Главная->Філософія->Содержание->3. Соціальна структура суспільства

Лекції з Філософії (частина 1)

3. Соціальна структура суспільства

У попередніх розділах суспільство розглянуте не як механічна сума індивідів, а як соціальна система, в основі якої лежить спосіб виробництва матеріальних благ. У межах цієї системи формуються і функціонують різні спільноти і групи, великі і малі, взаємовідносини яких і ставлять власне  соціальну структуру. Тому остання існує як сукупність демографічної, поселенської, класової (чи стратифікаційної) професійно-освітньої та етносоціальної структур.

Демографічна структура суспільства.  Народонаселення безперервно відтворювацька сукупність людей, основна спільнота демографічної структури. В цьому плані мова йде про народонаселення Землі, окремих країн, регіонів тощо.

Поряд із природним середовищем воно є найпершою умовою життя і розвитку суспільства передумовою й суб’єктом історичного процесу. Прискорені чи уповільнені темпи суспільного розвитку значною мірою залежать від таких демографічних показників, як загальна кількість населення, його густота, темпи зростання, статево-вікова структура, стан психо-фізичного здоров'я, міграційна мобільність тощо.

Вплив демографічних чинників виявляється у всіх складових суспільства, він не обмежується лише економікою, відбиваючись у моралі, політиці, праві, у суспільній психології, менталітеті.

Поселенська структура суспільства. Це поняття відображає стосунки людей з територією їх помешкання, точніше - відношення людей між собою у зв'язку з їх належністю до одного й того ж або до різних типів поселення. За поселенським принципом індивіди розмежовані у просторі, вони, залежно від типу поселення, є або міськими, або сільськими жителями.

Професійно-освітня структура суспільства. Професії та освіта з'явилися в результаті виділення ремесла (гончарного, ковальського тощо), торгівлі, відособлення праці з управління общинними справами й здійснення культурних функцій та з тих початків трудового навчання, які обов'язково були присутні у вихованні первісної людини.

Суспільство набуває професійно-освітню структуру тільки в результаті трьох великих суспільних розподілів праці - відокремлення скотарства від землеробства, ремесла і торгівлі від сільського господарства, праці розумової від праці фізичної.

Наслідком цих розподілів праці - особливо останнього - стало виникнення інтелігенції (від латин, інтелігенс - мислячий, розумний), яка ніколи не була класом і поділяється на культурно-творчу, інженерно-технічну, військову, управлінську тощо. Є і такі загони інтелігенції, які обслуговують інтереси суспільства в цілому: у науці, управлінні, освіті, охороні здоров'я, обороні країни, мистецтві.

Соціально-класова структура суспільства. Опорним у дослідженні питання про соціальну структуру суспільства є поняття соціальної групи, перше визначення якої ми знаходимо в основній праці англійського філософа Т. Гоббса "Левіафан": соціальна група - це сукупність людей, об'єднаних спільними інтересами чи спільною працею. Згодом це поняття набуває іншого змісту, але загальноприйнятим є й тепер розрізнення малих, середніх і великих соціальних груп та їхньої ролі у розвитку суспільства.

Специфічною ознакою малих соціальних груп (до яких належать сім'я, шкільний клас чи академічна група, курс, виробнича бригада, дружні компанії, приятельські групи, сусідські спільності тощо) є безпосередні контакти її членів. При цьому розрізняють формальні й неформальні групи.

Середні групи більші за кількістю, вони об'єднують виробничі об'єднання працівників одного підприємства, студентів одного вузу, територіальні спільності, наприклад мешканців одного села, району тощо. Тут мають місце і збіг інтересів, і можливості безпосереднього спілкування.

Особливе місце серед соціальної структури суспільства належить великим соціальним групам, адже саме вони є численними об'єднаннями, де вже немає безпосередніх контактів, фундаментальний інтерес формується на основі усвідомлення людьми об'єктивних обставин свого життя. Як і попередні, малі та середні, великі соціальні групи, класи вивчаються і соціальною психологією, і соціологією. Але у вивченні цих груп найвагоміші досягнення соціальної філософії.

Певне поширення в європейській соціальній філософії, починаючи ще з П. Сорокіна, отримала концепція, згідно з якою суспільство поділяється на особливі прошарки або "страти" (термін запозичений із геології й означає пласти, шари у геологічній породі). При цьому "страти" інколи ототожнюються з поняттям "класи", хоча ці поняття мають різний соціальний зміст.

Критерії, за якими людей відносять до тієї чи іншої страти, є різноманітними. Це і поділ людей на групи, в основі яких лежить рівень добробуту і прибутку (економічна стратифікація), і наближеність до політичної влади, наявність різних рангів, звань, почестей, управителей і тих, ким управляють (відповідно - політична стратифікація), і професійні відмінності (звідси можливість професійної стратифікації). Це й занятість, освіта, стать, кваліфікація. До цих ознак інколи додають ще й престиж, уподобання (а американці - національність).

Друга похідна концепція, що пов'язана з першою і відображає соціальну динаміку, - це теорія соціальної мобільності. Вона зводиться відповідно до таких положень: теорія К. Маркса про існування в капіталістичному суспільстві двох полярно протилежних класів і загострення боротьби між ними не підтверджується; мають місце лише відмінності між стратами та їхня висока мобільність, рухливість, пов'язана з переходом з однієї страти до іншої.

 

 

54