Главная->Фінанси->Содержание->1.3.1 Державний бюджет

Фінансові системи зарубіжних країн (частина 1)

1.3.1 Державний бюджет

 

Державний бюджет1 — провідна ланка фінансової сис-теми й основна економічна категорія. Бюджет поєднує основні форми фінансування (податки, капіталовкладення, операційні видатки, кредити і дотації) у їх дії: через бюджет здійснюються постійна мобілізація та витрата ресурсів.

Державний бюджет є основним фінансовим планом держави на поточний рік, що має силу закону. Як документ затверджуєть-ся законодавчими органами влади — парламентами.

За матерісиіьним змістом державний бюджет — це форма утворення та використання централізованого фонду коштів дер-жави, а за соціапьно-економічною сутністю — основний інстру-мент перерозподілу національного доходу.

Державний бюджет сучасних зарубіжних країн виконує такі основні функції:

•          перерозподіл національного доходу:

•          державне регулювання і стимулювання економіки:

•          фінансове забезпечення соціальної політики;

•          контроль над утворенням та використанням централізовано-го фонду коштів.

В другій половині XX ст. відбулося одержавлення великої час-тки національного доходу, який різко зріс за абсолютною величи-

Від англ. budget — валіза, мішок з грошима.

ною. Через усі ланки фінансової системи нині перерозподіляється до 50 % національного доходу, а через державний бюджет — до 35 %. Такий перерозподіл здійснюється на користь монополій та в інтересах широких прошарків населення. Монополістичні об'єднання одержують величезну частину коштів з державного бюджету у вигляді відсотків за державними позиками, субсидій на капітальні вкладення й інші цілі, тому що основними кредиторами держави виступають банківські монополії, страхові компанії, акці-онерні товариства, великі індивідуальні власники позикового капі-талу (виплати відсотків за державними позиками становлять 15 % загальної суми витрат федерального бюджету США).

Досвід розвитку Шееції показує, що «розбухання» частки ВВП, який перерозподіляється через бюджет, призводить до стримування стимулів економічної активності, до депресивної економіки, що, у свою чергу, змусило уряд країни піти на здійс-нення реформ, спрямованих на велику лібералізацію економіки.

Тільки в результаті різкого зростання частки національного доходу в розпорядженні держави стало можливим державне ре-гулювання економіки. Вперше воно було здійснено в роки Першої світової війни (1914—1918 pp.); знову введено в роки найглибшої економічної кризи «Великої депресії» (1929—1933 pp.), коли в США за рахунок державних коштів були створені такі організа-ції, як Реконструктивна фінансова корпорація (РЕФІКО), Адміні-страція по відновленню промисловості (НИРА), що надавали підприємствам, фірмам, банкам, які перебували на грані банкрут-ства, субсидії, кредити і рятували їх від краху; потім — під час Другої світової війни (1939—1945 pp.).

Правлячі кола західних країн широко використовували реко-мендації англійського економіста Дж. М. Кейнса та його числен-них послідовників. Бюджет у більшості основних розвинутих країн став використовуватися для антициклічного регулювання сукупного попиту. У США це найбільш послідовно здійснювало-ся у 1961-1963 pp., коли адміністрація Джона Кеннеді приступила до масштабного бюджетного впливу на сукупний попит, намага-ючись форсувати економічне зростання та скоротити безробіття. 3 початку 80-х pp. уряди багатьох промислово розвинутих країн, особливо США і Великої Британії, здійснюючи неоконсервати-вний економічний курс, поставили завдання зниження рівня державного втручання в економіку. Для бюджетної системи це означало зміну цілей та напрямків бюджетної політики держави, стабілізацію і спроби зниження витрат держбюджету, скорочення податків, а також перегляд їхнього обсягу та структури. У 90-і pp.

Поняття, класифікація та склад фінансових систем          ця тенденція збереглася, хоча в ряді країн бюджет став відіграва-ти більш активну роль як інструмент макроекономічного регулю-вання. У сучасних умовах витрати по втручанню в економіку в країнах з розвинутими товарно-грошовими відносинами досягли 20—25 % загальної суми витрат державних бюджетів.

Важливе значення належить і соціальній функції бюджету. Державний бюджет став великим джерелом коштів для відтво-рення робочої сили. Завдяки науково-технічному прогресу від-творення робочої сили дедалі більше залежить від витрат на осві-ту, охорону здоров'я, соціальне страхування і забезпечення.

В усіх зарубіжних країнах спостерігається значне зростання со-ціальних витрат та підвищення їх частки у ВВП і національному доході. Так, питома вага соціальних витрат у бюджетах західно-європейських країн зросла у середньому з 18 % у середині 50-х pp. до 20 % у середині 60-х pp. та 30—35 % на зламі XX і XXI століть.

Безпосередньо об’єктом державного фінансового контролю є процеси формування та використання фондів фінансових ресур-сів при створенні, розподілі і споживанні ВВП. Специфіка фінан-сового контролю полягає в тому, що при його проведенні вико-ристовуються вартісні показники, які визначають кінцевий результат господарського процесу. Відповідно до діючого зако-нодавства в більшості країн світу сформовані і розвиваються три незалежні одна від одної галузі фінансового контролю, що міс-тять усі необхідні їм елементи, а саме:

—державна сфера, у якій функціонує система державного фі-нансового контролю;

—муніципальна сфера, де діє система фінансового контролю місцевого самоврядування;

—сфера цивільного суспільства з незалежною системою фі-нансового контролю.

Контроль за своєю економічною сутністю - це функція управління. Фінансове управління державними ресурсами здійс-нюють національні казначейства. Міжнародний досвід показує, що органи, які називаються однаково — казначейство, викону-ють у різних країнах різні функції щодо керування державними фінансами.

 

 

8