Главная->Філософія->Содержание->Юркевич П. - Проблема людини у філософії

Філософія Хрестоматія (частина 2)

Юркевич П. - Проблема людини у філософії

а

Коли грецький філософ Платон учив, що тіло людини створено з вічної матерії, котра не має нічого спільного з духом, то він у та­кий спосіб допускав дуалізм метафізичний як у будові світу взагалі, так і в будові людини. Християнське світоспоглядання усунуло цей метафізичний дуалізм: матерію визнає воно витвором духу; отже, вона має носити на собі сліди духовного начала, з якого вона виник­ла. У явищах матеріальних ви бачите форму, закономірність, прису­тність мети й ідеї. Якщо людський дух розвивається в матеріально­му тілі, якщо його вдосконалення пов’язане з віковим станом тіла, то цей зв’язок не є примусовим, продиктованим безмежними мож­ливостями божественної волі: він визначається сенсом людського життя, його призначенням або ідеєю. Матерія, як говорить Шеллінг, прагне, поривається народити дух, і вона не байдужа до цілей духу, вона має первісне і внутрішнє відношення до них. Вивчіть добре тілесний організм людини, і ви можете розгадати, які форми внут­рішнього, духовного життя відповідають йому. Вивчіть добре це внутрішнє життя, і ви можете розгадати, який тілесний організм відповідає йому.

...Відомо, що після усунення дуалізму метафізичного залишаєть­ся ще дуалізм гносеологічний, дуалізм знання. Скільки б ми не го­ворили про єдність людського організму, завжди ми будемо пізнава­ти людську істоту двома способами: зовнішніми відчуттями — тіло і його органи та внутрішнім відчуттям — душевні явища. У першо­му випадку ми будемо мати фізіологічне пізнання про людське тіло, а в другому — психологічне пізнання про людський дух.

...Здається, ясно, що думка не має просторової ні протяжності, ні просторового руху, не має фігури, кольору, звуку, запаху, смаку, не має ні ваги, ні температури; отже, фізіолог не може спостерігати її жодним із своїх тілесних відчуттів. Тільки внутрішньо, тільки в без­посередньому самоспогляданні він знає себе як істоту мислячу, та­ку, що відчуває, прагне. Ці дві величини, тобто предмети зовніш­нього і внутрішнього досвіду, суть, як говорять психологи, неспів- мірні: наукового, послідовного переходу від однієї з них до другої ви не знайдете. Фізіолог буде спостерігати найскладніші рухи нер­вів, проте ці рухи, доки вони існують для зовнішнього досвіду, тоб­то доки вони суть просторові рухи, що відбуваються між матеріаль­ними елементами, не перетворяться у відчуття, уявлення і думку.

...Отже, коли говорять, що рух нерва перетворюється у відчуття, то тут завжди обходять того діяча, котрий володіє цією чудесною перетворюючою силою або котрий має здатність і властивість на­роджувати в собі відчуття з приводу руху нерва: а сам цей рух, зро­зуміло, не має в собі ані можливості, ані потреби бути чимось ін­шим, окрім руху.

Юркевич П. Із науки про людський дух.

 

6