Главная->Регіональна економіка->Содержание->3.2. Економічний район та економічне районування, їхня суть та основні ознаки

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА. Тексти лекцій онлайн (частина 1)

3.2. Економічний район та економічне районування, їхня суть та основні ознаки

 

Важливим шляхом забезпечення раціональної терито­ріальної організації господарства в країнах з різноманітними природними, соціальними та економічними умовами є науково об­ґрунтоване формування територіальних господарських комплек­сів і, в першу чергу, економічних районів різних типів. Особли­ве значення економічні райони мають для довгострокового прогнозування розвитку і розміщення продуктивних сил та ком­плексного соціально-економічного розвитку окремих територій (регіонів).

Економічне районування — це науково обґрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або форму­ються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільно­го і територіального поділу праці. Економічне районування спря­мовано на поліпшення територіальної організації виробництва та управління господарською діяльністю. Воно дає змогу поєднати загальнодержавні та регіональні інтереси у всебічному і комплек­сному використанні природних та економічних ресурсів терито­рії, її комплексному соціально-економічному розвитку, у форму­ванні раціональної територіально-галузевої структури госпо­дарського комплексу країни.

Економічне районування є науковим методом поділу країни на спеціалізовані територіально-господарські частини, що склалися в результаті суспільного і територіального поділу праці за певний історичний період. Економічний район висту­пає однією з форм територіальної організації господарства. Ви­діляючи економічні райони, ми одержуємо територіальну струк­туру господарства у вигляді мережі економічних районів, яка

відображає особливості та закономірності господарювання в просторі й часі, тобто результати історичного розвитку госпо­дарства країни.

На відміну від зазначеної вище суті економічного районування як поділу країни на райони за подібністю процесів, що історично сформувалися, особливо важливим є поділ країни на райони, що формуватимуться в процесі розвитку продуктивних сил на основі внутрішньонаціонального і глобального поділу праці. Тобто за­вдяки економічному районуванню можна прогнозувати майбут­ній розвиток продуктивних сил.

Районоформування національного господарського комплек­су, яке відбувається з урахуванням закономірностей, принципів і факторів розміщення продуктивних сил та управління їх роз­витком у майбутньому, є новим підходом до територіальної ор­ганізації господарства, яка розвивається за рахунок прогнозова­ного територіального поділу праці. Такий підхід дає можливість визначити певні економічні та соціальні цілі розвитку терито­рій, обґрунтувати засоби й механізми їх досягнення, тобто здій­снювати районоформування згідно з поставленою метою. Цей підхід характеризується конструктивною спрямованістю райо­ноформування на вирішення сучасних і прогнозованих проблем у районах України.

Таке економічне районування є науковим методом майбутніх процесів територіальної організації господарства, оскільки воно базується на закономірностях розміщення і територіальній орга­нізації продуктивних сил, практичному використанні наукових принципів розміщення виробництва, врахуванні, впливу нових факторів. Воно дає можливість досягти поставленої мети шляхом розробки та реалізації державної регіональної економічної полі­тики, законодавчих механізмів розміщення нових об’єктів, удос­коналення територіальної організації виробництва і розселення населення.

В науковій літературі економічне районування поділяється на галузеве та інтегральне, а останнє — на макро-, мезо- й мікрора­йонування. Методологія економічного районування охоплює, на­самперед, визначення ключових понять. Це стосується, в першу чергу, сутності регіону, економічного району, районування і ра­йоноформування.

Вчення про економічний район та його сутність має давню історію. Спробу визначення економічного району в середині XIX ст. здійснив М. П. Огарьов. За його визначенням, економіч­ний район — це частина країни, що відрізняється від інших

поєднанням таких головних галузей господарства, які визна­чають її подальший розвиток, спільну діяльність та участь у те­риторіальному поділі праці. Визначення економічного райо­ну дав і Д. І. Менделєєв, який вважав, що це — частина країни, яка відрізняється таким сполученням трудових, сировинних, па­ливно-енергетичних ресурсів і транспортних умов, що дозволяє їй спеціалізуватися на головних галузях господарства та бра­ти широку участь у територіальному поділі праці всередині країни.

З кінця XIX — початку XX ст. економічне районування не тільки набуває наукового значення, але й розглядається як засіб управління територіальною організацією господарства. Ідеї еко­номічного районування набули практичного значення у зв’язку з розробкою плану електрифікації Росії (ГОЕЛРО), згідно з яким на території країни виділялося вісім економічних районів.

Вагомий внесок у розробку наукових засад економічного ра­йонування зробили такі відомі економіко-географи та економіс­ти, як М. М. Баранський, М. М. Колосовський, П. М. Алампієв, Я. Г. Фейгін, Л. Я. Зіман, А. Ю. Пробст, А. М. Колотієвський, Е. Б. Алаєв. Серед українських учених ідеї економічного району­вання розвивали П. М. Першин, М. М. Паламарчук, М. Д. Піс- тун, В. А. Поповкін, Ф. Д. Заставний та ін. Найсуттєвішими ознаками економічного району більшість цих учених вважали наявність територіально-виробничого комплексу, його ціліс­ність, системність внутрішніх зв’язків, спеціалізацію і комплек­сний розвиток.

Під економічним районом розуміють частину території краї­ни, в межах якої на основі певного способу виробництва та тери­торіального поділу праці формується спеціалізоване господарст­во. За визначенням П. М. Алампієва, економічний район — це географічно цілісна територіальна частина народного господарс­тва країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутріш­ні економічні зв’язки і нерозривно пов’язана з іншими частинами суспільним територіальним поділом праці.

Утворення мережі економічних районів — процес об’єктив­ний, який відображає розвиток і подальше поглиблення територі­ального поділу праці. Формування економічних районів — це процес, характерний для кожної країни, оскільки він зумовлений територіальним поділом праці. Саме тому цей процес є не тільки об’єктивним, але й історично необхідним.

Завдяки територіальному поділу праці між різними частина­ми країни розвиваються міжрайонні економічні зв’язки, поси­люється процес спеціалізації окремих частин країни на вироб­ництві тих чи інших видів продукції, що надходить у обмін. Тобто розвивається товарне виробництво, яке в свою чергу веде до спеціалізації території. А там, де існують крупні галузі спеці­алізації, неминуче розвиваються допоміжні та обслуговуючі га­лузі. Таким чином відбувається формування економічних райо­нів, тобто спеціалізованих у виробничому відношенні частин країни.

 

 

20