Главная->Філософія->Содержание->Методичні рекомендації до семінару:

Методичка з Філософії (частина 2)

Методичні рекомендації до семінару:

1.                В першому питанні студент має пояснити специфіку філософського розуміння проблеми пізнання. Пізнання постає як процес взаємодії суб’єкта та об’єкта в результаті якого виникає нове знання. Знання можливе як акт розуміння певної інформації, усвідомлення та проекції у власному досвіді універсального змісту певної реальності. Знання передбачає перетворення досвіду, воно є ідеальною формою діяльності та спілкування. Знання містить і виробляє сенси, що визначають соціальну дійсність.

Існує чимало різновидів знання: наукове (точне, природниче, гуманітарне), філософське, релігійне, художнє, тощо. Окрім того, виділяють знання досвідне (опора на чуттєвість, його приблизність, локальність) та знання поза-досвідне (універсальність, абстрактність, всезагальність); а також практичне (пов’язане з практикою, спілкуванням, слабко рефлексивне) та теоретичне - дистанційоване від практики (поняття, закони, теорії); можна виділити наукове (пов’язане з з системою наукового знання) та не-наукове (міфологічне, художнє, релігійне); особистісне та колективне знання.

Окремо варто виділити основні принципи гносеології: об’єктивності, історизму та ін. Під час відповіді треба розмежувати основні підходи до пізнання: гносеологічний оптимізм та агностицизм, а також концепції пізнання: емпіризм, сенсуалізм, раціоналізм, інтуїтивізм.

2.                У другому питанні треба пояснити багатоманітність форм пізнання. Треба розуміти, що пізнання включає чуттєву (відчуття, сприйняття, уява) та раціональну (поняття, судження, умовиводи) форми, які взаємопов’язані, адже рух знання відбувається від живого споглядання до абстрактних роздумів. При цьому варто усвідомити, що і чуттєве і раціональне пізнання включає важливий інтуїтивний момент. Інтуїція – це безпосереднє схоплення індивідуального чи загального змісту знання. В історії філософії сформувалися підходи до розуміння інтуїції як акту безпосереднього розуміння, що відкривається або надприродним осяянням Бога (Августін), або чуттєвим спогляданням, або світлом інтелекту (Декарт). Студент повинен пояснити різницю між чуттєвою, інтелектуальною, моральною, естетичною, релігійною, екстрасенсорною та містичною інтуїцією.

3.                Для підготовки цього питання зверніть увагу, що істина – це ключова категорія гносеології, що виступає критерієм ідеалом, вершиною і критерієм знанням. Істина встановлює співвідношення знання з предметним світом та з мисленням. Кожне знання прагне до істини, воно намагається бути вірним, правдивим і правильним. Надзвичайно важливо розуміти, що існує багато концепцій істини, кожна з яких пояснює можливість отримання істинного знання. Серед найбільш поширених в наш час концепцій істини є класичні (кореспондентська, когерентна) та некласичні (конвенційна, прагматистська). Кореспонденська концепція істини полягає в тому, що встановлює відповідність знання об’єктивній реальності. Істина тут – це адекватна інформація, істинне знання про об’єкт (Арістотель, Бекон, Спіноза, Ленін). Вона завжди предметна і конкретна. Когенентна концепція встановлює відповідність знання з певною ідеальною сферою – Богом, почуттями, апріорними формами пізнання, прагненням особи чи інтерсуб’єктивними конвенціями спільнот. В некласичній філософії істина позбавляється об’єктивного статусу, вона мислиться як психічний стан, чи цінність, чи феномен мови, тощо. Поняття істини зустрічаєтья не лише в науці, але й в повсякденному досвіді та навіть в релігії.

4.                Методологія − це філософська теорія про методи пізнання. В науці існує два рівні пізнання: емпіричний та теоретичний. Студент має пояснити їх взаємодію, назвати методи, характерні для кожного рівня. На емпіричному рівні науковець збирає факти, проводить спостереження та досліди, здійснює порівняння та експерименти. Емпіричний рівень передбачає елементарні узагальнення. На теоретичному рівні науковець формує системне теоретичне знання, для цього використовує формалізацію, аксіоматичний та гіпотетико-дедуктивний методи. Структурними компонентами теоретичного пізнання є проблема, гіпотеза і теорія. Загально логічними методами наукового пізнання є аналіз, синтез, абстрагування, ідеалізація, індукція, дедукція, аналогія, моделювання.

Зверніть увагу на різницю в підходах до методології на етапі класичного, некласичного та постнекласичного розвитку науки. Описані методи плідно використовувалися на етапі класичного розвитку науки. В наш час некласичного та постнекласичного розвитку науки посилюється роль міждисциплінарних зв’язків, комплексних підходів, впроваджуються ідеї синергетики, виходять на перший план поняття вірогідності, хаосу, нелінійності, біфуркації, флуктуації.

 

Питання для самостійної роботи:

1.                Охарактеризуйте специфіку гуманітарного знання.

2.                Порівняйте загальнонаукові та філософські методи пізнання.

3.                Творчість та натхнення: філософські аспекти взаємодії.

4.                Проблема істини в філософії, науці та релігії. Об’єктивна істина та історична правда.

 

 

14