Главная->Філософія->Содержание->4. Співвідношення понять людина, індивід, індивідуальність, особистість.

Лекції з Філософії (частина 1)

4. Співвідношення понять людина, індивід, індивідуальність, особистість.

Усе сказане дає змогу знову повернутися до визначення таких понять, як "людина", "індивід", "індивідуальність" та "особистість". Людина - біосоціальна істота (запам'ятаємо: саме біосоціальна, а не біологічна і соціальна). Тобто до основних ознак людини можна віднести: особливий тип тілесної організації, наявність душі, свідомість, суспільність, діяльність. Отже, - це - родове поняття, яке відображає загальні риси, притаманні людському роду – як природні, психічні, так і загальносоціальні, Людина є фактично результатом п’яти біографій.

По-перше, щоб бути людиною, вона повинна повторити філогенез, тобто історію розвитку та існування виду гомо сапієнс, простіше - мати людську будову тіла.

По-друге, їй потрібно здійснити свою власну фізіологічну біографію - вирости.

По-третє, вона повинна вміти говорити, тобто спілкуватися з іншими людьми і не бути відірваною від культури людської цивілізації або хоча б свого племені, нації.

По-четверте, їй потрібно здійснити свою соціальну біографію - чогось навчитися і брати участь у процесі суспільного життя.

По-п'яте, людина не існує без душі.

Поняття "індивід" означає одиничне, на відміну від сукупності, маси, тобто це окрема людина, на відміну від колективу, соціальної групи, спільноти, суспільства в цілому.

З цим поняттям нерозривно пов'язане інше - "індивідуальність ", що визначає зміст особистого, неповторного світу людини, її найвищі цінності та авторитети, її можна визначити як сукупність властивостей та здібностей, які відрізняють даного індивіда від інших. Індивідуальність, таким чином, є, з одного боку, наслідком біологічної своєрідності людського організму, а з другого - наслідком специфічних особливостей розвитку певного індивіда, неповторності його життєвого шляху, який завжди є оригінальним.

В літературі часто вживається похідне від індивідуальності - поняття "індивідуалізм" - тип світогляду, суттю якого є в кінцевому результаті абсолютизація позиції окремого індивіда з протиставленням суспільству, і не якомусь певному соціуму, а суспільству взагалі. Індивідуалізм виявляється як у реальній життєвій позиції -у вчинках, так і в різних концепціях - етичних, філософських, ідеологічних, політичних тощо.

Варто нагадати, що надмірний акцент на індивідуальному може обернутися, залежно від прийнятих цінностей асоціальністю, самітністю, мрійністю, фанатизмом, аскетизмом тощо.

Духовна нерозвиненість, розмитість моральних цінностей за наявності соціальної активності здатні породити людину-робота, кар'єриста, руйнівника, нищівника природи тощо. На рівні індивіда це може призвести до нестримної хтивості, ненажерливості та інших явищ.

Поняття особистість - це людина зі своїм обличчям, несхожа на останніх. Друге значення, яке з'явилося у сучасній філософії та соціологи, - це своєрідність людини як учасника суспільного життя, виконавця соціальних ролей. В цьому плані ми розглядаємо особистість працівника, власника, споживача, громадянина, сім'янина тощо.

Поняття "особистість" охоплює також: усі суспільні відносини, найважливішими з яких є ставлення до суспільного обов'язку, моральних норм. Це не просто носій конкретних історичних суспільних відносин, а людина, яка активно впливає на ці відносини відповідно до своїх індивідуальних здібностей і нахилів, свідомості й організованості, трудової та суспільно-політичної активності.

Формування особистості відбувається у процесі соціалізації. Соціалізацію (від лат. соціаліс - суспільний) можна визначити як процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм та цінностей, які дозволяють функціонувати йому як повноправному члену. Вплив соціального середовища на індивіда є багатошаровим - до таких "шарів" або "пластів" відносяться:

> мегасередовище - величезний соціальний світ навколо нас, який дає могутні імпульси, що торкаються інтересів усього людства і визначають в умовах глобалізації інформаційного простору духовну, соціально-психологічну атмосферу епохи;

> макросередовище - велике суспільство, країна, до якої ми належимо за народженням, місцем помешкання, вихованням;

> мікросередовище, тобто наше безпосереднє соціальне оточення у вигляді трьох основних груп: сім'ї, первинного колективу (навчального, трудового, армійського тощо), приятелів та друзів.

Найважливішою формою соціалізації є традиції (від латин. традітіон - передавання) елементи соціальної і культурної спадщини, які передаються наступним поколінням та зберігаються протягом тривалого часу в суспільстві в цілому чи в окремих соціальних (чи етносоціальних) групах і, маючи відносну самостійність, суттєво - позитивно чи негативно - впливають на формування особистості. Традиції проявляються у вигляді усталених норм поведінки, обрядів, свят, суспільних ідей, морально-етичних норм тощо. Особливу роль у структурі традицій відіграють звичаї як засоби соціального регулювання діяльності, що відтворюються у суспільстві і є звичними для її членів. Звичаями можуть бути прийоми у праці, форми взаєвідносин у сімейно-побутовій сфері та інші дії, що повторюються і безпосередньо включені у практичну діяльність людей. Звичаї характеризують не спосіб дотримання суспільної дисципліни, тобто не моральні норми, а зміст поведінки людей, притаманної даному суспільству чи соціальній спільноті. Вони мають більш описовий характер, фіксують ті норми поведінки, які мають місце лише в даному суспільстві; вони неофіційно "узаконені" громадською думкою. Звичаї, які підтримуються моральними відносинами, називають правами.

Від народження до смерті людина живе у світі звичаїв. У цьому відношенні суспільство - це світ звичаїв, які регулюють мораль, форми спілкування, самовираження тощо. Звичай виник в архаїчному суспільстві, але і сьогодні він зберігає свої можливості соціалізації людини, значною мірою визначає ціннісні орієнтації особистості.

Іншою важливою формою соціалізації людини, яка виникла пізніше, у класовому суспільстві, є державно-правові норми, які, на відміну від звичаю, завжди осмислені і законодавчо оформлені.

І насамкінець ще однією, настільки ж універсальною формою соціалізації є мова як особлива інфраструктура суспільства.

Через посередництво перелічених основних форм соціалізації здійснюються виховання, навчання та трудова діяльність людини. Підсумком соціалізації треба вважати не просто людину, а людину-громадянина.

І на завершення розгляду понять "індивід", "індивідуальність", "особистість" варто згадати термін, завпроваджений російським письменником і філософом Ф. Достоєвським, який вважав, що людина, яка говорить одне, думає друге, а робить третє, виступає як безособистість. А також задуматися і відверто відповісти самому собі на запитання, чи завжди ми є особистостями.

Але повернемося знову до особистості, ґрунтовний аналіз якої передбачає розгляд ціннісних вимірів людського життя (це стане предметом розгляду у заключному розділі підручника); понять смерть і безсмертя; безсмертя ж можна розглядати в таких варіантах, як безсмертя на атомно-молекулярному рівні (воно нікого і ніколи не влаштовувало); безсмертя у своїх дітях, у відтворенні себе в них; безсмертя у творінні своїх рук, розуму, в тому, що людина зробила для інших людей, тобто для суспільства і людства в цілому.

Серед загальнолюдських цінностей одне з чільних місць посідає феномен творчості як продуктивної діяльності людей, яка породжує щось нове, раніше не існуюче. Поняття, яке характеризує сутність людини як особистості, є також свобода та відповідальність (але існує “свобода від….” І  “свобода для….)”; інколи - “втеча від свободи” - за нею невідступна відповідальність (Ф. Достоєвський, Е. Фромм та ін.). Звідси - чи існує доля людини? В чому вона?

Висновки:

Філософська антропологія – напрям в філософії, якій претендує на теоретичне обґрунтування сучасного знання про годину. Проблема людини була поставлена ще в староіндійській та античній філософії, але розв'язання її далеке від фінального, бо проблема людини - це проблема виникнення живого взагалі в контексті загальної еволюції. Відправним ідейним фактором для філософської антропології є філософія життя. Існує дві гілки в сучасній антропології.

 

32