Главная->Філософія->Содержание->Хабермас Ю. - Політичне життя суспільства як філософська проблема

Філософія Хрестоматія (частина 2)

Хабермас Ю. - Політичне життя суспільства як філософська проблема

а

Навіть якщо соціальна держава при відносно сприятливих за­гальних умовах може стримати прояви небажаних побічних наслід­ків свого успіху, що загрожують умовам її власного функціонуван­ня, чи зовсім їх уникнути, залишається невирішеною ще одна проб­лема. Адвокати проекту соціальної держави завжди дивились лише в одному напрямі. На першому плані стояло завдання дисциплінува­ти «стихійну» економічну силу і відвернути руйнівні наслідки кри­зового економічного зростання від життєвого світу залежних трудя­щих. Парламентська державна влада виявила себе настільки ж не­шкідливим настільки й ненадійним ресурсом; інтервенціоністська дер­жава черпала з неї силу і здатність до дій, щоб систематично долати, переборювати свавілля економіки. Реформатори вважали, що втру­чання активної держави не лише в економіку, а й у життя власних громадян не породжує жодних проблем — бо метою програми соці­альної держави якраз і була реформа умов життя трудящих. Дійсно, таким способом була реалізована більша соціальна справедливість.

Але власне ті, хто визнає це історичне досягнення соціальної держави і не займається занадто несправедливою критикою її слаб­ких місць, в той же час визнають і невдачу, яку треба пояснювати не тими чи іншими перепонами, не половинчастим здійсненням проек­ту, що розглядається, а його специфічною однобічністю. Бо затушо­вується будь-який скепсис щодо такого ненадійного і лише оманли­во нешкідливого засобу, яким є влада. Програма соціальної держави користується цілим арсеналом державних засобів, бо тим самим во­ни вступають в дію як закони і отримують можливість фінансування з суспільних джерел і запровадження в життєвий світ тих, хто отри­мує від них користь. Таким чином, все більш густа сітка правових норм, парадержавних бюрократій накриває будні потенціальних і фак­тичних клієнтів цих програм.

Розширені дискусії про надання правового статусу державній со­ціальній політиці, про бюрократизацію взагалі і, зокрема, про контр- продуктивні результати державної соціальної політики; дискусії відносно професіоналізації соціальних служб і надання їм наукового характеру звернули увагу громадськості на такі обставини, з яких зрозуміло одне: адміністративно-правові засоби втілення соціальних програм у життя утворюють зовсім не пасивне середовище, в якого нібито не має властивостей. Скоріше з ними пов’язана практика ви­ділення ситуацій, нормалізації і нагляду, суб’єктивізуючу владу якої Фуко простежив до найдрібніших капілярних розгалужень повсяк­денної комунікації. Деформації регламентованого, артикульованого, контрольованого світу, що підтримується, зрозуміло, тонші, ніж від­сутні форми матеріальної експлуатації і злиденності; але, перенесені в психічну і тілесну сфери, інтериоризовані соціальні конфлікти не стають від цього менш деструктивними. Одним словом, проекту со­ціальної держави як такому нерозривно притаманні протиріччя між метою і засобом. Його мета — створення егалітарно структурованих життєвих форм, де водночас можуть виникати простори для індиві­дуальної самореалізації і спонтанності. Але очевидно, що цієї мети неможливо прямо досягти через адміністративно-правову реалізацію політичних програм. Виробництво життєвих форм ставить занадто високі вимоги до такого середовища, як влада.

Хабермас Ю. Політичні праці.

 

52