господарство і всі аспекти їх взаємодії. До суб’єктів регіональної політики в Україні відносяться центральні й регіональні органи державної влади та органи місцевого самоуправління [8, с. 19].
Існує думка про те, що є певні відмінності між регіональною політикою держави (ДРП) та державною регіональною економічною політикою (ДРЕП). «Регіональна політика» -— поняття ширше, ніж «регіональна економічна політика». Регіональна політика охоплює різні аспекти життя і розвитку регіонів: політичні, економічні, соціальні, національні, міграційні, адміністративно-територіальні й екологічні. Вона відкриває великий простір для соціально-економічного прогресу регіонів, завдяки
чому мржна забезпечити економічний і загальний прогрес держави.
Науково обґрунтована регіональна політика охоплює всі сфери людської діяльності. Вона включає забезпечення раціонального розвитку й розміщення виробництва, вдосконалення систем розселення і використання трудових ресурсів, враховує регіональні особливості національної, інвестиційної, структурної, промислової, аграрної, демографічної, соціальної та екологічної політики. Тобто вона є однією з основних складових усієї загальнодержавної політики, її найважливішим блоком. З одного боку, це — чітко обґрунтована в законодавчому аспекті практична діяльність держави в усіх регіонах країни, а з другого — соціально-економічна політика, яка здійснюється на основі загальнодержавного законодавства самими регіонами для вирішення тих чи інших регіональних і місцевих проблем. '
Регіональна економічна політика — це економічна частка регіональної політики. Вона пов’язана з державним впливом на розміщення і розвиток виробництва через здійснення певних црограм, із державним регулюванням рівнів соціально-економічного розвитку та рівнів життя населення різних регіонів країни з метою запобігання значним розривам у цих показниках, недопущення соціальної напруги між регіонами, забезпечення стійкого й збалансованого розвитку регіонів.
Регіональна економічна політика повинна запобігати виникненню тенденцій економічного сепаратизму регіонів, намаганням певного мірою відокремитися або вимагати певних привілеїв за рахунок інших регіонів.
В умовах виходу країни з гострої економічної кризи важливе значення для здійснення регіональної політики має науково обґрунтована концепція регіонального розвитку країни. До основних напрямків даної концепції відносяться такі:
• активізація державного сприяння демократичному самоврядуванню й управлінню кожним регіоном у його органічних інтеграційних зв’язках з іншими регіонами і з державою в цілому. Правові й економічні відносини при цьому повинні будуватися за принципом верховенства загальнодержавного права і законів;
• поглиблення територіального поділу праці та спеціалізації господарства регіонів, які повніше відповідали б їх природним умовам, ресурсам і критеріям оцінки сучасного комплексного розвитку господарства, вимогам більш рентабельного та якіснішого виробництва, їхній інфраструктурі та можливостям їхніх ринків;
• здійснення регіональної науково-технічної політики економного і раціонального використання місцевих ресурсів, широкого застосування маловідходних та безвідходних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, а також форм організації виробництва, які забезпечують вишу економічну ефективність і збереження природного середовища.
Науково обґрунтована регіональна політика в умовах демократичного розвитку держави виключає крайнощі, що допускаються в практиці управління регіонами всіх рівнів. По-перше, це — спокуса керувати регіонами методами диктату тоталітарного режиму, як це спостерігалося в колишньому СРСР. Така практика паралізує ініціативу та інтереси місцевих органів влади і суб’єктів господарювання в розвитку економіки регіонів. По- друге — управління за принципом «повної автономії регіонів» може вступати в суперечності із загальнодержавними інтересами і законами державної влади, вести до порушення територіальної цілісності держави, її розвалу. Саме тому для успішного розвитку держави потрібні фундаментальні наукові роботи, присвячені вивченню процесів розвитку сучасної та майбутньої регіоналіза- ції економіки України, формуванню потужних регіональних і міжрегіональних ринків з високорозвинутою ринковою інфраструктурою.
Головною метою державної регіональної економічної політики, визначеної у відповідних документах, є:
• збільшення національного багатства країни шляхом ефективного використання природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу,кожного регіону та тісного співробітництва між регіонами;
• послідовне здійснення заходів щодо поступового підвищення рівня соціально-економічного розвитку регіонів та ефективності територіального поділу праці, раціоналізації систем розселення;
• врахування економічних, соціальних, історико-культурних та інших особливостей регіонів під час проведення економічних реформ на місцях;
• забезпечення внутрішньорегіональної збалансованості економічного розвитку, екологічного стану, соціально-демографічного і суспільно-політичного процесу;
• розвиток і вдосконалення галузевої структури господарства регіонів з метою раціональнішого використання місцевих ресурсів і забезпечення високого рівня зайнятості трудових ресурсів, максимального зменшення безробіття та підвищення життєвого рівня населення.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30