Deprecated: mysql_connect(): The mysql extension is deprecated and will be removed in the future: use mysqli or PDO instead in /home/studb20/public_html/index.php on line 4
 1. Необхідність регулювання банківської діяльності з боку держави, основні повноваження органів банківського регулювання - Курс Банківська Система - Studbook
Главная->Банківська система->Содержание->1. Необхідність регулювання банківської діяльності з боку держави, основні повноваження органів банківського регулювання

Курс Банківська Система

1. Необхідність регулювання банківської діяльності з боку держави, основні повноваження органів банківського регулювання

Регулювання діяльності банків — це важлива функція держави, яку вона виконує з метою забезпечення стабільності банківської системи.

 Під регулюванням діяльності банків розуміють насамперед створення відповідної правової бази. По-перше, це розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків (наприклад, закон про центральний банк країни, закон про банки і банківську систему). По-друге, це ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз’яс­нюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному й ефективному функціонуванню банківської системи.

    Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до:  положень Конституції України, Закону України "Про банки і банківську діяльність" – розд. 4,  Закону України "Про Національний банк України" – розд. 10,  інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Важливою і специфічною складовою процесу регулювання діяльності банків є нагляд за банками, під яким розуміють насамперед моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме:

―                     створення нових банків та їхніх установ;

―                     діяльності банків;

―                     реорганізації та ліквідації банків.

Ефективне використання можливостей пруденційного банківського регулювання передбачає необхідність чіткого законодавчого визначення змісту таких понять, як «банк» і «банківська діяльність». Неоднозначне їх тлумачення може мати негативні наслідки для економічної практики. Чітке визначення цих понять насамперед допоможе економічним суб’єктам легко орієнтуватися на грошовому ринку, знати, які посередницькі операції належать до банківської діяльності та які наслідки (правові й економічні) може мати заняття цією діяльністю. Критерієм віднесення фінансових посередників грошового ринку до банківських установ може бути комплекс із трьох посередницьких операцій, що є базовими для банківської діяльності:

―                     приймання грошових коштів від клієнтів у вклади;

―                     надання клієнтам кредитів і створення нових платіжних засобів;

―                     здійснення розрахунків між клієнтами.

В умовах ринкової економіки банки мають надзвичайно великі можливості впливати на економічні процеси як позитивно, так і негативно, що зумовлює необхідність регламентації їхньої діяльності. Дослідження ролі банків у сучасній економіці дає можливість з’ясувати причини, які примушують державу брати на себе функцію регулювання діяльності банків. Розглянемо основні з цих причин.

Банківська система виконує життєво важливу роль фінансового посередника на грошовому ринку. Банки акумулюють заощадження економічних суб’єктів і водночас надають позички іншим суб’єктам ринку. Кредитування неминуче пов’язано передусім з ризиком неповернення позичених коштів і, як наслідок, з ризиком для банків втрати ліквідності і платоспроможності. У світовій банківській практиці управління кредитним ризиком розглядається як проблема, що має державне значення. У зв’язку з цим держава в особі уповноважених регулятивно-наглядових органів зобов’язує банки створювати резерви для відшкодування можливих втрат за позиками. Розмір резервів визначається загальною сумою всіх наданих позичок та ступенем їхнього ризику. Отже, банки відіграють ключову роль в економіці і водночас їм притаманна підвищена фінансова вразливість, що зумовлює необхідність розроблення та ухвалення державою заходів стосовно регулювання діяльності банків.

Банки формують платіжну систему країни. На банківських рахунках зосереджені кошти, що становлять основу для безготівкових розрахунків, і саме банки здійснюють їх. Надійна й ефективна платіжна система — це важливий компонент розвинутої економіки. З огляду на наявність тісного взаємозв’язку сучасної платіжної і виробничої систем порушення в платіжній системі можуть негативно позначитися на розвитку економіки. Зауважимо, що міжбанківський ринок і платіжний оборот у сучасних умовах мають міжнародний характер. У зв’язку з цим проблеми, що виникають на національних банківських ринках, перестають бути локальними й експортуються на світовий ринок, що також є аргументом для обґрунтування необхідності регулювання діяльності банків.

Важливою є й така зовнішня обставина. Банківська система будь-якої країни не може сприйматися світовою спільнотою як повноцінна за відсутності системи банківського регулювання, що відповідає міжнародно визнаним стандартам.

Основні завдання регулювання діяльності банків:

―                     підтримання стабільності та надійності банківської системи з метою сприяння економічному піднесенню;

―                     захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками і від шахрайства. Інтереси вкладників потребують захисту, тому що в усіх країнах рівень інформованості вкладників про фінансовий стан банків вельми недостатній і вони не мають можливості самостійно оцінити, який ризик беруть на себе, розміщуючи свої кошти в тому чи іншому банку;

―                     створення конкурентного середовища у банківському секторі, адже саме це середовище є найсприятливішим для клієнтів банків. Завдяки банківській конкуренції знижуються процентні ставки за позичками, підвищуються процентні ставки за депозитами, розширюється спектр банківських послуг, запроваджуються новітні банківські технології тощо;

―                     забезпечення відкритості (прозорості) політики і діяльності банківського сектору в цілому і кожного банку окремо. Підвищення відкритості базується на удосконаленні системи обліку і звітності в банках і наближенні їх до вимог, що випливають із досвіду міжнародної банківської практики;

―                     підтримування необхідного рівня стандартизації і професіо­налізму в банківському секторі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.

Необхідність і значущість банківського регулювання в умовах ринкової економіки не виключають саморегуляції банківського сектору через ринкові механізми. Ці дві форми регулювання мають доповнювати одна одну. Банки повинні діяти, керуючись принципами комерційного розрахунку та надійності. У свою чергу, органи банківського регулювання мусять діяти, керуючись принципами розумного, обачливого ставлення до банків, тобто вони не повинні вимагати від банків здійснення операцій, які могли б послабити їхній фінансовий стан, посягати на свободу підприємницької діяльності банків.

До основних повноважень органів банківського регулювання належать такі:

―                     регулювати доступ до банківської системи. Це означає, по-перше, можливість визначати певні вимоги й умови, що є обов’язковими для отримання ліцензії на право здійснювати банківську діяльність, і, по-друге, здійснювати нагляд за дотриманням цих вимог та умов;

―                     установлювати для банків економічні нормативи, що регламентують капітальну базу, ліквідну позицію та ризики у діяльності банків;

―                     вимагати від банків формування резервів для покриття ризиків від проведення активних операцій, а також вимагати резервування частини залучених депозитів у межах установленої норми обов’язкових резервів;

―                     ініціювати створення системи гарантування банківських депозитів та забезпечувати ефективність її функціонування;

―                     установлювати для банків принципи та стандарти ведення бухгалтерського обліку, правила складання статистичної звітності та порядок проведення внутрішнього аудиту;

―                     здійснювати методичне забезпечення організації банківського кредитування та організації грошових розрахунків;

―                     регулярно отримувати від банків звітність і на базі аналізу цієї звітності проводити безвиїзний нагляд, тобто дистанційний моніторинг діяльності окремих банків і банківської системи в цілому. Безвиїзний нагляд використовується як система раннього застереження, що дає змогу регулятивно-наглядовим органам ухвалювати рішення про застосування до банків коригувальних заходів до загострення ситуації в банках або до проведення інспекційної перевірки на місці;

―                     проводити інспекційні перевірки банків на місцях. Порівняно з безвиїзним наглядом інспекційні перевірки надають регулятивно-наглядовим органам більше можливостей щодо виявлення реальної якості банківських активів, якості управління банком і взагалі якості управління банківськими ризиками. Оптимальний варіант банківського нагляду передбачає координацію зусиль безвиїзного нагляду та інспектування, тому що ці наглядові методи є взаємодоповнювальними;

―                     застосовувати заходи примусового впливу щодо проблемних банків, зокрема забороняти оголошення і виплату дивідендів, накладати штрафи тощо;

В Україні згідно із Законом «Про Національний банк України», а також із Законом «Про банки і банківську діяльність» регулювання діяльності банків здійснює Національний банк України. Крім того, відповідно до Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» були розподілені повноваження державних органів у сфері регулювання різних секторів грошового ринку. Розподіл повноважень був здійснений у такий спосіб:

―                     регулювання ринку банківських послуг здійснює Національний банк України;

―                     регулювання ринків цінних паперів та їх похідних здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

―                     регулювання інших ринків фінансових послуг здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.

Наприкінці 2003 р. керівники державних органів, що здійснюють регулювання грошового ринку, підписали меморандум про співпрацю та координацію дій зі здійснення нагляду за учасниками ринку.

Повноваження Національного банку України щодо банківського регулювання на рівні центрального апарату покладені на різні департаменти з урахуванням їх функціонального призначення. Так, діяльність комерційних банків на валютному ринку регулює Департамент валютного регулювання, Департамент готівково-грошового обігу регламентує порядок роботи банків із готівкою, а також готівковий обіг у позабанківській сфері, Депар­тамент бухгалтерського обліку визначає порядок бухгалтерсь- кого обліку і звітності в банках тощо.

Значну роль у регулюванні банківської діяльності відіграє система банківського нагляду, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та територіальних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату НБУ ця система представлена Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків та Генеральним департаментом банківського нагляду, до якого входять:

―                     Департамент стратегічного розвитку банківського нагляду;

―                     Департамент державної реєстрації та ліцензування банків;

―                     Департамент роботи з проблемними банками;

―                     Департамент безвиїзного нагляду та інспекційних перевірок.

Система банківського нагляду на рівні територіального управління НБУ також представлена Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків і відповідними структурними підрозділами (зокрема, відділ реєстрації та ліцензування банківських установ, відділ інспектування та моніторингу діяльності банків, відділ інформаційно-аналітичної .

Вступний контроль, що здійснюється на стадії реєстрації нових банків та їх філій, дає змогу ще до вирішення питання про відкриття банку впевнитися в його майбутній надійності.

Головна мета цього контролю — допустити на ринок фінансових послуг України лише ті банки, умови діяльності яких відповідають установленим НБУ обов’язковим вимогам та діяльність яких не загрожує інтересам їх клієнтів.

Вступний контроль здійснює Департамент державної реєстрації та ліцензування банків, до функцій якого належить:

―                     реєстрація банків, представництв банків нерезидентів, які створюються на території України;

―                     реєстрація змін та доповнень, внесених банками до установчих документів;

―                     ведення Державного реєстру;

―                     ліцензування банків, зареєстрованих НБУ, які діють на території України;

―                     підготовка пропозицій щодо надання, розширення або відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій;

 -      ведення Книги реєстрації наданих ліцензій

Мінімальний розмір статутного капіталу на час реєстрації банку має бути повністю сплачений та не може бути меншим:

―                     для місцевих кооперативних банків, що діють у межах однієї області, — 1 млн євро;

―                     для банків, що здійснюють свою діяльність на території однієї області (далі — регіональні), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних банків, — 3 млн євро;

для банків, що здійснюють свою діяльність на території всієї України (далі — міжрегіональні), у тому числі спеціалізованих інвестиційних, розрахункових (клірингових), ощадних та іпотечних, центрального кооперативного, — 5 млн євро

 

 

31