Главная->Філософія->Содержание->Спіноза Б. - Політичне життя суспільства як філософська проблема

Філософія Хрестоматія (частина 2)

Спіноза Б. - Політичне життя суспільства як філософська проблема

а

Кінцева мета полягає не в тому, щоб панувати і тримати людей у страсі, підкорюючи їх владі іншого, а, навпаки, в тому, щоб кож­ного звільнити від страху, щоб він жив безпечно, наскільки це мож­ливо, тобто щоб він якнайкраще утримував своє природне право на існування й діяльність без шкоди для себе та іншого. Мета держави не в тому, щоб перетворювати людей із розумних істот на тварин чи автомати, а, навпаки, в тому, щоб їх душа і тіло виконували свої фу­нкції, не наражалися на небезпеку, а користувалися вони вільним розумом і щоб вони не змагалися один з одним у ненависті, гніві чи хитрощах і не ворогували між собою. Ми бачили, що для створення держави необхідним було тільки одне, а саме: щоб уся законодавча влада була у всіх, або у декількох, або в одного. Оскільки вільне су­дження людей є дуже різноманітним, і кожний окремо думає, що він усе знає, і так як неможливо, щоб усі думали однаково і говорили одними вустами, то вони не змогли б жити в мирі, якби кожний не поступався правом діяти відповідно до рішень тільки своєї душі. Отже, кожний поступався тільки правом діяти за особистим рішен­ням, а не правом розмірковувати і судити про що-небудь, отже, ні­хто без порушення права верховної влади не може діяти проти її рі­шення, але цілком може думати й судити, а значить, і говорити, щоб просто тільки говорив або учив і захищав свою думку тільки розу­мом, а не хитрістю, гнівом, ненавистю...

Отже, ми бачимо, яким чином кожен, не порушуючи прав і авто­ритету верховної влади, тобто не порушуючи миру в державі, може говорити (те) і вчити тому, про що він думає, а саме: якщо він рі­шення про все, що треба зробити, їм же надає і нічого проти їх рі­шення не робить, хоча й повинен часто діяти проти того, що він вважає позитивним і що він відкрито висловлює. Це, звичайно, він може робити, не порушуючи справедливості і благочестя, навіть по­винен робити, якщо хоче показати себе справедливим і добропоряд­ним, бо, як ми уже показали, справедливість залежить тільки від рі­шення верховних влад і, отже, ніхто не може через це бути неспра­ведливим, якщо він живе за загальноприйнятим рішенням. Найвище благочестя — це те, що виявляється в турботах про мир і спокій держави, але воно не могло б зберігатися, якби кожний став жити за велінням свого серця; отже, і не благочестиво чинити за своїм ба­жанням що-небудь проти рішення верховної влади, підданим якої ти є, так бо як від цього, якби всім це було дозволено, почалось би па­діння держави. Навіть більше: він нічого не може зробити проти рі­шення і наказу власного розуму, поки він діє відповідно до рішень верховної влади; адже він за порадою самого розуму цілковито ви­рішив перенести на неї своє право жити власною думкою. Зрештою, це ми можемо підтвердити і самою практикою, бо в зборах як ви­щих, так і нижчих щаблів влади рідко що-небудь робиться за одно­стайним голосуванням усіх членів, і, одначе, все відбувається за спі­льним рішенням усіх, а саме: хто подавав голос проти, так і тих, хто подавав його за.

Спіноза Б. Богословсько-політичний трактат.

 

46