Главная->Філософія->Содержание->2. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип.

Лекції з Філософії (частина 2)

2. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип.

Емпіризм (від грец. empirіа - досвід) - філософське вчення, що визнає досвід єдиним достовірним засобом пізнання і применшує значення логічного аналізу - теоретичних узагальнень. Емпіризм виводить загальний і необхідний характер знань не з мислення, а з досвіду.

Сенсуалізм - філософське вчення, що визнає єдиним джерелом пізнання відчуття.

Першим філософом, котрий взявся за розробку наукового методу на основі матеріалістичного розуміння природи, був англійський філософ Френсіс Бекон (1561 - 1626). Він став родоначальником англійського матеріалізму і всієї експериментальної науки свого часу. Природознавство в його очах було справжньою наукою, а фізика, котра спиралася на чуттєвий досвід, - найважливішою частиною природознавства. Згідно з його вченням, чуттєве пізнання - джерело будь-якого пізнання. Дослідна наука якраз і полягає у застосуванні раціонального методу до чуттєвих даних. Наукове знання, на думку Бекона, випливає не просто з безпосередніх чуттєвих даних, а саме з цілеспрямовано організованого досвіду, експерименту, котрий необхідно покласти також в основу природної філософії.

Який метод пропонує Бекон, стверджуючи: «Є три можливі шляхи пізнання. Перший - це шлях павука, тобто спроба людського розуму виводити істини з самого себе (це абстрактний раціоналізм). Другий шлях - шлях мурахи, що уособлює однобічний емпіризм, який зводить пізнання до нагромадження голих фактів. Третім є справжній шлях науки - шлях бджоли. Як бджола переробляє нектар у дорогоцінну речовину – з фактів і спостережень виводяться узагальнення й закономірності.

Істинному науковому пізнанню заважають «примари» − помилки у пізнанні. Помилки властиві людській природі; помилки, що виникають .....; хиби, які виникають внаслідок засвоєння неправильних філософських положень, філософських систем.

Методом, здатним забезпечити істинне знання, без догм і передсудів, Бекон вважав послідовно проведену індукцію. Остання, на його думку, є поступове, без пропусків, сходження від конкретних численних фактів, їх властивостей до найзагальніших уявлень про них.

Кожний предмет, за Беконом, має властивості, які виявляють себе у певній формі. Наприклад, численні явища мають таку властивість, як теплота. Останнє означає, що явище має форму її виявлення. Цією формою є особливий для кожного явища вид руху. Форма органічно зв'язана із властивістю. Форма дає уявлення про властивості речі, а речі у властивості оформляються. В такому випадку форма являє собою сутність властивостей будь-яких речей. Вона є матеріальним носієм сутності.

Предметом філософії, за Беконом, є бог, природа і людина. Однак бог не повинен бути в центрі філософії, бо бог - предмет вивчення релігії. Завданням філософії є створення образу природи, зображення того, що є в самій дійсності.

Природа - джерело всіх знань. Вона багатша і складніша від того, що відображається у свідомості людини, основний ступінь пізнання - чуттєве пізнання, досвід, експеримент. Шлях пізнання - це рух від досвіду до вищого узагальнення.

Томас Гоббс (1588 - 1679) - механічне тлумачення реальності: людина частина природи, функції якої зводяться до найпростішої (механістичної) форми руху, а закони розуму як природної властивості, природної людини - до законів математики.

Джон Локк (1632 - 1704) - спробував на противагу Декарту створити емпіричну (дослідну) методологію пізнання. Він був засновником філософії емпіризму.

Локк доводив, що всі ідеї, всі поняття, котрі людина має, виникають внаслідок дії предметів зовнішнього світу на органи відчуттів людини. Дж. Локк відкинув вчення Декарта про природженість ідей. Якби ідеї у людей були природженими, тоді вони б мали однакові погляди на все, мали б однакові ідеї. Однак цього ми не спостерігаємо, зауважує філософ. Це тому, що такі "вроджені" ідеї просто не існують.

 Локк - автор сенсуалістичної теорії пізнання (від лат. sensus - відчуття).

Важливою складовою теорії пізнання Дж. Локка є його вчення про первинні та вторинні якості речей. Первинні якості їх є об'єктивними, такими, що від людини, її відчуттів не залежать. Первинними якостями є рух, спокій, маса, протяжність, твердість, зчеплення частинок, час, простір, фігура кожного тіла тощо. Вторинні якості - суб'єктивні, тобто такі, що залежать від людини. Це те, що ми відчуваємо з допомогою наших органів відчуття, а саме: тепло, смак тощо. Такий підхід до з'ясування відмінностей первинних і вторинних - якостей речей - це, безумовно, серйозний аргумент на користь матеріалістичної теорії пізнання. Основне завдання філософії - дослідження здібностей людини до пізнання, виявлення джерел людського знання, їх природного походження.

Дж. Локк є видатним теоретиком у галузі вчення про державу, державну владу і право.

Держава виникає там, де вільні люди відмовляються від природного права на самозахист, від права особистого покарання насильників і надають це право державі, суспільству в цілому. Людина, на думку Локка, має три невід'ємних права: право на життя, право на свободу і право на власність, набуту особистою працею. Приватна власність, за Локком, - це результат безпосередньої трудової діяльності людини. Мета держави - збереження свободи і власності. Держава не повинна бути свавільною, її завдання - видавати закони, карати порушників права, захищати громадян від зовнішніх посягань. Дж. Локк вимагав чіткого розподілу законодавчої та виконавчої влади.

 

 

24