РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА. Тексти лекцій онлайн (частина 1)
2.4. Основні етапи розвитку теорій регіональної економіки
Початок розробки теорії розміщення виробництва відноситься до кінця XVIII — початку XIX ст. і був покладений послідовниками Д. Рікардо. Вони вважали, що розміщення промисловості є наслідком просторового розподілу надлишків сільськогосподарської продукції, яка використовувалась як продовольство для робітників і як сировина для виробництва. У цей період найвідомішими в Німеччині та за її межами були теорії Й. Тюне- на і А. Вебера. Модель Й. Тюнена, опублікована в 1826 р. у його праці «Ізольована держава», вважалася для свого часу класичною моделлю розміщення сільського господарства. Вона була до певної міри умовною і практично могла бути використана лише в окремих районах деяких країн Західної Європи та в деяких штатах СІЛА. Основними передумовами для її використання автор вважав такі: 1) існує «ізольована держава»; 2) її центральне місто — єдиний ринок збуту; 3) це місто оточене однорідною рівниною; 4) «ізольована держава» обслуговується тільки одним видом транспорту — гужовим; 5) рівнина заселена фермерами, які забезпечують постачання продукції центральному місту; 6) фермери намагаються максимально збільшити прибутки й автоматично пристосовуються до попиту на центральному ринку.
Територія сільськогосподарських земель навколо центрального міста держави ділилася концентричними кільцями. Для вдосконалення першого варіанта своєї моделі Й. Тюнен запропонував і другий, де покращив транспортні умови, передбачив інший ринковий центр менших розмірів та ін. Основними факторами, які впливають на розміщення фермерських господарств, на його думку, були відстань від ферми до ринку, ціна, за якою фермер реалізував свою продукцію, і земельна рента.
Праця Й. Тюнена за характером її викладу була описовою, але економісти пізнішого періоду тією чи іншою мірою вдосконалювали модель Й. Тюнена, використовували її як основу для нормативних моделей. ^
Схема розміщення виробництва, розроблена Й. Тюненом 173 роки тому, на даний час докорінно змінилася у зв’язку з розвитком транспорту, виникненням нової техніки тощо. І все ж тат ки, як вважають деякі зарубіжні вчені, цю модель в окремих випадках можна використовувати й у наші дні.
Модель А. Вебера (1909 р.) була визнана на той час найбільш вдалою для розміщення промисловості. Основу її, так само як і
моделі Й. Тюнена, становить ізольована держава, а природні ресурси, необхідні для забезпечення виробництва, знаходяться в концентричних зонах, розташованих навколо визначених ринкових центрів. Природні зони поділяються А. Вебером на «локалізовані матеріали» (мінеральне паливо, руди і т. ін.) та «розповсюджені» (вода, пісок, глина тощо). Виходячи з указаних передумов, автор вважав, що економічна перевага окремих варіантів -
розміщення варіюватиме залежно від постачання і попиту продукції.
Враховуючи неоднорідність умов, підприємець розміщуватиме завод у місцях з мінімальними витратами, які визначаються трьома головними факторами розміщення: транспортом, робочою І
силою й агломерацією чи дегломерацією (розосередженням) об’єктів. При цьому береться до уваги передумова, що транспортні витрати залежать від ваги перевезених матеріалів і дальності перевезень. Виходячи з цих міркувань, точка мінімальних транспортних витрат повинна знаходитися там, де сума зважених перевезень сировини, яка доставляється на завод, і готової продукції, що збувається на ринках, буде мінімальною.
З метою вдосконалення своєї моделі А. Вебер запропонував «матеріальний індекс», який являє собою відношення ваги локалізованих матеріалів, що поступають на завод, до ваги готової продукції. Цей індекс дозволяє на основі знаходження пункту мінімальних транспортних витрат визначити, де знаходиться він — ближче до джерел матеріалів (індекс > 1) чи до ринку збуту (індекс < 1). Важливим є також введення А. Вебером «робочого коефіцієнта», що характеризує відношення витрат на робочу силу до сумарної ваги матеріалів, які витрачаються, і до готової продукції. Він вважав, що в тих виробництвах, де вартість робочої сили є високою, цей фактор може вплинути на переміщення промислового підприємства з місця мінімальних транспортних витрат в іншу точку за умови, що економія питомих витрат на робочу силу компенсує вищі транспортні витрати.
Значну увагу А. Вебер приділив агломераційній економії. Він вважав, що вигоди, які забезпечує агломерація, пов’язані з можливістю здобути в цих точках економію від укрупнення виробництва. Водночас він звертав увагу на те, що на певному рівні концентрації виробництва значно збільшуються ціни на земельні ділянки в швидко зростаючих містах, а це стимулює розосередженість виробництва.
Слабкі місця в моделі А.Вебера піддавалися критиці з боку багатьох учених, які дійшли загального висновку про те, що Веберівська модель розміщення, в якій взято за основу прагнення до мінімальних витрат, має багато вад через її відрив від реальних умов. Але незважаючи на це, деякі вчені весь час працювали над удосконаленням, перебудуванням моделі А. Вебера, наближенням її до дійсності, до можливості її застосування в різних умовах. І в цьому плані пропонувалися різні варіанти.
На першому етапі створення зарубіжними вченими робіт з розміщення виробництва більша їх частина була присвячена окремим проблемам. Мета таких досліджень полягала в тому, щоб визначити найвигідніше місце розташування одного підприємства. Менша частина вчених займалася розробкою загальної теорії розміщення господарської діяльності. Початок цьому напрямку поклав В. Крісталлер (1933 р.), який розробив теорію центральних місць і обгрунтував її емпіричними даними. Економічні центри, що забезпечують продукцією свою місцевість, яка може бути як сільською, так і розосередженою поселеннями міського типу, він назвав центральними місцями, які розподілив за рангами: чим вищий ранг, тим більша територія, якій він постачає свою продукцію.
В. Крісталлер побудував свою систему центральних місць на основі того, що віддаль між сусідніми центрами повинна бути однаковою, а самі центри розташовані у вершинах рівносторон- ніх трикутників і відповідно зона збуту має форму правильного трикутника. В подальшому система центральних місць будувалася на принципі того, що в центрі тяжіння трикутника, утвореного трьома рівновіддаленими центрами, має бути розташований центр нижчого рангу. Подальша побудова мережі продовжується доти, доки не будуть визначені мінімальні зони збуту та центральні місця нижчого рангу. В. Крісталлер підтвердив свою теорію фактичними даними про число, розміри і розміщення центрів на прикладі південної Німеччини.
У 1944 р. і пізніше з’явилися роботи німецького економіста А. Льоша. На відміну від А. Вебера, який намагався знайти місце для підприємства, що забезпечувало б підприємцю мінімальні витрати, А. Льош за основу брав максимальний прибуток.
Він розглядав не окрему галузь чи підприємство, а всю економіку в цілому. Але разом з тим, він вважав головним районоутво- рювальним фактором не спеціалізацію економічного району, а ринковий збут товарів.
Спираючись на принципи В. Крісталлера, А. Льош розробив свою систему центрів з більш ретельним економічним обгрунтуванням і повнішим використанням різних геометричних побудов (схем розміщення). Оптимальні розміри ринкових зон він визначив мережею, яка складається з правильних шестикутників. Він показав, що можливе існування трьох типів ринкових зон шестикутної форми. Систему центрів А. Льош визначив за допомогою накладання однієї на іншу типових мереж ринкових зон для різних продуктів, які мають хоча б один загальний центр.
Основні зауваження щодо моделі А. Льоша зводилися до того, що він виключив ієрархічну рангову класифікацію центрів, присутню у В. Крісталлера, виходив з передумов рівномірного розподілу попиту в просторі, тоді як визначене ним кінцеве розміщення центрів і галузей не відповідає умові ігнорування ним впливу транспортних витрат.
В останні роки у західних країнах популярною стала «регіональна наука», найвідомішими представниками якої є У. Айзард (США) та П. Хаггет (Велика Британія). Вони використовують у своїх працях цінні практичні розрахунки і математичні методи аналізу розміщення й територіального розвитку продуктивних сил, розкривають взаємозв’язки розміщення підприємств і галузей за допомогою міжгалузевих балансів. У науковій літературі існують також інші теорії та моделі розміщення виробництва і населення.
Серйозні регіональні дослідження відбувалися і в СРСР. Основу теорії регіонального розвитку становило розуміння регіону як соціально-економічної системи (М. М. Некрасов, А. Ю. Пробст,
О. Г. Гранберг, М. М. Паламарчук, О. М. Паламарчук, Ф. Д. Заставний, С. І. Дорогунцов, М. Г. Чумаченко та ін.). Це і зумовило провідну ідею й механізм розвитку регіону — теорію відтворення господарства і суспільного життя населення та збереження природного середовища.
В останній період все більшого розвитку набуває теорія регіонального саморозвитку. Відповідальність за соціально-економічний розвиток регіонів лежить на адміністраціях цих регіонів, які, враховуючи ресурсні можливості регіонів, повинні складати прогнозні плани і програми їх реалізації. Розробляються теорії, науково обгрунтовані положення місцевого економічного й соціального розвитку, які реалізуються органами місцевого самоврядування і базуються на використанні місцевих ресурсів.
Все більшого значення в наукових дослідженнях набуває ідея про економічний простір, проблеми якого привертали увагу ще античних філософів, а в XVII—XVIII ст. постійно входили в структуру економічних теорій. Потім, майже до кінця XIX ст., фактор простору не став предметом економічних теорій. Ігнорування економічного простору позбавило економічні теорії належної спільності і гармонійності, призвело до викривлень та спрощень. Останнім часом ідея про економічний простір як об’єкт і предмет економічної науки набуває особливої актуальності.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30
Схожі підручники
- Бухгалтерський фінансовий облік (частина 3)
- Как загубить собственный бизнес (онлайн)
- Загальні питання з курсу Безпека життєдіяльності №2 (частина 1)
- Методичка з курсу Політологія №2
- Р. ЛАФОРЕ ОБЪЕКТНО-ОРИЕНТИРОВАННОЕ ПРОГРАММИРОВАНИЕ В C++ (4-Е ИЗДАНИЕ) (часть13) онлайн
- ОБЪЕКТНО-ОРИЕНТИРОВАННОЕ ПРОГРАММИРОВАНИЕ В C++ (4-Е ИЗДАНИЕ) (часть 4) онлайн