Главная->Регіональна економіка->Содержание->2.1. Вміст основних понять «закон», «закономірність», «принцип», «фактор», їх об'єктивний характер

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА. Тексти лекцій онлайн (частина 1)

2.1. Вміст основних понять «закон», «закономірність», «принцип», «фактор», їх об'єктивний характер

 

Регіональна економіка — це наука, яка вивчає розмі­щення виробництва, територіальну організацію господарства і формування регіональних соціально-економічних систем. Вона не обмежується простим описом місць розташування підпри­ємств, окремих галузей або міжгалузевих комплексів. Без науко­вих основ неможливо правильно пояснити розміщення промис­ловості, сільського господарства, транспорту, формування та функціонування соціально-економічних систем регіонів. Регіональ­на економіка органічно пов’язана з економічними законами і зако­номірностями, під впливом яких вона і розвивається.

Встановлені наукою закони розвитку природи й суспільства не слід ототожнювати з юридичними законами держави. Закони розвитку природи і суспільства — це найбільш загальні та сут­тєві взаємозв’язки й залежності між явищами та процесами в природі і суспільстві. Вони відображають причинно-наслідкові зв’язки, тобто такі, в яких залежності між причиною і наслідком є однозначними, коли взаємодія різних сил (продуктивних і де­структивних) приводить до цілком ймовірного результату. Про цей результат суспільству вже може бути відомо або ще не ві­домо, якщо знання про сукупність взаємодіючих сил є ще недо­статніми. Тому так важливо постійно поглиблювати знання про сутність та особливості прояву різноманітних сил (природних і суспільних), їх можливі наслідки для довкілля, людини, суспіль­ства, економіки. Володіючи знанням про початковий стан про­цесу та закон його'розвитку, можна однозначно передбачити ре­зультат. Закони діють як сукупна сила, прояв дії якої є незапе­речним, а результат — однозначним. Завдяки знанню законів досягається найточніше передбачення (прогнозування) стану про­цесів.

Люди можуть відкривати закони науки, пізнавати їх, вивча­ти та використовувати в інтересах суспільства, але вони не мо­жуть змінити їх чи замінити і тим більше створювати нові за­кони науки.

Економічна наука вживає термін «закон» у випадках, коли встановлені істотні, тобто найсуттєвіші залежності між дією різ­номанітних сил та економічними наслідками (результатами) їх взаємодії. Екоцомідні закони — це необхідні і стійкі залежності ^уцж^економїчними явищамиіґ процесі виробництва, обміну, роз­поділу та споживання матеріальних благ і послуг.

Економічні закони поділяються на загальні закони, які діють упродовж усього існування людства (закон відповідності вироб­ничих відносин рівню розвитку продуктивних сил, закон відтво­рення, закон економії часу та ін.) і специфічні закони, що визна­чають економічний розвиток суспільства в межах певних конкретно-історичних епох, суспільно-економічних формацій або стадій (закон вартості, закон попиту і пропозиції, закон грошово­го обігу, закон нагромадження тощо). У конкретних економічних умовах загальні й специфічні закони виступають як закономірно­сті. Таким чином, закономірність — це прояв (процес) дії одного або певної сукупності економічних законів. Як і з^кон, вона відоб­ражає стійкі причинно-наслідкові зв’язки. Однак закономірність відбиває не однозначну залежність, а ймовірнісну, тобто резуль­тат дії різноманітних сил є передбачуваним, але точність такого передбачення може мати відхилення від реального. Таким чином, закономірності розміщення і територіальної організації суспіль­ного виробництва — це просторовий прояв дії об’єктивних еко­номічних законів розвитку суспільства. Вони являють собою їхню модифікацію внаслідок своєрідності розміщення виробництва і розселення по території країни та її регіонів.

У даній темі висвітлюється систематизоване певним чином викладення тих закономірностей розміщення продуктивних сил і формування економіки регіонів, які вже найбільш вивчені й мо­жуть використовуватися в навчальному процесі.

Суспільні (зокрема, економічні) закони є порівняно недовго­вічними. Багато з них діють протягом відповідного історичного періоду (пов’язані із способом виробництва). Із заміною спосо­бу виробництва вони втрачають силу в зв’язку з новими еконо­мічними умовами і поступаються місцем новим економічним законам.

Закономірності розміщення виробництва історично також змінюються та видозмінюються залежно від соціально-економіч­ного устрою суспільства. Кожному способу виробництва власти­ві свої (специфічні) закономірності виробництва й формування регіонів, але поряд з ними діють також класичні загальні законо­мірності.

Політична економія визнає існування загальних економічних законів, властивих усім соціально-економічним формаціям, і спе­цифічних економічних законів, характерних для однієї соціально- економічної формації. Відповідно до них і закономірності розмі­щення продуктивних сил та їх територіальної організації поділя­ються на загальні і специфічні.

Реалізація законів і закономірностей потребує розробки пев­них правил їх застосування в різних сферах економічної діяльно­сті. Стисло викладені науково обґрунтовані положення, тобто правила господарювання, якими мають керуватися суб’єкти еко­номічної діяльності на певному етапі історичного розвитку, нази­ваються пршщщіами. За допомогою використання науково об­ґрунтованих принципів у розв’язанні практичних питань госпо­дарської діяльності забезпечується виконання вимог економічних законів і закономірностей.

Під фаісторами розуміється сукупність аргументів (причин), які зумовлюють особливості розвитку певних економічних про­цесів у конкретному регіоні. Фактори визначають кількісні та якісні характеристики видів господарської діяльності. Вони впливають на обсяги і напрями економічної діяльності, на визна­чення соціальних пріоритетів та є практичним інструментом ви­рішення економічних завдань.

Закони, закономірності, принципи і фактори мають об’єктив­ний характер. Вони є відображенням об'єктивної реальності.

 

12