Главная->Фінанси->Содержание->11.3.Інституціональна структура Європейського Союзу

Фінансові системи зарубіжних країн (частина 2)

11.3.Інституціональна структура Європейського Союзу

Основні чотири інститути Європейського Союзу за-кладені ще в 1952 p., коли було створено Европейское Обьеди-нение вугілля й стали, а ідея Європейської Ради ще навіть не пе-редбачалася. Ці інститути, а саме: Асамблея, Рада, Комісія й Суд — по суті своєї з тих nop не змінювалися. Асамблея пере-творилася в наднаціональний парламент, а Європейський Суд -у суперарбітра. У той же час роль Ради, що складає із представ-ників урядів держав—членів, трохи знизилася, а роль Європейсь-кої Комісії як виконавчого органа істотно не змінилася. Такі пе-реміни пояснюються тим, що споконвічно ідея об’єднання країн у Європейське Економічне Співтовариство, а нині — у Європей-ський Союз, носила наднаціональний характер. Відповідно ті ін-ститути, які додавали до свого статусу наднаціональності, става-ли більш впливовими.

Комісія Європейського Союзу (КЄС) — це виконавчий орган ЄС, що піклується про нормальну щоденну роботу організації. Єврокомісію вважають мотором європейської інтеграції, але її дії залежать від рішень країн—членів.

Комісари висуваються країнами—членами ЄС, призначаються Радою Міністрів, звичайно це досвідчені політики. Однак вони повинні діяти, виходячи з загальноєвропейських інтересів, і не лобіювати інтереси своєї країни.

В 2001—2004 pp. відбулося реформування Європейської комі-сії. Значні зміни принципів роботи виконавчого органу ЄС були метою забезпечення більшої ефективності перед розширенням ЄС на схід.

Кожний з 25 комісарів відповідальний за свою галузь, напри-клад, розширення чи сільське господарство. Старі наймогутніші країни ЄС (Велика Британія, ФРН, Італія та Франція) після при-єднання в 2004 р. нових 10 країн—членів втратили право на двох своїх комісарів в Єврокомісії. Голову КЄС обирають її ко-місари, але всі призначення затверджуються Європейським Па-рламентом.

КЄС — єдиний орган Євросоюзу, що може висувати законо-проекти. Перш ніж внести на обговорення, вона повинна обгово-рити законопроект із зацікавленими групами й експертами, щоб забезпечити збереження інтересів Євросоюзу. Єврокомісія фор-мує пропозиції — неважливо, чи нового законопроекту чи річно-го бюджету — і надає на розгляд Європарламенту та Раді мініст-рів, які можуть прийняти або відхилити їх.

Рада Європейського Союзу (Рада міністрів) — багатофункці-ональний орган влади на рівні міністрів національних урядів. Принцип консенсусу з липня 1987 р. замінений принципом ква-ліфікованої більшості із вступом у силу Єдиного європейського акта.

В залежності від питань порядку денного збираються міністри закордонних справ, сільського господарства, промисловості, транспорту тощо — всього близько 25 різних типів засідань Ради. Попри те, що склад Ради Міністрів змінюється, Рада є єдиною ін-ституцією.

Головує в Раді відповідний міністр від країни, яка виконує на-разі обов’язки Президента Ради ЄС. Підготовку рішень Ради здійснює Комітет постійних представників країн членів за до-помогою робочих груп, сформованих з числа державних офіцій-них осіб країн членів. Організацію роботи Ради виконує Генера-льний секретаріат Ради. Після того, як Амстердамська угода

набрала чинності (1.05.1999 p.), Генеральний секретар діє як най-вищий представник спільної зовнішньої політики та політики безпеки Союзу. Иому допомагає заступник Генерального секре-таря, якого призначають одностайним рішенням Ради; він відпо-відає за роботу Генерального секретаріату.

Зустріч голів урядів країн ЄС називається Європейською ра-дою. 3 1974 р. вона стала верховним органом Європейського Co-rosy і забезпечує його основне політичне керівництво. Три, але не менше двох разів на рік вона проводить самміти, тобто наради глав держав та урядів країн—членів під головуванням держави-члена ЄС. Вибори нового голови відбуваються в червні-липні.

У роботі Ради міністрів беруть участь члени урядів окремих країн, голови кабінетів, посли й урядові чиновники середньої ланки. Останнім часом звичайними стали засідання галузевих мі-ністерств. Рада у своїй діяльності спирається на Комітет постій-них представників, що готує матеріал до засідання Ради та коор-динує попередню роботу робочих груп. Багато рішень приймаються заздалегідь у профільних комітетах, а потім просто підписуються міністрами. На відміну від Єврокомісії Рада мініс-трів — не наднаціональний, а міжнаціональний орган влади. Ра-зом з Європарламентом Рада міністрів має повноваження по при-йняттю нових законів та бюджету.

Європейський парламент — це єдиний орган ЄС, що обира-ється прямим голосуванням. Депутати Європейського парламен-ту (732 депутата замість 626 після ’озширення в 2004 р.) обира-ються в ході прямих виборів на пятирічний термін. Засідання парламенту проходять один раз на місяць у Страсбурзі в Палаці Європи. Головує в Парламент президент, термін правління якого складає 2,5 роки.

Територіально Європейський парламент розділений між Брюсселем (робота в комітетах), Страсбургом (пленарні засідан-ня) та Люксембургом (секретаріат). У Брюсселі парламентські комітети засідають два тижні на місяць і консультують Євроко-місію і Раду міністрів. У Європарламенті є повноваження спосте-рігати за діяльністю Єврокомісії, і це єдиний орган Євросоюзу, який має право звільняти комісарів КЄС та призначати нових.

Разом з Радою міністрів Європарламент приймає рішення по законодавчих питаннях та по витратах половини бюджету ЄС, затверджує бюджет ЄС. Відповідно до Маастрихтського догово-ру повноваження парламенту розширені.

Суд ЄС (Європейський суд з прав людини) — вищий судовий орган за дотриманням правових норм, розташовується в Страс-

бурзі. Кожна країна представлена своїм суддею, що займає поса-ду протягом шести років і має право на переобрання. Він стежить за дотриманням права з інтерпретації і застосуванням норм дого-ворів на території усього Євросоюзу. Суд розв'язує суперечки між державами-членами ЄС, між державами-членами ЄС і самим Європейським Союзом, між інститутами ЄС, між ЄС і фізичними або юридичними особами, готує експертні висновки і відповідає за попередні рішення (за клопотанням національного суду). Єв-ропейський Суд має право накладати великі штрафи на тих, хто не виконує його рішення.

Після того, як законопроект схвалений, Європейський суд стежить за тим, щоб він однаково інтерпретувався всіма членами ЄС і намагається згладити можливі протиріччя між європейським та національним законодавствами.

Так, з 1989 р. суд розглядає справи окремих громадян, що ви-магають компенсації від європейських структур, а також скасо-вує ті закони ЄС, що вважає невідповідними ситуації, що зміни-лася. За 5 останніх років у Європейський суд з прав людини звернулися також 9 тис. фізичних та юридичних осіб з України. Найбільшу кількість скарг подано через затягування часу розгля-ду справ, а також з вимогами повернути заборгованості по заро-бітній платі донецьким шахтарям. В той же термін Європейським Судом було розглянуту 88 позовів з Великої Британії, 228 — з Франції, 893 — з Італії, більше 1000 — з Польщі .

Приклади. Європейський суд частково задовольнив по-зови шести украгнських ув ’язнених в Криму, що скаржилися на погані умови утримування. Суд зобов ’язав владу АРК ви-платити позивачам грошові компенсаціг в розмірі від 1 до 3 тисяч євро.

В Європейському суді розглядається позов польського громадянина про компенсацію Украгною вартості майна, яким володіли в Галичині його бабка й дід до Другог світовог війни. У Європейський суд подали подібних заяв уже 80 тис. чоловік. (В 1945 р. міжнародні угоди закріпили зміна радян-сько-польськог границі). До поляків подібні майнові претен-зіг пред ’являють і німці, бо після війни частина територїг Німеччини була приєднана до Польщі. Німці вигхали на ба-тьківщину, залишивши майно полякам. Відмовитися від відшкодування вартості колишнього німецького майна Польща не може, тому що виконання рішень Європейського

За даними сайту europa.eu.int.

суду є обов ’язковим для всіх крагн ЄС. Украгна не перебуває в ЄС, а тому може проігнорувати рішення Європейського суду.

Європейський суд з прав людини задовольнив позов удови вбитого журналіста Георгія Гонгадзе Мирослави проти Украгни, і поставив за обов’язок державі виплатити ш 100 тисяч євро за матеріальний і моральний збиток. Суд визнав, що Украгна порушила статтю 2 Конвещіг no правах люди-ни, що гарантує право на життя, оскільки украгнська влада не змогли захистити життя Гонгадзе й забезпечити ефек-тивне розслідування справи про його вбивство. Суд визнав порушення статті 3 конвещіг, у якій забороняється нелюд-ське або принизливе поводження. Відношення влади до Гон-гадзе і 'її родини послужило причиною гг страждань, що прирівнюється до принизливого поводження.

Європейський суд no правах людини зобов ’язав Украгну виплатити 9 свогм громадянам компенсацію за невиконання постанов украгнських судів no гхніх справах. Держава не здійснила ці виплати через нестачу коштів. Європейський суд визнав порушення прав позивачів і поставив за обов ’язок Украгні виплатити гм суми від 990 євро до 4 тисяч євро за матеріальний і нематеріальний збиток. Кількість справ, розглянутих Європейським судом no правах людини щодо громадян Украгни, зростає з кожним роком. В 2002 році бу-ло винесено 1 рішення Європейського суду no правах людини проти України, в 2003 — 6, в 2004 — 13, в 2005 року — 63.

Європейський Омбудсмен— особа, яку призначає Європейсь-кий Парламент щоразу після виборів до Європарламенту на термін дії Парламенту. Омбудсмен уповноважений приймати скарги від громадян Союзу, або фізичних чи юридичних осіб, резидентів країн членів, про незадовільну діяльності установ або органів Співтовариства (за винятком Суду ЄС та Суду Першої Інстанції). Якщо Омбудсмен виявляє випадок незадовільного управ ління, він звертається до установи, про яку йдеться, проводить розслідуван-ня, шукає спосіб вирішення проблеми і, якщо необхідно, надсилає проект рекомендації, на яку згадана установа упродовж трьох мі-сяців повинна дати відповідь у формі докладного звіту. Після за-кінчення кожного річного терміну перебування на посаді Омбудс-мен надсилає до Європейського Парламенту звіт про свою роботу.

Рахункова палата розташовується в Люксембурзі. Була засно-вана Брюссельською угодою, щоб зробити витрати Євросоюзу більш раціональними. Відповідно до Маастрихтської угоди набу-ла статуту повноправного інституту Євросоюзу.

Фінансова система Європейського Союзу

Рахункова палата контролює правомірність і правильність до-ходів та видатків бюджету ЄС і заснованих у рамках ЄС інститу-тів, відповідає за дотримання економічної доцільності при вико-нанні бюджету, здійснює в державах-членах перевірку коштів, представлених їм як субвенції, сприяє Парламенту і Раді в здійс-ненні ними бюджетного контролю й інформує про виявлені по-рушення.

Також палата дає свою оцінку фінансових наслідків законо-проектів ЄС, спостерігає за бюджетом, перевіряє, чи правильно витрачаються гроші і намагається дати громадянам ЄС чітке уяв-лення про стан фінансів організації. Рахункова палата неоднора-зово повідомляла про шахрайство, неправильні виплати й інші випадки нецільового використання коштів.

Рахункова палата проводить протягом бюджетного року каме-ральні, а при необхідності і виїзні перевірки за місцем перебу-вання інститутів та органів ЄС, у тому числі в окремих державах. В останньому випадку до перевірки залучаються національні ра-хункові палати чи аналогічні органи. Звіт Рахункової палати є основним документом на завершальному етапі бюджетного про-цесу: на його підставі Європарламент затверджує звіт Єврокомі-сії про виконання бюджету.

Ще п’ять органів складають частину інституціональної системи.

Європейський центральний банк (ЄЦБ) створений згідно з Маастрихтською угодою, який діє в межах ЄС. ЄЦБ є емісійним банком із штаб-квартирою в Франкфурті-на-Майні. Він несе від-повідальність за грошову політику в країнах єврозони незалежно від розпоряджень урядів. Иого головна мета — підтримка стабі-льності єдиної валюти євро та цін. Банк регулює ключові процен-тні ставки в тих 12 країнах, що ввійшли в зону євро — разом з національними Центробанками. Він також визначає валютну по-літику інших країн стосовно євро. Нові 10 країн не входять — принаймні, поки — у зону євро і, відповідно, менше залежать від бюджетних обмежень Європейського Центробанку.

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) — є органом фінансу-вання ЄС, діє з 1959 р. Він надає довгострокові позички для інве-стицій, що сприяють гармонічному розвитку і поглибленню інте-грації ЄС Позички надаються під однаковий відсоток, що забезпечує збалансованість керування позикою в частині пога-шення заборгованості. У Раді керівників банку— міністри фі-нансів країн—учасниць.

Комітет з економічних та соціальних питань заснований згі-дно з Угодою про створення Європейського Економічного Спів-

товариства у 1957 p. для того, щоб представляти інтереси різних економічних та соціальних верств населення. Штаб-квартира Ко-мітету знаходиться в Брюсселі. Комітет складається з трьох од-наково значимих груп, що представляють інтереси працедавців, робітників та представників окремих видів діяльності (таких як фермери, різні професії, представники споживачів, науковців та вчителі, кооперативів, сім'я, рух на захист довкілля). Наприклад, Загальний комітет сільськогосподарського співробітництва, Фе-дерація союзів фермерів, Комітет постійних представників та ін. Відповідно до Єдиних європейських актів члени комітету при-значаються на чотири роки за одностайним рішенням Ради, і цей термін може бути продовжений. Консультації з Комітетом обов'язкові при підготовці законодавчих актів ЄС у сфері функ-ціонування внутрішнього ринку, освіти, захисту прав споживачів, захисту довкілля, розвитку реґіонів та вирішення соціальних пи-тань. Крім того, Комітет може давати свої висновки і з власної ініціативи. Після того, як Амстердамська угода набула чинності, було розширено коло питань, з яких комітет надає консультації: це нова політика зайнятості, нове законодавство у соціальній сфері, державна система охорони здоров'я та рівні можливості для всіх. За консультаціями до Комітету може звертатися і Євро-пейський Парламент. Рада міністрів та КЄС у випадку розбіжно-сті пропозицій зобов'язані заслухати Комітет.

Комітет регіонів — консультативний орган Ради ЄС і Комісії, що розробляє висновки із всіх питань, що торкаються інтересів регіонів. Комітет складається з представників регіональних і міс-цевих органів, повністю незалежних у виконанні своїх обов'язків.

До внутрішніх установ ЄС належать ще декілька.

Відділ офіційних публікацій ЄС організація публікації й розповсюдження документів, книг й інших матеріалів, підготов-люваних на всіх офіційних мовах Союзу в підрозділах й інститу-тах ЄС.

Відділ підбора кадрів для ЄС має сайт, де публікується список вакансій для різних структур ЄС, на які може претендувати будь-який громадянин ЄС. Кар'єру в структурі ЄС може зробити кож-ний, хто має бажання, уміння неординарно й глобально мислити, знання як мінімум трьох європейських мов.

В структуру Європейського Союзу входять також 15 децент-ралізованих організацій та агентства: Шдтримка і розвиток су-спільних підприємств, Професійна підготовка й трудове навчан-ня, Гармонізація внутрішнього ринку ЄС (торговельні марки й промисловий дизайн). Контроль за лікарськими препаратами, ви-

користовуваними в медицині й ветеринарії. Моніторинг проявів расизму й ксенофобії та ін.

Крім того, список децентралізованих структур ЄС доповню-ють структури єдиної зовнішньої політики й безпеки: Європейсь-кий інститут дослідження проблем безпеки й Супутниковий центр Європейського Союзу.

Європол (Європейська поліція). Питання про створення Євро-пейської поліції було вперше порушене на Європейській Раді в Люксембурзі 28—29 червня 1991 р. Тоді ж було прийнято план створення нового органу, який забезпечив би співпрацю поліцій країн—членів у сфері запобігання злочинам та боротьби із серйо-зними формами міжнародної організованої злочинності, зокрема терориз мом і торгівлею наркотиками. Конвенцію про створення Європолу було підписано в липні 1995 p.; вона набрала чинності 1 жовтня 1998 р. Аби співпраця поліції, як визначено в Розділі VI Угоди про Європейський Союз, швидше набула практичної фор-ми, в 1995 р. було створено тимчасове управління Європолу з бо-ротьби з наркотиками. Першочерговим завданням цього управ-ління стала боротьба з торгівлею наркотиками та по в’язаним з нею відмиванням грошей. Пізніше до кола його функціональних обов’язків увійшли також боротьба з конт рабандою радіоактив-них речовин і ядерного палива, з нелегальною імміграцією та ко-нтрабандою автомобілів, а також виявлення шляхів відмивання грошей від усіх цих видів кримінального бізнесу. Боротьба проти торгівлі людьми також увійшла д’ повноважень управління. Єв-ропол, який перебрав на себе обовязки Європейського управлін-ня з боротьби з наркотиками, почав діяти 1 липня 1999 року і ба-зується в Гаазі. Иого повноваження поширюються також на боротьбу з тероризмом та підробкою грошей. Згідно з Амстер-дамською угодою Європол виконує низку різних завдань: коор-динація розслідувань, які проводять відповідні органи країн— членів, проведення спеціалізованих експертиз з метою сприяння країнам—членам у боротьбі з організованою злочинністю та на-лагодження контактів з прокурорами і слідчими, які спеціалізу-ються на боротьбі ’ організованою злочинністю.

Євроюст — обєднана прокуратура країн Євросоюзу, як най-молодша організація ЄС офіційно почала роботу з 29 квітня 2003 р. До створення подібного органа голови МВС і мінюстів країн ЄС йшли декілька років. Якийсь час «Євроюст» існував як спробна організація «про-Євроюст». Процес остаточного оформ-лення єдиної загальноєвропейської прокуратури особливо активі-зувався після терактів у США у вересні 2001 р. «Євроюст» -

свого роду оперативнии центр, що поєднує на рівних правах про-куратури і суди країн ЄС для боротьби з тероризмом та міжнаро-дною злочинністю. «Євроюст» повинен стати доповненням до Европолу. Фінансування «Євроюста» буде здійснюватися спільно країнами—членами ЄС і Єврокомісією.

29 жовтня 2004 р. в Римі був узгоджений текст конституції Єеропейського союзу. Для того, щоб документ набув чинності, необхідно, аби Конституцію ратифікували всі держави-члени ЄС. Відмова хоча б однієї з 25 країн—членів означатиме провал усьо-го проекту створення Конституції Європейського Союзу. Перше ніж основний закон набуде чинності 1 січня 2009 p., він повинен бути ратифікований парламентами всіх країн ЄС або через рефе-рендум. Шлях ратифікації кожна держава обирає відповідно до її законодавства.

Згідно з новим головним документом Євросоюзу на додаток до Європейського парламенту в ЄС з’являться власний прези-дент, міністр закордонних справ, верховний суд, органи самовря-дування, а також прапор і гімн. Хочеться поставити правомірне запитання: чи не стає ЄС фактично державою? Аналітики ствер-джують, що всі інститути створюються спеціально для виконання функцій, що мають відношення до Євросоюзу, і деякі з них нази-ваються голосніше, ніж насправді є. До цього часу в ЄС де-факто три «президенти» — голова Ради міністрів, голова Єврокомісії і голова Європейського парламенту. Новим буде те, що голова Ра-ди (зараз ця посада протягом півроку займає керівник однієї з країн—членів ЄС) стане посадою постійною. Але повноваження президента будуть обмежені. Цю фігуру як і раніше не можна бу-де порівнювати з президентами США, чи Росії або Франції.

Досить одного «ні», щоб зусилля прихильників євроинтегра-ции 3-х останніх років пропали даремно. Так само Конституція піддається жорстким нападкам «лівих» й антиглобалістів за тота-льний неолибералізм, спрямованість проти трудящих в інтересах великих банків і монополій. Бізнес же, навпроти, вважає, що в Конституції ЄС занадто багато можливостей для надмірного ре-гулювання.

3 травня 2005 р. почалися голосування в країнах Евросоюзу. 3 25 країн ЄС 13 підтримали конституцію: Греція, Італія, Литва, Словаччина, Словенія, Угорщина, Австрія, Німеччина, Іспанія Бельгія, Естонія, Литва та Люксембург. 29 травня 2005 р. біль-шість жителів Франції, a 1 червня — Нідерландів не схвалили проект конституції Євросоюзу. Відразу після цього Великобри-танія, Швеція, Португалія, Ірландія, Данія й Фінляндія відклали

голосування. Тим часом, процес ратифікації Конституції Євро-союзу припинений не буде. Таке рішення досягнуте 16 червня на саміті ЄС у Брюсселі лідерами країн Євросоюзу, при цьому були продовжені терміни прийняття документа, принаймні, до середи-ни 2007 р.

 

 

 

36