Главная->Гроші та кредит->Содержание->Тема 8. механізм формування пропозиції грошеЙ та грошово-кредитна політика

методичка з курсу Гроші і кредит

Тема 8. механізм формування пропозиції грошеЙ та грошово-кредитна політика

Суть і механізм формування пропозиції грошей. Вплив пропозиції грошей на розвиток економіки. Роль державних інституцій у реалізації емісійного процесу. Способи безготівкової емісії грошей. Утворення грошей комерційними банками. Норма обов’язкового резерву, грошова база, ефект кредитного мультиплікатора.

Фіскально-бюджетна та грошово-кредитна політика в системі державного регулювання ринкової економіки. «Сеньйораж» і монетизація бюджетного дефіциту.

Грошово-кредитна політика центрального банку: суть та роль у розвитку економіки держави. Цілі грошово-кредитної політики: стратегічні, проміжні й тактичні. Монетарна експансія та рестрикція як основні типи грошово-кредитної політики. Тотальна і селективна політика. Таргетування.

Інструменти грошово-кредитної політики центрального банку: політика облікової ставки, операції на відкритому ринку, регулювання норми обов’язкових резервів, рефінансування та ін.

 

Мета – формування системи теоретичних знань з сутності механізму формування пропозиції грошей та грошово-кредитної політики.

Завдання – усвідомлення сутності пропозиції грошей, набуття вмінь аналізувати  механізм її  формування, класифікувати інструментарій грошово-кредитної політики.

Очікувані результати (компетенції): розуміння сутності грошової пропозиції та механізму її формування, вміння класифікувати види інструментів грошово-кредитної політики, аналізувати  механізм її  впливу на пропозицію грошей.

Міжпредметні зв’язки: поглиблення та конкретизація знань студентів, здобутих в процесі вивчення дисциплін «Макроекономіка», «Політична економія» з акцентом на проблематику грошово-кредитних відносин економічних суб’єктів.

 

Залежно від ролі і відповідальності учасників процесу формування пропозиції грошей їх можна класифікувати в такій послідовності:

центральний банк — найбільш дієвий та відповідальний учасник;

комерційні банки — високоактивні учасники, на яких припадає переважна частка в пропозиції грошей;

економічні суб’єкти, що розміщують свої гроші на вклади в банках;

економічні суб’єкти, що позичають у будь-якій формі гроші в банків.

Дві останні групи беруть участь у формуванні пропозиції грошей через банки та інші фінансові інституції.

Доцільним є розмежування емісійної діяльності центрального банку та комерційних банків, тобто студентам необхідно усвідомити різницю між емісійною діяльністю центрального банку та емісією депозитних грошей комерційними банками.

Формування пропозиції грошей — досить складний процес. Починається він зі збільшення грошової бази центрального банку, що й визначає особливу місію останнього в усьому процесі. Продовжується він у процесі кредитно-розрахункової діяльності комерційних банків, під час якої виникає грошово-кредитний мультиплікатор, завдяки якому зростають банківські депозити.

Необхідно усвідомити зміст та структуру балансу центрального банку (на прикладі балансу НБУ), зрозуміти зв’язок з грошовою базою основних статей цього балансу. Це дасть можливість краще зрозуміти механізм впливу центрального банку на грошову базу та пропозицію грошей у цілому.

Баланс НБУ складається з активів, пасивів. Активи НБУ — це вкладання коштів, якими розпоряджається банк, за певним призна­ченням: золотовалютні резерви, кредити банкам та ін. Пасиви НБУ — це джерела надходження в розпорядження НБУ коштів, за рахунок яких формуються його активи: випуск в обіг банкнот та монет, кошти комерційних банків, що зберігаються в НБУ, власний капітал та ін.

Розглядаючи механізм поповнення маси грошей в обороті, необхідно простежити вплив ефекту грошово-кредитного мультиплікатора.

Грошовий мультиплікатор — це процес створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні та ін­вестуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) резервів.

Грошову мультиплікацію можна розглядати за трьома напрямами:

простий мультиплікатор депозитів — це можливий, нічим не деформований процес зростання банківських депозитів унаслідок надання центральним банком у банківську систему додаткових резервів та кредитно-розрахункового обслуговування банками своїх клієнтів. У цьому випадку вплив НБУ проявляється у визначені обсягу рефінансування комерційних банків та у встановлені норми обов’язкових резервів. Вплив комерційних банків полягає в оперативному та повному розміщенні вільних резервів, що з’явилися в їх обороті, у підтриманні процесів кредитування і розрахунків в ідеальному стані.

трансформація простого мультиплікатора депозитів під впливом коефіцієнта Рв/Д (Рв — вільні резерви, Д — банківські депозити). Цей показник виражає зусилля комерційних банків (без участі центрального банку) щодо зміни обсягів резервів. Якщо зусиллями банків коефіцієнт Рв/Д зростатиме, це свідчитиме про стимулювання процесу мультиплікації депозитів завдяки збільшенню зберіган­ня банками своїх ресурсів у грошовій формі (резервів) без трансформації їх у позички. І навпаки, зниження цього коефіцієнта свідчитиме, що банки позитивно впливають на мультиплікатор депозитів.

трансформація простого мультиплікатора депозитів під впливом коефіцієнта Го/Д (Го — готівка в обігу, Д — банківські депозити). Цей показник відображає вплив небанківських інституцій, тобто клієнтів банку на зростання пропозиції грошей. Такий вплив ґрунтується на тому, що пропозиція грошей (Пр) складається з двох елементів: готівки поза банками (Го) та поточних депозитів (Дп).

Власниками обох елементів є небанківські інституції і вони вирішують, яку частку свого запасу грошей тримати в готівковій формі, і яку в безготівковій. Тобто, якщо зростатиме частка Го, відповідно зменшуватиметься Дп. Як наслідок знизиться і зменшиться пропозиція грошей. Отже, між динамікою показника Го/Дп та рівнем мультиплікації і пропозиції грошей існує обернена залежність. Основними чинниками, що впливають на розподіл запасу грошей між Го і Дп є такі явища і процеси в економіці: накопичення багат­ства, очікувана віддача, очікувані ризики, стан ліквідності, інформаційна вартість, перевага анонімності.

Таким чином, формування пропозиції грошей — процес, що потребує розробки та застосування певних заходів, які проводить держава через центральний банк тобто проведення грошово- кредитної політики.

Для того, щоб зрозуміти завдання та цілі грошово-кредитної політики, студенту перш за все слід розглянути її соціально-економічну сутність, виокремити суб’єкт та об’єкт.

Грошово-кредитна політика — комплекс взаємозв’язаних, спрямованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, що їх проводить держава через свій центральний банк.

Слід звернути увагу на те, що в літературі досить часто грошово- кредитну політику називають монетарною, чи грошовою політикою, яка в свою чергу ґрунтується на дії об’єктивних економічних законів.

Суб’єктом грошово-кредитної політики є держава, яка регулює цю сферу через свої органи — центральний банк і відповідні урядові структури.

 

Поряд із процентною ставкою, валютним курсом, швидкістю грошового обігу, рівнем інфляції ключовим об’єктом грошово- кредитної політики є пропозиція грошей.

У загальному вигляді завдання монетарної політики полягає у створені умов, за яких економічні агенти, реалізуючи свободу ви­бору, здійснювали б дії, що збігаються із цілями економічної політики держави.

Цілі грошово-кредитної політики можна поділити на три групи: стратегічні (кінцеві цілі економічної політики держави), проміжні (зміна певних економічних процесів для сприяння досягненню стратегічних цілей), тактичні (оперативні завдання банківської сис­теми щодо регулювання чільних економічних параметрів).

Слід врахувати, що проведення грошово-кредитної політики потребує створення в країні відповідної інституційної основи. Клю­човими складовими цієї основи є банківська система і грошовий ринок. Потрібно з’ясувати, які вимоги ставить перед банківською системою і грошовим ринком проведення ефективної грошово- кредитної політики.

Ступінь розвитку фінансово-кредитної системи країни, її інфра- структурних елементів визначає інструментарій грошово-кредитної політики, від якого багато в чому залежить ефективність здійснення монетарного регулювання. Тому студенту важливо розглянути класифікацію інструментів грошово-кредитної політики.

Інструменти регулювання грошової сфери поділяються:

і)   за об’єктами впливу:

—пропозиція грошей (кредитна експансія, кредитна рестрикція);

—попит на гроші;

за формою:

—прямі (адміністративні);

—опосередковані (ринкові);

за особливостями параметрів, що встановлюються у процесі регулювання:

—кількісні;

—якісні;

за термінами впливу:

—короткострокові;

—довготермінові.

Зазначені методи використовуються комплексно.

Відтак, можна перейти до розгляду основних типів грошово- кредитної політики:

- рестрикційна (дорогих грошей). Для неї характерним є обмеження обсягу кредитних операцій комерційних банків; підвищення рівня процентних ставок; оздоровлення платіжного балансу;

- експансіоністська (дешевих грошей) характеризується розширенням масштабів кредитування; послабленням контролю за збільшенням кількості грошей в обігу; зниженням рівня процентних ставок.

- селективна (вибіркова) реалізується через встановлення лімітів облікових операцій; лімітування окремих банківських операцій; встановлення маржі у проведенні різних банківських операцій; регламентація умов видачі окремих видів позик різним категоріям по­зичальників; встановлення «кредитних стель». Перевагою селективних методів є порівняно швидкий вплив на діяльність комерційних банків, але водночас негативними рисами є однобічна спрямованість

- обмеження ділової активності та зниження рівня конкуренції в банківській справі.

Монетарні підходи грошово-кредитної політики в Україні щодо економічного регулювання проявлялися насамперед в орієнтованому регулюванні кількості грошей в обігу відповідно до динаміки обсягу ВВП, утвердження НБУ своєї самостійності в проведенні монетарної політики, лібералізації кредитного і валютного ринків, запровадження плаваючого валютного курсу, розвитку ринку цінних паперів, посилення ролі економічних інструментів грошово-кредитного регулювання тощо. Реалізація досягнень у грошово - кредитній сфері і виведення України з економічної кризи вимагали створення умов для функціонування ринкового механізму саморегулювання. З його допомогою посилювався регулюючий вплив грошово-кредитного механізму на розвиток економіки України.

Позитивний вплив грошово-кредитної політики виявив такі результати:

— поступове зниження інфляції;

— стабілізація валютного курсу національної грошової одиниці - гривні;

— утвердження самостійності статусу НБУ серед органів державного управління економікою та формування його авторитету, як органу монетарного управління.

Стабілізація макроекономічної ситуації в країні розширює інвестиційний попит. Але резерв незадіяних потужностей у більшості галузей майже вичерпано. Тому перспективи економічного зростання необхідно поєднувати з динамічним і масштабним оновленням незавантаженої частини потужностей, модернізацією діючих і створенням нових робочих місць. Це сприятиме зростанню ВВП і економіки України загалом.

 

Базові терміни та поняття:

     Попит на гроші – запас грошей, який прагнуть мати економічні суб’єкти       в своєму розпорядженні на певний визначений момент часу.

    Пропозиція грошей – бажання економічних суб’єктів позичити певну     частину своїх грошових коштів заради одержання доходу.

   Грошово-кредитна політика – комплекс взаємопов’язаних,  скоординованих на досягнення заздалегідь визначених цілей заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через ЦБ.

        Експансійна політика (політика „дешевих” грошей) - сукупність заходів,      націлених на розширення пропозиції грошей.

        Рестрикційна політика (політика „дорогих” грошей) – сукупність      заходів, націлених на скорочення пропозиції грошей.

        Інструменти грошово-кредитної політики – конкретні заходи ЦБ,      спрямовані на зміну маси грошей в обігу та рівня процентної ставки.

        Монетизація бюджетного дефіциту полягає в пошуку грошових коштів,        достатніх для покриття (фінансування) перевищення бюджетних витрат      над бюджетними доходами.

     Монетизація ВВП полягає в доведені маси грошей в обороті до рівня,    достатнього для успішної реалізації всього обсягу вироблених товарів та      послуг і погашення боргових зобов’язань.

 

 

50