Deprecated: mysql_connect(): The mysql extension is deprecated and will be removed in the future: use mysqli or PDO instead in /home/studb20/public_html/index.php on line 4
 4. Діалектичний метод та система об`єктивного ідеалізму Г. Гегеля. - Лекції з Філософії (частина 2) - Studbook
Главная->Філософія->Содержание->4. Діалектичний метод та система об`єктивного ідеалізму Г. Гегеля.

Лекції з Філософії (частина 2)

4. Діалектичний метод та система об`єктивного ідеалізму Г. Гегеля.

Студентам необхідно знати, що вчення Г.В.Ф. Гегеля є вищим досягненням німецької класичної філософії. Воно характеризується винятковою широтою та глибиною змісту, важливістю та багатогранністю поставлених проблем. Уперше в теорії діалектики Гегель створив теорію розвитку суперечності та її подальшого вирішення в синтезі. Органічне злиття онтологічного та гносеологічного моментів у гегелівській діалектиці сформульоване послідовніше і всебічніше, ніж у Фіхте та Шеллінга.

Далі необхідно звернути увагу на те, що вихідним пунктом філософської концепції Гегеля є тотожність буття та мислення. Ця тотожність, вважає Гегель, є відносною, як і їх взаємна протилежність, і в ній виникає роздвоєння на протилежності, проте поки що тільки в думці на суб'єкт думки та на думку як змістовний об'єкт. Мислення, з точки зору Гегеля, є не лише суб'єктивною людською діяльністю, а й не залежною від людини об'єктивною сутністю, першоосновою всього сущого. Мислення, стверджує Гегель, відчужує своє буття у формі матерії, природи, яка є «інобуттям» цього об'єктивно існуючого мислення, або абсолютної ідеї.

При цьому Гегель розглядає мислення (абсолютну ідею) не як нерухому, незмінну першосутність, а як процес безперервного розвитку пізнання, як процес сходження від нижчого до вищого. Абсолютна ідея є активною та ідеальною, вона мислить і пізнає себе, проходячи в цьому розвитку три етапи: 1) до виникнення природи і людини, коли абсолютна ідея перебуває поза часом і простором у стихії «чистого мислення» і виступає системою логічних понять та категорій, як система логіки; 2) це духовне начало з самого себе породжує природу, яку Гегель називає «інобуттям» абсолютної ідеї; 3) третій етап розвитку абсолютної ідеї - це абсолютний дух. На цьому етапі абсолютна ідея залишає створену природу і повертається до самої себе, але вже на основі людського мислення (самопізнання ідеї).

Слід виявити, що ці три етапи сформувались у Гегеля в самостійні складові частини його філософської системи: логіку, філософію природи та філософію духу. Логіка є найважливішою частиною гегелівської системи, оскільки тотожність буття і мислення означає, що закони мислення, які досліджує логіка, є дійсними законами буття. Логіка, на думку Гегеля, є вченням про сутність усіх речей.

Дослідженням найзагальніших принципів зміни руху як саморуху Гегель здійснив переворот у філософській думці XIX ст., утверджуючи діалектичний метод мислення та пізнання, підірвавши метафізичне уявлення про сутність як щось незмінне, непорушне.

Якщо логіка Гегеля - це наука про ідею в собі та для себе, то філософія природи є наукою про ідею у її «інобутті», в її відчуженому стані. Проте, як відбувається перехід від чистої логічної ідеї до природи, Гегель не пояснює. На його думку, абсолютна ідея зважується вільно відпустити себе із самої себе в якості природи. Природа, на його думку, найбільшою мірою перебуває під владою розуму і є найбільш зрозумілою йому, вона є царством розуму.

У цілому в філософії природи (хоч дослідники і вважають її найслабшим місцем у філософському вченні Гегеля) окреслено шляхи загальної класифікації природничих наук та основних форм руху в матеріальному світі, здійснено спробу показати реальні закономірності розвитку природи.

Вищою сходинкою у розвитку абсолютної ідеї є абсолютний дух - людство та людська історія. Філософія духу включає в себе вчення про суб'єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія), вчення про об'єктивний дух (право, мораль, держава), вчення про абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія).

Особливу увагу студенти повинні звернути на те, що в основі гегелівського розуміння історії лежить поняття світового духу. Гегель визначав всесвітню історію так: «Всесвітня історія є прогрес в усвідомленні свободи, прогрес, який мають пізнати в його необхідності». Прогрес свободи у Гегеля здійснюється схематично: в основі історії лежить світовий дух як суб'єкт, який не усвідомлюється окремими індивідами. Вони виходять у своїй діяльності не з поняття (розуміння) світового духу, а зі своїх приватних індивідуальних інтересів. Жоден індивід не керується світовим духом. Дух діє підсвідоме. Кожен індивід переслідує свої власні цілі, різні інтереси. Тому часто отримуються протилежні результати. Тобто тут існує невідповідність між цілями і результатами. Із зіткнення виникає щось єдине, яке не переслідується жодним індивідом. Це історична подія, яка є проявом світового духу. Світовий дух у Гегеля реалізує себе через діяльність окремих індивідів. Цю особливість світового духу Гегель називав «хитрістю розуму» (люди не підозрюють того, що своєю діяльністю здійснюють світову історію).

Розвиток свободи проходить три ступені і вся історія ділиться на три етапи: 1) східний світ, 2) греко-римський світ; 3) німецький світ. У першому - вільна одна людина − деспот, у другому − певна група, у третьому − вільні всі.

Треба підкреслити, що у філософії Гегеля слід чітко розрізняти діалектичний метод та систему, що суперечать одне одному, перебувають у суперечності, яка виявляється в таких моментах: 1. Метод виходить з визнання загального розвитку, система ж заперечує такий розвиток, оскільки природа розвивається лише в просторі, а не в часі. Система вимагає обмеження розвитку. 2. Метод заснований на визнанні загальної суперечності. Система ж вимагає вирішення усіх суперечностей та встановлення несуперечливого стану. 3. Метод вимагає відповідності руху думки стану, характерному для реальних процесів, а система ж передбачає конструювання зв'язків з голови. 4. Метод вимагає постійного перетворення дійсності, а система − незмінності існуючого стану речей.

Під кінець розгляду філософської теорії Гегеля студентам слід знати, що вона справила значний вплив на всю наступну філософську думку. Після Гегеля у Німеччині виникли напрями, що випливали з його вчення і розвивали його ідеї. Наприклад, ортодоксальне гегельянство (К. Міхеле, К. Розенкранц та ін.) намагалось зберегти чистою, недоторканою його філософську систему. А молоде гегельянство (А. Руге, Б. Бауер, молодий К. Маркс та ін.), спираючись на гегелівський діалектичний метод, підкреслювало вирішальну роль особистісного, суб'єктивного фактора в історії.

 

 

32