Deprecated: mysql_connect(): The mysql extension is deprecated and will be removed in the future: use mysqli or PDO instead in /home/studb20/public_html/index.php on line 4
 12.2. Державний сектор країн ЦСЄ. Особливості та про-блеми процесу приватизації. - Фінансові системи зарубіжних країн (частина 2) - Studbook
Главная->Фінанси->Содержание->12.2. Державний сектор країн ЦСЄ. Особливості та про-блеми процесу приватизації.

Фінансові системи зарубіжних країн (частина 2)

12.2. Державний сектор країн ЦСЄ. Особливості та про-блеми процесу приватизації.

 

Одним з центральних завдань держави при переході до ринкової економіки є лібералізація цін, роздержавлення та при-ватизація державної власності. Плюралізм ринкових суб'єктів виражається в розмаїтості форм власності і видів господарських підприємств. Виходячи з цього, у всіх країнах ЦСЄ в центрі yea¬rn виявилося питання про трансформування власності.

Мова йшла не тільки про зміну характеру державної власності і відповідне перетворення самих державних підприємств, а й про законодавче закріплення рівних умов розвитку інших її форм, на-самперед державної, кооперативної (колективної), приватної та змішаної. Важливим моментом є й те, що держави чітко визначи-ли межі приватизації, обумовивши ту частину власності, яка за-лишається в руках держави.

Ідеальна модель ринкового сільського господарства припускає приватну власність на землю й засоби виробництва у сполученні з індивідуальними й корпоративними господарствами, орієнтова-ними на одержання прибутку в даному секторі економіки. Неза-лежно від організаційної форми, всі господарства працюють в умовах суворої фінансової дисципліни, що випливає із жорстких бюджетних обмежень; при цьому успішно працюючі господарст-ва виживають і збільшують обсяги випускає продукции, а збит-кові — зазнають невдачі й зникають. Крім того, у ринковій моде-лі господарства, як правило, мають значно менші розміри, чим в колишній соціалістичної моделі: навіть у самих великих госпо-дарствах кілька сотень (а не тисяч) гектарів землі звичайно обро-бляють кілька десятків (а не сотень) працівників. Багато країн ре-гіону зробили рішучий крок у напрямку цієї моделі, але більшості з них треба пройти ще значний шлях.

На початковому етапі панувала ілюзія, що іноземний капітал

во є спільним. У 1990—1992 pp. іноземні інвестори, одержавши пакет різноманітних фінансових пільг, придбали в Угорщині дер-жавної власності на суму 1,3 млрд дол., забезпечивши в такий спо-сіб 70—80 % надходжень у держбюджет від приватизації. Інозем-ний капітал на пільгових умовах дістав контроль над такими галузями, як паперова, цементна, поліграфічна, цуьфова, тютюно-ва, лікеро-горілчана, будівництво автомобільних доріг, виробниц-тво побутових холодильників та ін. Такий стан аж ніяк не призво-див до підйому виробництва, оскільки на місце колишніх держав-них монополій приходили монополії іноземного капіталу.

У країнах ЦСЄ процес приватизації проходив у рамках трьох етапів — «малої», «великої» і «реприватизації». «Мала» прива-тизація, що охопила державну власність у сфері торгівлі, обслу-говування і дрібної промисловості, здійснювалася за готівку і ма-ла на меті вилучити певну частину непокритих товарами гро-шових доходів населення, усунувши тим самим їхній інфляцій-ний тиск на економіку.

Так, у 1992 p. у Чехіїї Слоеаччині був прийнятий закон «Про підтримку малого і середнього підприємництва». Закон змінив порядок оподатковування, кредитування і субсидування малого бізнесу, передбачив створення інституціональних структур на підтримку розвитку приватного підприємництва. Основною фор-мою фінансової допомоги дрібним та середнім підприємцям, які включилися в спеціальні державні програми, з 1992 р. стало піль-гове кредитування за допомогою гарантування кредитів і субси-дування за ними процентних ставок платежів.

Процес «великої» приватизації проходив у країнах ЦСЄ менш динамічно, що було обумовлено відсутністю необхідних коштів у населення, низькою прибутковістю приватизованих підприємств, слабким припливом іноземних інвестицій. Точні дані про число приватизованих підприємств навести неможливо, оскільки скрізь, за винятком Угорщини, до їх числа статистика відносить навіть ті, котрі сталі акціонерними товариствами із стовідсотковою або переважною участю держави. Тому офіційні дані щодо частки приватного сектору в країнах ЦСЄ (від 40 до 60 % ВВП) слід вважати надмірно завищеними.

Проведення «великої» приватизації здійснювалося на основі

Польщі, Балгарії попягавв одержанні громадянами іменних при-ватизаційних купонів (ваучерів). Це, безумовно, знизило можли-вість проведення фінансових махінацій. Крім того, ваучери могли розділятись, тобто власник міг обміняти їх на акції різних під-приємств. Держава здійснювала суворий контроль над процесом створення і функціонування інвестиційних (приватизаційних) фондів.

«Велика» приватизація в Чехії і Слоеаччині здійснювалась у три етапи (так звані «хвилі приватизації»), перший з яких завер-шився в 1992 p., другий— у 1994 p., третій— у 1996 р. Тоді ж було ліквідоване Міністерство приватизації. Частка приватного сектору в створенні ВВП цих країн становила 56,5 %; у тому чис-лі в промисловості досягла 60; у сільському господарстві і будів-ництві — 90; у торгівлі — 87 %. Надходження у фонд національ-ного майна від приватизації становили 21 млрд крон. Статус державної власності зберегли залізниці, пошта, телеграф і деякі інші підприємства, що мають суспільне значення.

У цілому до 1997 р. фахівці оцінювали «купонну» приватиза-цію в Чехіі як дуже успішну. Однак надалі ситуація змінилася. Насправді приватизація була проведена формально, і держава

зберегла контрольні пакети акцій у найбільших банках, що конт-ролювали діяльність найбільших інвестиційних фондів та під-приємств, які були їхніми акціонерами. Виходило так, що держа-ва тримала все у своїх руках.

Соціалістична Федеративна Республіка Югослаеія (СФРЮ) з її більш ніж сорокарічним досвідом самоврядування орієнтувала-ся насамперед на передачу суспільних підприємств у власність робітничих колективів з одночасною індивідуалізацією права власності шляхом продажу акцій окремим працівникам. На осно-ві федерального закону в процесі приватизації включилося кожне 3-є підприємство. Багато з них перетворилися в акціонерні това-риства. Однак цей процес незабаром був припинений внаслідок розпаду Югославії і прийняття в кожній республіці власних зако-нів про приватизацію.

тики економічних реформ. Гірська республіка не визнає федера-льних законів і незалежна від центральних інститутів. Спільні в Чорногорії із Сербією тільки армія та контроль повітряного прос-тору.

За даними звіту Європейської ініціативи стабілізації, у держ-секторі Чорногорії зайнято 60 % працездатного населення. Понад 40 тис. чоловік працюють на 350 збиткових державних підприєм-ствах, 60 % держбюджету становлять витрати на державне управління. Природно, усе це разом з низьким збиранням подат-ків розхитало держбюджет. Починаючи із січня 2002 p., Чорно-горія стала учасником зони євро. Економічна та фінансова систе-ма країни дає передумови для економічного розвитку і створення ефективної економічної системи, уніфікованої з економічними системами європейських країн. Чорногорія докладає серйозних зусиль щодо залучення в країну зарубіжних капіталів, у тому чи-слі і за допомогою організації офшорного сектору економіки.

«Репржатизація» означає повернення майна або відшкоду-вання збитків його колишнім власникам чи спадкоємцям. Так, у квітні 1991 р. в Угорщині був прийнятий спеціальний закон про компенсацію потерпілим від націоналізації в післявоєнний пері-од. За цим законом право на компенсацію одержують особи, що втратили свою власність після 8 липня 1949 р. Аналогічні закони були прийняті в колишній Чехословаччині, у Польщі, Румунії.

Таким чином, держава взяла на себе вирішальну роль у поря-тунку економіки, розширюючи та гнучко застосовуючи як старі, так і нові ринкові важелі (гроші, кредити, відсотки й ін.). Це до-

зволило зберегти керованість господарських п’оцесів, уникнути широкомасштабної криміналізації і помітно змякшити соціальні наслідки перетворень. Завдяки цьому після трьох-чотирьох років реформ країни Центральної та Східної Європи почали виходити з «піке» кризи та переходити до стадії тендітного росту.

Найважливішої подією в політичному плані є приєднання до Європейського Союзу Словенії, Польщі, Угорщини, Чехії та Словаччини 1 травня 2004 р. Відставання в економічному розви-тку стало відчутним в перше чергу в аграрній сфері і свідчить про те, що інтеграція в ЄС є досить проблематичною та потребує певних адаптивних заходів

Навряд чи не кращим інструментом оцінки можливостей і на-слідків економічних заходів служить, як відомо, SWOT-аналіз (табл. 12.2).

Таблщя 12.2.

SWOT-АНАЛІЗ ДЕЯКИХ ХАРАКТЕРИСТИК СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА КРАЇН ЦСЄ ПЕРЕД ВСТУПОМ У ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

 

Харак-теристика       «Слабкі сторони» та погрози          «Сильні сторони» та можливості

Розмір і стру-

ктура

підприємств  Надмірна концентрація виро-бництва; сгруктура, що зали-шилася від соціалізму; під-приємства є правоприйма-чами колипшіх підприємств        Високий рівень концентра-ції, комплексна виробнича інфраструктура, обмежене розвиток територій

Виробнича структура           Перевищення стандартів ЄС по концентрації поголів’я тварин            Комплексна структура під-приємств і диверсифікова-ність діяльності

Продуктив-ність       Нижче, ніж у ЄС       Вище, ніж в інших кандида-тів на вступ

Конкурентно-здатність        Рівень нецінової конкуренції нижче, слабкий захист від конкуренції    Прийнятні показники по ба-гатьом видам продукції, ви-трати виробництва відносно нижче

Робоча сила   Низькі мобільність і моти-вація працівників         Менші витрати на оплату праці, участь працівників у прийнятті рішень

Земля  Високий рівень розораності, значна частка несприятли-вих зон, високий рівень оренди    Низька ціна землі, переви-щення пропозиції над попи-

том

У рамках відомого документа «Оренда-2000» Європейська комісія одночасно з реформою Спільної аграрної політики (САП) ЄС розробила для кожної країни документ «Партнерство для вступу», що є ключовим елементом інтенсифікації стратегії до-помоги країнам-кандидатам у їхній підготовці до інтеграції агра-рного сектора, а саме:

—        недостатність заходів для підвищення конкурентноздатнос-ті східноєвропейської аграрної продукції, запізнення з реструкту-ризацією;

—        недостатня прогностичність дій адміністративних, бюдже-тних, фінансових та консультативно-дорадчих структур;

—        повільне зближення правового середовища та юридичної практики з вимогами і стандартами ЄС;

—        вилучення значної частини сільськогосподарських угідь, що особливо знаходяться в державній власності, з ринкового обороту і навіть використання.

Зазначені цілі та пріоритети стали основою Національних програм підготовки країн ЦСЄ до членства в ЄС. Так, конкретні кроки програми NPAA у Чехії охоплювали два етапи: перший — ревіталізация1 (1999—2001 p.); другий— адаптація (2002 р. -дата вступу в ЄС). Середньострокові пріоритети всіх країн ЦСЄ спрямовані на вироблення регулюючих правил відповідно до практики САП (квоти, інтервенційні режими, ціновий моніто-ринг), а також підтримку дій, уже передбачених короткостроко-вими планами.

Результати порівняльного аналізу ситуації у всіх країнах з пе-рехідною економікою показують, що реальні макроекономічні й політичні реформи, загальний економічний підйом є рушійною силою реформ і підйому сектора сільськогосподарського вироб-ництва (табл. 12.3).

Країни, що домоглися позитивного росту ВВП на просуну-тому етапі загальних економічних реформ, також демонстру-ють солідні показники діяльності сектора сільськогосподар-ського виробництва. Загальний економічний підйом тісно пов'язаний з ринковою політикою й інституціональними ре-формами.

ііристосування та моніторинг нормативно-правовоі оази, створення діючоі систе-ми консалтингу, що не спиралася б на органи державного керування.

Таблиця 12.3

ЗАГАЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ, 2004

 

                        Структура ВВП, %                Торговельна інтегрованість ЄС

 

           

                                              

                                  

Хорватія         11 200 8,2       30,1     61,7     2,7       71        64        0,7

Болгарія          8200    11,5     30,1     58,4     11,0     62        58        0,5

Руминія          7700    13,1     33,7     53,2     31,6     74        75        1,6

Турція 7400    11,7     29,8     58,5     35,9     51        55        3,5

Македонія      7100    11,2     26,0     62,8     —        62        45        0,09

Білорусь         6800    11,0     36,4     52,6     14,0     42        42        0,3

Боснія та Ге-рцоговина       6500    14,2     30,8     55,0     —        72        68        0,2

Україна           6300    18,0     45,1     36,9     24,0     37        29        0,9

Албанія          4900    46,2     46,2     28,4     57,0     75        85        0,08

Вірменія         4600    22,9     36,1     41,1     45,0     34        39        0,03

Азербай-джан           3800    14,1     45,7     40,2     41,0     45        70        0,12

Грузія  3100    20,5     22,6     56,9     40,0     34        24        0,04

Сербія та Черногорія            2400    15,5     27,6     56,8     —        79        84        0,3

Молдова        1900    22,4     24,8     52,8     40,0     44        40        0,06

Росія   9800    4,9       33,9     61,2     12,3     53        53        6,3

ЄС      26 900 2,2       28,3     69,4     4,5       —        —        —

Джерело: Central Intelligence Agency (http://www.cia.gov/cia/publications/factbook/), офіційний сайт Європейського Союзу (http://europa.eu.int/comm/trade/).

 

 

46