Фінансові системи зарубіжних країн (частина 2)
11.1. Соціально-економічна природа
Економічна інтеграція — це злиття господарств окре-мих країн у єдиний відтворюючий механізм, тобто формування єдиної господарської системи на міжнародному рівні, що вимагає єдиного міждержавного управління. Результатом цього процесу стає ринок, де витрати виробництва стають нижчі порівняно з національними ринками інтегрованих країн.
Процес поступової передачі функцій національної держави в галузі регулювання економіки на наднаціональний рівень, що ак-тивно розвивається в Європі, — об'єктивне відображення реалії феномена транснаціоналізації високорозвиненої економіки від-носно малих у своїй більшості європейських країн. He випадково економічна інтеграція просунулася найбільше саме на європейсь-кому континенті.
Об’єднання — Швнічноамериканська угода про вільну торгів-лю (НАФТА), Асоціація держав Швденно-Східної Азії (АСЕАН) та інші — поки не мають настільки розвинених інтеграційних механізмів і систем керування.
Фінансова система Європейського Союзу
Для супердержав, подібних США чи Китаю, пошук загальних формул розвитку не настільки актуальний, хоча і вони доклада-ють значних зусиль до вироблення спільних принципів політики в рамках міжнародних економічних організацій. Для слаборозви-нених в економічному плані країн завдання вироблення спільно-го консенсусу розвитку ще менш актуальне чи принаймні не сприймається як першочергове. На першому місці в такому випа-дку стоїть пріоритет національного розвитку та підйому насам-перед національної економіки.
Причинами розвитку інтеграційних процесів є: 1) інтернаціо-налізація господарського життя, посилення міжнародної спеціа-лізації і кооперування виробництва, переплетення капіталів; 2) протиборство центрів суперництва на світових ринках і валю-тній нестабільності.
Для багатьох країн стратегічні цілі у сфері економіки стають дуже схожими. Якщо спробувати їх підсумувати, то в концентро-ваному вигляді вони виражаються в прагненні паралельно домог-тися рішення ряду таких найважливіших завдань:
— забезпечити стабільне економічне зростання;
— створити економічні умови, які гарантують зайнятість на-селення і скорочення безробіття;
— не виходити за рамки низьких темпів інфляції, перетворити це завдання в головне для кредитно-грошової політики країн ЄС;
— підтримувати високу конкурентоспроможність європейсь-кої продукції, використовуючи переваги єдиного ринку, модерні-зації економіки та її структурної перебудови;
— розвивати трансєвропейські проекти як чисто економічні, так і в зв’язаних сферах (наприклад, освітні);
— нівелювати регіональні диспропорції економічного розвит-ку в ЄС та підтримувати «найменш розвинуті регіони»;
— зберегти відносно високі стандарти рівня життя і соціаль-них гарантій для населення;
— у більш загальному плані — підкорити розвиток економіки інтересам індивіда і забезпечити повний розквіт особистості на основі нових науково-технічних можливостей суспільства, по-ставлених на його службу.
Ці найважливіші орієнтири входять в обов’язковий набір параметрів європейської економічної моделі і містяться у ве-ликій кількості програмних документів ЄС. Наприклад, у «Па-кті стабільності та економічного зростання» чи в «Програмі 2000: За зміцнення і розширення Союзу», Європейській Кон-ституції.
Європейський Союз у даний час є одним з провідних економі-чних центрів сучасного світу, які здійснюють вплив на розвиток економічних відносин як на регіональному, так і глобальному рі-внях.
Мета прихильників ЄС відірвати економічну модель від національного ґрунту. На це спрямовано рішення органів ЄС, ді-яльність яких підлягає інтересам усього Союзу, але не його окре-мих країн. Європейське право має безумовний пріоритет над на-ціональним правом. Фінансуються і підтримуються проекти в першу чергу міжнаціонального трансграничного масштабу. За-охочується співробітництво фірм із різних країн ЄС. Чиновникам ЄС запропоновано «забути» свою національну приналежність і приймати рішення тільки в інтересах усього Союзу. Краще з на-ціональних моделей відбирається за допомогою надзвичайно тонкого і всебічного механізму попередніх консультацій та узго-дження з усіма зацікавленими сторонами країн ЄС. Але це не означає, що ЄС — це співтовариство багатьох національних дер-жав. Конституція, прийнята в 2004 р. підтверджує, що Європей-ський Союз — це компроміс. Національні держави передають йому деякі зі своїх прав — такі як рішення питань внутрішнього ринку, міжнародної торгівлі, сільського господарства, рибальства чи екології. Кожна з 25 держав яка хоче стати цілком суверенною може вийти зі складу Європейського Союзу як на підставі угоди, що укладається в Раді міністрів Європейського Союзу, так і без висновку угоди після закінчення двох років після виявлення від-повідного бажання. В останньому випадку немає ніяких додатко-вих умов, що могли б у зв'язку з виходом країни з Євросоюзу пред'являтися Європейським Союзом чи іншими державами -членами ЄС. Так, у 1975 p. у Великій Британії був проведений референдум по питанню виходу з ЄС, однак вихід не відбувся, тому що 67,2 % учасників усенародного голосування висловило-ся за те, щоб Велика Британія залишилася в ЄС.
12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51
Схожі підручники
- Загальні питання з курсу «Теорія ймовірності та Математичної статистики»№1
- Поймай меня, если сможешь (онлайн)
- Управлінський облік (частина 1)
- Українська мова за професійним спрямуванням. Навчальний посібник (частина 4)
- Соціальне страхування. Навчальний посібник (частина 1)
- Загальні питання з курсу Філософія