Главная->Філософія->Содержание->1. Особливості української філософської парадигми від давніх часів до XVII ст.

Лекції з Філософії (частина 2)

1. Особливості української філософської парадигми від давніх часів до XVII ст.

Виникнення філософської думки в Україні пов'язане насамперед з появою такої історичної спільності людей, як український народ. Але кожен народ демонструє своє право на життя не тільки здатністю до виживання, а й силою духу взагалі і філософського зокрема.

Філософський світогляд, поданий у «Велесовій книзі» (можливо написана у IX і переписана в XVI чи в XVII ст.), показує, що український народ вірить передусім у власні сили, здібності, що тільки завдяки діяльності можна досягти щастя і свободи: «Йдемо до полів наших трудитися, як боги веліли кожному чоловікові...» (С. 18); «Маємо істинну віру, що не потребує людської жертви» (С. 39). «Велесова книга» свідчить, що український народ пройнятий любов'ю до життя, до власної землі, відважний і сміливий у реалізації цієї любові: «...Ми відважні, коли боремося за життя...» (С. 41). Ця любов пов'язана з величезною рішучістю і оптимізмом: «І одсічемо старе життя наше од нового, як січуть, рубають дрова в домах-огнищах простих» (С. 47).

Таким чином, філософія віри, надії, любові і свободи, яку плекав український народ у стародавні часи, є породженням його власного, неповторного і нескореного духу.

Виникнення філософії Русі відбувалось у процесі розв'язання суперечностей між слов'янським міфологічним світоглядом та християнством. Філософська думка України розвивається як етико-моральне вирішення цілого ряду світоглядних проблем, як філософський дух морального спрямування. Це спрямування було співзвучне християнській культурі, тому справедливим є твердження про те, що філософія доби Київської Русі мала християнський характер.

Розвиток філософської думки у Київській Русі в межах християнського віровчення яскраво демонструють літописи та твори церковно-богословського характеру: проповідь, повчання та ін.

На початку XII ст. з'явилася «Повість минулих літ», автором якої за традицією вважають ченця Печерського монастиря Нестора. Вона є не лише літературним твором, а й однією із пам'яток філософської думки. Уже тут ми можемо знайти терміни «філософ» та «філософствувати» (мається на увазі «промова філософа» перед князем Володимиром).

Філософське звучання мають «Слово про закон і благодать» (митрополит Іларіон), «Посланіє» (Климент Смолятич), «Златоуст» (КирилоТуровський) та інші твори.

«Слово о полку Ігоревім» є не тільки видатною пам'яткою літератури Київської Русі, а й джерелом своєрідної філософської культури.

Філософська думка Київської Русі мала християнський характер, у ній переважала етична проблематика: філософська картина світу, пізнання, людина, людські вчинки, суспільство розглядалося крізь призму вічного конфлікту добра і зла. А в соціальній філософії домінували патріотичні ідеї єдності всіх руських земель, зміцнення й централізації держави для відсічі іноземними загарбникам, необхідності розвитку культури та освіти.

В реалізації шляхів філософствування-мудрування в Києво-руській традиції виділяють дві групи мислителів: містико-ірраціоналістична та містико-раціоналістична. Перша включала монахів самітників (Антоній Печерським, Данило Заточник), у яких благодатний спосіб богопізнання домінував над раціональним. Друга об’єднувала тих християнських богословів, які відстоювали гармонію віри і розуму (Феодосій Печерський, Іларіон Київський, Володимир Мономах, Климент Смолятич, Нестор Літописець). Філософській думці Київської Русі властивий подвійне тлумачення часу – як лінійного, і як циклічного. Вже в мислителів київської доби формується кардоцентризм – вчення про осереддя волі, чуттів та розуму, центру любові та самопізнання. Людина, відповідно до вчень патристики, постає єдністю духу, душі та тіла, посередником між світом та Богом. Важливе місце посідає вчення про свободу – здатність людини здійснити моральний вибір. Розглядаючи зазначену тему, студентам слід ознайомитись з філософською ідеєю такого представника Київського братства, як Кирило Транквіліон-Ставровецький. Транквіліон, розглядаючи проблему «Бог - світ», створює вчення про чотири світи. Перший - це світ невидимих духовних сутностей, що належать до небесної ієрархії; другий - макрокосм, світ видимих тілесних речей, у якому живе людина; третій - сама людина, мікрокосм; четвертий - поєднання злих людей і грішників із дияволом, який певною мірою є самостійним творчим началом зла.

З розпадом Київської Русі українські землі стали частиною спочатку Гальцько-Волинського, а згодом Литовського князівств. Це призвело до суттєвої переорієнтації філософської дуки від візантійської традиції до культури західно-європейського світу. Це дозволило українському суспільству активно сприймати ідеї європейського Ренесансу та Реформації, що створювало умови для нового ренесансно-просвітницького етапу розвитку філософії. До найбільш видатних мислителів періоду XIV-XVI ст. належали: Ю. Дрогобич, П. Русин, С. Оріховський-Роксолан,  Ю. Немирич, Г. Смотрицький, І. Вишенський, Й. Борецький, М. Смотрицький, К. Сакович, З. Копистенський та ін. Саме в цей час з’явилися перші друкарні та освітні заклади в Україні. Першим вищим навчальним закладом була Острозька академія (1576-1636). Її викладачами були Г. Смотрицький, Кирило Лукаріс, Клірик Острозький, Х. Філалет, С. Пекалід. Вони формують новий ренесансний стиль мислення в якому помітну роль відіграє розум в осмисленні теологічних проблем, підкреслюється важливість свободи вибору людини. Цим самим намічається відхід від  суто візантійського стилю богословствування і подальший розвиток вітчизняної традиції києво-руських містичних раціоналістів. Значну роль у розвитку української філософії кін. XVI-XVII ст. відіграли братства. В творах М. Смотрицького, І. Копинського, К. Транквіліона-Ставровецького, Л. Зизанія-Тустановського, П. Беринди, З. Копистенського, С. Косіва, П. Могили розглядаються етико-антропологічні питання самопізнання, морального вдосконалення, сенсу люського життя в руслі християнського гуманізму. Першим зразком теоретичного мислення в філософії були праці К. Саковича, який підносить важливість розуму, людську активність, вдосконалює категоріальний апарат українських книжників.

 

 

43