Главная->Регіональна економіка->Содержание->1.7.       Апромисловий комплекс.

Конспект лекцiй регiональна економiка

1.7.       Апромисловий комплекс.

Основне призначення харчової промисловості - виробництво продуктів харчування. Харчові концентрати, консерви, заморожені овочі та фрукти не псуються при перевезенні та довгому зберіганні. їх розвиток дозволяє ліквідувати розбіжності в постачанні населення продовольством, пов'язані з неоднаковими природними умовами територій.

Харчова промисловість розвивається повсюди, де постійно проживає населення. Цьому сприяє поширення сировини та повсюдне споживання харчових продуктів. За показником питомої ваги в загальному обсязі валової продукції промисловості галузь поступається лише машинобудуванню (15% на 1998 рік).

За характером сировини, що використовується, галузі харчової промисловості розділяються на 2 групи:

а)      галузі, що використовують сировину, котра пройшла попередню переробку;

б)      галузі, що використовують необроблену сировину.

До районів виробництва сільськогосподарської сировини тяжіють галузі першої групи  (цукрова, плодоовочеконсервна, рибна, маслоробна, круп'яна), бо вага її готової продукції менша, ніж початкової сировини. Це пов'язано з обезводненням (сушіння фруктів) та утворенням великих відходів при переробці, псуванням при довготривалому транспортуванні та зберіганні (молоко). Через це сировина повинна перероблюватися швидше та перевозитися не далі ніж на 50-60 км. Географія підгалузей харчової промисловості залежить не тільки від наявності сировини, але і від розмірів сировинної бази.

На основі відходів харчової промисловості створені виробництва цінних кормових добавок, кормів, вітамінів та антибіотиків.

Цукрова промисловість займає важливе місце в структурі харчової індустрії. На Україні склався один з найбільших у світі районів бурякоцукрового виробництва. На її розміщення вирішальний вплив має сировинна база, бо при далеких перевезеннях якість цукрового буряка погіршується і вихід цукру знижується.

Всього в Україні близько 200 цукрових заводів (20% у Вінницькій області), які здатні переробляти за рік 44-60 млн. т буряку. Заводи розміщуються в лісостеповій зоні, на півночі степу; в післявоєнні роки виробництво цукру поширилось на захід, південь Полісся. Щорічно виробляється 3,5-4,5 млн. цукру-піску. В середньому за добу один цукровий завод переробляє 2,3 тис. т сировини (найбільший Лохвицький цукровий завод - 7,5 тис. т за добу).

Найбільшими в Україні виробниками цукру-піску є Вінницька, Хмельницька, Черкаська, Полтавська, Одеська та Кіровоградська області.

Цукрова промисловість переробляє також імпортний цукор-сирець. Це дозволяє повніше використовувати потужності цукрових заводів, які в зв'язку з сезонністю сільського господарства працюють по півроку. Цукрово-рафінадні заводи знаходяться в Шепетівці, Черкасах, Сумах, Дружбі (Сумська область), Ходорові (Львівська область) за межами бурякоцукрового виробництва - Одеса.

На цукрових комбінатах поєднують виробництво цукру з виробництвом молочних консервів, спирту, лимонної кислоти, кормових дріжджів.

Борошномельно-круп'яна, хлібопекарна, кондитерська та макаронна галузі розміщуються всюди, особливо у великих містах, бо їх продукція (макарони, хлібобулочні та кондитерські вироби) не витримує далеких перевезень. Підприємства борошномельно-круп'яної промисловості зосереджуються як у районах виробництва зерна, де використовуються відходи зернопереробки для тваринництва, в тому числі для одержання комбікормів, так і в середніх та великих містах інших районів, які є значними споживачами борошна.

Потужні підприємства з виробництва борошна та хліба розміщені у великих і хлібозаводи є в усіх середніх і малих містах, селищах міського типу і  селах. Розвиток і розміщення борошномельної та хлібопекарної промисловості залежить від потреб у хлібопродуктах.

Олійно-жирова та парфюмерно-косметична промисловість виробляє олію (соняшникову, конопляну, рапсову, лляну, гірчичну та ін.), маргарин і супутні продукти. її розміщення визначається технологічними особливостями (невеликим виходом олії із насіння, близько 36%), що вимагає будівництво підприємств у районах вирощування олійних культур.

Олійно-жирова промисловість представлена олійно-екстраційними, олійно-пресовими, маргариновими та миловарними заводами, а також олійно-жировими та жировими комбінатами. Виробництво олії належить до матеріаломістких, тому олійно-екстраційні заводи розташовані в районах вирощування соняшнику. Біля третини всієї виробленої олії використовується при виготовленні маргарину та мила. Маргаринові заводи розташовані в Києві, Донецьку, Ужгороді та ін. Велике поширення отримало комбінування (на комбінатах виробляється 50% олії, значна частина маргарину, мила, миючих засобів).

У парфюмерно-косметичній, медичній та харчосмаковій промисловості використовується ефірна олія. Велике значення має розмаринова, ладанникова, трояндова, лавандова олія, продукти переробки коріандру, м'яти, тмину, шавлію, фенхелю та ін. Ефіроолійні культури швидко псуються, тому їх переробляють на місці. Великі підприємства, що виробляють ефірну олію високої якості, розташовані в Бахчисараї, Алушті, Сімферополі; підприємства парфюмерно-косметичних виробів - у Миколаєві, Харкові та ін.

Спиртова промисловість приурочена до районів вирощування і переробки зерна та картоплі. Із відходів переробки отримують крохмаль і патоку.

Лікеро-горілчана промисловість розміщується в районах споживання продукції (великі та середні міста).

Кінцевою продукцією виноградно-виноробної промисловості є свіжий виноград, виноградні вина, соки, коньяки, які виготовляються х технічних сортів винограду. Сировину для одержання первинних виноматеріалів діють райони виноградарства (Крим, Закарпаття, Одеська та Херсонська області). Заводи вторинного виноробства та шампанських вин розташовані в районах споживання готової продукції. Із відходів переробки отримують різні кислоти, хлібопекарні дріжджі, дубильні речовини, спирт.

Типовими міськими галузями стало пивоваріння та виробництво безалкогольних напоїв. Територіальний розрив між сировиною і випуском кінцевої продукції обумовлений доцільністю транспортування рідких напівпродуктів (спирт) в цистернах і скороченням перевезень готової продукції в пляшках. Сировинна база пивоваріння склалась в районах вирощування ячменю та хмелю (Чернігівська область, Житомирська область).

Продукцією плодоовочевої промисловості є консерви: овочеві, фруктові, томатні соки натуральні. Ця галузь найбільше розвинута в Криму, Херсонській та Одеській областях (біля 40% всіх плодоовочевих консервів). В Україні склалась певна спеціалізація у виробництві плодоовочевих консервів. Переробні підприємства центральних і західних областей виробляють в основному фруктові, а південні - виноградний сік, овочеві та томатні консерви.

М'ясна промисловість виробляє м'ясо, ковбасні вироби, м'ясні напівфабрикати та м'ясні консерви. Крім основної продукції використовуються відходи для виробництва клею, желатину, фармацевтичних препаратів. Технічні напівфабрикати (шкура, щетина) використовуються в легкій промисловості.

Розміщення галузі визначається сировинним та споживчим факторами, що передбачає відповідні напрямки переробки, зберігання та перевезення м'ясопродуктів. Виробництвом м'яса та м'ясопродуктів виділяються індустріальні райони України. М'ясокомбінати розмішуються у великих містах та в транспортних вузлах. В містах виробляють малотранспортабельні продукти, що швидко псуються: м'ясні напівфабрикати, ковбасно-шинкові вироби, а на підприємствах сировинних районів-продукти довготривалого зберігання (заморожене м'ясо, м'ясні консерви).

В структурі виробництва м'яса та м'ясних виробів провідне місце займає яловичина, далі - свинина, м'ясо птиці, баранина. Найбільші м'ясокомбінати України розташовані у великих містах (Дніпропетровськ, Харків, Полтава, Київ, Черкаси).

Молочна промисловість виробляє незбиране молоко, масло тваринне, сири, згущене та порошкове молоко. Це визначає розміщення молокозаводів у містах, де переробляється молоко навколишніх сільськогосподарських підприємств.

У молочній промисловості виділяють такі підгалузі: маслоробну, сироварну, незбирано-молочну та консервну. Особливістю молочної промисловості є те, що на більшості підприємств виробляють декілька видів молочної продукції (Київ, Харків, Чернігів, Вінниця, Суми, Хмельницький),

Масло виробляється у всіх областях України (більше всього на заводах Чернігівської, Вінницької, Дніпропетровської, Полтавської та Київської областей), сир - у Чернігівській, Рівненській, Львівській областях, молочні консерви - в Києві, Харкові, Одесі, Донецьку, Дніпропетровську, Полтавській області (Лубни, Кобеляки, Ланна), Хмельницькій (Городок), Чернігівській (Бахмач) областях.

Рибна промисловість включає рибальство, добування морських тварин та морепродуктів, риборозведення та рибопереробку. Слід відрізняти рибальство морське та у внутрішніх прісноводних басейнах. Переважну більшість вилову дає морське рибальство, що має промисловий флот. Це дозволяє вести вилов не тільки в Чорному та Азовському морях, а і у водах Світового океану. Один з найбільших у світі рибопромислових комплексів "Восток" належить Україні.

Створено велику рибопереробну промисловість з потужними рибокомбінатами, консервними заводами, холодильниками. Частина вилову безпосередньо переробляється на плавучих рибозаводах (засіл, консервування, охолодження), а решта - на базах та на заводах узбережжя України.

У морському рибальстві існує великий територіальний розрив між виловом риби, її первинною та глибинною переробкою в морі та на березі, виготовленням напівфабрикатів у центрах споживання продукції і продажем їх населенню. Це вимагає широкого розвитку спеціалізованого складського господарства, засобів перевезення риби та інших морепродуктів на всіх видах транспорту. Внутрішнє рибальство дозволяє цілорічно забезпечувати населення свіжою рибою і не зв'язане 3 великими капітальними затратами на засоби вилову, переробку, доставку риби. Найбільшими центрами переробки риби в Україні є: Севастополь, Керч, Маріуполь, Білгород-Дністровський та ін.

Сільське господарство - це сукупність технологічно пов'язаних галузей (рослинництво і тваринництво), метою діяльності яких є виробництво продовольчої продукції та сировини для подальшої промислової переробки (насамперед, для харчової та легкої промисловості). Ця сфера виробничої діяльності має тісні виробничо-технологічні та економічні зв'язки з багатьма галузями господарства:

а)      з постачання сировини для харчової, легкої та хімічної промисловості;

б)      з безпосереднього використання продукції машинобудування(сільськогосподарська та автотранспортна техніка), хімічної (мінеральні добрива,засоби захисту рослин, штучні матеріали), паливно-енергетичної, лісової та деревообробної промисловості та інших галузей;

в)      з виробничого забезпечення своєї діяльності - заготівлі та зберігання продукції, торгівлі, ремонтних робіт, будівництва та інших видів виробничої інфраструктури;

г)      з невиробничого забезпечення своєї діяльності - житлове будівництво,торгівля та громадське харчування, пасажирський транспорт, побутове та медичне обслуговування, освіта, культура, управління.

Сільське господарство має свою якісну визначеність та специфіку, які суттєво впливають на характер його розвитку взагалі та територіальної організації зокрема. По-перше, в сільськогосподарському виробництві земля використовується одночасно як основний засіб виробництва і як предмет праці. В цьому розумінні земля є просторово обмеженою, вона не може заново створюватись або збільшуватись, замінюватися або переміщатися в просторі. По-друге, робочий період в сільському господарстві не співпадає з часом виробництва, який чітко поділяється на два періоди:

а)      безпосередньої діяльності (впливу) людини, спрямованої на забезпечення життя рослин і тварин;

б)      період здійснення виробництва за рахунок природних процесів.

Таке неспівпадання приводить до сезонності функціонування сільського господарства і, як наслідок, переробних галузей - цукрової, консервної та інших галузей. По-третє, ця галузь жорстко залежить від територіальних поєднань природних умов та ресурсів, які визначають структуру, спеціалізацію, рівні розвитку, інтенсивності, ефективності виробництва. По-четверте, для сільського господарства характерний сильний вияв ознак територіальності та комплексності (просторове розосередження, тісні виробничі взаємозв'язки та збалансованість між виробництвами та галузями).

Вплив природних умов знаходить відображення в територіальних відмінностях структури посівів. Розвиток і розміщення виробництва має наступні особливості:

Зернові культури:

-                  озима пшениця (частка в структурі посівів - 20-30%, врожайність - 25-40 ц/га,поширення - степові та південні лісостепові області);

-                  ячмінь (10-15%, 20-30 ц/га, поширений повсюдно, особливо в степових та лісостепових областях);

-                  кукурудза (7-10%, 25-30 ц/га, північ та центр степової, південь лісостепової зони).

Технічні культури:

-                  - цукрові буряки (5-8%, 250-300 ц/га, лісостеп, південь Полісся та північ степу);

-                  соняшник (4-7%, 14-16 ц/га, степова та південь лісостепової зони);

-                  льон-довгунець (7-8 ц/га, поширений у поліських областях).

-                  Інші культури:

-                  картопля (3-5%, 80-100 ц/га, поліські області);

-                  овочівництво, садівництво, виноградарство (переважно південні області та Закарпаття);

-                  кормові культури - кормові коренеплоди, кукурудза та силос, однорічні та багаторічні трави.

Скотарство (велика рогата худоба):

-        м'ясо-молочного напряму (в південних та центральних регіонах);

-        молочно-м'ясного напряму (в північних та приміських регіонах).

Свинарство (розвинуте повсюдно, підвищена концентрація в приміських зонах).

Птахівництво (розвинуте повсюдно, підвищена концентрація в приміських зонах).

Інші галузі - вівчарство (південні та карпатські області), конярство (карпатські та поліські області), бджільництво, шовківництво, звірівництво, рибне господарство.

Територіальне поєднання сільськогосподарських галузей та виробництв виступає основою утворення різних за змістом та масштабом елементів його територіальної організації. В "Україні сформувались зональні (поліський, лісостеповий, степовий, передгірний) та приміські агротериторіальні комплекси(АПК).

Поліський тваринницько-льонарсько-картопляннй АПК: галузі спеціалізації виробництво яловичини, молока, льону-довгунця, картоплі; допоміжні галузі - зернове господарство, птахівництво, хмільництво, буряківництво. Проблеми: поглиблення спеціалізації господарств відповідно до виробничих типів, радіоактивне забруднення сільськогосподарських земель.

Лісостеповий тваринницько-зерново-буряковий АПК: галузі спеціалізації -молочно-м'ясне та м'ясо-молочне скотарство, вирощування цукрового буряку, зернове господарство, м'ясо-сальне свинарство; допоміжні - виробництво соняшнику, картоплі, птахівництво, овочівництво. Проблеми: надмірна концентрація посівів буряків на крутих схилах (сприяє швидкій ерозії), збільшення потужностей переробних підприємств цукрової, борошномельної, плодоовочеконсервної промисловості.

Степовий тваринницько-зерново-соняшниково-овочево-плодовий АПК: галузі спеціалізації - молочно-м'ясне та м'ясо-молочне скотарство, м'ясо-сальне свинарство, вівчарство та птахівництво, зерно, соняшник, виноград, овочі, плоди. Проблеми: збільшення виробництва плодів, поглиблення спеціалізації на виробництво овочів, сильних та твердих сортів озимої пшениці.

Кримсько-Карпатський переважно тваринницький АПК: вівчарство, м'ясо-Молочне скотарство. Гірські райони Криму - виноградарство і плодівництво, ефіроолійні культури, тютюн. Північне передгір'я Карпат - зернові, льон-довгунець, Картопля, цукрові буряки, хміль, овочі. Закарпатські райони - виноград, картопля, овочі, плодово-ягідні культури, тютюн. Проблема: спеціалізація сільського господарства повинна формуватись у відповідності до рекреаційної спеціалізації цих територій.

Приміські АТК формуються для задоволення продовольчих потреб великих міст та міських агломерацій (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Львів, Кривий Ріг). Спеціалізація - молочне та молочно-м'ясне скотарство. овочівництво, плодівництво, птахівництво, картоплярство. В територіальній структурі приміських АТК спостерігається поясність: І пояс (15-20 км від міста)- овочівництво закритого фунту, м'ясне свинарство, виробництво дієтичних яєць: ІІ пояс (30-80 км) - молочно-м'ясне скотарство, овочівництво відкритого ґрунту, раннє картоплярство, м'ясне птахівництво; Ш пояс (понад 80 км) - молочно-м'ясне скотарство, овочівництво, м'ясо-сальне свинарство, зернове господарство.

Розвиток продуктивних сил зумовлює поглиблення спеціалізації сільськогосподарських підприємств, зростання концентрації виробництва, урізноманітнення та зміцнення взаємозв'язків між сільськогосподарськими та промисловими підприємствами з переробки сировини, матеріально-технічного забезпечення. Виробничо-технологічне та організаційно-управлінське об'єднання сільськогосподарських, промислових, заготівельних, транспортних підприємств з метою ефективного виробництва сільгосппродукції, її заготівлі, зберігання, промислової переробки та доведення до споживача знаходить вираз у процесі агропромислової інтеграції. Характерними ознаками цього процесу с відособлення виробничих функцій і стадій технологічного процесу, спеціалізація, кооперування підприємств, концентрація виробництва певного (економічно найбільш ефективного) виду продукції.

Розрізняють два види агропромислової інтеграції. Вертикальна - поєднання підприємств, що здійснюють послідовні стадії виробничо-технологічного процесу, включаючи виробництво сільськогосподарської продукції, и промислову переробку та реалізацію. Горизонтальна інтеграція - це територіальне поєднання сільськогосподарських підприємств, що виробляють однорідну продукцію.

Агропромисловий комплекс (АПК) України включає до свого складу такі технологічно та організаційно взаємопов'язані групи виробництв:

1)    сукупність сільськогосподарських галузей, що виробляють рослинницьку та тваринницьку продукцію і, таким чином, виступають основою технологічного процесу в АПК;

2)промислові підприємства, що переробляють сільськогосподарську сировину:

3)галузі машинобудування, хімічної промисловості, що забезпечують агропромисловий комплекс засобами виробництва;

4)заготівельно-збутові та транспортні підприємства;

5)науково-дослідні та проектні установи, навчальні заклади.

Територіальна спеціалізація - переважаюче виробництво одного або декількох видів продукції на певній території у відповідності з найбільш сприятливими природними та соціально-економічними передумовами. Уявлення про територіальну спеціалізацію може дати аналіз товарної продукції сільськогосподарських підприємств. Галузі спеціалізації мають підвищену литому вагу в структурі товарної продукції в порівнянні з неспеціалізованими галузями.

Високого рівня розвитку в Україні набули такі спеціалізовані комплекси:

цукробуряковий, плодоовочеконсервний, олійно-жировий, виноградарсько- виноробний, льонопромисловий, ефіроолійний, м'ясопромисловий, молочнопромисловий, птахопромисловий.

 

 

 

1.8.       Будівельний комплекс.

Будівельний комплекс — це сукупність галузей, вироб­ництв та організацій, що характеризується тісними економічни­ми, організаційними, технічними й технологічними зв'язками в отриманні кінцевого результату — забезпечення виробництва ос­новних фондів господарського комплексу країни. За обсягом продукції та кількістю зайнятих він складає майже десяту части­ну в економіці країни.

В Україні створений потужний будівельний комплекс, який формує спільно з машинобудуванням основні фонди й виробничі потужності галузей економіки, забезпечує вдосконалення госпо­дарських пропорцій, вирівнювання техніко-економічного й соці­ального рівня розвитку галузей господарства країни та її регіонів, залучення нових природних ресурсів, охорону и відтворення нав­колишнього середовища, створення передумов для реалізації на практиці досягнень науково-технічного прогресу. Сукупність га­лузей зі створення основних фондів формує інвестиційний ком­плекс.

Будівельний комплекс об'єднує п'ять сфер матеріального ви­робництва:

—проектно-дослідні організації;

—промисловість будівельних конструкцій і деталей та про­мисловість будівельних матеріалів;

—будівельну індустрію;

—промисловість будівельного та дорожнього машинобуду­вання;

—матеріально-технічне забезпечення.

Будівельний комплекс як одна з найбільш^капіталомістких і диференційованих виробничих систем впливає на темпи, масш­таби та особливості розвитку і зосередження виробництва. Тому при розміщенні капітального будівництва враховується наявність будівельних організацій у регіоні. Водночас слабкість будівельної бази стримує промислове, житлове, сільськогосподарське будів­ництво, яке в нових ринкових умовах потребує великих обсягів будівельно-монтажних робіт, а також використання принципово нових важелів управління, планування та організації всіх ланок капітального будівництва.

Організація процесів регулювання та розвитку інвестиційно-будівельної діяльності вирішується на рівні регіонів з урахуван­ням загальнодержавних інтересів, а також особливостей і потреб регіонів.

Основне завдання регіонального органу управління при роз­робці стратегії і тактики розвитку регіону в сучасних умовах — створення режиму найбільшого сприяння процесу формування, розвитку й функціонування регіональних товарних ринків, у тому числі ринку нерухомості, заснованих на врахуванні як господар­ського права, так і всієї сукупності регіональних особливостей (демографічних, соціальних, економічних і екологічних). Щодо будівництва регіону це може означати: активний вплив на процес створення виробничої та соціальної інфраструктури регіону; фор­мування і жорстке проведення в життя регіональної екологічної політики; регулюючий вплив на економічну політику монополій, які функціонують на території регіону, з метою обмеження всіма доступними засобами їхньої можливості щодо необґрунтованого підвищення цін на виробничі ресурси (енергетичні, водні, послуги залізничного транспорту тощо); формування та проведення активної містобудівної політики в регіоні; створення сприятли­вих умов для формування регіонального будівельного комплексу, його складу і структури, як технологічної, так і за формами влас­ності на засоби виробництва; активне формування інвестиційної політики на території регіону. Деякі з перелічених заходів мають загальноекономічний характер, проте, щодо будівництва, їх роз­робка та використання відіграють першочергову роль для регіонів.

Позитивна інвестиційно-будівельна політика регіональних властей створює передумови для залучення інвестицій і забезпе­чення програм стійкого розвитку регіонів.

Промисловість будівельних матеріалів. Розвитку даної галузі сприяють: постійна потреба у проведенні будівництва в усіх га­лузях економіки; наявність значних родовищ цементної й цемент­но-черепичної сировини, будівельного каменю, оздоблювальних матеріалів, а також інших видів нерудних копалин; можливість забезпечення підприємств робочою силою за рахунок місцевого населення; густа мережа залізниць, зручні водні магістралі та ін­ші чинники.

Цементна промисловість — матеріаломістка галузь. Тому цементні заводи розміщуються в районах видобутку сировини. Сировиною можуть бути мергель, крейда, вапняк, а також шлаки металургійних комбінатів і теплових електростанцій. Найбільші центри цементного виробництва України — Амвросієвка,  Краматорськ, Єнакієве (Донецька область), Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ (Дніпропетровська область), Здолбунів (Рівненська область), Ямниця (Івано-Франківська область), Кам'янець-Подільський (Хмельницька область), Бахчисарай (АР Крим), Ольшанка (Миколаївська область), Одеса. З виробництвом цемен­ту тісно пов'язаний випуск азбоцементних виробів — шиферу, труб, муфт, що, як правило, організований на діючих цементних заводах.

Підприємства скляної промисловості України випускають бу­дівельне скло в широкому асортименті, серед якого основна пи­тома вага належить віконному склу. Розміщення виробництва будівельного скла зумовлено наявністю відповідних запасів си­ровини, зокрема пісків скляних. Майже все виробництво скла зо­середжено в Луганській, Донецькій та Львівській областях, при­чому 85 % його припадає на Луганську область. Нині модернізо­ваний і реконструйований Лисичанський склозавод. У результаті реконструкції Костянтинівського заводу «Автоскло» створені окремі підприємства «Кварцит», «Спецтехскло», «Техбудскло», «Житлобудсервіс», що дало можливість здійснити інноваційне оновлення цих підприємств. Крім листового скла, підприємства випускають багато виробів з нього — вітражі, дзеркала, стемаліт.

Промисловість стінових матеріалів. Виробництво стінових матеріалів розміщено в усіх областях України. Особливо великі обсяги його знаходять в Києві та Київській області, Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Одеській та Львівській облас­тях. Запаси необхідної сировини, особливо цегляно-черепичної, дозволяють функціонувати сотням підприємств понад 100 років. Структура стінових матеріалів є різноманітною і містить як дріб­ні штучні стінові матеріали (керамічну й силікатну цеглу, стінові блоки з природного каменю, шлакоблоки), так і великорозмірні індустріальні конструкції (стінові панелі зі збірного залізобетону, великі бетонні й силікатні блоки). Мережа підприємств з вироб­ництва керамічної цегли налічує понад 1000 заводів, цехів і ви­робництв (включаючи сезонні).

Промисловість нерудних будівельних матеріалів. На балансі за­пасів усіх видів нерудних матеріалів, включаючи облицювальний і пильний камінь, зареєстровано близько 1000 родовищ. Видобу­ток та переробка цих матеріалів ведеться на 600 досить великих кар'єрах, а всього в Україні існує більше ніж 900 підприємств різних форм власності. Підприємства нерудних будівельних ма­теріалів випускають щебінь, гравій, бутовий камінь, будівельний пісок.

У загальному обсязі виробництва нерудних матеріалів бутощебенева продукція має найбільшу питому вагу — понад 70 %. Крім щебеню, який широко використовується як заповнювач у бетонах різноманітного призначення, а також для дорожнього покриття і баластування залізничних шляхів, будівельне ка­міння застосовується для обладнання тротуарів, набережних тощо.

Україна має великі можливості для виробництва високоякіс­них облицювальних матеріалів у зв'язку з наявністю значних за­пасів таких порід, як граніти, габро, лабрадорити, мармури, мар­мурові вапняки, пісковики. Загальна кількість розвіданих ро­довищ облицювальних каменів досягає в Україні 70. З них близь­ко 40 — гранітів, інші — родовища мармуру та мармурових вап­няків. Найбільша кількість родовищ знаходиться у Житомирській області.

Основний видобуток сировини сконцентрований у Головінському, Горбулєвському, Сліпчицькому, Слобідському родовищах габро- і габрозитів, Коростишевському родовищі сірих гранітів, Ємельянівському та Корнінському родовищах червоних і черво­но-сірих гранітів.

Видобуток будівельних пісків в Україні здійснюється на більш ніж 300 родовищах, причому їх запаси розподілені по території нерівномірно. Більше 50 % запасів зосереджено в межах Донець­кої, Запорізької, Миколаївської та Харківської областей. Нерів­номірність розміщення їх запасів і виробництва по території України створює значний дефіцит в окремих областях. Він може бути компенсований за рахунок збільшення випуску штучного піску з відходів виробництва каменедробильних заводів.

Структурні зміни в промисловості будівельних матеріалів, які повинні відбуватися в перспективі, зумовлені, насамперед, по­требами будівництва. Одним з головних напрямів розвитку це­ментної промисловості є модернізація діючих підприємств. Про­гресивні зміни в структурі виробництва стінових матеріалів торкатимуться переважно великорозмірних стінових конструк­цій, зокрема залізобетонних панелей, частка яких у загальному обсязі стінових матеріалів зменшиться за рахунок збільшення масштабів монолітного домобудування.

Удосконалення структури виробництва дрібноштучних стіно­вих матеріалів здійснюватиметься шляхом підвищення питомої ваги ефективних видів цегли й керамічних каменів.

У промисловості нерудних будівельних матеріалів передбача­ється подальше підвищення технічного рівня їх видобутку й переробки за рахунок використання електрогідравлічного ефекту та лазерної техніки. Одним з напрямів розвитку галузі є збільшення випуску декоративно-облицювальних виробів з природного ка­меню.

Капітальне будівництво. Будівництво є галуззю господарства, яка характеризується тривалим виробничим циклом, нерухоми­ми, територіально закріпленими об'єктами, що зводяться (проми­слові споруди, жилі будинки, електростанції, трубопроводи то­що), а також високою залежністю виробництва від географічних умов. У процесі спеціалізації відокремлювалися види будівницт­ва — промислове, житлове, комунальне, сільськогосподарське, водогосподарське, транспортне, індивідуальне й ін.

Будівництво як галузь господарства може бути представлено двома підгалузями матеріального виробництва: системою проек­тно-дослідних організацій та будівельною індустрією, яка, в свою чергу, є виробничою основою будівництва і включає сукупність постійно діючих будівельно-монтажних і спеціалізованих орга­нізацій. Останні містять у своєму складі виробничі Лїдприємства, підсобні, допоміжні та обслуговуючі господарства, що здійс­нюють будівельно-монтажні й спеціальні роботи зі зведення об'єктів.

Під час розміщення об'єктів капітального будівництва ще на допроектній стадії враховується наявність будівельних організа­цій. Найважливішими чинниками, які враховуються під час ви­бору районів і пунктів будівництва, є трудовий, сировинний, па­ливно-енергетичний, водний. Значний вплив на будівництво мають кліматичні особливості різних регіонів, насамперед на се­зонність відкритих робіт.

Ринкова економіка внесла принципові зміни до системи оці­нювальних критеріїв кінцевої продукції будівництва. Це стосуєть­ся не тільки функціонального аспекта справи, але й естетичного. В радянський період із системи критеріальних оцінок будівельної продукції естетичний аспект практично повністю виключався, що призвело до абсолютної невиразності матеріально-речового сере­довища міст та поселень. Естетичні критерії збереглися лише стосовно незначної кількості будівель і споруд громадянського призначення. У ринковій економіці відродження естетичної скла­дової, як і підвищення вимог до функціональних і технологічних якостей проекту, позначається на організації всієї проектної справи в країні. Нині відбувається інтенсивне перетворення сис­теми проектних організацій. У першу чергу, це торкається органі­зацій, що спеціалізуються на цивільному проектуванні. З виникненням приватних архітектурних та проектних організацій інсти­тут будівельного проектування неминуче стає повноправним учасником ринку будівельної продукції, хоч сама діяльність що­до проектування будівельних об'єктів аж ніяк не прив'язана до географічних координат.

Капітальне будівництво здійснюється в Україні підприємства­ми й організаціями, які входять переважно до складу корпорацій «Укрбуд», «Укрмонтажспецбуд» та «Украгропромбуд». Першу з них можна вважати основною ланкою вітчизняного будівельного комплексу.

Найбільш вагомі зрушення відбулися у справі освоєння новіт­ніх технологій. Наприклад, на будівельних майданчиках Києва домінує монолітно-каркасна система зведення жилих будинків, яка активно витісняє застарілі серії. Таке будівництво здійсню­ється також у Харкові, Дніпропетровську, Одесі.

У будівництві працює великий парк спеціальних машин і ме­ханізмів — екскаватори одноковшові та багатоковшові, бульдо­зери, скрепери, крани баштові, гусеничні, пневмоколісні, крани автомобільні та ін. Сьогодні посідає складна проблема — онов­лення цього парку, який за останні десять років практично зно­сився.

Практика показала, що формування матеріально-технічної ба­зи будівництва здійснювалося на території України без належного врахування її регіонального розвитку. У результаті було ство­рено велику кількість, переважно дрібних підприємств з низь­кими техніко-економічними показниками. Недоліки у розміщенні підприємств зумовили великі нераціональні перевезення буді­вельних матеріалів і конструкцій, недовиконання виробничих фондів та високі втрати виробництва. Незважаючи на існуючі труднощі, активізація інвестиційної діяльності дозволила остан­нім часом нарощувати темпи капітального будівництва в усіх ре­гіонах України. У невиробничій сфері пріоритетом залишається житлове будівництво.

Активізація будівництва в Україні супроводжуватиметься у перспективі не тільки зростанням абсолютних обсягів будівель них і монтажних робіт, але й зміною структури як капітальних вкладень, так і самих цих робіт. Підвищеними темпами збільшуватимуться обсяги будівельних і монтажних робіт у житловому та комунальному, сільськогосподарському і водогосподарському будівництві, будівництві об'єктів транспорту й зв'язку за відповідного зниження їх питомої ваги у побудові об'єктів промислового виробництва.

Перспективні зміни в структурі будівельних та монтажних ро­біт формуватимуться під впливом нових, прогресивних тенденцій у капітальному будівництві. До них належать, наприклад, будів­ництво нових типів жилих будинків, котеджів з підвищеним ком­фортом, зведення установ охорони здоров'я, науки й культури з

 

45