Главная->Філософія->Содержание->Паскаль Б. - Проблема людини у філософії

Філософія Хрестоматія (частина 2)

Паскаль Б. - Проблема людини у філософії

а

Всесвіт — це сфера, що не має меж, центр її всюди, периферія ж — ніде. І найвеличніший з тих, що можемо охопити, проявів все­могутності Божої полягає в тому, що перед цією думкою в розгуб­леності зупиняється наша уява.

А потім нехай людина знову помислить про себе і порівняє своє існування з усім сущим; нехай відчує, яка вона загублена в цьому глухому куті Всесвіту, і, виглядаючи з комори, відведеної для неї під житло, — я маю на увазі видимий світ — нехай зрозуміє, чого варта наша Земля з усіма її державами та містами. І, нарешті, чого варта вона сама. Людина в безкінечності — що це значить?

А щоб їй уявилось не менше диво, нехай вона вдивиться в одну з найдрібніших серед відомих людині істот. Нехай вдивиться в ма­лесеньке тільце кліща і в ще меншенькі частини цього тільця, нехай уявить собі його ніжки з усіма суглобами, з усіма судинами, кров, що тече по них, соки, що їх наповнюють, краплі цих соків, бульбаш­ки газу в цих краплях; нехай і далі розкладає ці найдрібніші част­ки, допоки не вичерпається її уява, і тоді розглянемо ту межу, на якій вона запнулась. Можливо, вона вирішить, що меншої величини в природі й не існує, а я хочу, щоб вона зазирнула в ще одну безод­ню. Хочу намалювати їй не лише видимий Всесвіт, але й безкінеч­ність мислимої природи у стислих межах атома. Нехай людина уявить собі всі незліченні Всесвіти в цьому атомі, а у кожного — своє небесне склепіння, і свої планети, і своя Земля, і ті ж співвід­ношення, що і в видимому світі, і на цій Землі — свої тварини, і, на­решті, свої кліщі, яких знову-таки можна ділити, не відаючи відпо­чинку і терміну, поки не запаморочиться в голові від другого чуда, на­стільки ж вражаючого в своїй малості, як перше — у своїй величез­ності. Бо як не бути приголомшеним тим, що наше тіло, таке непри­мітне у Всесвіті, і водночас, всупереч цій своїй непримітності на лоні сущого, є колосом, цілим світом, вірніше, все суще порівняно з небуттям, якого не осягнути ніякій уяві!

Хто вдумається в це, той здригнеться; уявивши собі, що матеріаль­на оболонка, в яку його вклала природа, утримується на межі двох безодень — безодні безконечності та безодні небуття, він напов­ниться трепетом перед таким дивом; і здається мені, що допитли­вість його зміниться подивом, і безмовному спогляданню він від­дасть перевагу над самовпевненим дослідженням.

Бо що таке людина у Всесвіті? Небуття порівняно з безконечніс­тю, все суще порівняно з небуттям, серединне між усім і нічим. Во­на не в змозі навіть наблизитись до розуміння цих крайнощів — кінця всесвіту і його початку, неприступних, прихованих від людсь­кого ока непроникною таємницею, і так само не може осягнути не­буття, з якого виникла, і безкінечність, в якій розчиняється.

Вона вловлює лише видимість явищ, адже не здатна пізнати ні їх початок, ні кінець. Все виникає з небуття і несеться в безкінечність. Хто осягне поглядом настільки неозорий шлях? Це диво підвладне тільки її творцю. І більше нікому.

Паскаль Б. Думки.

 

4