Главная->Фінанси->Содержание->11.1. Соціально-економічна природа

Фінансові системи зарубіжних країн (частина 2)

11.1. Соціально-економічна природа

 

Економічна інтеграція — це злиття господарств окре-мих країн у єдиний відтворюючий механізм, тобто формування єдиної господарської системи на міжнародному рівні, що вимагає єдиного міждержавного управління. Результатом цього процесу стає ринок, де витрати виробництва стають нижчі порівняно з національними ринками інтегрованих країн.

Процес поступової передачі функцій національної держави в галузі регулювання економіки на наднаціональний рівень, що ак-тивно розвивається в Європі, — об'єктивне відображення реалії феномена транснаціоналізації високорозвиненої економіки від-носно малих у своїй більшості європейських країн. He випадково економічна інтеграція просунулася найбільше саме на європейсь-кому континенті.

Об’єднання — Швнічноамериканська угода про вільну торгів-лю (НАФТА), Асоціація держав Швденно-Східної Азії (АСЕАН) та інші — поки не мають настільки розвинених інтеграційних механізмів і систем керування.

Фінансова система Європейського Союзу

Для супердержав, подібних США чи Китаю, пошук загальних формул розвитку не настільки актуальний, хоча і вони доклада-ють значних зусиль до вироблення спільних принципів політики в рамках міжнародних економічних організацій. Для слаборозви-нених в економічному плані країн завдання вироблення спільно-го консенсусу розвитку ще менш актуальне чи принаймні не сприймається як першочергове. На першому місці в такому випа-дку стоїть пріоритет національного розвитку та підйому насам-перед національної економіки.

Причинами розвитку інтеграційних процесів є: 1) інтернаціо-налізація господарського життя, посилення міжнародної спеціа-лізації і кооперування виробництва, переплетення капіталів; 2) протиборство центрів суперництва на світових ринках і валю-тній нестабільності.

Для багатьох країн стратегічні цілі у сфері економіки стають дуже схожими. Якщо спробувати їх підсумувати, то в концентро-ваному вигляді вони виражаються в прагненні паралельно домог-тися рішення ряду таких найважливіших завдань:

—        забезпечити стабільне економічне зростання;

—        створити економічні умови, які гарантують зайнятість на-селення і скорочення безробіття;

—        не виходити за рамки низьких темпів інфляції, перетворити це завдання в головне для кредитно-грошової політики країн ЄС;

—        підтримувати високу конкурентоспроможність європейсь-кої продукції, використовуючи переваги єдиного ринку, модерні-зації економіки та її структурної перебудови;

—        розвивати трансєвропейські проекти як чисто економічні, так і в зв’язаних сферах (наприклад, освітні);

—        нівелювати регіональні диспропорції економічного розвит-ку в ЄС та підтримувати «найменш розвинуті регіони»;

—        зберегти відносно високі стандарти рівня життя і соціаль-них гарантій для населення;

—        у більш загальному плані — підкорити розвиток економіки інтересам індивіда і забезпечити повний розквіт особистості на основі нових науково-технічних можливостей суспільства, по-ставлених на його службу.

Ці найважливіші орієнтири входять в обов’язковий набір параметрів європейської економічної моделі і містяться у ве-ликій кількості програмних документів ЄС. Наприклад, у «Па-кті стабільності та економічного зростання» чи в «Програмі 2000: За зміцнення і розширення Союзу», Європейській Кон-ституції.

Європейський Союз у даний час є одним з провідних економі-чних центрів сучасного світу, які здійснюють вплив на розвиток економічних відносин як на регіональному, так і глобальному рі-внях.

Мета прихильників ЄС відірвати економічну модель від національного ґрунту. На це спрямовано рішення органів ЄС, ді-яльність яких підлягає інтересам усього Союзу, але не його окре-мих країн. Європейське право має безумовний пріоритет над на-ціональним правом. Фінансуються і підтримуються проекти в першу чергу міжнаціонального трансграничного масштабу. За-охочується співробітництво фірм із різних країн ЄС. Чиновникам ЄС запропоновано «забути» свою національну приналежність і приймати рішення тільки в інтересах усього Союзу. Краще з на-ціональних моделей відбирається за допомогою надзвичайно тонкого і всебічного механізму попередніх консультацій та узго-дження з усіма зацікавленими сторонами країн ЄС. Але це не означає, що ЄС — це співтовариство багатьох національних дер-жав. Конституція, прийнята в 2004 р. підтверджує, що Європей-ський Союз — це компроміс. Національні держави передають йому деякі зі своїх прав — такі як рішення питань внутрішнього ринку, міжнародної торгівлі, сільського господарства, рибальства чи екології. Кожна з 25 держав яка хоче стати цілком суверенною може вийти зі складу Європейського Союзу як на підставі угоди, що укладається в Раді міністрів Європейського Союзу, так і без висновку угоди після закінчення двох років після виявлення від-повідного бажання. В останньому випадку немає ніяких додатко-вих умов, що могли б у зв'язку з виходом країни з Євросоюзу пред'являтися Європейським Союзом чи іншими державами -членами ЄС. Так, у 1975 p. у Великій Британії був проведений референдум по питанню виходу з ЄС, однак вихід не відбувся, тому що 67,2 % учасників усенародного голосування висловило-ся за те, щоб Велика Британія залишилася в ЄС.

 

 

34