Главная->Регіональна економіка->Содержание->1.2.       Демографічний, розселенський і працересурсний потенціал.

Конспект лекцiй регiональна економiка

1.2.       Демографічний, розселенський і працересурсний потенціал.

Основа кожної держави - це населення, люди, які є її громадянами, носіями державного суверенітету. Розвиток держави неможливий без наявності певної кількості населення, наявності його трудоресурсного та інтелектуального потенціалу, виробни­чої та духовної культури. У міжнародному праві населення ви­значається як стійка та самовідтворювальна сукупність людей, що перебувають у межах даної держави і належать до її юрисдикції. Населення становить частину ландшафтної оболонки Землі - так звану антропосферу. Населення країни об'єднує її громадян, іноземців з тривалим терміном проживання в цій країні, осіб з подвійним громадянством та тих, хто не має громадянства. В Україні інститут подвійного громадянства ще не запроваджений.

Населення є активною продуктивною силою, яка своєю діяль­ністю продукує виробництво матеріальних та духовних благ і по­слуг, як засобів свого існування, і одночасно виступає основним споживачем продуктів людської праці, які забезпечують його життєдіяльність. Таким чином, населення відіграє у виробництві по­двійну роль: і споживача, і виробника матеріальних благ та послуг, тим самим формуючи споживчий ринок та ринок праці. В основі процесу праці, як головного в суспільному розвитку, лежить взає­модія людини і природи, у якій людина відіграє основну роль.

Саме забезпечення нормальних умов життєдіяльності насе­лення, сприяння всебічному розвитку особистості в контексті де­мократизації суспільного життя є (чи має бути) основною метою функціонування будь-якої держави. Такий антропоцентричний підхід поступово окреслювався в ході розвитку продуктивних сил та сходження людства щаблями цивілізаційного розвитку. Най­більш чітко він почав проявлятися наприкінці XX століття. Це яскраво відбилося в ухваленні 179 країнами світу загальнолюдсь­кої Концепції стійкого розвитку та у проведеній ООН класифіка­ції країн за рівнем людського розвитку; у подальшій розробці у вітчизняній науці ідеї гуманізації суспільного розвитку та формування в подальшому ноосферного суспільства на засадах постіндустріалізму. В Україні і політики, і вчені наголошують на по­требі у побудові ринкової економіки соціального спрямування, тобто економіки, яка б в кінцевому підсумку слугувала людині, її всебічному гармонійному розвитку. І хоча, на жаль, ці ідеї та за­клики у нас мають швидше декларативний характер, однак на світовому рівні серед складових висхідного економічного розвитку на перший план уже вийшли, відтіснивши природні, інтелек­туальні та інформаційні ресурси.

Населення є природною основою трудових ресурсів - прові­дною складовою продуктивних сил та головного фактора виробництва.

Чисельність населення впливає на формування контингенту трудових ресурсів. Від цього залежать обсяги фінансових ресурсів Для соціального забезпечення, споживчий попит на товари народно­го споживання, склад та потужність соціальної інфраструктури.

Природне відтворення населення характеризується такими показниками як:

1.      Народжуваність - це загальна кількість народжених на певній території за певний проміжок часу. Коефіцієнт народжуваності - це кількість народжених за певний проміжок часу на певній території з розрахунку на 1000 жителів:

n , де

Н - загальна кількість народжених;

N - загальна кількість жителів країни.

2.      Смертність - це загальна кількість померлих на певній території за певний проміжок часу. Коефіцієнт смертності - це кількість померлих за певний проміжок часу на певній території з розрахунку на 1000 жителів:

c, де

С - загальна кількість померлих.

Продовжує залишатись високою дитяча смертність - 12,6%о. Це один з найгірших показників у Європі, хоч за останні три роки він зменшився і приблизно дорівнює показнику початку 90-х років.

3. Природний приріст - збільшення чисельності жителів певної території за певний проміжок часу. Такий приріст називають загальним і визначають у абсолютних та відносних показниках. Абсолютний показник приросту визначається як різниця між кількістю населення певної території на кінець і початок досліджуваного періоду. Відносний показник приросту населення може визначатися у темпах приросту (відношення абсолютної величини приросту до загальної кількості населення на початку досліджуваного періоду і вимірюється у відсотках) або показується через різні коефіцієнти.

пп

 

Природний приріст населення визначається алгебраїчною різницею між чисельністю народжених і померлих на певній території за певний проміжок часу. Починаючи з 1991 року показники природного приросту перейшли нульову відмітку і стали від'ємними, тобто щороку в країні помирає більше людей, ніж народжується.

Територіальні відмінності в показниках природного приросту пояснюються історичними, соціально-економічними факторами розвитку окремих регіонів країни. В майбутньому показник природного приросту буде знижуватись, за рахунок збільшення коефіцієнтів смертності (раніше це відбувалось за рахунок зниження народжуваності).

Описані тенденції про перебіг народжуваності, смертності, природного приросту доводять про існування демографічної кризи в Україні, яку поглиблює і доповнює погіршення якості життя населення (скорочення тривалості життя, якість харчування, здоров'я і т.д.). Так, очікувана тривалість життя в Україні скоротилася з 71 року (66 у чоловіків і 74 у жінок) в 1985-1986 роках до 67 років (62 у чоловіків та 73 у жінок) в 1997-1998 роках.

В Україні існують досить значні внутрішні територіальні відмінності в показниках природного відтворення населення. Серед причин, що зумовлюють такі відмінності доцільно назвати рівень соціально-економічного розвитку регіону, вікову структуру його населення, рівень урбанізації, територіально-етнічні традиції, рівень розвитку сфери послуг. Для виявлення та вивчення територіальних відмінностей в процесах природного руху населення, встановлення нових тенденцій та залежностей доцільно застосовувати методику аналізу територіальної диференціації цих процесів. Застосування такої методики з використанням статистичних даних на 1.01.2005 року дало наступні результати.

Загалом, в західних регіонах співпадають високі показники народжуваності з низькими показниками смертності, в центральних та північно-східних регіонах низькі показники народжуваності "накладаються" на високі показники смертності населения. Такі особливості зумовлюють ще більші територіальні відмінності в показниках природного приросту населення (Кпп), особливістю якого є те, що для переважної більшості областей він має від'ємне значення. Це означає, що населении в результаті природного руху зменшується.

Зміни, що проходять у природному русі населення України, негативно відображаються на сучасній віковій структурі її жителів. Відбувається „старіння” нації: середній вік населення України - 36,7 років. Відбувається процес зменшення молодих вікових груп та збільшення питомої ваги людей похилого віку.

Працездатне населення складає 56,1% від загальної кількості населення в Україні, молодше працездатного - 23,2%. Існує різниця в цих показниках між міським та сільським населенням. У віці молодше працездатного вона незначна (20,2% в міському населенні і 21,6% в сільському). Міського населення а працездатному віці 59,5%, сільського - 49,1%. Питома вага осіб старше працездатного віку в сільському населенні більша ніж в міському і складає відповідно 29,3% і 20,3%.

Згідно шкали Е. Россета, можна відмітити, що Україна знаходиться в стадії демографічної старості. Як правило, молоде покоління з більшою питомою вагою в працездатному віці проживає в урбанізованих, індустріально розвинутих областях.

У віковій структурі населення особливо неблагополучна ситуація склалась у сільській місцевості, де частка осіб у працездатному віці майже на 10% нижче, ніж у міській. В деяких областях питома вага населення пенсійного віку в селах перевищує 30% і навіть 50% (Житомирська, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська).

Тенденція збільшення у віковій структурі населення абсолютної чисельності і питомої ваги осіб похилого віку є наслідком зміни режиму відтворення населення, зокрема в результаті зниження народжуваності.

Статева структура є важливою демографічною характеристикою населення. Від відношення чоловіків і жінок по різних вікових групах залежить можливість вступу до шлюбу, і як наслідок - рівень народжуваності. Диспропорція статей в Україні поступово скорочується.

В 1989 році на 1000 жінок припадало 860 чоловіків, в 2001 році - 872 чоловіків. Спостерігаються певні територіальні відмінності і співвідношенні жінок і чоловіків.

Українці переважають скрізь, за виключенням Криму, де переважає російське населення (67%). В Криму, в результаті міграції, проживає 83% кримських татар.

Все це є наслідком історичного формування території України та особливостями її економічного розвитку. В результаті особливостей історичного розвитку склались етнографічні групи: гуцули, лемки, бойки, поліщуки.

Внаслідок постійного міграційного притоку (в першу чергу з "гарячих точок") в Україні збільшилась чисельність населення некорінних національностей: азербайджанців, вірмен, грузинів, казахів, курдів, чеченців.

Значна частина українців - понад 10 млн. чоловік проживає за межами України. Найбільше їх в країнах близького зарубіжжя - в Росії (3,5 млн. чол.), в Казахстані (близько 1 млн. чол.), а Молдові (біля 500 тис. чол.). В США та Канаді понад 2 млн. українців. Ще біля 2 млн. проживає в Австралії та країнах Південної Америки (Аргентині, Бразилії та ін.).

Підкреслимо, що розселення населення є досить динамічним процесом, що характеризується територіальним поширенням та концентрацією населення. утворенням форм територіального зосередження проживання людей та взаємодію цих форм, співвідношенням видів та типів поселень, функціонуванням територіальних систем розселення. Вивчення розселення населення має важливе значення в контексті розміщення продуктивних сил, бо саме розселення є одним з головних факторів, який у великій мірі визначає характер та ефективність розміщення матеріального виробництва; є визначальним фактором розміщення сфери послуг; є похідним від характеру розміщення природно-ресурсного потенціалу; є своєрідним індикатором рівня соціально-економічного розвитку та структури господарства країни (території). Основними характеристиками процесу розселення є територіальна густота населення, урбанізація, ефективність територіальних систем розселення.

Густота (щільність) населення визначається за допомогою відповідного показника:

N, де

P N— показник густоти населення;

N - чисельність постійних жителів певної території;

S - площа території, для якої розраховується показник.

Внутрішні територіальні відмінності показника урбанізації в Україні зумовлені, насамперед, рівнем розвитку і структурою промислового виробництва, а також структурою природно-ресурсного потенціалу та національно-історичними особливостями регіонів. Високим рівнем урбанізації виділяються регіони з потужним промисловим виробництвом, як правило на чолі з містами-мільйонерами. Найбільший показник урбанізації має Донецька область (90,3%), найменший - Закарпатська область (37,0%).

Характерною ознакою урбанізації є утворення міських агломерацій (від лат. agglomerare - приєднувати) - скупчення в багатьох випадках - злиття міських населень, територіально наближених, що об'єднується в одне ціле в результаті інтенсивних господарських, трудових, культурно-побутових зв'язків. Однією з визначальних рис агломерацій є маятникові міграції (насамперед, трудові) людей. Найбільшими міськими агломераціями в Україні є Київська, Харківська, Одеська, Львівська (моноцентричні), Донецько-Макіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Горлівсько-Єнакієвська та ін.

Зазначимо, що в залежності від причин виникнення та функцій Ф. Заставний виділяє в Україні чотири основних типи міст:

1.міста, що виникли на інтенсивних транспортних шляхах та їх перетинах:річкових (Київ, Дніпропетровська, Черкаси, Запоріжжя та ін.); морських (Одеса,Миколаїв, Севастополь, Маріуполь та ін.), сухопутних (Рівне, Ужгород, Чернівці,Конотоп, Бахмач, Лозова, Житомир, Ніжин та ін.).

2.міста, що виникли як центри добувної промисловості (Донецьк, Кривий ,Ріг, Марганець, Калуш та ін).

3.міста-курорти (Ялта, Феодосія, Трускавець, Миргород).

4.міста-центри оборонного значення (Севастополь, Керч та ін.).

Досить динамічно змінюється сільське розселення України, що зумовлено,насамперед, зменшенням чисельності сільського населення. Панівною тенденцією зменшення загальної кількості сільських поселень. Найбільш виявився цей процес областях північного та центрального Лівобережжя, Донбасу та Півдня України, і той же час в західних та центрально-західних регіонах таке скорочення було незначним. Ці відмінності пояснюються різкою інтенсивністю відтоку сільського населення в міста, різницею в середній людності поселень та етнічними традиціями. В динаміці сільського розселення виявляються наступні тенденції (Ф.Заставний 1994р.): по-перше, зменшується людність абсолютної більшості сіл як за рахунок міграцій, так і за рахунок природного зменшення; по-друге, існують значні територіальні (між областями) відмінності у величині сіл - в центрально-східному Лівобережжі переважають дрібноселені форми, в Правобережжі крупноселенні форми; по-третє, спостерігаються територіальні відмінності в густоті сільського населення - порівняно висока його густота в Карпатському регіоні, найнижча - в Донбасі, центрально-південних областях та в північно-поліських районах.

Однією з головних форм територіального зосередження населення є територіальні системи розселення - сукупність взаємозв'язаних (в результаті виробничо-господарських, адміністративно-управлінських, соціально-обслуговуючих зв'язків) поселень в межах відносно цілісної території. В системі розселення виділяється своїми функціями та людністю "центральне" поселення до якого тяжіють підпорядковані йому поселення. Достатньо сформованими в Україні є регіональні (міжобласні) системи розселення - Центральна (Київ), Західна (Львів), Північно-Східна (Харків), Південна (Одеса), Подільська (Вінниця); обласні системи на чолі з адміністративними центрами областей; локальні (міжрайонні); низові на чолі з адміністративними центрами низових районів; місцеві та елементарні.

До трудових ресурсів певної території (країни, регіону) відносять ту частину населення, яка має необхідний для трудової діяльності освітній, професійно-кваліфікаційний рівень, фізичний розвиток і стан здоров'я. Одним з основних критеріїв визначення трудоресурсного потенціалу виступає віковий ценз, за яким все населення території поділяється на три групи: молодше працездатного віку (діти, юнаки та дівчата віком до 16 років), працездатного віку (чоловіки у віці до 59 років і жінки у віці до 54 років включно) та старше працездатного віку (пенсіонери). Особливу групу непрацездатного населення становлять інваліди І та II груп.

Слід мати на увазі, що загальні оцінки трудових ресурсів дають уяву лише про можливості окремих територій і повинні розглядатися як одна з категорій якісної характеристики населення. З позицій економічних на передній плай виступає аналіз зайнятості населення у народному господарстві.

Тенденція до скорочення зайнятості населення (насамперед населення, зайнятого у сфері економіки) породила в Україні принципово нове явище -безробіття. Масове безробіття, як соціальне явище, в Україні фіксується лише з початку 90-х років і пов'язується з переходом на рейки ринкової економіки. Разом з тим і сьогодні ми не повністю звільнилися від менталітету епохи авторитаризму. Яскравим свідченням цього є суттєві відмінності у підходах до визначення безробіття в Україні та у світовому співтоваристві.

В усіх випадках кількісним показником цього явища виступає рівень безробіття, тобто виражене у відсотках відношення числа безробітних до кількості економічно активного населення (або до чисельності населення працездатного віку). Саме цей критерій дозволяє наочно переконатися в існуванні істотної відмінності між згаданими вище підходами до оцінки безробіття за українською і міжнародною методиками: якщо за першою рівень безробіття в цілому по Україні у 2000 р. становив 3,7%, то за другою він у цьому ж році становив 11,3% (в обох випадках кількість безробітних порівнювалася з чисельністю економічно активного населення працездатного віку). Яскраво проявляються відмінності двох згаданих методик при регіональному аналізі рівня безробіття.

Трудові ресурси України завжди відрізнялися високим рівнем професійної підготовки, що значною мірою сприяло розміщенню на її території цілої низки виробництв, які вимагають підвищеної кваліфікації кадрів, а також формуванню потужної наукової бази, що давно здобула світове визнання. Певною мірою якісний стан трудових ресурсів може бути оцінений через освітній рівень населення, зайнятого в економіці країни.

 

 

37