Главная->Філософія->Содержание->Методичні рекомендації до семінару:

Методичка з Філософії (частина 1)

Методичні рекомендації до семінару:

1. Готуючись до семінарського заняття, зверніть увагу на те, що у центрі філософії Сократа вперше формуються моральна та логічна проблематика. Вислів «пізнай самого себе» означав у Сократа вимогу осягнути власну душу, піддавати випробовуванню людські знання і визначити належне людині благо. Найважливішим завданням людської душі є пізнання і прагнення до істини. В діалогах філософ намагався довести, що громадяни перебувають у полоні оманливого знання (докси), яке не витримує випробування логосом (розумом). Філософ, у суперечці з софістами, долає релятивізм, доводячи можливість пізнання істини за допомогою понять. Сократ розуміє свою філософію як майєвтику (повивальне мистецтво), він хоче бути лише помічником у досягненні розуміння та самопізнання, котрі кожен мусить здійснювати в самому собі. Зверніть увагу, що знання, якого домагається Сократ, – це практичне знання, зміст якого полягає в пізнанні добра і зла. Воно має бути спрямоване на правильне застосування на практиці.

2. Розкриваючи друге питання зазначте, що Платон, розвиваючи об’єктивний ідеалізм, розробив вчення про два світи – світ ідей (нематеріальних, вічних і незмінних сутностей-ейдосів) та матеріальних речей. Світ будується творцем світу – Деміургом з вічної матерії за праобразом вічних ідей. Будова космосу – макросвіту (божественна Душа та матеріальні речі), виступає взірцем для будови людини – мікросвіту (безсмертна душа та смертне тіло). Душа має три здатності – розумну, вольову та емоційну, які, відповідають основним чеснотам – розсудливості, мужності, поміркованості – сконцентрованих в справедливості. Вище пізнання (у Платона – пригадування) – це споглядання умоглядних ідей, можливе через раціональне обговорення та містичне осягнення.

Ідеальна монархічна держава, в якій індивідуальне Платон підпорядковує загальному, складається з трьох станів: правителів-філософів, воїнів та селян. Важливо знати, що платонізм проходить червоною ниткою крізь всю історію філософії. Особливо Платон вплинув на неоплатонізм, патристику. 

3. Розкриваючи наступне питання про філософію Аристотеля слід відмітити, що справжньою реальністю для Аристотеля був чуттєвий космос. Заперечуючи теорію окремого світу ідей Платона, Аристотель бачив причини (форми) буття в самих речах. Форми є сутністю, рушійною, цільовою та матеріальною причинами буття речей. Світ поділений на неживий, рослинний, тваринний, людський та ефірний. Він доцільно рухаються до своєї вищої причини – Бога (Першоформи). Аристотель перший досліджував мислення не лише з боку змісту, а й з боку форми (формальна логіка). Філософ розрізняє три душі, які відповідають трьом складовим природи: вегетативна душа; чуттєва душа; розумна душа. В етиці Аристотеля – благом для людини є діяльність відповідно до розуму, в якій вона здобуває евдемонію (блаженство). Найкращою державною формою для Аристотеля є та, яка найбільше відповідає конкретній країні і потребам її громадян. У Середні віки вчення Стагірита стало основою схоластики.

4. На передньому плані філософії доби еллінізму опиняються проблеми етики індивіда. Для всіх елліністичних філософій характерно: утворення шкільної філософії – закритих напівсектантських груп з чіткою структурою та правилами; догматизація вчень; культ вчителя та обожествлення засновника; поділ філософії на логіку, фізику, етику; посилення релігійних мотивів. Філософія все більше втрачала дослідницьких і набувала терапевтих функцій, вона стає образом життя.

Вчення про світ епікуреїзму ґрунтується на принципах атомізму та матеріалізму – вічний Всесвіт складається лише з тіл і порожнечі. Тіла є поєднанням атомів. Загальними засадами етики епікуреїзму були: етичний раціоналізм – світ пізнаваний для щастя; гедонізм – метою життя є насолода; мінімалізм та індивідуалізм – для щастя і спокою людина не потребує нічого і нікого. Розрізнюючи миттєву та постійну насолоду – відсутність болю і збентеження, для досягнення останньої необхідно контролювати пристрасті, здолати усі страхи та страждання. Для контролю потреб варто розрізняти: природні та необхідні (задоволення голоду і спраги); неприродні та не необхідні (багатство, слава, влада); природні та не необхідні (гарна їжа, модний одяг). Метою життя є досягнення атараксії – духовного спокою.

Основними принципами фізики стоїцизму є: космічний анімізм – все одухотворене і має свою душу; теовіталізм – світ наповнений іманентною божественною силою (пневмою) та пантеїзм – у всьому присутній Бог. Онтологічно благий світ керується Логосом, який усе узгоджує, визначаючи нездоланний закон буття, його «долю». Людина складається з тіла і душі, яка є фрагментом божественного духу – логосу. В логіці стоїки вперше розрізнювали звуки мови та сенс речі. Стоїчна мораль вимагала жити у згоді з розумною природою світу, а щастя бачила в безумовному прийнятті долі, примиренні із собою та іншими. Істинна мудрість, яка збігається зі свободою, полягає в добровільному узгодженні своїх волінь з тим, чого хоче Доля. Це відкриває шлях до апатії – щастя й духовного спокою.

Неоплатонізм здійснює релігійне тлумачення учення Платона, поєднане з ідеями Аристотеля на основі елліністичної думки. Згідно неоплатоників Єдине – це абсолютно трансцендентне, непізнаване божественне начало, яке поступово і з необхідністю розгортається (еманує), породжуючи три іпостасі: Ум – джерело платонівського світу ідей; Св. Душу – принцип вічної, божественного життя та космос – матеріальне втілення Бога. Матерія світу по суті є небуттям. Людина, що складається з душі та тіла, знаходиться між буттям та небуттям, тому її завданням є повернути душу до Бога, проходячи космічному еволюцію в обратному порядку. Твори неоплатоніків мали величезний вплив на філософів усіх часів, починаючи з християнських філософів Середньовіччя, доби Відродження і Нового часу і завершуючи теоретичною думкою XX ст.

 

Питання для самостійної роботи:

1.    Натурфілософські концепції перших філософів.

2.    Розкрийте філософію піфагореїзму.

3.    Основні положення філософії Парменіда.

4.    Філософські ідеї атомістів.

5.    Філософське вчення софістів.

6.    Філософський спосіб життя кініків та скептиків.

 

 

14