Deprecated: mysql_connect(): The mysql extension is deprecated and will be removed in the future: use mysqli or PDO instead in /home/studb20/public_html/index.php on line 4
 53. Біржові операції та біржові угоди з цінними паперами - Фінансовий Ринок остовні питання - Studbook
Главная->Фінанси->Содержание->53. Біржові операції та біржові угоди з цінними паперами

Фінансовий Ринок остовні питання

53. Біржові операції та біржові угоди з цінними паперами

Біржові операції — угоди купівлі-продажу цінних паперів, що пройшли процедуру лістингу та укладаються між учасниками торгівлі у встановленому приміщенні у встановлений час.

Біржовий процес містить такі стадії

- оформлення та реєстрація заяв (наказів) на купівлю-продаж цінних паперів;

- введення заявок (наказів) до біржової торгівлі;

- укладання угод між клієнтами та брокерами;

- виконання угод;

- реєстрація торговельних угод на біржі;

- розрахунки (або кліринг) між клієнтами.

Біржові угоди – це укладені учасниками біржової торгівлі договори (угоди) щодо біржового товару в ході біржової торгівлі. За своїм економічним змістом біржові угоди спрямовані на передачу майна у власність покупця. Юридично така передача оформляється опорами купівлі-продажу, постачання. Біржові угоди у принципі не відрізняються від угод, укладених поза біржею, але укладатися вони можуть тільки членами біржі або брокерами. Укладена під час біржових торгів угода повинна бути подана для реєстрації на біржі не пізніше наступного дня. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі і нотаріальному посвідченню не підлягає .

Біржові угоди  залежно від часу їх виконання поділяються на такі:

• угоди з негайним виконанням («угоди на реальний товар»);

• термінові (угоди на строк):

• форвардний контракт – це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на певних умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту;

• ф'ючерсний контракт – це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на певних умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту. Предметом ф'ючерсної угоди є стандартні біржові контракти на стандартизований товар з визначеним наперед строком виконання, але за ціною, встановленою на день укладання контракту.

• опціон – це стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери, товари або кошти па визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

49.           Види та характеристика біржових наказів (заявок)

Наказ — це доручення клієнта брокерові про те, що він повинен зробити із цін бум або коштами клієнта на РЦБ протягом певного часу й на підставі ув'язненого між ними договору на брокерське обслуговування.

Класифікації клієнтських наказів брокерові.

За рівнем ціни накази прийнятий розділяти на: ринковий; лімітний; стоп-наказ; стоп-лімітний наказ.

По терміну дії накази підрозділяються на: термінові; відкриті.

1) Ринковий. Це наказ клієнта на покупку або продаж цін бум по поточній ринковій ціні.

Ключові принципи ринкового наказу: 1) виконується брокером по найкращій із пропонованих на момент реалізації наказу цін. Брокер повинен купити цін бум по найменшій з наявних ринкових котирувань (одночасних пропозицій) на продаж або повинен продати цін бум клієнта по найбільшій з наявних на ринку котирувань на покупку; 2) володіє найвищим у порівнянні з іншими типами наказів пріоритетом у виконанні. Якщо на ринку одночасно є ринковий наказ і інший тип наказу на ту саму цін бум, то В першу чергу повинен бути виконаний ринковий наказ, а вже потім іншої; 3) віддаючи ринковий наказ, клієнт не знає, по якій конкретній ціні він буде виконаний, але він упевнений, що наказ буде обов'язково виконаний.

При виконанні ринкового наказу брокер може виконати його як у цілому, так і вроздріб залежно від ситуації на ринку. Накази, віддані до початку торгівлі, повинні бути виконані при відкритті торгівлі, а накази, віддані в ході торгів, виконуються негайно в міру надходження.

2) Лімітний. Це наказ, у якому клієнтом установлюється гранична ціна його виконання.

Лімітний наказ на покупку — це наказ, у якому клієнт установлює найбільшу суму, що він готовий заплатити за покупку цін бум. Це наказ, що може бути виконаний за ринковою ціною, але не перевищуючу лімітну ціну. Лімітний наказ на продаж — це наказ, у якому клієнт установлює найменшу суму, по якій він готовий продати свою цін бум. Це наказ, що може бути виконаний за ринковою ціною, але не нижче, ніж лімітна ціна.

Недолік лімітного наказу полягає в тому, що якщо ринкова ціна у своєму русі нагору перевищила лімітну ціну покупки або у своєму русі долілиць упала нижче лімітної ціни продажу, то в цій ситуації він не може бути виконаний, а тому клієнт може понести нічим не обмежені збитки. Наприклад, клієнт дає наказ брокерові продати цінний папір за ціною не нижче 100 руб. при поточній ринковій ціні 105 руб., що раптом стала швидко падати. Брокер виходить на ринок, але в цей час ціна вже впала до 95 руб. Наказ клієнта не виконується. Поки брокер знову зв'яжеться із клієнтом і одержить новий наказ, ціна може впасти ще сильніше, і цінного паперів клієнта знеціниться ще більше.

3) Стоп-наказ. Це наказ, що перетворюється в ринковий наказ при досягненні ринковою ціною зазначеної в наказі ціни, або стоп-ціни. Стоп-накази використовуються як кошти захисту від раптової несприятливої зміни ринкової ціни для клієнта (інвестора).

Стоп-наказ на покупку — це наказ, відповідно до якого: 1) у ситуації, коли у своєму русі нагору ринкова ціна досягла рівня стоп-ціни, брокер повинен купити цінний папір по стоп-ціні або вище; 2) у ситуації, коли ринкова ціна рухається долілиць, при досягненні рівня стоп-ціни брокер повинен купити цінний папір по стоп-ціні або нижче, що рівносильно змісту ринкового наказу (покупку по найкращій ринковій ціні), але в те ж час виконання «стопа» може перешкодити покупці цінного папера по ще більш низькій ціні. Стоп-наказ на продаж — це наказ, відповідно до якого в ситуації, коли у своєму русі долілиць ринкова ціна досягла рівня стоп-ціни, брокер повинен Продати Цінний папір по стоп-ціні або нижче. Як і в попередньому випадку, стоп-наказ на продаж у ситуації росту ринкової ціни не має практичного змісту.

Недолік даного наказу полягає в тому, що він може бути виконаний за ціною, гіршої, чим стоп-ціна. Достоїнство даного наказу по порівнянні з лімітним наказом укладається в тім, що він буде обов'язково виконаний, нехай і з деякими втратами для клієнта, але у випадку використання лімітного наказу втрати клієнта могли б бути набагато більше.

4) Стоп-лімітний наказ. Це наказ, що містить і лімітну ціну, і стоп-ціну. Його ідея ськладається в з'єднанні переваг лімітного наказу й стоп-наказу - у випадку, якщо ринкова ціна досягає встановленої стоп-ціни, наказ негайно виконується по поточній ринковій ціні, але не вище (або не нижче) установленої лімітної ціни. Стоп-лімітний наказ обмежує можливі збитки клієнта не взагалі, а тільки в межах різниці між стоп - і лімітною ціною.

Стоп-лімітний наказ на покупку — це наказ, що у ситуації росту ринкової ціни виконується, як тільки вона перевищить рівень стоп-ціни, але при цьому покупка повинна бути виконана брокером за ціною не вище встановленої лімітної ціни. У противному випадку наказ відміняється. У ситуації падіння ринкової ціни стоп-лімітний наказ на покупку втрачає практичний зміст, тому що будь-які обмеження за ціною покупки тільки приносять шкода інвесторові. У стоп-лімітному наказі на покупку лімітна ціна завжди більше стоп-ціни. Стоп-лімітний наказ на продаж — це наказ, що у ситуації зниження ринкової ціни виконується, як тільки вона у своєму падінні досягне рівня стоп-ціни, але при цьому продаж повинна бути виконана брокером за ціною не нижче встановленої лімітної ціни. У противному випадку наказ відміняється. У ситуації росту ринкової ціни стоп-лімітний наказ на продаж не віддається. У стоп-лімітному наказі на продаж лімітна ціна завжди менше стоп-ціни.

1) Термінові. Це наказ, у якому втримується конкретний строк (строки) його виконання. Основні види термінових наказів наступні:

Денний — це наказ, що повинен бути виконаний протягом поточного торговельного дня. У випадку його невиконання з якихось причин наказ відміняється. До денних наказів ставляться будь-які накази, у яких не зазначений строк виконання;

З фіксованим строком — це наказ, у якому зазначений конкретний строк, протягом якого він повинен бути виконаний, а у випадку невиконання — відмінний;

З негайним виконанням — це наказ, що повинен бути виконаний максимально швидко. Його можливі різновиди: 1) Наказ «виконати або ськасувати» — повинен бути виконаний брокером негайно або відмінний; 2) наказ, що підлягає виконанню по відкриттю біржі, — уводиться в торговельну систему протягом декількох мінут після відкриття біржі й повинен бути виконаний протягом установленого правилами біржі тимчасового відрізка; 3) наказ, що підлягає виконанню по закриттю біржі, — уводиться в торговельну систему протягом торговельного дня, але повинен бути виконаний максимально близько до моменту закриття торговельного дня біржі.

 

2) Відкритий наказ – залишається на ринку до його виконання або до його ськасування клієнтом.

Банківський вексель - Простий вексель, виданий банком на підставі прийняття від його першого набувача коштів у внесок (на депозит) і удостоверяющий безперечне право його власника одержати й безумовне зобов'язання векселедавця сплатити при настанні домовленого строку певну суму грошей.

50.          Методи формування біржового курсу

Ціна, за якою укладаються угоди і цінні папери переходять з рук у руки, називається курсом. Біржовий курс використовується як орієнтир при укладенні угод як у біржовому, так і в позабіржовому обігу.

Слід зазначити, що біржове законодавство, як правило, не фіксує порядок визначення біржового курсу цінних паперів. Проте залежно від принципів, покладених в основу котирування, розрізняють метод єдиного курсу, що грунтується на встановленні єдиної (типової) ціни, і реєстраційний метод, що базується на реєстрації фактичних цін угод, попиту і пропозиції (цін продавців і покупців).

Насамперед становить інтерес метод фондового котирування, використовуваний на німецьких біржах, де при встановленні біржових цін враховують тільки угоди, укладені за допомогою офіційних, так званих курсових маклерів. Для кожної групи фондових цінностей є спеціальні маклери, які приймають заявки попиту і пропозиції. В точно визначений час вони сходяться у певному місці біржового залу і в присутності всіх осіб, зацікавлених у тих чи інших цінних паперах, приступають до встановлення того курсу, при якому вони змогли б покрити максимальну суму попиту і пропозиції. Цілком очевидно, що при встановленні курсу необхідно дотримуватися певних правил: • біржовий курс встановлюється на рівні, що забезпечує найбільшу кількість угод; • заявки «продати за будь-яким курсом», «купити за будь-яким курсом» здійснюються тільки після першої пропозиції ціни; • здійснення заявок, що містять максимальні ціни під час купівлі і мінімальні під час продажу; • заявки, у яких зазначаються ціни, що наближаються до максимальних при купівлі і мінімальних при продажу, можуть реалізовуватися частково; • заявки, де зазначені ціни нижче бажаного курсу під час купівлі або вище при продажу, не реалізуються. Аналізуючи дані реєстрації угод і заявки інвесторів, котирувальна комісія визначає верхній і нижній рівень цін за видами цінних паперів. При цьому вона виключає ціни, непоказові для ринкової кон’юнктури.

51.          Сучасний стан функціонування фондових бірж в Україні

52.          Біржові індекси: сутність, основні характеристики. Місце на фінансовому ринку. Біржові індекси в Україні

Біржові індекси - це середні або середньозважені показники курсів цінних паперів, як правило, акцій, що дають найкомпактнішу картину про стан і динаміку фондового ринку. Біржові індекси є цифровими статистичними показниками, що виражають (звичайно у відсотках) послідовні зміни певних явищ.

У світовій практиці використовують чотири методологічних прийоми для побудови опосередкованих індексів зміни курсів акцій, що ґрунтуються на розрахунках за відповідний період: I. темпів зміни середньої арифметичної величини ціни акцій певної кількості обраних корпорацій.(індекс Доу - Джонса); II. темпів зростання (зниження) середньозваженої (за кількістю акцій в обігу) ціни переважної більшості акцій корпорацій (індекси „Стандарт енд Пурз" та „Уілшир -5000"); III.   середньоарифметичного значення темпів приросту (зниження) цін акцій; IV.           середньо геометричного значення темпів зміни цін акцій (індекс „Велю Лайн").

Роль фондових індексів може бути зведена до трьох функцій: 1)діагностичної, 2)   індикативної,  3) спекулятивної. Під діагностичною функцією слід розуміти здатність системи індексів характеризувати стан та динаміку розвитку як національної економіки в цілому, так і окремих її складових. Механізм зміни індексу дуже простий - зростання або зниження рентабельності виробництва в галузі миттєво відображається на котирувальній ціні відповідних акцій, що, у свою чергу, позначається на рівні біржового індексу галузі. Індекси є засобом демонстрації темпу просування ринку. Вони дають змогу інвесторам і торгівцям бачити тенденції, які складаються на ринку, і простежувати швидкість розвитку цих тенденцій. Таким чином, будучи доповненими спеціальними економічними параметрами (норма позикового відсотка, стан державного бюджету, співвідношення торговельного і валютного балансів), фондові індекси входять до системи економічного моніторингу стану національної економіки. Виконання індексами індикативної функції передбачає, що наявність об'єктивної оцінки цінової ситуації на фондовому ринку дає точку відліку для оцінки поведінки великих інвестиційних фондів, окремих інвесторів і портфельних менеджерів. Розрахувавши динаміку ринкової вартості свого портфеля акцій за будь-який проміжок часу, інвестор може зробити обґрунтовані висновки, наскільки обрана ним стратегія є ефективною (портфельний індекс вищий/нижчий від фондового чи дорівнює йому), та внести корективи у свою поведінку на ринку, якщо це необхідно. Спекулятивна функція фондових індексів проявляється в їх використанні як базового активу при укладанні ф'ючерсних контрактів та купівлі опціонів. Щоб спекулювати на такому ринку, можна взагалі не володіти цінними паперами, укладаючи термінові угоди при зміні значення індексу протягом дня або іншого короткострокового періоду.

 

Біржові індекси України:

Business Partners – це середнє для найбільш ліквідних українських акцій, які мають найбільшу ринкову капіталізацію і розраховуються щотижня у гривнях і доларах на основі реальних угод та твердих котирувань у ПФТС. Частка акцій компаній, що включається до індексу та обертається на ринку, повинна перевищувати 10 % від їх загальної кількості. Компоненти індексу зважуються на основі ринкової капіталізації, однак частка держави та стратегічного інвестора, як правило, виключаються. Склад індексу переглядається на відповідність вказаних критеріїв щомісяця, і вносяться необхідні зміни.

PROU-50 («Проспект Інвестментс»). Розроблений спеціалістами інвестиційної компанії «Проспект Інветментс». Спочатку використовувався для вирішення власних завдань компанії (інформаційно-аналітичної підтримки клієнтів). Презентація індексу відбулася в рамках виставки «Фондовий ринок України-97», що проходила в Києві 19-20 червня 1997 р. Індекс базується на стандартній методиці індексів, що розраховуються на основі капіталізації.

Індекс ПФТС — біржовий індекс, який розраховується щодня за результатами торгів ПФТС на основі середньозваженої ціни за угодами. У «індексний кошик» входять найліквідніші акції, за якими відбувається найбільше число угод.

Дата 1 жовтня 1997 року є базовим періодом, з якого починається розрахунок індексу. Суть індексу — відсоток росту середньозважених цін акцій «індексного кошика» відносно базового періоду.

Для розрахунку беруть лише ті акції, що є у вільному обігу на фондовому ринку. Не враховуються акції, що перебувають у власності держави, емітента, стратегічних інвесторів, менеджменту і трудового колективу, а також у перехресно

53.          Первинна публічна пропозиція акцій (IPO) як спосіб виходу на світові фондові ринки. Етапи проведення

Первинна публічна пропозиція — перший публічний продаж акцій приватної компанії, в тому числі у формі продажу депозитарних розписок на акції. Продаж акцій може здійснюватися як шляхом розміщення додаткового випуску акцій шляхом відкритої підписки, так і шляхом публічного продажу акцій існуючого випуску акціонерами приватної компанії.                                        Основною метою проведення IPO є отримання так званого «засновницького прибутку» — прибутку, отримуваного засновниками акціонерних товариств у вигляді різниці між сумою від продажу випущених акцій і капіталом, дійсно вкладеним ними в акціонерне підприємство.

Основні етапи проведення IPO (по методу формування книги заявок)

1. Довгострокова підготовка компанії до IPO. Приблизно за два роки до виходу на публічний ринок, компанія повинна почати виконувати основні вимоги, що пред'являються до публічних компаній, — розробити бізнес-план і регулярно готувати фінансову звітність.

2. Формування команди для проведення IPO і загальні збори. На цьому етапі компанія повинна вибрати провідний інвестиційний банк, юридичну фірму та аудитора. Інвестиційний банк буде виступати основним радником емітента та здійснювати функції андеррайтера Процес IPO офіційно починається з загальних зборів.

3. Розробка проспекту емісії. Попередній проспект є основним маркетинговим інструментом і має містити всю необхідну інвесторам інформацію про компанію. Як правило, він включає фінансову звітність за останні п'ять років, опис цільового ринку компанії, конкурентів, стратегії розвитку, команди менеджерів тощо. Одночасно андеррайтери приступають до вивчення діяльності Попередня версія проспекту друкується і подається для перевірки до Комісії з цінних паперів

4. «Дорожнє шоу». Одночасно починається "дорожнє шоу", тобто відвідування зборів інвесторів у різних містах і презентація компанії великим інвесторам (фондам, страховим компаніям, банкам, фізичним особам). Мета цього заходу — переконати потенційних інвесторів купити акції компанії.

Його тривалість становить три-чотири тижні і включає по дві зустрічі щодня керівництва компанії з інвесторамиПо закінченні «дорожнього шоу» керівництво компанії зустрічається з інвестиційними банкірами для узгодження остаточного обсягу випуску і ціни акцій ("ціна пропозиції

5. Початок торгівлі акціями компанії. Після узгодження ціни акцій і не раніше, ніж через два дні після випуску остаточної версії проспекту компанії, оголошується про набуття IPO чинності (зазвичай після закриття торгів). Певна кількість акцій компанії розподіляється між членами інвестиційного синдикату, брокерами та їхніми клієнтами. Торгівля акціями компанії на біржі починається на наступний день після оголошення IPO

6. Завершення операції. Угода з андеррайтингу (діяльність інвестиційних посередників з гарантованого випуску цінних паперів на первинному ринку) вважається завершеною, коли компанія передає свої акції андеррайтеру, а він переводить отримані гроші на рахунок компанії (звичайно через три дні). Через сім днів після дебюту компанії IPO оголошується таким, що відбувся. Через 25 днів з моменту початку торгівлі закінчується так званий "період мовчання".

Тільки після закінчення цього періоду андеррайтер та інші члени синдикату можуть робити публічні прогнози і визначати вартість компанії, а також давати рекомендації інвесторам щодо купівлі акцій компанії.

54.          Структура грошового ринку та його інструменти

КЛАСИФІКАЦІЯ ГРОШОВОГО РИНКУ

Ознаки класифікації

Сегменти ринку

Вид фінансових інструментів

ринок позичкових зобов'язань

ринок цінних паперів

ринок валюти

Інституційні ознаки

ринок банківських кредитів

ринок послуг небанківських фінан­сово-кредитних установ

Характер зв'язку між креди­торами та позичальниками

сегмент прямого фінансування

сегмент опосередкованого фінансу­вання

Функціональні ознаки

обліковий ринок

міжбанківський ринок

відкритий ринок

 

За інституційною ознакою важливим сегментом грошово­го ринку є ринок банківських кредитів. Виділення цього сег­мента зумовлено тим, що банки мають значно ширші можли­вості оперувати на грошовому ринку, ніж інші фінансові інститути. Банки акумулюють вільні кошти кредиторів, у про­цесі кредитної діяльності самі створюють депозитні грошові кошти, здійснюють розрахунково-касове обслуговування всіх інших фінансово-кредитних інститутів, а тому можуть мобі­лізувати і тимчасово використовувати їх вільні кошти.

Ринок послуг небанківських фінансово-кредитних інсти­тутів на грошовому ринку формують договірні (контрактні) фінансові інститути: страхові, лізингові, факторингові ком­панії; пенсійні фонди, ломбарди та інвестиційні фінансово- кредитні установи: фінансові компанії, кредитні спілки, ін­вестиційні фонди тощо.

 

За характером зв'язку між кредиторами та позичальни­ками виділяють два сектори грошового ринку:

а) сектор прямого фінансування — відображає безпосере­дні зв'язки між продавцями і покупцями ринку; функціонує на основі двох грошових потоків: капітального фінансування і грошових запозичень. При капітальному фінансуванні по­купці використовують акції з метою залучення коштів у свій оборот; каналом запозичень покупці тимчасово залучають кошти у свій оборот, використовуючи для цього облігації та інші боргові папери. Для позичальників грошові кошти цього сектора розширюють можливості вибору найвигідніших за­позичень і знижують ціни за користування позиками, про­давцям надається можливість вибору найбільш надійного по­зичальника, що дозволяє уникати ризиків; загострення конкуренції на ринку запозичень примушує знижувати ціну і розширювати асортимент послуг;

б) сектор опосередкованого фінансування — відображає зв'язки між продавцями і покупцями, що реалізуються через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх кін­цевим покупцям від свого імені. Сектор опосередкованого фінансування суттєво доповнює пряме фінансування, ство­рює спеціальний механізм реалізації тих зв'язків між кре­диторами і позичальниками, які не можуть бути реалізовані через канали прямого фінансування. Зокрема, перевагами се­ктора опосередкованого фінансування є реалізація зв'язків, що потребують значних витрат, відповідного часу для ви­вчення контрагентів, професійної оцінки ризиків тощо. На цій підставі між обома секторами діють дві тенденції: з одно­го боку, загострюється конкуренція за грошові ресурси та їх розміщення, а з другого, набувають сили інтеграційні проце­си і взаємопроникнення.

 

За функціональними ознаками грошовий ринок поділяють на відкритий, обліковий і міжбанківський (останні два розг­лядаються в слідуючих питаннях теми). Відкритий ринок [26] забезпечує купівлю-продаж цінних паперів (короткостроко­вих зобов'язань держави) центральними банками. Операції центральних банків на відкритому ринку впливають на гро­шово-кредитну політику країни. Продаючи частину свого портфеля цінних паперів комерційним банкам, або посеред­никам, а через них і населенню, фірмам, компаніям, центра­льні банки зменшують обсяг своїх вільних резервів і кредит­ний потенціал. І, навпаки, якщо вони купують у комерційних банків, населення і фірм цінні папери, то тим самим збіль­шують їх вільні резерви і кредитний потенціал. Внаслідок цього грошова маса в обігу зростає. Провідними інструмен­тами відкритого ринку грошей є скарбницькі і комерційні ве­кселі, облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські ак­цепти тощо. їх купівля-продаж забезпечує збалансування попиту і пропозиції грошей та формування ринкової ставки відсотка як ціни грошей.

 

Інструменти грошового ринку. Інструментами грошо­вого ринку є векселі, казначейські зобов'язання, ощадні (де­позитні) сертифікати, банківські акцепти та інші грошові су­рогати.

Грошові сурогати — це будь-які документи у вигляді гро­шових знаків, що відрізняються від грошової одиниці Украї­ни, і виготовлені з метою здійснення платежів у господарсь­кому обороті. На грошовому ринку обертаються в основному боргові документи. Інструменти грошового ринку використо­вуються на основі ставки дисконтування.

Найбільш поширеними фінансовими інструментами вітчи­зняного грошового ринку є казначейські зобов'язання, ощад­ні (депозитні) сертифікати, векселі.

 

Портфель казначейських зобов'язань, випуск яких здій­снюється державою, — це сукупність різних видів зобов'я­зань Казначейства України, що систематизовані таким чи­ном, щоб диверсифікувати ризик і отримувати стабільний дохід. Формування портфеля відбувається на основі дохідно­сті, безпечності і ліквідності.

 

Ощадний (депозитний) сертифікат — цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановле­них сертифікатом, у банку, який його видав.

Угода про перепродаж — контракт, в якому одна зі сторін зобов'язується продати цінні папери іншій із обо­в'язковим викупом в обумовлену дату за наперед обу­мовленою і зафіксованою в контракті ціною (наприклад, «РЕПО»).

Банківський акцепт — форма короткострокового бан­ківського фінансування, при якому банк бере на себе відпові­дальність за своєчасну оплату переказного векселя, якщо у векселедавця будуть труднощі.

Євродолари — доларові депозити, розміщені за межами США.

 

Вексель виконує дві функції:

є інструментом кредиту, тому що з його допомогою можна оформити різні кредитні зобов'язання (оплатити ку­плений товар, повернути отриману позику тощо);

служить інструментом грошових розрахунків, так як є різновидом кредитних грошей

55.          Характеристика облікового ринку та його особливості

Обліковий ринок - частина грошового ринку, де короткострокові грошові ресурси перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі-продажу векселів і цінних паперів з термінами погашення, як правило, до одного року.

Його особливість – облікові і переоблікові операції банків, тобто купівля-продаж основних першокласних комерційних векселів для мобілізації коштів, отримання прибутку, інвестування, регулювання ліквідності тощо.                       Облікові ставки значною мірою визначаються ставкою Центрального банку, оскільки останній регулює операції грошового ринку і розмір грошової маси, що знаходиться в обігу. Операції на обліковому ринку мають велике значення для управління державним боргом.

До інституційної структури облікового ринку входять такі елементи:       -центральний банк (в Україні – Національний банк України); -комерційні банки; -спеціальні кредитні інститути, кошти яких формуються за рахунок залучення онкольних кредитів і 7-денних позик банків (під цінні папери).

Велике значення на обліковому ринку мають онкольний та вексельний кредити.           Онкольний кредит (оп-саll credit) – короткостроковий кредит, який погашається на першу вимогу.                                                                                     Вексельний кредит - це банківська операція з урахування (дисконту) векселів і видачі позик до запитання під забезпечення векселів. Основними інструментами на обліковому ринку є банківські, казначейські і комерційні векселі, інші види короткострокових зобов'язань. Банківський вексель дає змогу вигідно розмістити капітал завдяки багаторазовій оборотності, а також більш високому відсотку, ніж за депозитними вкладами. Таким чином, на обліковому ринку обертається величезна маса короткострокових цінних паперів, головна характеристика яких - висока ліквідність і мобільність.

 

40