Главная->Гроші та кредит->Содержание->1. Суть і структура грошового ринку

методичка з курсу Гроші і кредит

1. Суть і структура грошового ринку

Як відомо, ринок у найпростішому розумінні – це система економічних відносин з приводу купівлі-продажу товарів. Він представляє сукупність товарного і грошового обороту.

У функціональному розумінні сучасний ринок – поняття більш глибоке, комплексне і представляє собою систему ринків, серед яких найважливіша роль належить грошовому (фінансовому) ринку.

Грошовий ринок – це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщується (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту і пропозиції з боку різних суб’єктів економіки.

Грошовий ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти переміщуються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів.

В умовах ринкової економіки виникає дві протилежні ситуації:

1. Домашні господарства, як правило, витрачають щорічно менше, ніж отримують доходів, тобто у них з’являються заощадження.

Заощадження – це частина доходів домашніх господарств, яка не використовується на купівлю товарів і послуг, сплату податків та інших боргових зобов’язань.

Найбільш розповсюдженою формою заощаджень є: нагромадження у вигляді готівки, вклади в банки або придбання цінних паперів.

2. Як правило, протилежна ситуація виникає з боку фірм. Вони позичають гроші, що пов’язано з необхідністю здійснення прямих інвестицій.

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Отже, якщо у сімейних господарств існують надлишки грошових коштів (заощадження), а фірмам, навпаки, конче потрібні грошові кошти для інвестицій, то необхідний механізм їх передачі. Саме такий механізм утворюється завдяки функціонуванню фінансових ринків.

Канали фінансового ринку, якими грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників, поділяються на дві основні групи:

1. Канали прямого фінансування.

2. Канали непрямого фінансування.

Канали прямого фінансування – це канали, якими грошові кошти рухаються безпосередньо від власників до позичальників.

Пряме фінансування може здійснюватися двома способами:

1)  коли кошти передаються позичальнику (фірмі) для здійснення інвестицій в обмін на право участі у власності на цю фірму (капітальне фінансування).

Прикладом такого фінансування є продаж фірмами акцій (рис. 1).

 

 

 

 

 

 

2)  коли кошти передаються фірмі для здійснення інвестицій в обмін на зобов’язання повернути ці кошти в майбутньому з процентом (фінансування шляхом отримання позик).

Прикладом такого фінансування є продаж облігацій (рис. 2).

 

 

 

 

 

 

Канали непрямого фінансування – це канали, якими грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників через фінансових посередників.

До фінансових посередників належать різноманітні кредитно-фінансові установи (банки, інвестиційні, страхові компанії, пенсійні фонди та інші).

Структура грошового ринку. Грошовий ринок має складний механізм функціонування. На ньому застосовуються різноманітні інструменти та методи управління грошовими потоками.

За видами інструментів грошовий ринок складається з двох взаємопов’язаних і доповнюючих один одного, але окремо функціонуючих ринків:

1. Ринок позикових капіталів.

2. Ринок цінних паперів.

1. Ринок позикових капіталів охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних і юридичних осіб та їх надання у вигляді позик на умовах зворотності, строковості та платності. Отже, об’єктом оперування є не власне гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами.

2. Ринок цінних паперів охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які оформлюються спеціальними документами (цінними паперами), що можуть продаватися, купуватися, погашатися.

Отже, грошовий ринок з притаманною йому системою фінансових посередників (банки, парабанки, фондові біржі) – це те середовище, в якому реалізуються відносини власності, формуються фінансові джерела економічного зростання, концентруються і розподіляються ресурси. Саме ринки цінних паперів і позикових капіталів забезпечують перерозподіл трудових, матеріальних ресурсів між різними галузями економіки, сприяють структурній перебудові суспільного виробництва.

Залежно від призначення та ліквідності фінансових активів. що обертаються на грошовому ринку, можна виділити два основних його сегменти: ринок грошей і ринок капіталів. На першому з них продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів (боргові зобов’язання до 1-го року), на другому – грошові кошти у вигляді середньо- і довгострокових кредитів та фінансових активів (боргові зобов’язання строком більше 1-го року) та акції.

Ринок грошей (монетарний ринок) – мережа спеціальних інститутів, що забезпечує взаємодію попиту й пропозиції на гроші як специфічний товар.

Слід підкреслити, що гроші не „продаються” і не „купуються” у тому ж розумінні, як продаються і купуються звичайні товари за відповідними цінами. Тут закладено інший сенс – гроші обмінюються на інші ліквідні активи за альтернативною вартістю, яка вимірюється через норму позикового процента. Тому ринок грошей є складовою частиною, відповідним сегментом фінансового ринку, де здійснюються короткострокові депозитно-позикові операції (на строк до одного року).

Об’єктом купівлі-продажу на ринку є тимчасово вільні грошові кошти. Економічні агенти купують гроші як капітал, тобто беруть у борг з виплатою процента. Отже, ціною „товару”, що продається і купується на ринку, є позиковий процент.

За функціональними ознаками грошовий ринок складається з двох секторів:

Ø міжбанківський ринок;

Ø відкритий ринок.

Міжбанківський ринок стихійно виникає у кожній країні для забезпечення проведення банківських операцій та надання кредитів для вирівнювання міжбанківського платіжного обороту. Міжбанківський ринок обслуговує угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність. Крім цього операції на міжбанківському ринку дають змогу банкам отримувати додаткові прибутки, управляти процентами та банківськими ризиками.

Відкритий ринок. На відкритому ринку відбувається купівля та продаж цінних паперів (короткострокових зобов’язань держави) центральним банком.

Центральний банк може продати частину свого портфеля цінних паперів безпосередньо комерційним банкам чи посередникам ринку, а через них – населенню та фірмам. В обох випадках у комерційних банків зменшуються їх вільні резерви та кредитний потенціал. І навпаки, якщо центральний банк буде купувати цінні папери у комерційних банків, фірм та населення, то у комерційних банках відповідно зросте розмір вільних резервів та кредитний потенціал. Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найбільш гнучким інструментом грошово-кредитної політики центрального банку.

Суб’єкти грошового ринку. У грошовому ринку немає визначеної локалізації, його учасниками (суб’єктами) виступають: банки, держава, спеціальні фінансово-кредитні інститути та інші посередницькі організації, котрі продають і купують, як правило, короткострокові боргові зобов’язання. Інструментами ринку грошей є: скарбницька та комерційні векселі, облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо.

Безперечно, головні учасники грошового ринку – комерційні банки, які постійно або час від часу можуть виступати як продавці, покупці або посередники. На грошовому ринку між банками ведеться оперативна, жвава торгівля, при якій окремі банки відчувають тимчасову потребу в грошових коштах, а інші мають тимчасовий надлишок ліквідних коштів і намагаються прибутково розмістити ці кошти.

Комерційні банки мобілізують тимчасово вільні грошові кошти клієнтів (депозити). Частка залучених коштів становить фонд обов’язкових резервів, які комерційні банки зобов’язані тримати в центральному банку у визначених пропорціях до вартості своїх зобов’язань (пасивів). Решта коштів може бути використана для проведення операцій на міжбанківському та відкритому ринках.

Держава також виходить на ринок як позичальник шляхом розміщення та реалізації державних цінних паперів. Ці функції держава покладає на свого агента – центральний банк.

За своїми ознаками такі цінні папери характеризуються високою номінальною вартістю, емісією у формі торгів (аукціонів) із обов’язковим записом на окремий рахунок у центральному банку.

Для забезпечення ліквідності цінних паперів і капіталізації державного боргу запроваджується механізм використання державного майна (це, зокрема, основні фонди, земля, рудники, золото, валюта тощо).

Центральний банк майже завжди виступає на ринку грошей у ролі позикодавця. Його завдання – надавати банківській системі позики, щоб комерційні банки в свою чергу позичали гроші іншим економічним агентам. Національний банк кредитує комерційні банки через викуп цінних паперів, кредитні аукціони та дисконтні операції з векселями.

Поряд з традиційними учасниками на ринку грошей функціонують посередницькі організації. Це: позабіржові маклери, котрі займаються тим, що зводять кредиторів і позичальників, отримуючи за це комісійні винагороди, які їм виплачують позичальники; дилерські контори, облікові контори (доми), які мають статус банків і здійснюють грошові операції, позичаючи в одних учасників ринку, щоб дати в борг іншим, й отримують прибуток з різниці процентних ставок. В Україні нині створюється мережа регіональних дилерських центрів для здійснення операцій з державними цінними паперами, кредитними ресурсами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. З’являються нові учасники ринку – фінансові та страхові компанії, пенсійні фонди та ін. Вони випускають короткострокові зобов’язання, які продають кредиторам або самі виступають у ролі кредитора.

Головною функцією грошового ринку є балансування попиту та пропозиції грошей і формування ринкового рівня процента як ціни грошей. У зв’язку з цим особливого значення набуває вивчення механізмів формування попиту та пропозиції грошей.

 

33