Главная->Філософія->Содержание->Методичні рекомендації до самостійної роботи:

Методичка з Філософії (частина 1)

Методичні рекомендації до самостійної роботи:

1.           Варто пам’ятати, що Кант виступив новатором не лише в теорії пізнання, але й в етиці. У практичній філософії (вченні про мораль)  Кант доводить, що людина є суб’єктом автономної волі і здатна самостійно приймати моральні рішення. Він виробив нову на той час етику морального обов’язку. Ця система моралі протистоїть тим етичним вченням, які обґрунтовували можливість добрих вчинків вигодою, насолодою, страхом чи авторитетом. На думку Канта благо повинно бути безвідносним, воно має виводитися не з сфери наявного, а з сфери належного. Тобто, добро необхідно робити заради самого добра. Окрім того Кант сформулював положення про автономію людської волі. Ніщо не може примусити людину діяти проти її волі. Вільний вибір є абсолютною нормою життя. Такий підхід однозначно відкидає посилання на священний авторитет Бога чи примус суспільства. Ніхто і ніщо не може виправдати злі вчинки. Ідеалом та регулюючим принципом етики у Канта виступає категоричний імператив – закон моралі: «дій так щоб максима твоєї волі стала законом для світу». Саме дотримання цього закону робить людину вільною і моральною, адже кожен раз вільна особа має приймати відповідальне рішення в якому зважує свій намір на терезах загального морального закону. \

              Естетика у Канта виконує роль інтегратора світів природи та культури, необхідності та свободи. У людини, завдяки окремій рефлектуючій здатності судження, є властивість мислити природні речі так ніби в природі можлива реалізація цілей свободи. Саме ця рефлектуюча здатність  судження розглядає закони природи ніби підкореними доцільній єдності. Саме так ми розглядаємо твори мистецтва та живі організми. Естетичні оцінки, за Кантом, ґрунтуються лише на особливому задовленні, яке надають нам твори мистецтва. Саме тому естетичні оцінки є суб’єктивними і їх неможливо об’єктивно довести. Саме прекрасне у Канта відірване від практичного інтересу, ми любимо красу просто так. А найвищою формою краси є мистецтво заради мистецтва – творчість без мети. Суб’єктом мистецтва є геній – людина, яка творить взірцеві витвори не керуючись готовими взірцями.

2.           І. Кант визнавав можливість культурного та історичного прогресу, але в незначій мірі. Адже людський рід від природи злий і кардинально змінити його неможливо ні при яких соціальних змінах та революціях. В той же час зміни в суспільно-політичній сфері мають прямувати до все більшої свободи, справедливості та правопорядку, тому вони повинні бути еволюційними, адже неможливо дозріти до свободи, якщо людину не ввести в умови свободи. Кант визнає невід’ємні громадянські права і свободи людей: рівність перед законом, свободу. Ідеальним станом суспільства є мир, хоча в реальності люди і народи постійно ведуть боротьбу. Історія для Канта є вчителькою людей, її конфлікти мають виховну функцію. Дійти вищої суспільної мети для людського роду – загального, правового стану можна лише через подолання конфліктів, обмеження егоїзму. Зрештою поступово мають наступити «вічний мир» – загальний мир і спокій, має панувати справедливість і рівність перед законом. Але це вимушений мир, мир побудований на економічному інтересі, породжений не моральною гармонією людей, а усвідомленням невигідності війни, своєрідним розрахунком, що поганий мир краще ніж гарна війна.

8.     Необхідно окреслити основні відмінності між поглядами Шеллінга та Фіхте. Останній розвивав систему суб’єктивного ідеалізму в якій поняття Я – активної творчої волі – займало центральне місце. Тоді як Шеллінг розвивав систему об’єктивного ідеалізму, яка сприймає свідомість результатом довготривалого природного процесу. Тобто, якщо відправною точкою Фіхте є вільний суб’єкт волі та розуму, то відправним пунктом раннього Шеллінга є природне буття, а пізніше Абсолютне буття. Взагалі Фіхте в своїй творчості осмислював проблематику абсолютної самосвідомості та намагався вивести з неї буття. В той час як Шеллінг намагався омислити сутність та форми буття природи, мистецтва, міфу та релігії. Тут він, на відміну від Фіхте, відійшов від послідовного раціоналізму в бік ірраціоналізму і тим самим заснував в межах німецької класичної філософії нову парадигму. Здобутки пізнього Шеллінга стали основою для розвитку філософського ірраціоналізму XX ст.

9.     Сенс історії за Гегелем полягає у прогресі свободи, а ідеалом є досягнення свободи для всіх. Історія поділяється на чотири періоди: східний, античний, римський та германський. Останній, втіленням якого є Пруссія, є взірцем втілення свободи. Вищими формами культури Гегель вважає мистецтво, релігію та філософію.

10.Л. Фейєрбах увійшов в історію як розробник системи атеїстичної антропології. Досліджуючи релігію Фейєрбах знаходить абсолютну тотожність між духовністю Бога та духовним світом людини. Бог – це сутність людини, перенесена на небеса. Таким чином, необхідно створити нову релігію в які об’єктом поклоніння стане людина. Критика релігії у Фейєрбаха відобразила кризу християнського розуміння людини як творчої та вільної істоти. Фейєрбаха виступив проти ідеї безсмертя людини. Останнє для філософа можливе лише в суспільній пам’яті потомків.

 

Питання для перевірки знань:

1.     В чому полягає “коперніканський переворот” І. Канта в філософії?

2.     Які головні пізнавальні властивості людини виділяє І. Кант?

3.     Що таке антиномії розуму? Назвіть чотири антиномії розуму.

4.     Поясність концепцію гуманізму Л. Фейербаха.

5.     Який доказ існування Бога реабілітує Кант в своїй естетиці?

 

Проблемні ситуації, завдання та теми для обговорень:

1.     Чи згодні Ви з тезою Канта про визначальну роль уяви в пізнанні? Чому? Яка ррль уяви в пізнанні на Вашу думку?

2.     Що означає вислів Гегеля: “Свобода – це пізнана необхідність”?

3.     Кантівську ідею „речей в собі" критикували і матеріалісти і й ідеалісти. Що конкретно не влаштовувало ці напрями? Як ни­нішня наука розцінює ідею про „речі в собі"?

4.     Чому Кант розрізняв природну та свободну причинність? Які це має наслідки?

5.     Як співвідносяться „опредметнення" та „відчуження" у системі Гегеля?

6.     У кантівському розумінні „речей в собі" визначається їх незалежність від мислення суб'єкта. Чи означає ця теза матеріалі­стичну спрямованість філософії Канта?

7.     У чому полягає гуманістичний зміст категоричного імпе­ративу?

8.     Чи можна розглядати вчення про тотожність мислення і буття не тільки як вихідний пункт системи, але й філософії права Гегеля?

9.     Як Ви розумієте вислів Л. Фейербаха, що «стан тіла визначає свідомість і психіку індивіда»?

 

 

44