РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА. Тексти лекцій онлайн (частина 1)
2.1. Вміст основних понять «закон», «закономірність», «принцип», «фактор», їх об'єктивний характер
Регіональна економіка — це наука, яка вивчає розміщення виробництва, територіальну організацію господарства і формування регіональних соціально-економічних систем. Вона не обмежується простим описом місць розташування підприємств, окремих галузей або міжгалузевих комплексів. Без наукових основ неможливо правильно пояснити розміщення промисловості, сільського господарства, транспорту, формування та функціонування соціально-економічних систем регіонів. Регіональна економіка органічно пов’язана з економічними законами і закономірностями, під впливом яких вона і розвивається.
Встановлені наукою закони розвитку природи й суспільства не слід ототожнювати з юридичними законами держави. Закони розвитку природи і суспільства — це найбільш загальні та суттєві взаємозв’язки й залежності між явищами та процесами в природі і суспільстві. Вони відображають причинно-наслідкові зв’язки, тобто такі, в яких залежності між причиною і наслідком є однозначними, коли взаємодія різних сил (продуктивних і деструктивних) приводить до цілком ймовірного результату. Про цей результат суспільству вже може бути відомо або ще не відомо, якщо знання про сукупність взаємодіючих сил є ще недостатніми. Тому так важливо постійно поглиблювати знання про сутність та особливості прояву різноманітних сил (природних і суспільних), їх можливі наслідки для довкілля, людини, суспільства, економіки. Володіючи знанням про початковий стан процесу та закон його'розвитку, можна однозначно передбачити результат. Закони діють як сукупна сила, прояв дії якої є незаперечним, а результат — однозначним. Завдяки знанню законів досягається найточніше передбачення (прогнозування) стану процесів.
Люди можуть відкривати закони науки, пізнавати їх, вивчати та використовувати в інтересах суспільства, але вони не можуть змінити їх чи замінити і тим більше створювати нові закони науки.
Економічна наука вживає термін «закон» у випадках, коли встановлені істотні, тобто найсуттєвіші залежності між дією різноманітних сил та економічними наслідками (результатами) їх взаємодії. Екоцомідні закони — це необхідні і стійкі залежності ^уцж^економїчними явищамиіґ процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних благ і послуг.
Економічні закони поділяються на загальні закони, які діють упродовж усього існування людства (закон відповідності виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил, закон відтворення, закон економії часу та ін.) і специфічні закони, що визначають економічний розвиток суспільства в межах певних конкретно-історичних епох, суспільно-економічних формацій або стадій (закон вартості, закон попиту і пропозиції, закон грошового обігу, закон нагромадження тощо). У конкретних економічних умовах загальні й специфічні закони виступають як закономірності. Таким чином, закономірність — це прояв (процес) дії одного або певної сукупності економічних законів. Як і з^кон, вона відображає стійкі причинно-наслідкові зв’язки. Однак закономірність відбиває не однозначну залежність, а ймовірнісну, тобто результат дії різноманітних сил є передбачуваним, але точність такого передбачення може мати відхилення від реального. Таким чином, закономірності розміщення і територіальної організації суспільного виробництва — це просторовий прояв дії об’єктивних економічних законів розвитку суспільства. Вони являють собою їхню модифікацію внаслідок своєрідності розміщення виробництва і розселення по території країни та її регіонів.
У даній темі висвітлюється систематизоване певним чином викладення тих закономірностей розміщення продуктивних сил і формування економіки регіонів, які вже найбільш вивчені й можуть використовуватися в навчальному процесі.
Суспільні (зокрема, економічні) закони є порівняно недовговічними. Багато з них діють протягом відповідного історичного періоду (пов’язані із способом виробництва). Із заміною способу виробництва вони втрачають силу в зв’язку з новими економічними умовами і поступаються місцем новим економічним законам.
Закономірності розміщення виробництва історично також змінюються та видозмінюються залежно від соціально-економічного устрою суспільства. Кожному способу виробництва властиві свої (специфічні) закономірності виробництва й формування регіонів, але поряд з ними діють також класичні загальні закономірності.
Політична економія визнає існування загальних економічних законів, властивих усім соціально-економічним формаціям, і специфічних економічних законів, характерних для однієї соціально- економічної формації. Відповідно до них і закономірності розміщення продуктивних сил та їх територіальної організації поділяються на загальні і специфічні.
Реалізація законів і закономірностей потребує розробки певних правил їх застосування в різних сферах економічної діяльності. Стисло викладені науково обґрунтовані положення, тобто правила господарювання, якими мають керуватися суб’єкти економічної діяльності на певному етапі історичного розвитку, називаються пршщщіами. За допомогою використання науково обґрунтованих принципів у розв’язанні практичних питань господарської діяльності забезпечується виконання вимог економічних законів і закономірностей.
Під фаісторами розуміється сукупність аргументів (причин), які зумовлюють особливості розвитку певних економічних процесів у конкретному регіоні. Фактори визначають кількісні та якісні характеристики видів господарської діяльності. Вони впливають на обсяги і напрями економічної діяльності, на визначення соціальних пріоритетів та є практичним інструментом вирішення економічних завдань.
Закони, закономірності, принципи і фактори мають об’єктивний характер. Вони є відображенням об'єктивної реальності.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30