Главная->Філософія->Содержание->Арістотель - Політичне життя суспільства як філософська проблема

Філософія Хрестоматія (частина 2)

Арістотель - Політичне життя суспільства як філософська проблема

а

Книга І

Завершене спілкування, що складається з кількох поселень, утво­рює державу. Його призначення об’єктивне: держава виникає заради потреб життя, але існує вона заради досягнення благого життя. Звід­си, будь-яка держава — продукт природного виникнення і вона упо­дібнюється в цьому відношенні до первинного спілкування — сім’ ї та поселення; воно є їх завершенням, у завершенні ж природа об’єкта виходить на перший план. Адже ми називаємо природою кожного об’єкта — візьмемо, наприклад, природу людини, коня, родини — такий стан, який є завершенням його генезису. Більше того, у здійсненні кінцевої мети і є вище завершення об’єкта; тому об’ єктивний стан — мета держави — є і його завершенням і вищою досконалістю.

9.    З усього сказаного виходить, що держава — продукт природ­ного розвитку і що людина за своєю природою — істота політична; хто живе з огляду на свою природу, а не внаслідок випадкових об­ставин, поза державою, той або надлюдина, або істота, недорозви­нена у моральному відношенні...

10.Те положення, що людина є істота, яка має відношення до державного життя більше, ніж бджоли та всякого виду тварини, що живуть стадами, стає зрозумілим: уся діяльність природи, згідно з на­шим твердженням, не є безплідною; проте тільки людина з усіх жи­вих істот обдарована мовою. Голос, яким можна виразити смуток і радість, є властивим і іншим тваринам, тому що їх природні влас­тивості розвинуті до такої міри, аби відчувати радість і смуток та передавати ці почуття один одному. Та мова може виражати й те, що є корисним і що шкідливим, так само, як і те, що є справедливим і що є несправедливим.

11.  Ця властивість людини, що відрізняє її від інших живих істот, веде до того, що тільки людина здатна до чуттєвого сприйняття та­ких понять, як добро і зло, справедливість і несправедливість і т. ін. А це і створює основу родини, держави. Природа держави виникає раніше, ніж природа родини й індивіда: необхідно, щоб ціле переду­вало своїй частині. Знищи істоту загалом, і в неї не буде ні ніг, ні рук, збережеться лише її назва...

12.  Отже, держава і за своєю природою передує індивіду: якщо останній, потрапивши в ізольований стан, не розглядатиме себе іс­тотою ні від чого незалежною, він опиниться по відношенню до держави в такому ж положенні, в якому перебувають інші частини по відношенню до свого цілого. А якщо індивід не здатен до спілку­вання або, вважаючи себе істотою ні від чого незалежною, не відчу­ває потреби ні в чому, він уже не є елементом держави, стаючи або твариною, або божеством.

У кожну людину природа заклала прагнення до державного спіл­кування, і перший, хто це спілкування організував, зробив для люд­ства безцінне благо. Людина, що знайшла своє завершення в держа­ві, — найдосконаліше з творінь, і, навпаки, людина, що живе поза законом та правом, займає найжалюгідніше місце в світі. Адже без­прав’я, що опирається на озброєну силу, важче за все. Природа дала людині в руки зброю — інтелектуальну та моральну силу, але вона може користуватися цією зброєю і в зворотному напрямку; через це людина без моральних підвалин виявляється самою безчесною та дикою істотою, що є низькою в своїх статевих і смакових інстинк­тах. Поняття справедливості зв’язане з уявленням про державу, тому що право, яке служить критерієм справедливості, є регулюючою нормою політичного спілкування.

Арістотель. Політика.

 

45