Главная->Філософія->Содержание->5. Філософськй антропологізм Л. Фейєрбаха.

Лекції з Філософії (частина 2)

5. Філософськй антропологізм Л. Фейєрбаха.

Філософська система Фейєрбаха завершує період німецької класичної філософії. Вона є нетрадиційною як у самій постановці проблем, так і в їх вирішенні, і в цьому полягає її своєрідність.

У філософському розвитку Фейєрбаха розрізняють два періоди: перший, коли він певною мірою дотримувався філософських поглядів Гегеля і його послідовників, і другий, коли перейшов на позиції філософського матеріалізму.

Головною справою життя і філософії Фейєрбаха була критика релігії. Ця критика і стала ланкою зв'язку двох якісно відмінних етапів його творчості. На противагу гегелівській філософії і релігії, Фейєрбах розглядав філософію та релігію як світорозуміння, що взаємно виключають одне одного. На його думку, філософія є наукою, вираженням ідеї науки, втіленням духу науки як такої, незалежно від будь-якого конкретно визначеного її предмета. А теологія (релігія) завжди переслідувала філософію, оскільки остання підносить людину до рівня Всесвіту. Тому під час панування теології науковий (філософський) дух був пригніченим. Теологія, на думку Фейєрбаха, є способом мислення, що перешкоджає дослідженню природи, тому і людина в ній завжди перебуває поза природою. Але чому філософія є завжди протилежністю теології? На це запитання Фейєрбах відповідає так: фундаментом теології є диво, фундаментом філософії − природа предметів; фундаментом філософії є розум; фундаментом теології − воля. Філософія розглядає закони моралі через моральні відносини як категорії і закони духу, а теологія вважає їх заповідями Бога. Добро є добром для філософа тому, що воно є втіленням доброчинства, чесності людини, виражених у діях; для теолога - тому що так хоче і велить Бог. Фейєрбах наголошує на двох необхідних умовах у підході до критики будь-якої релігії: по-перше, заперечення наявності у людини будь-яких природжених релігійних ідей та почуттів. Інакше доведеться визнати, що у людини є особливий орган забобонності, запрограмований природою орган релігійного почуття. По-друге, не можна погодитись також і з тим, хто вважає релігію випадковим явищем, позбавленим глибоких психологічних коренів. Визнання того, що релігійні погляди мають для свого існування реальні причини, є, на думку Фейєрбаха, необхідною передумовою їх серйозної наукової критики.

Отже, метод Фейєрбаха привів його до висновку, що ключ до розуміння релігії слід шукати у природі людини, в її потребах, інтересах, бажаннях, прагненнях. Звідси випливає: «Таємниця та істинний сенс теології є антропологія». Антропологія, гадав Фейєрбах, є прихованим сенсом релігії. Адже, по-перше, релігія викликана такими почуттями та переживаннями, як страх, радість, захоплення, любов. Сутність релігії прихована у людському серці, яке відрізняється від тверезого та холодного глузду і прагне вірити та любити. По-друге, об'єкт релігії, її образи створюються фантазією. Без цих гносеологічних засобів людина не змогла б створити уявлення про Бога. Психологія, на думку Фейєрбаха, є матеріалом, а гносеологія - формуючою силою релігії.

Така своєрідна критика релігії переросла у Фейєрбаха в критику філософського ідеалізму, яка завершилась переходом до матеріалістичних тенденцій. Фейєрбах був глибоко переконаний, що критика релігії не може бути досить повною і послідовною, якщо вона не поширюється на ідеалістичну філософію. Він переконливо показав органічний зв'язок релігії та філософського ідеалізму. Фейєрбах звертав увагу передусім на гносеологічну спільність ідеалізму та релігії. Логічне джерело того й іншого, на його думку, полягає у відриві мислення від чуттєвого буття. За допомогою абстрагування людина утворює загальні поняття та категорії. Ідеалізм відриває ці поняття від їхньої чуттєвої основи і перетворює на самостійні сутності. Те ж саме, на думку Фейєрбаха, відбувається і в релігії.

 

 

33