Deprecated: mysql_connect(): The mysql extension is deprecated and will be removed in the future: use mysqli or PDO instead in /home/studb20/public_html/index.php on line 4
    3. Валютні ризики і методи їх страхування - Курс Банківська Система - Studbook
Главная->Банківська система->Содержание->   3. Валютні ризики і методи їх страхування

Курс Банківська Система

   3. Валютні ризики і методи їх страхування

 Валютний ризик — це небезпека втрат, пов'язаних зі зміною курсів іноземних валют у ході здійснення угод з їх купівлі-продажу.

Природно, більш-менш точно передбачати величину зміни валютних курсів можна і, як правило, потрібно в тому випадку, коли йдеться про досить невеликий період часу: від одного до декількох днів чи тижнів. В інших випадках цілком задовіль­ним вважається вдале прогнозування всього напрямку в зміні курсу валюти — його зниженні чи підвищенні, — чого вже само­го по собі достатньо для проведення прибуткових операцій зі страхування валютного ризику. Це не виключає, однак, можли­вості точного прогнозування не тільки напрямку, а й величини подібних змін, що найчастіше підтверджується і практикою ва­лютного ринку.

 У зв'язку з цим прийнято вважати, що найбільш вдалими є прогнозування динаміки валютних курсів на термін у півроку (180 днів), при цьому є два підходи до встановлення курсу за угодами: "фундаментальний" і "технічний".

"Фундаментальний" підхід виходить з того, що основними факторами формування курсів на валютному ринку є процент­ні ставки по депозитно-позичкових операціях, темпи інфляції і стан платіжного балансу по поточних операціях. Таким чи­ном, інформація про очікувані зміни цих факторів, що вже пройшли або очікуються, з одного боку, і про ступінь впливу цих факторів на величину валютного курсу (тобто про величи­ну коефіцієнтів кореляції), з іншого боку, вважаються достат­німи для складання прогнозів шляхом побудови економічних моделей. Використовувані моделі можуть бути досить склад­ними, якщо врахувати, що сама кількість факторів впливу в дійсності не обмежується трьома вищевказаними. Крім того, варто враховувати і те, що для подібного прогнозування мають значення види і ціни, які використовуються при обчисленні інфляції (оптові чи роздрібні, експортні чи імпортні), процент­них ставок (номінальні чи реальні, коротко- чи довгострокові) і платіжного балансу (торговий, базисний, по поточних опера­ціях). І все це повинно бути враховане при складанні моделей.

Теоретична побудова подібних економічних моделей цілком обґрунтована, однак практика їх використання для прогнозування динаміки валютних курсів, у тому числі і центральним банком, показала, що хоча теорія і правильна, але вона не всесильна. Як правило, прогнози, засновані на подібних моделях, не виправдувалися, особливо в коротко- і середньостроковому плані, що найбільш важливо для здійснення банківських опе­рацій. Імовірно, основною причиною є відсутність стійкої, кількісно вираженої кореляційної залежності валютного курсу від відповідних факторів. Крім того, сам процес ускладнюється ще і тим, що величини курсоутворюючих факторів найчастіше доводилося прогнозувати наперед, щоб врахувати їхній вплив до того, як вони уже відіб'ються на валютних котируваннях. У зв'язку з цим практики більше схильні застосовувати ін­ший, теоретично не обґрунтований, зате такий, що дає надій­ніші результати, "технічний" підхід. Цей підхід базується на переконанні, що графіки, які ілюструють динаміку валют­них курсів, самі по собі можуть дати ключ до з'ясування мож­ливих напрямків руху курсів у майбутньому. Виявляється, найбільш надійні прогнози виходять на підставі або екстраполяції показників тимчасового ряду динаміки валютних курсів, або очікування повторення в часі тих тенденцій руху курсу, що були властиві йому раніше. Сутність основного методу цього напрямку, методу "чартів" (від англ. chart — графік), полягає в проведенні графічного аналізу динаміки курсів для виявлен­ня подібних моментів у їхньому русі з метою прогнозування. При цьому виходять із припущення, що один раз відзначена послідовність у коливаннях валютного курсу буде виявлятися й у наступному. (При цьому чим менше ви знаєте про реально існуючі економічні залежності, тим краще).

У ході аналізу "чартів" виділяють визначені фігури, злами графіка визначеної конфігурації: "прапор" чи "вимпел", "три­кутник", "провал", "дуга", "голова-плечі" і т.д. Помітивши, що крапки, які фіксують стан поточного курсу, починають ви­будовуватися на графіку у визначену фігуру ("чарт"), валютний дилер може досить упевнено визначити ті моменти, коли дану валюту необхідно купувати, а коли настає час рятуватися від неї.

Слід також зазначити, що на завершальній стадії прогнозу­вання здійснюється експертна оцінка, яка базується на якісно­му аналізі всієї сукупності фактів, що впливають на курси (фінансові, загальноекономічні, політичні і психологічні). Експертна оцінка покликана врахувати можливість зміни курсів, не передбачуваних іншими методами.

Утім, можна з упевненістю стверджувати, що універсально­го методу прогнозування валютних курсів не існує, і на прак­тиці доводиться використовувати різні методи і підходи:

•  "технічний" підхід, і насамперед метод "чартів", най­більш ефективний при короткостроковому прогнозуванні ди­наміки валютних курсів;

•  форвардні курси, що є результатами оцінки можливих перспектив розвитку подій на валютному ринку з боку най­більш інформованих учасників, можуть слугувати як достовір­ні прогнози на короткий і середній термін;

•  економічні моделі, засновані на домінуючому в даний момент курсоутворюючому факторі, найбільш успішно засто­совуються для середньострокових прогнозів;

•  принцип паритету купівельної спроможності як основи валютного курсу вважається основним методом для довгостро­кового планування.

Результати прогнозування, отримані будь-яким методом, слугують для ухвалення рішення про те, як уникнути можли­вих збитків чи одержати потенційний прибуток.

Методи страхування валютних ризиків — це фінансові операції, що дозволяють або цілком, чи частково ухилитися від ризику збитків, що виникає в зв'язку з очікуваною зміною валютного курсу, або отримати спекулятивний прибуток, за­снований на спробній зміні. До таких методів страхування, чи хеджування (від англ. hedqe — обгороджувати) можна віднес­ти:

1) структурне балансування (активів і пасивів, креди­торської і дебіторської заборгованості);

2)зміну терміну платежу;

3)  форвардні угоди;

4)операції типу "своп";

5)опціонні угоди;

6)фінансові ф'ючерси;

7)  кредитування й інвестування в іноземній валюті;

8)реструктуризацію валютної заборгованості;

9)рівнобіжні позички;

10)лізинг;

11)дисконтування вимог в іноземній валюті;

12)"валютні кошики";

13)здійснення філіями платежів у "зростаючій" валюті;

14)самострахування.

Варто мати на увазі, що методи 2, 3, 4, 5, 6 і 11 застосову­ються для короткострокового хеджування, тоді як методи 7, 8, 9,10, 13 і 14 — для довгострокового страхування ризиків. Ме­тоди 1 і 12 можуть успішно використовуватися у всіх випадках. Необхідно відмітити, що методи 9 і 13 у принципі доступні лише тим компаніям чи банкам, які мають закордонні філії. Треба сказати, що застосування деяких з цих методів ("своп", "опціон", "ф'ючерс" і деякі інші) ще дуже ускладнене чи про­сто неможливе в наших умовах через недосконалість законо­давства чи нерозвиненість ринкових структур. У зв'язку з цим ми розглянемо лише ті з них, що зустрічаються в українській комерційній практиці.

Сутність основних методів хеджування зводиться до того, щоб здійснити валютно-обмінні операції до того, як відбудеть­ся несприятлива зміна курсу, або компенсувати збитки від подібної зміни за рахунок рівнобіжних угод з валютою, курс якої змінюється в протилежному напрямку. Утім, можливі й інші варіанти.

Структурне балансування полягає в прагненні підтриму­вати таку структуру активів і пасивів, яка дозволить перекрити збитки від зміни валютного курсу прибутком, одержуваним від цієї ж зміни за іншими позиціями балансу. Інакше кажучи, подібна тактика зводиться до прагнення мати максимально можливу кількість "закритих" позицій, мінімізуючи таким чином валютні ризики. Але оскільки мати "закритими" усі позиції не завжди можливо і розумно, то варто бути готовим до негайних акцій зі структурного балансування. Наприклад, якщо підприємство чи банк очікує значних змін валютних курсів у результаті девальвації гривні, то йому варто негайно конвертувати вільну готівку у валюту платежу. Щодо гривні це, природно, можна зробити лише при наявності такого права (вираженого записами на позабалансовому рахунку чи яким-небудь іншим способом) або після створення внутрішнього ва­лютного ринку. Якщо ж говорити про співвідношення між різними іноземними валютами, то в подібній ситуації, крім конверсії спадної валюти в більш надійну, можна здійснити, скажімо, заміну цінних паперів, деномінованих у "хворій" ва­люті на надійніші фондові цінності.

Одним з найпростіших і в той же час найбільш розповсюдже­них способів балансування є приведення у відповідність валютних потоків, що відбивають доходи і витрати. Іншими словами, щора­зу, укладаючи контракт, що передбачає одержання чи, навпаки, виплату іноземної валюти, підприємство або банк має прагнути спинити свій вибір на тій валюті, яка допоможе йому закрити цілком чи частково вже наявні "відкриті" валютні позиції.

Зміна терміну платежу, що звичайно зветься тактикою "лідз енд легз" (leads and laqs — англ.: випередження і відста­вання), являє собою маніпулювання термінами здійснення розрахунків, застосовуване в очікуванні різких змін курсів валюти ціни чи валюти платежу. До найбільш уживаних форм подібної тактики належать: дострокова оплата товарів і послуг (при очікуваній апреціації, тобто підвищенні курсу валюти платежу) чи, навпаки, затримка платежу (при очікуваній її депреціації, тобто падінні курсу); прискорення чи сповільнен­ня репатріації прибутків, погашення основної суми кредитів і виплати відсотків і дивідендів; регулювання одержувачем ін­валютних коштів термінів конверсії виторгу в національну ва­люту та інше. Застосування цієї тактики дозволяє закрити "короткі" позиції по іноземній валюті до її апреціації (зростан­ня валютного курсу) і відповідно "довгі" позиції — до її де­преціації. Можливість використання подібного методу, однак, значною мірою обумовлена фінансовими умовами зовнішньо­торговельних контрактів. Інакше кажучи, у контрактах варто заздалегідь передбачати можливість дострокової оплати і чітко обумовлювати розмір пені за несвоєчасну оплату. В останньому випадку затримка платежу у зв'язку з очікуваною зміною кур­су буде виправдана тільки тоді, якщо економія в результаті платежу за новим курсом перекриє суму нарахованої пені.

Форвардні угоди є, мабуть, найчастіше використовуваним у даний час методом хеджування (у зв'язку з чим іноді навіть під хеджуванням мають на увазі одні лише форвардні операції зі страхування валютних ризиків), застосовуваним з метою відхи­лення від ризиків по операціях купівлі-продажу іноземної ва­люти, що передбачає її постачання в терміни, які перевищують два дні. Найбільш уживаними термінами для такого виду угод є 1,2,3 чи 6 місяців (хоча, як вказувалося вище, терміни подібних угод можуть досягати декількох років). Суть подібної угоди, з огляду на можливість страхування, полягає в тім, що імпортер, який побоюється підвищення курсу валюти платежу, вправі за­здалегідь звернутися в банк і купити цю валюту з терміном по­стачання, наближеним до терміну платежу. Природно, що угода буде зроблена за курсом "форвард", а це може бути (а в разі очі­кування апреціації валюти обов'язково буде) вище курсу "спот". Отже, імпортер у такому разі піде на додаткові витрати, що, власне кажучи, є платою за подібну страховку.

Якщо валюта країни-імпортера є неконвертованою, подібні угоди можуть здійснюватися тільки між двома іноземними валютами. У такому випадку покупець валюти повинен надати банку гарантії оплати угоди іншою конвертованою валютою. Такою гарантією може, наприклад, слугувати зовнішньоторго­вельний контракт, що передбачає одержання даним клієнтом валюти за раніше продані товари.

За допомогою форвардних операцій страхування валютних ризиків може здійснюватися й експортером, який просто ро­бить протилежні угоди: побоюючись падіння курсу валюти платежу, він продає належну йому суму за національну (чи іноземну) валюту на термін, зводячи, таким чином, до нуля валютний ризик для себе і перекладаючи його на банк.

Крім вищеописаної простої форвардної угоди (так званої "аутрайт" — outriqht), до цього різновиду можна віднести і більш складний різновид — угоди "своп".

Операції типу "своп" полягають у купівлі іноземної валюти на умовах "спот" з наступною зворотною операцією на умовах J "форвард". У результаті подібних угод банки здобувають валю­ту, необхідну для міжнародних розрахунків, і диверсифікують свої валютні резерви, зберігаючи валютні позиції "закритими".

Можливі й інші комбінації, зокрема угоди типу "подвійний форвард" (чи "форвард — форвард"). У такому випадку клієнт, котрий раніше уклав угоду "форвард" зі своїм банком, але ще до настання терміну постачання валюти збагнув, що очікувані ним зміни на валютному ринку не відбудуться в передбачува­ний ним термін, укладає додаткову угоду на нових умовах, але пролонгує раніше укладену. Операції типу "своп" у нашій країні ще не ввійшли широко в практику. Це зумовлено насамперед тим, що діюче валютне законодавство строго регламентує порядок придбання підприємствами іноземної валюти, обумо­влюючи його наявністю документально зафіксованих платіж­них зобов'язань перед іноземним контрагентом. Разом з тим з досить високим ступенем імовірності можна прогнозувати до­корінну зміну ситуації в міру розвитку ринкових відносин і збільшення відкритості нашої економіки.

Опціон являє собою вид контракту, за яким покупець має право протягом визначеного терміну або купити за фіксованою ціною обумовлену суму іноземної валюти (опціон типу "кол" — call), або продати її (опціон "пут" — put). Власник опціону при­ймає рішення про те, чи скористатися наданим йому правом за­лежно від динаміки валютних курсів. В усіх випадках ризик, якому піддається власник опціону, заздалегідь обмежений ціною опціону, а виграш теоретично не обмежений і на практиці буває дуже значний. Хеджування методом опціонних угод відрізняєть­ся від операцій "форвард" тим, що за підприємством чи банком зберігається право вибору, а це підвищує ефективність операції.

Торгівля "опціонами" може відбуватися безпосередньо ко­мерційними банками, хоча, як правило, цим займаються ліде­ри валютної біржі. Треба думати, що в міру розвитку валютної біржі в нашій країні страхування валютних ризиків за допомо­гою "опціону" буде розширюватися.

Рівнобіжні позички являють собою взаємне кредитування в національній валюті підприємствами чи банками, що розташо­вані в різних країнах. Обидві позички видаються на однаковий термін. За своєю суттю такого роду позички розглядаються як угода "своп" з купівлею валюти на умовах "спот" і одночасного продажу "форвард", але сам період хеджування може бути і більш тривалим, ніж це можливо здійснити на ринку форвард­них угод (якщо він, звичайно, взагалі існує) відповідно до існу­ючого в даній країні кредитного законодавства.

Дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті. Як різновид дисконту векселів являє собою переуступку банку права вимоги заборгованості в іноземній валюті взамін за не­гайну виплату банком відповідної суми в національній (чи іноземній) валюті. Подібні операції називаються угодами "а-форфе" (від франц. a forfai — цілком, загальною сумою) чи форфетуванням, оскільки, на відміну від факторингових опе­рацій, у цьому випадку банк отримує векселі на всю суму і на повний термін, беручи на себе всі комерційні ризики (включа­ючи валютний і ризик неплатоспроможності) без права регресу (обороту) цих векселів на колишнього власника. Відмінності від традиційного обліку векселів полягають у тому, що форфе-тування застосовується звичайно при постачанні устаткування на великі суми, із тривалою розстрочкою платежу (від півроку до 5—7 років) і пропонує гарантію чи аваль банку.

Крім угод "а-форфе", дисконтування здійснюється й іншими способами, що мають певні відмінності (наприклад, право рег­ресу чи спеціальний понижений валютний курс). Хеджування в такому випадку буде полягати в тім, що експортер може одер­жати суму боргу за погодженим курсом, не побоюючись його падіння до моменту платежу. Для нього збитки будуть обмежені величиною знижки, яку він дає форфетеру (банку).

"Валютний кошик" являє собою набір валют, узятих у визна­чених пропорціях. У такий кошик, якщо метою його використання є хеджування, підбираються валюти, курси яких звичайно "плава­ють" у протилежних напрямках, взаємно врівноважуючи наслідки свого "плавання", роблячи сукупну вартість усього "кошика" більш стабільною. Як приклад можна назвати традиційні "валюти-супер-ниці": долар, фунт стерлінгів, євро та ієну.

Хеджування здійснюється шляхом включення в торговий чи кредитний договір "мультивалютного застереження", від­повідно до якого сума грошового зобов'язання перераховується залежно від зміни курсового співвідношення між валютою платежу і відповідним "валютним кошиком". "Кошик" як ме­тод виміру середньозваженого курсу валюти платежу стосовно визначеного набору інших валют знижує імовірність різкої зміни суми платежу. При цьому, з погляду валютного ризику, обоє контрагенти опиняються в рівних умовах.

Чисто технічне застереження полягає в тому, що в контрак­ті фіксується вартість "валютного кошика" у "валюті ціни" і передбачається зміна суми фактичного платежу пропорційно зміні цього співвідношення на день платежу.

Самострахування застосовується підприємствами і банка­ми незалежно від паралельно описаних вище інших методів хеджування і полягає в тому, що величина можливого збитку від зміни валютного курсу заздалегідь включається в ціну (якщо це дозволяє кон'юнктура ринку) і використовується для утворення страхового фонду.

Зв'язок банку з хеджуванням проявляється двояким спосо­бом, оскільки, з одного боку, банк, як і будь-яка комерційна ком­панія, може застосовувати вищеописані методи страхування ва­лютних ризиків у повсякденній практиці своєї фінансової діяльності з управління власними валютними ресурсами, з іншого боку, хеджування в багатьох випадках є тією послугою, яку банки пропонують своїм клієнтам. Насамперед, мова може йти про кон­сультування клієнтів з питань страхування ризиків, що само по собі є відповідальним, складним і багатоетапним процесом. Як звичайно підкреслюють експерти, важливо показати своїм клієнтам, що не існує ніякого простого "золотого правила" чи ма­гічної формули і що валютні операції вимагають систематичного аналізу кожного кроку і цілого процесу прийняття рішень".

Поетапно подібна робота може будуватися в такий спосіб:

• визначити всі типи валютних ризиків, яким може піддати­ся компанія (чи банк);

• оцінити можливу величину збитків (з урахуванням про­гнозів динаміки валютних курсів) для ухвалення рішення про доцільність добування витрат на хеджування;

• розглянути можливість відхилення від валютного ризику найпростішими способами типу "лідз енд легз" чи шляхом укладення зустрічного контракту на продаж (купівлю) яких-небудь товарів за ту саму валюту;

•  якщо все-таки існує необхідність у складніших формах хеджування, визначити, чи варто забезпечувати їм страхуван­ня всіх 100% можливого ризику, чи, наприклад, обмежитися якою-небудь частиною;

•  вибрати найбільш придатну в даному випадку форму хед­жування і визначити дату чи певні події на валютному ринку, з моменту настання яких операція хеджування повинна бути здійснена.

Але від звичайних консультантів банки відрізняються тим, що вони не тільки дають поради зі страхування валютних ри­зиків, а й безпосередньо здійснюють необхідні операції. Це стосується, в першу чергу, валютних операцій типу "форвард", "своп", опціонів і фінансових ф'ючерсів. У зв'язку з цим бан­кам доводиться найчастіше брати на себе ризик зміни валют­ного курсу в несприятливому напрямку. Природно, що, як і всяка комерційна компанія, банк намагається уникнути зайвих і надто небезпечних ризиків і здійснює подібні операції лише в надії на одержання прибутку. З цією метою форвардні курси, використовувані в подібних операціях, установлюються на рівні, що з урахуванням відсотка по міжбанківських депо­зитах дозволяє перекрити можливі збитки в майбутньому.

Природно, що кращим є випадок, коли фактична зміна курсу виявиться цілком перекритою різницею між курсами "спот" і "форвард" (на момент укладення угоди). Ідеальним же є варіант, коли реальний рух курсу валюти піде не в тому на­прямку, що передбачався на ринку "форвард".

 

 

 

103