Главная->Філософія->Содержание->Енгельс Ф. - Проблема людини у філософії

Філософія Хрестоматія (частина 2)

Енгельс Ф. - Проблема людини у філософії

а

Тому ті операції, до яких наші предки в епоху переходу від мав­пи до людини упродовж багатьох тисячоліть поступово навчились пристосовувати свою руку, спочатку могли бути лише дуже прости­ми. <...> Перш ніж перший кремінь за допомогою людської руки був перетворений у ніж, повинен був, вірогідно, пройти такий дов­гий проміжок часу, що порівняно з ним відомий нам історичний пе­ріод уявляється незначним. Але вирішальний крок було зроблено, рука стала вільною і тепер могла засвоювати все нові і нові навички, а набута цим більша гнучкість успадковувалась і зростала від поко­ління до покоління.

Рука, таким чином, є не лише органом праці, вона також є її продуктом. Тільки завдяки праці, завдяки пристосуванню до все нових операцій, завдяки успадкуванню досягненого таким чином особливого розвитку м’язів, зв’язок і, за більш довгі проміжки часу, також і кісток, і, завдяки все новому застосуванню цих успадкова­них удосконалень до нових, все більш складних операцій, тільки завдяки всьому цьому людська рука досягла того високого рівня до­сконалості, на якому вона змогла, ніби чарівною силою, викликати до життя картини Рафаеля, статуї Торвальдсена, музику Паганіні.

<...>Разом з розвитком руки, працею почалось панування над природою, яке з кожним кроком вперед розширювало кругозір лю­дини. В предметах вона постійно відкривала нові, до того невідомі властивості. З іншого боку, розвиток праці по необхідності сприяв більш тісному єднанню членів суспільства, так що завдяки їй става­ли все більш чисельними випадки взаємної підтримки, спільної діяльності для кожного з них. Коротше кажучи, в процесі форму­вання люди прийшли до того, що у них виникла потреба щось ска­зати одне одному. Потреба створила собі свій орган: нерозвинена гортань мавпи повільно, але неухильно перетворювалась шляхом модуляції для все більш розвиненої модуляції, а органи рота посту­пово навчились вимовляти один членороздільний звук за іншим.

<...>Спочатку праця, а потім і разом з нею членороздільне мов­лення стали двома найголовнішими стимулами, під впливом яких мозок мавпи поступово перетворився на людський мозок, який, при всій своїй схожості з мавпячим, далеко переважає його величиною й досконалістю. А паралельно з подальшим розвитком мозку йшов подальший розвиток його найближчих знарядь — органів чуття. По­дібно до того, як поступовий розвиток мовлення незмінно супрово­диться відповідним удосконаленням органу слуху, так само розви­ток мозку взагалі супроводжується вдосконаленням усіх відчуттів у їх сукупності. Орел бачить значно далі, ніж людина, як людське око помічає в речах значно більше, ніж око орла. Собака має значно тонший нюх, ніж людина, як він не розрізняє й самої частки тих за­пахів, які для людини є певними ознаками різних речей? А відчуття дотику, яке мавпа ледве-ледве має в найбільш грубій, зачатковій формі, виробилося тільки разом з розвитком самої руки, завдяки праці.

Розвиток мозку і підлеглих йому чуттів, свідомості, яка дедалі більше прояснюється, здатності до абстракції й до умовиводу справ­ляє зворотний вплив на працю і на мовлення, даючи обом усе нові й нові поштовхи до дальшого розвитку. Цей подальший розвиток з моменту остаточного відокремлення людини від мавпи аж ніяк не закінчився, а, навпаки, тривав і після цього, будучи в різних народів і в різні епохи щодо ступеня й напряму різним, іноді навіть пере­творюючись місцевими і тимчасовими рухами назад, він загалом і в цілому могутньою ходою йшов уперед, діставши, з одного боку, новий потужний поштовх, а з другого боку — більш певний напрям завдяки тому, що з появою готової людини виник до того ж іще но­вий елемент — суспільство.

Енгельс Ф. Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину.

 

5